Постанова № 45710029, 23.06.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2015 р. Справа № 922/5970/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Горбачова Л.П. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Логвін О.О.

за участю представників сторін:

позивача: Федорова Ю.О. дов. б/н від 20.04.2015.

1-го відповідача: не з'явився.

2-го відповідача: не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБ Сад" (вх. №1988 Х/3-12) на рішення господарського суду Харківської області від 03 березня 2015 року по справі №922/5970/14

за позовом Приватного акціонерного товариства "Садовод", м. Харків

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБ Сад", м. Львів

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Новаагро Україна", м. Харків

про стягнення 399 858,41 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.03.2015 по справі №922/5970/14 (суддя Жиляєв Є.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБ Сад" на користь Приватного акціонерного товариства "Садовод" 348537,00 грн. заборгованості за договором оренди №17/05/13-2 від 17.05.2013, 4968,51 грн. 3% річних, 46352,90 грн. індексу інфляції, 7997,16 грн. судового збору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТБ Сад" із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, просить скасувати рішення господарського суду від 03.03.2015 року в частині стягнення 4968,51 грн. - 3% річних та 46352,90 грн. індексу інфляції та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким зменшити суму стягнень.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального Кодексу України є підставою для його скасування.

Приватне акціонерне товариство "Садовод" через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надало відзив на апеляційну скаргу (вх.6557 від 21.04.2015), в якому проти доводів викладених в апеляційні скарзі заперечує, вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та всебічним дослідженням обставин справи, просить відмовити у прийнятті апеляційної скарги до провадження.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Новаагро Україна свого представника в судове засідання 23.06.2015 не направило, про причини неявки суд не повідомило. Крім того, в матеріалах справи відсутній відзив на апеляційну скаргу.

Повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБ Сад" в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

У відповідності до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із пунктом 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи колегія суддів зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду апеляційної інстанції, незважаючи на те, що відповідач-1 та відповідач-2 своїх представників у судове засідання 23.06.2015 не направили, у відповідності до вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, 17.05.2013 між Приватним акціонерним товариством "Садовод" (орендодавець - позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТБ Сад" (орендар - відповідач у справі) був укладений договір оренди №17/05/13-2, відповідно до умов якого (пункт 1.1) орендодавець зобов'язується передати орендареві у строкове платне користування багаторічні насадження (яблуні та вишні) у кількості: яблуні 217644 шт. та вишні у кількості 9088 шт., а орендар зобов'язується прийняти їх у строкове платне користування та зобов'язується сплачувати орендодавцеві орендну плату.

Багаторічні насадження (яблуні та вишні), які передаються в оренду, розташовані на земельних ділянках загальною площею 908,71 га (876,71 га яблуні та 32 га вишні), які знаходяться: 538,71 га (яблуні) за межами населеного пункту на землях Червононивської сільської ради Богодухівського району Харківської обл. (с. Червона Нива); 370 га (338 га яблуні та 32 га вишні) за межами населених пунктів на землях запасу Андріївської сільської ради Великобурлуцького району Харківської обл. (с. Садовод). Земельні ділянки відповідно до даного договору в оренду не передаються (пункт 1.2 договору).

Відповідно до пункту 3.1 договору оренди багаторічні насадження, що орендуються, повинні бути передані орендодавцем та прийняті орендарем в наступні строки: 68980 шт. яблунь, що розташовані на земельних ділянках загальною площею 338 га, не пізніше 5 днів з моменту набрання чинності цим договором; 148664 шт. яблунь, що розташовані на земельних ділянках загальною площею 538,71 га, та 9088 шт. вишень, що розташовані на земельних ділянках загальною площею 32 га, не пізніше 01.06.2013. Яблуні передаються в оренду на строк до 30.11.2013, вишні - до 31.07.2013. Передача багаторічних насаджень (яблунь та вишень) від орендодавця до орендаря, здійснюється за актом приймання-передачі, підписання якого свідчить про фактичну передачу багаторічних насаджень в оренду (пункт 3.2 договору).

Пунктом 4.1 договору встановлено, що орендна плата за весь строк користування багаторічними насадженнями на площі 908,71 га згідно договору становить 348537,00 грн. в т.ч.: за 338 га яблунь 170757,60 грн., за 32 га вишень - 16166,40 грн., за 538,71 га яблунь - 161613,00 грн. Розмір орендної плати встановлюється з урахуванням індексації. Індексація орендної плати здійснюється із застосуванням коефіцієнту 1.

Сторони погодили у пункті 4.2 договору умови оплати, а саме: передплата у розмірі 50% від загальної суми орендної плати (174268,50 грн.) орендар здійснює до 11.07.2013, надалі орендна плата сплачується щомісячно строком до 30 числа поточного місяця у розмірах: з 01.06.2013 по 30.06.2013 року у сумі 14229,80 грн., з 01.07.2013 по 30.11.2013 року у сумі 32007,74 грн. Орендна плата сплачується орендодавцем у безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця.

Згідно з пунктом 5.1. договору оренди, орендар зобов'язаний своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату; у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцеві багаторічні насадження, що орендуються, за актом приймання-передачі у стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду.

За умовами пункту 7.1 договору оренди, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України.

Відповідно до пункту 10.1 вищевказаного договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 30.11.2013. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії договору за два тижня до закінчення строку його чинності, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, шляхом підписання додаткової угоди до даного договору (пункт 10.2 договору).

Приватне акціонерне товариство "Садовод" виконуючи свої зобов'язання за договором, передало Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБ Сад" предмет договору оренди (багаторічні насадження), що підтверджується актами приймання-передачі, які були підписані уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за договором оренди №17/05/13-2 від 17.05.2013 виконав у повному обсязі. Проте, з боку відповідача-1 мало місце порушення умов даних договорів, а саме, не сплачено в повному обсязі орендні платежі, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість, яка склала 375511,33 грн.

З метою досудового регулювання спору Приватним акціонерним товариством "Садовод" було укладено договір поруки № б/н від 17.05.2013, відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Новаагро Україна" поручився за виконання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБ Сад" зобов'язання по договору оренди №17/05/13-2 від 17.05.2013, в т.ч. по оплаті орендної плати в сумі 348537,00 грн., виконанні зобов'язань по оплаті штрафів, пені, 3% річних від простроченої суми, процентів за користування чужими грошовими коштами, інших штрафних і фінансових санкцій, які передбачені діючим законодавством України.

У зв'язку з тим, що відповідачами не вчинено дії по погашенню заборгованості по сплаті орендних платежів, позивач, посилаючись на норми статей 525, 530, 610 Цивільного кодексу України, статті 193, 216 Господарського кодексу був змушений звернутися до господарського суду для відновлення порушених прав і інтересів підприємства-позивача.

Господарським судом першої інстанції задоволено позовні вимоги позивача в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБ Сад" основної заборгованості за договором у сумі 348537,00 грн., в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новаагро Україна" провадження припинено.

Судове рішення в цій частині позовних вимог не оскаржуються, а тому не перевіряються судом апеляційної інстанції та підлягають залишенню без змін.

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення в частині стягнення з відповідача-1 сум збитків від інфляції у розмірі 46352,90 грн. та 4968,51 грн. 3% річних.

Суд першої інстанції, стягуючи 3% річних та індексу від інфляції, виходив з того, що прострочення виконання відповідачем зобов'язань за договором виникло внаслідок недостатнього рівня виконавчої та розрахункової дисципліни підприємства-відповідача-1 через, що позивні вимоги позивача визнав обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи.

Висновок суду першої інстанції за переконанням колегії суддів є таким, що не суперечить чинному законодавству, з огляду на наступне.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зауважити, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Відповідно до статті 78 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23.08.1989, та яка набула чинності 01.02.1991, встановлено, що «якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми, без шкоди для будь-якої вимоги про відшкодування збитків, які можуть бути стягнуті на підставі статті 74».

При цьому, відповідно до статті 74 цієї Конвенції «збитки за порушення договору однією із сторін становлять суму, що дорівнює тій шкоді, включаючи упущену вигоду, якої зазнала інша сторона внаслідок порушення договору. Такі збитки не можуть перевищувати шкоди, яку сторона, що порушила договір, передбачала чи повинна була передбачати в момент укладення договору як можливий наслідок його порушення, враховуючи обставини, про які вона в той час знала чи повинна була знати».

Таким чином, проценти річних, за змістом Віденської конвенції, не є мірою відповідальності і являють собою винагороду кредитору за користування боржником коштами, що мали б бути сплачені кредитору. Проценти річних не виконують компенсаційної функції (як штрафні санкції, на що зверталася увага вище), а їх застосування ґрунтується на презумпції того, що гроші, за своєю суттю, мають властивості природного приросту, а тому боржник, який вчасно не сплачує належні кошти, повинен передати кредитору і такий приріст, який кредитором був би отриманий за умови вчасного платежу.

Крім того, у відповідності до пунктів 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного Кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Аналогічна позиція викладена і у постанові Вищого господарського суду України №23/466 від 05.04.2011 та листі Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" №62-97р. від 03.04.1997, у яких зазначено, що індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути збитки з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. При здійсненні розрахунку індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочення платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочення. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату № 265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно абзацом 2 пункту 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Згідно зазначеного листа, а також Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення заборгованості. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Розглядаючи вимоги про стягнення інфляційних втрат та річних, суд попередньої інстанцій дослідив наданий позивачем розрахунку сум, встановив вірний період за які вказані суми повинні нараховуватись, що є беззаперечним дотриманням судом першої інстанції вимог статті 43 Господарського процесуального Кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

У зв'язку з чим, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 46352,90 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 4968,51 грн.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на те, що строк нарахування трьох відсотків річних та індексу інфляції розпочинається з 14.07.2014, з огляду на наступне.

Статтею 251 Цивільного кодексу України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Як передбачено статтями 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Приписами статей 253, 254 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Закінчення строку, що визначається роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Згідно з пунктом 4.2 договору оренди, передплата у розмірі 50% від загальної суми орендної плати (174268,50 грн.) орендар здійснює до 11.07.2013, надалі орендна плата сплачується щомісячно строком до 30 числа поточного місяця у розмірах: з 01.06.2013 по 30.06.2013 року у сумі 14229,80 грн., з 01.07.2013 по 30.11.2013 року у сумі 32007,74 грн.

Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року (абзац 1 пункту 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Зважаючи на те, що кінцевим строком проведення відповідачем з позивачем розрахунків є 11.07.2013, то обґрунтованим для нарахування 3% річних та збитків від інфляції є період, який розпочинається з 12.07.2014.

Судова колегія звертає увагу, що вказівка в договорі на момент оплати орендних платежів (до 11.07.2013) є терміном, а не строком. Будь-які посилання на інший строк у договорі відсутні.

Згідно пункту 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі (пункт 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. №6 "Про судове рішення").

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні, внаслідок чого судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБ Сад" 3% річних та інфляційних втрат.

У відповідності з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського Процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 03.03.2015 по справі №922/5970/14 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБ Сад" не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтями 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБ Сад" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 03 березня 2015 року по справі №922/5970/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 26 червня 2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Горбачова Л.П.

Суддя Плужник О.В.