Постанова № 45709982, 25.06.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2015 р.Справа № 915/131/15Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Бєляновського В.В.,

суддів: Величко Т.А. Поліщук Л.В.

при секретарі - Альошиній Г.М.

за участю представників:

Від прокурора: Свентицький І.С.

Від Міністерства оборони України: Дідух С.П.

Від КЕВ м. Миколаїв: не з'явився

Від військової частини А1890: не з'явився

Від Фермерського господарства "Алеся": не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону

на рішення господарського суду Миколаївської області

від 20.04.2015р.

у справі № 915/131/15

за позовом заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно - експлуатаційного відділу м. Миколаїв

до відповідачів:

1) Військової частини А1890,

2) Фермерського господарства "Алеся"

про визнання недійсним договору про спільну обробку землі від 24.09.2009р. №350,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2015 року заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно - експлуатаційного відділу м. Миколаїв звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом до військової частини А1890 та Фермерського господарства "Алеся" про визнання недійсним на підставі ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України договору про спільний обробіток землі № 350 від 24.09.2009р., укладеного між військовою частиною А1890 та Фермерським господарством «Са.Єр.», правонаступником якого є Фермерське господарство "Алеся".

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що оспорюваний договір укладений з порушенням встановленого законом порядку та суперечить вимогам чинного законодавства у зв'язку з тим, що укладений відповідачами без додержання вимог ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» та ст. ст. 20, 77, 115 Земельного кодексу України.

Військова частина А 1890 не визнала позов посилаючись на те, що у 2012 році заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону вже подавав до господарського суду Миколаївської області аналогічну позовну заяву про визнання договору № 350 від 24.09.2009р. недійсним, за результатами розгляду якої господарський суд ухвалив рішення від 18.04.2012р. у справі №5016/136/2012(17/19) про відмову у задоволенні позову, яке набрало законної сили. А тому, встановлені цим рішенням обставини мають преюдиціальне значення для даної справи. Крім того, заступником прокурора пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом, оскільки Міноборони виступало позивачем у вищевказаній справі, а КЕВ м. Миколаїв погоджував оспорюваний договір.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 20.04.2015 року (суддя - Бездоля Д.О.) у позові відмовлено повністю з мотивів необґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись з вказаним рішенням заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована невідповідністю викладених у рішенні висновків фактичним обставинам справи та порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права

Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони та прокурор заздалегідь були повідомлені належним чином, проте КЕВ м. Миколаїв, військова частина А1890 та ФГ "Алеся" не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду апеляційної інстанції. Нез'явлення представників позивача та відповідачів у судове засідання не перешкоджає перегляду даної справи в апеляційному порядку за наявними в ній матеріалами.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення прокурора та представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, у 1989 році виконавчим комітетом Миколаївської районної ради депутатів трудящих Миколаївської області було видано Квартирно - експлуатаційній частині Миколаївського району Червонопрапорного Одеського військового округу Української РСР державний акт Б № 062777 на право постійного користування 29319,3 га землі в межах згідно з планом землекористування, наданої для Широколанівського учбового центру.

Правонаступником Квартирно - експлуатаційної частини Миколаївського району Червонопрапорного Одеського військового округу є Квартирно - експлуатаційний відділ м. Миколаїв, що підтверджується витягом з директиви Міністра оборони України від 30.06.2005р. № Д-322/1/014, довідкою Південно - Східного територіального квартирно - експлуатаційного управління Міністерства оборони України від 23.03.2015р. № 303/22/7/137 та ніким із учасників судового процесу не заперечується.

В свою чергу, правонаступником Широколанівського учбового центру є військова частина А1890, що підтверджується довідкою останньої від 24.03.2015р. № 317 та ніким із учасників судового процесу не заперечується.

29.09.2010 року Департаментом фінансів Міністерства оборони України було видано військовій частині А1890 свідоцтво про реєстрацію військової частини як суб'єкта господарської діяльності у Збройних силах, реєстраційний № 547.

24.09.2009 року між військовою частиною А 1890 (сторона 1) та Фермерським господарством "Са.Єр." (сторона 2) було укладено договір № 350 про спільний обробіток землі, згідно з п. 1.1 якого з метою відпрацювання співпраці з підприємствами і залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності та життєдіяльності військової частини А 1890 сторони за цим договором домовилися про спільну діяльність і співробітництво без утворення юридичної особи з використанням земель, які надані стороні 1 в безстрокове користування, та можливостей сторони 2 спільно діяти для досягнення загальних цілей, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх реалізація

За умовами п. 1.2 договору сторони домовились, що спільний обробіток землі буде здійснюватися наступним чином: сторона 1 бере на себе зобов'язання залучити площу земельної ділянки під спільну діяльність та проводити її обстеження на предмет наявності та, в подальшому, проведення заходів своєчасного знешкодження вибухонебезпечних предметів з метою створення безпечних умов праці. Завчасно попереджати сторону 2 про початок проведення військових навчань та інших заходів бойової підготовки на території полігону; сторона 2 бере на себе зобов'язання власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції, яка обумовлена договором.

Згідно з п. 3.1. договору сторона 1 зобов'язується, зокрема, залучити до спільної діяльності разом з стороною 2 земельні ділянки, що надані стороні 1 в безстрокове користування згідно з Державним актом від 1989 року за № 062777, площею 1210 га, терміном на 5 сільськогосподарських років, тобто до 31.12.2014р.

Відповідно до п. 4.1. договору сторона 2 зобов'язується, зокрема, приступити до господарської діяльності з використання залучених земельних ділянок; здійснювати виробничий процес, забезпечивши його необхідними машино - тракторними агрегатами, технічним обладнанням, інвентарем, паливно - мастильними матеріалами та відповідними спеціалістами та працівниками; вести бухгалтерській облік майна, цінностей, зобов'язань в тому числі платіжних та інших операцій, пов'язаних з виконанням цього договору.

Згідно з п.п. 6.1., 6.2. договору: - внесок сторони 1 - вартість права користування земельними ділянками загальною площею 1210 га згідно з актом обміру земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору, а також ділова репутація та ділові зв'язки, складає 204490,00 грн.; - внесок сторони 2 - грошові кошти, паливно-мастильні матеріали, обробка ґрунтів, сівба, посадка, внесення добрив та засобів захисту рослин, всі необхідні дії щодо вирощування сільськогосподарських культур, а також професійні знання, навички та вміння, ділова репутація та ділові зв'язки, інше, що встановлюють сторони по закінченню сільськогосподарського року.

Відповідно до п. 7.1. договору грошові та майнові внески сторін, а також майно, створене сторонами в результаті їх діяльності, є їх власністю. Земельна ділянка є власністю держави.

Згідно з п. 8.1 договору прибуток, що отримують сторони від спільної діяльності, підлягає розподілу пропорційно понесеним фактичним затратам на вирощування сільськогосподарської продукції, при цьому відповідач 1 у будь-якому випадку повинен отримати прибуток у розмірі не менше частки та внеску, визначеними у статті 6 договору.

Відповідно до п.п. 12.1., 12.2. договору:

- цей договір вважається укладеним і набирає чинності з 01.12.2009;

- цей договір укладений строком на 2010 - 2014 сільськогосподарські роки з обов'язковим щорічною пролонгацією та узгодженням ціни внесків сторін за договором на кожний наступний сільськогосподарський рік впродовж строку дії договору.

24.09.2009 року сторонами договору було затверджено акт обміру земельної ділянки загальною площею 1210 га, яка виділена для здійснення спільної діяльності за цим договором.

Даний договір було погоджено Квартирно - експлуатаційним відділом м. Миколаїв, про що свідчить напис "погоджено та скріплений печаткою підпис начальника відділу на 7-му аркуші договору.

Миколаївська районна державна адміністрація Миколаївської області листом від 06.04.2010р. № 465-02-04 відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» надала погодження військовій частині А 1890 щодо надання дозволу ФГ "Са.Ер." вирощувати сільськогосподарські культури на землях, наданих військовій частині у постійне користування.

У наступному, додатковими угодами до даного договору сторони продовжували строк дії договору, уточнювали розмір земельних ділянок залучених до спільної діяльності та внесків сторін, а 07.11.2014 року між відповідачами та ФГ «СА.ЄР.» було укладено договір про заміну сторони у договорі, за яким ФГ «СА.ЄР.» передало, а ФГ «Алеся» прийняло на себе права та обов'язки ФГ «СА.ЄР.» у договорі.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 18.04.2012р. у справі № 5016/136/2012(17/19) за позовом заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до військової частини А 1890 та Фермерського господарства "Са.Єр." про визнання недійсним договору № 350 від 24.09.2009р., що набрало законної сили, встановлено наступні обставини: військова частина А 1890 є законним і повноправним користувачем земельної ділянки, наданої їй згідно з Державним актом на право користування землею від 1989 року Б № 062777, а на підставі свідоцтва № 547 від 29.09.2010р., виданого Департаментом фінансів МО України, зареєстрована як суб'єкт господарської діяльності у Збройних Силах України; оспорюваний договір погоджений Квартирно - експлуатаційним відділом м. Миколаїв МО України та Миколаївською районною державною адміністрацією Миколаївської області.

Частиною 3 ст. 35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вищевказані обставини встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, у справі, де брали учать ті ж самі сторони, а тому вони мають преюдиціальне значення для даної справи.

Предметом даного спору у справі є вимога заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно - експлуатаційного відділу м. Миколаїв визнати недійсним (на майбутнє) договір про спільний обробіток землі № 350 від 24.09.2009р., укладений між військовою частиною А1890 та Фермерським господарством «Са.Єр.», правонаступником якого є Фермерське господарство "Алеся".

Підставами для визнання оспорюваного договору недійсним заступник прокурора вказує наступні обставини: надана згідно з Державним актом на право постійного користування землею земельна ділянка площею 29319,3 га відноситься за цільовим призначенням до земель оборони та перебуває на картковому обліку в КЕВ м. Миколаїв, у зв'язку з чим землекористувачем земельної ділянки, яку військова частина А 1890 залучила до спільної діяльності за оспорюваним договором, є саме Квартирно - експлуатаційний відділ м. Миколаїв; вказана земельна ділянка відноситься до земель полігону, а п. 2.5 Положення про полігони Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України № 187 від 03.05.2008р., заборонено використання земельних ділянок полігонів не за призначенням та передача у користування іншим землекористувачам. А тому, посилаючись на те, що оспорюваний договір укладений з порушенням встановленого законом порядку та суперечить вимогам чинного законодавства у зв'язку з тим, що укладений сторонами без додержання вимог ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» та ст. ст. 20, 77, 115 Земельного кодексу України, заступник прокурора просив задовольнити позов.

Відмовляючи у позові місцевий господарський суд на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що згідно з ст. 77 Земельного кодексу України, в редакції станом на момент укладення спірного договору, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Господарським судом встановлено, що земельна ділянка, яка залучена військовою частиною А 1890 до спільної діяльності за спірним договором, належить до категорії земель оборони, а отже, порядок її використання є предметом регулювання Закону України "Про використання земель оборони".

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони" військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 3 Закону України "Про використання земель оборони" навколо військових частин та оборонних об'єктів можуть створюватися зони з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об'єктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони" військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Судом встановлено, що на даний час Кабінетом Міністрів України не визначено порядок надання військовими частинами дозволу фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Разом з тим, пунктом 38 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 № 483, визначено, що ділянки, території, що тимчасово не використовуються, полігонів, танкодромів, стрільбищ та інших об'єктів Збройних Сил України, придатних для сінокосіння, випасу скоту та посіву сільськогосподарських культур, дозволяється передавати у тимчасове використання (але не у збиток бойовій підготовці та при умові забезпечення збереження державної таємниці) військовим радгоспам, а також іншим сільськогосподарським підприємствам.

Отже, чинним на момент укладення спірного договору законодавством військовим частинам не заборонялося надавати дозвіл юридичним особам та передавати у тимчасове використання (але не у збиток бойовій підготовці та при умові забезпечення збереження державної таємниці) для вирощування сільськогосподарських культур земельні ділянки, що належать до категорії земель оборони, в тому числі ділянки полігонів.

Належних доказів, які б свідчили про те, що залучена військовою частиною А1890 у спільну діяльність за оспорюваним договором земельна ділянка, використовувалась/використовується для цілей полігону, визначених у Положенні про полігони Збройних Сил України, затвердженому наказом Міністра оборони України № 187 від 03.05.2008р., заступником прокурора та позивачами до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

Та обставина, що військова частина А 1890 є законним і повноправним користувачем земельної ділянки, наданої згідно з Державним актом на право користування землею від 1989 року Б № 062777, встановлена рішенням господарського суму Миколаївської області від 18.04.2012р. у справі № 5016/136/2012(17/19), яке має преюдиціальне значення для даної справи, а також підтверджується листом Управління Держземагенства у Миколаївському районі Миколаївської області від 12.02.2015р. № 697/751-МР/701.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що правові підстави для задоволення позову заступника прокурора відсутні.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Статтею 54 ГПК України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог та обставини, якими позивач їх обґрунтовує, законодавство, на підставі якого подається позов.

Як зазначалося вище, предметом даного спору є вимога заступника прокурора

в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно - експлуатаційного відділу м. Миколаїв визнати недійсним (на майбутнє) договір про спільний обробіток землі на підставі ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України, за яким позивачі не є сторонами, обґрунтована дана вимога тим, що оспорюваний договір суперечить вимогам чинного законодавства.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені ст. 203 ЦК України, згідно з частиною 1 якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, виходячи із наведених приписів, заступник прокурора, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір про спільний обробіток землі, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) права та законні інтереси позивачів у справі, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими заступник прокурора обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивачів.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

За змістом ч. 2 ст. 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду чи в інтересах якої звернулися з позовом за їх захистом є обов'язковими; обов'язком заступника прокурора, відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України є доведення /підтвердження/ в установленому законом порядку належними і допустимими доказами наявності факту порушення або оспорювання прав та інтересів позивачів.

Разом з тим, як свідчить правовий аналіз матеріалів справи, заступник прокурора не зазначив чим порушуються права саме позивачів наявністю оспорюваного ним договору про спільний обробіток землі, та не обґрунтував, у зв'язку з чим саме він звернувся з позовом у даній справі, а лише стверджує про невідповідність оспорюваного ним договору нормам чинного законодавства. У письмових поясненнях, що містяться в справі, ні Міністерство оборони України, а ні Квартирно - експлуатаційний відділ м. Миколаїв не посилалися на порушення своїх прав чи охоронюваних законом інтересів у зв'язку з укладенням відповідачами спірного договору.

Однак, уявлення заступника прокурора про невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивачів, не є підставою для визнання такого договору недійсним в судовому порядку, оскільки, відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» завданням суду є саме захист порушених або оспорюваних прав та інтересів особи, яка звернулася чи в інтересах якої звернулися до суду за їх захистом.

Отже, беручи до уваги все вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що заступник прокурора необґрунтовано звернувся з даним позовом, а суд першої інстанції, відповідно, правомірно відмовив у його задоволенні.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені заступником військового прокурора в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи все вищевикладене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування правильного рішення місцевого суду.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 20 квітня 2015 року у справі № 915/131/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Величко Т.А.

Поліщук Л.В.