Рішення № 45707722, 24.06.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2015Справа №910/7339/15-г

За позовом Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»

до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

про стягнення 30 112,00 грн.

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники сторін:

від позивача: Новіков С.Ю. - представник за довіреністю від 29.12.14

від відповідача: Ковригін О.В. - представник за довіреністю № 5-У від 26.12.14

В судовому засіданні 24.06.2015 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 30 112,00 грн. заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що між сторонами було укладено договір № 265-х поставки продукції від 30.09.2010 р. на підставі якого позивач як постачальник зобов'язався передавати у власність відповідача як покупця спецодяг, а покупець зобов'язався приймати і оплачувати товар. За доводами позивача, постачальник належним чином виконав свої зобов'язання за договором та поставив відповідачу товар на суму 23 422,48 грн, що підтверджується видатковою накладною № 544 від 30.09.2010 р., Відповідачем свою чергу товар було прийнято але не оплачено, у зв'язку з чим у відповідача утворився борг перед позивачем у розмірі 23 422,48 грн. Крім цього, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 790,38 грн - пені, 1 639,57 грн. - штрафу, 1 147,70 грн - інфляційні втрати та 2 111,87 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2015 р. порушено провадження у справі № 910/7339/15-г та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 22.04.2015 р.

19.05.15 позивач надав письмові пояснення по суті спору, що залучені судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2015р. відкладено розгляд даної справи в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 25.05.15.

Судове засідання 25.05.2015 р. не відбулось, відповідно до вимог ст. 2-1 ГПК України на підставі Розпорядження в.о. керівника апарату суду № 04-23/524 від 26.05.2015р. справу № 910/7339/15-г направлено на повторний автоматичний розподіл та передано для подальшого розгляду судді Пукшин Л.Г.

Ухвалою від 27.05.2015 суддя Пукшин Л.Г. прийняла справу № 910/7339/15-г до свого провадження та призначила розгляд справи у судовому засіданні на 17.06.2015.

У судовому засіданні 17.06.2015 представник позивач позовні вимоги підтримав та проси суд задовольнити.

Представник відповідача надав заяву про застосування строків позовної давності та відзив на позов в якому проти позову заперечує посилаючись на те, що видаткова накладна не є розрахунковим документом, а є первинним документом, що фіксує та підтверджує господарську операцію (відпуск продукції). Рахунково-платіжним документом виступає рахунок-фактура, який передбачає виставлення певних сум до оплати, про що сторони домовились в п. 3.5. договору. Рахунок на оплату за договором на адресу відповідача не надходив. Поставка продукції відбулась 30.09.2010, а отже трьохрічний строк позовної давності сплив і до основної вимоги і до додаткових. За переконанням відповідача, підписаний між сторонами акт звірки не є підставою для переривання строку позовної давності, оскільки є лише відображенням певних даних у бухгалтерському обліку що складаються за правилами бухгалтерського обліку.

В судовому засіданні 17.06.2015, у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 24.06.2015.

У судовому засіданні 24.06.2015 представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача заперечував проти позовних вимог, а також подав заяву про застосування строку позовної давності щодо нарахування пені у розмірі 1 790,38 грн згідно зі ст. 258 ЦК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, встановив.

30 вересня 2010 року між Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» (надалі - позивач, постачальник) та Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (надалі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки продукції № 265-х (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність (повне господарське відання) покупцеві спецодягу надалі - продукція, згідно специфікацій, які додаються до даного договору та є невід'ємними частинами, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити продукцію.

Згідно з п. 2.1. договору назва, кількість та асортимент продукції зазначені в специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Як вбачається із матеріалів справи сторонами затверджено специфікацію № 1 до договору на загальну суму 23 422,64 грн.

У п. 3.4. договору визначено, що покупець оплачує постачальнику 100% вартості продукції по факту поставки зазначеної продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника до закінчення терміну дії договору.

Відповідно до п. 4.2. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує продукцію, загальна кількість, номенклатура, одиниця виміру, ціна на одиницю виміру та загальна вартість якого визначена сторонами у специфікаціях та видаткових накладних.

Продукція вважається поставленою постачальником та переданою у власність покупця з моменту підписання покупцем відповідних товаруспроводних документів (п. 4.3. договору).

Відповідно до п.п. 9.1.,9.2. договору договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2010.

За доводами позивача, ПАТ«Укртрансгаз» на виконання умов договору поставив відповідачу товар на суму 23 422,48 грн, що підтверджується видатковою накладною № 544 від 30.09.2010 р. Відповідачем свою чергу товар було прийнято але не оплачено, у зв'язку з чим у відповідача утворився борг перед позивачем у розмірі 23 422,48 грн.

Отже, спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату отриманої продукції не здійснив, в зв'язку з чим виникла заборгованість, заявлена позивачем.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з п. 3.4. договору покупець оплачує постачальнику 100% вартості продукції по факту поставки зазначеної продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника до закінчення терміну дії договору.

Як свідчать матеріали справи, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 23 422,48 грн, що підтверджується видатковою накладною № 544 від 30.09.2010 р., підписаною уповноваженими представниками сторін (належним чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи).

Проте, відповідачем вказаний товар не було оплачено, у зв'язку з чим виник борг перед позивачем у розмірі 23 422,48 грн, що не заперечується відповідачем.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 3.4. договору виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті за отриманий товар за договором на момент розгляду справи настав.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем був поставлений товар, що підтверджується видатковою накладною, підписаною сторонами, копія якої міститься в матеріалах справи. Проте відповідач, в порушення дійсних домовленостей, не розрахувався за поставлений товар, у зв'язку з чим його заборгованість складає на момент вирішення спору 23 422,48 грн.

Враховуючи, що відповідач не заперечує факт отримання товару та не оплати його, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 23 422,48 грн.

Заперечення відповідача стосовно не направлення на адресу покупця рахунку-фактури на оплату товару та відсутності реквізитів у накладній для оплати товару спростовуються наступним.

Так, рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України. (Даної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 37/405 від 29.09.2009).

Крім цього, умовами договору сторонами чітко визначено порядок та строки оплати, а саме п. 4.3. договору, який не містить обов'язку виставляти покупцю рахунок на оплату поставленого товару.

Також слід зазначити, що підписання відповідачем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

В силу наведених вище положень законодавства прийняття відповідачем продукції від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказану продукцію відповідно до змісту товаросупровідних документів на неї.

Стосовно заперечень відповідача у зв'язку з пропущенням позивачем строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язують його початок.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач у поданих заяві та відзиві просив суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача. За доводами останнього строк позовної давності для звернення з даним позовом про сплату за поставлену продукцію почався з дати поставки 30.09.2010 р. та з урахуванням терміну дії договору 31.12.2010 р. сплинув 01.01.2014.

Посилання відповідача на пропуск строку позовної давності не приймається судом з огляду на наступне.

Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пунктом 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (із змінами і доповненнями) роз'яснено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Матеріали справи свідчать, що сторонами 01.07.2012 р., 01.10.2013 р. та 01.01.2014, тобто в межах строку давності, складені акти звірки взаєморозрахунків, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що строк позовної давності для пред'явлення позивачем позовних вимог станом на день звернення до суду з позовом (25.03.2015) не пропущено.

Позивачем також заявлена вимога про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1 639,57 грн в порядку ст. 231 Господарського кодексу України.

Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, з положень даної статті вбачається, що зазначені санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов:

- вони підлягають застосуванню у разі скоєння господарського правопорушення, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належать до державного сектора економіки, або якщо виконання зобов'язання фінансується за рахунок державного кредиту;

- вони підлягають застосуванню тільки за два види правопорушень, а саме:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) - стягується штраф у розмірі 20 відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання - стягується пеня в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Таким чином, вказані санкції є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення виконання грошового зобов'язання (оплата за виконані роботи).

Враховуючи викладене, позовна вимога про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1 639,57 грн безпідставна та задоволенню не підлягає.

Крім іншого позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 790,38 грн.

Відповідно до п. 5.3. договору за кожен день не своєчасної оплати вартості продукції на умовах, визначених у договорі, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки оплати продукції.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною першою ст. 229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором поставки строк свого обов'язку по сплаті коштів за поставлений товар не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем нарахована пеня за період з 01.01.2011 по 29.06.2011 р.

В той же час, під час розгляду справи відповідач подав заяву про застосування позовної давності та наслідків її спливу стосовно вимог про стягнення штрафних санкцій.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, але якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦКУ).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст. 261 ЦКУ).

Позовна давність, відповідно до ч.3 ст. 267 ЦКУ застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст. 267 ЦКУ).

Позивач звернувся з позовом 25.03.2015 року, (останній акт звірки підписаний сторонами 01.01.2014 р.) таким чином строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені за несвоєчасну оплату товару станом на момент звернення позивача з даним позовом сплив. Зважаючи на те, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені за вказаний період сплив на момент звернення до суду, а відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до вимог у цій частині, суд, керуючись ст. 267 ЦК України, відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті поставленої продукції, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 1 147,70 грн. - інфляційних втрат та 2 111,87 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача 2 111,87 грн. - 3% річних за обґрунтованим розрахунком позивача, з яким погоджується суд.

Судом здійснено перерахунок інфляційних втрат та встановлено, що до стягнення підлягає 1 139,80 грн.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі01.01.2011 - 01.01.201423422.481.0491139.8024562.28

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягає задоволенню в розмірі 1 139,80 грн, в іншій частині слід відмовити.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, буд. 2, ідентифікаційний код 36265925) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1, ідентифікаційний код 30019801) 23 422 (двадцять три тисячі чотириста двадцять дві) грн. 48 коп. - основного боргу, 1 139 (одну тисячу сто тридцять дев'ять) грн. 80 коп. - збитків від інфляції, 2 111 (дві тисячі сто одинадцять) грн. 87 коп. - 3% річних, 1 618 (одну тисячу шістсот вісімнадцять ) грн. 41 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.06.2015 р.

Суддя Пукшин Л.Г.