Рішення № 45707626, 22.06.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2015Справа №910/13704/15

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовомЗаступника військового прокурора Вінницького гарнізону Центрального регіону України в інтерес держави в особі 1) Міністерства Оборони України 2) Військової частини А0215доТовариства з обмеженою відповідальністю "Росінтек-України" простягнення 57 895 грн 20 коп.Представники: від прокуратури:Тимко В.В. - посвідченнявід позивача-1: Ігнатенко Ю.М. - представник за довіреністювід позивача-2:Кохан О.Ю. - представник за довіреністювід відповідача: не з'явилисьОБСТАВИНИ СПРАВИ:

28.05.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Заступника військового прокурора Вінницького гарнізону Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини А0215 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Росінтек-Україна" про стягнення 57 895 грн 20 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Товариства з обмеженою відповідальністю "Росінтек-Україна" в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору про закупівлю товарів за державні кошти № 149/14 від 27.08.2014 не виконало взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару, у зв'язку з чим відповідачу було нараховано пеню за прострочення поставки товару у розмірі 16 959 грн 20 коп., штраф за прострочення поставки товару понад 30 днів у розмірі 20 468 грн 00 коп. та штраф за відмову від постачання товару у розмірі 20 468 грн 00 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2015 порушено провадження по справі № 910/13704/15.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2015 виправлено допущені в ухвалі про порушення провадження у справі від 29.05.2015 описки, розгляд справи призначено на 22.06.2015.

15.06.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Військової прокуратури Вінницького гарнізону Центрального регіону України надійшов лист для відома.

22.06.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача-1 надійшли письмові пояснення по справі.

22.06.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача-2 надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

Представник відповідача у судове засідання 22.06.2015 не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не подав, вимоги суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

У судове засідання 22.06.2015 з'явились представники прокуратури та позивача, та надали пояснення по суті справи, відповідно до яких в повному обсязі підтримали заявлені позовні.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 22.06.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників прокуратури та позивачів, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

27.08.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Росінтек-Україна" (постачальник за договором) та Військовою частиною А0215 (замовник за договором) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти № 149/14, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується у 2014 році поставити замовнику товар відповідно до специфікації (додаток № 1 до договору), а саме: лот № 6 - авіаційні шини 480х200 м. 14 або еквівалент, код 22.11.1., шини та камери нові, згідно з державним специфікатором продукції та послуг ДК 016:2010, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити товар.

Відповідно до положень розділу 10 договору даний договір надирає чинності з моменту підписання його двома сторонами та діє до 31.12.2014, а в частині гарантійних зобов'язань - до повного їх виконання.

Згідно з пунктом 1.4 договору постачальник здійснює постачання товару за даним договором після відправлення замовником постачальнику повідомлення про готовність до виконання умов договору, яким заявник визначає обсяги закупівлі товару.

У відповідності до пункту 3.1. договору сума даного договору становить 292 400 грн 00 коп.

Поставка товару здійснюється у строк до 01.11.2014 (пункт 5.1. договору).

Відповідно до пункту 5.5 договору датою виконання зобов'язання по постачанню товарів є дата затвердження замовником акту прийому поставленого товару. Зазначений акт затверджується замовником у термін не пізніше ніж п'ять днів від дати отримання товаророзпорядчих документів.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Нормами частин 1 та 2 статті 694 Цивільного кодексу України встановлено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору замовник направив на адресу постачальника повідомлення № 350/129/138/1872/ПС від 01.09.2014 про готовність до виконання у повному обсязі умов договору № 149/14 від 27.08.2014 про закупівлю товарів за державні кошти, належним чином засвідчена копія якого наявна в матеріалах справи.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної поставки товару, що також не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів своєчасної поставки товару за договором про закупівлю товарів за державні кошти № 149/14 від 27.08.2014 на суму 292 400 грн 00 коп.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором про закупівлю товарів за державні кошти № 149/14 від 27.08.2014, позивачем нараховано відповідачу пеню за прострочення поставки товару у розмірі 16 959 грн 20 коп., штраф за прострочення поставки товару понад 30 днів у розмірі 20 468 грн 00 коп. та штраф за відмову від постачання товару у розмірі 20 468 грн 00 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до вимог пункту 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Нормами статті 2 Господарського процесуального кодексу України та резолютивною частиною рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року по справі № 1-1/99, З-рп/99 визначено, що прокурори вправі звертатися до суду з позовами в інтересах держави в особі органів державної влади. В позові прокурор самостійно визначає в чому саме полягає порушення інтересів держави, обґрунтовує їх захист.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі №1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Статтею 13 Закону України «Про оборону України» визначено, що Збройні Сили України - це військова державна структура, яка організаційно складається з військових об'єднань, з'єднань, частин, підрозділів, військових установ і навчальних закладів.

Згідно норм статті 15 Закону України «Про Збройні Сили України» фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України, яке відповідно до статті 3 вказаного Закону є центральним органом виконавчої влади і військового управління, що забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони держави та військового будівництва, керівництва Збройними Силами України, їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань і в процесі їх виконання взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади.

Військова частина А0215 (Командування Повітряних Сил ЗС України) відповідно до Закону України «Про Збройні Сили України» є складовою частиною Збройних Сил України, підпорядкована безпосередньо Міністерству оборони України, утримується за рахунок коштів Державного бюджету України, є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням.

Командир військової частини А0215 (Командувач Повітряними Силами ЗС України) несе повну відповідальність за стан та діяльність частини (командування), в тому числі - контроль за виконанням договорів, які були укладені військовою частиною А0215.

Тобто, військова частина А0215 (Командування Повітряних Сил ЗС України), як територіальний орган центрального органу виконавчої влади - Міністерства оборони України, наділена повноваженнями органу виконавчої влади на місцях і фактично являється органом виконавчої влади.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності до частини 2 статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Нормами статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до пункту 7.1 договору у разу невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором, сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором.

Згідно з пунктом 7.2 договору за порушення строків постачання товару або заміну його на якісний понад строки, зазначені у пунктах 2.2, 2.4 та 5.1 даного договору, постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 вартості товару, з якого допущено прострочення постачання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачується штраф у розмірі 7% від вказаної вартості. У разі відмови від постачання товару сплачується штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку щодо своєчасної поставки товару за договором про закупівлю товарів за державні кошти №149/14 від 27.08.2014, суд вважає вимоги прокурора в частині стягнення з відповідача пені за прострочення поставки товару у розмірі 16 959 грн 20 коп., нарахованої за період з 02.11.2014 по 29.12.2014, та штрафу за прострочення поставки товару понад 30 днів у розмірі 20 468 грн 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволення за розрахунком позивача.

Щодо вимог прокурора про стягнення з відповідача штраф за відмову від постачання товару у розмірі 20 468 грн 00 коп. суд зазначає наступне.

У відповідності до пункту 1.3. договору істотною умовою договору є можливість зменшення замовником обсягів закупівлі залежно від реального фінансування видатків на цілі, що передбачені специфікацією товару. У цьому випадку, замовник у 10-денний строк від дати отримання інформації про зменшення бюджетних призначень письмово повідомляє постачальника про зменшення обсягів закупівлі, на підставі чого сторони укладають додаткову угоду відповідно до пункту 11.4. цього договору.

30.12.2014 між Військовою частиною А0215 (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Росінтек-Україна" (постачальник) укладено додаткову угоду № 1 про зміни умов договору від 27.08.2014 № 149/14 про закупівлю товарів за державні кошти (реєстраційний номер 461/14) відповідно до умов якого сторони погодили, що у зв'язку із фактичним обсягом видатків замовника, на підставі пункту 1.3. договору, замовником прийнято рішення про зменшення обсягу закупівлі до 0 (нуль) одиниць, 0 грн 00 коп.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що замовник фактично відмовився від договору від 27.08.2014 № 149/14 про закупівлю товарів за державні кошти зменшивши обсяги закупівлі до 0 (нуль) одиниць, вимоги прокурора про стягнення з відповідача штраф за відмову від постачання товару у розмірі 20 468 грн 00 коп. визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У відповідності до частини 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пунктом 2 частиною 2 статті4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 28.12.2014, № 80-VIII, з 1 січня 2015 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1218 грн 00 коп.

Нормами частини 11 статті 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору звільняються органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді.

Судом враховано рекомендації, викладені у пункті 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» стосовно того, що приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Враховуючи викладене, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Росінтек-Україна" (01001, м. Київ, вул. Івана Кудрі, буд. 35 А, ідентифікаційний код 34808164) на користь Військової частини А0215 (21007, м. Вінниця, вул. Червоноармійська, буд. 105, ідентифікаційний код 24981451) пеню за прострочення поставки товару у розмірі 16 959 (шістнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн 20 коп. та штраф за прострочення поставки товару понад 30 днів у розмірі 20 468 (двадцять тисяч чотириста шістдесят вісім) грн 00 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Росінтек-Україна" (01001, м. Київ, вул. Івана Кудрі, буд. 35 А, ідентифікаційний код 34808164) в дохід Державного бюджету України (р/р 31215206783001, одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) судовий збір у розмірі 1 181 (одна тисяча сто вісімдесят одна) грн 09 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 24.06.2015

Суддя Н.Б. Плотницька