Постанова № 45703507, 10.06.2015, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2015 року , об 11-45 годині,Справа № 2а-0870/12052/11 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого-судді Матяш О.В., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Запоріжжя справу за адміністративним позовом ПАТ «Мотор Січ» до СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжя про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся до суду із вказаним позовом, зазначивши в заяві, що на підставі акту перевірки №104/08-02/14307794 від 25.06.2011 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №0001650802 та №0001660802 від 13.07.2011.

Основними мотивами зменшення податкового кредиту та, як наслідок - бюджетного відшкодування ПДВ - по вибірковим постачальникам є, на думку СДПІ, відсутність реальних правових наслідків укладених позивачем з такими постачальниками угод.

В ході таких дій податковий орган керується власними відомчими документами, а саме листом ДПА України «Про надання розяснень» № 8216/7/ 16-1417 від 17.04.2009, в якому міститься така термінологія як «транзитер», «вигодонабувач» і т.і. Проте, даний документ не є нормативно-правовим актом, у зв'язку з чим не може встановлювати, змінювати чи відміняти права та обовязки платників податків, які носять індивідуальний характер і не можуть поширюватись на третіх осіб. Реалізовуючи таким чином свою контрольну функцію, податковий орган у застосуванні відповідальності за порушення податкового законодавства у вигляді несплати податків навіть не безпосередніми постачальниками позивача, а його контрагентами, йде у зворотньому напрямку: замість віднесення рішень та стягнення зобовязань з підприємств, що дійсно уникають свого конституційного обов'язку, - донараховують суми податку тим, хто здатен вести господарську діяльність. У своїх діях СДПІ керується наказом ДПА України № 266 від 18.04.2008, в п.5.9 якого зазначено, що при виявленні договору, що суперечить інтересам держави та суспільства і є нікчемним, з'ясовується факт подальшого використання платником ПДВ (отримувачем) у господарській діяльності товару, який був предметом зазначеного договору, встановлюється платник ПДВ - наступний покупець вказаного товару. Інформація про виявлену нікчемність направляється до органу ДПС, в якому такий платник обліковується, з метою визначення підстав визнання договору, укладеного між другою парою контрагентів, нікчемним та, відповідно, зменшення суми податкового кредиту. Такі дії вчиняються за ланцюгом придбання товару, який був предметом договору, виявленого нікчемним, до платника ПДВ, що має достатні активи для сплати податкових зобов'язань. Головна мета складеного акту перевірки - не виявлення порушення й не застосування відповідальності до особи, що його вчинила, а пошук того, хто має кошти для його сплати.

В описах усіх господарських взаємовідносин постачальники-контрагенти позивача визначаються податковим органом в якості «транзитерів». Таке визначення є субєктивним, оскільки базується не на фактичних даних, а на припущеннях представників СДПІ («вірогідна «податкова яма», «має ознаки «транзит ера»). Акт як носій доказової інформації, що використовується в якості підстав для притягнення до відповідальності, не має містити недоведених припущень, а повинен відображати лише фактичні дані.

«Вигодонабувачем» в сенсі приховування податків може бути підприємство, яке отримує вигоду у вигляді абсолютної несплати податку, тобто, те підприємство, яке цей податок отримало від покупця та не відобразило його у складі своїх зобовязань. І саме таке підприємство повинно нести відповідальність. Дане визначення не має відношення до позивача, оскільки він перерахував податок на користь своїх контрагентів та не отримав його відшкодування. Стверджуючи, що позивач набув «податкової вигоди» під час укладення угод з переліченними в акті контрагентами, СДПІ фактично не встановлює рух товару, по якому начебто здійснювався «транзит» податкового кредиту від «ям» до «вигодонабувачів». Оскільки такий аналіз відсутній, не є доведеним зв'язок позивача з підприємствами, якими не виконані свої конституційні обовязки щодо декларування та сплати податків.

Позиція СДПІ щодо відсутності реальних правових наслідків у взаємовідносинах з усіма переліченими в акті субєктами господарювання є нечіткою та невизначеною, оскільки в одних випадках податковий орган визнає угоди нікчемними, в інших - недійсними, адеколи - удаваними або фіктивними.

Нікчемною є угода, підстави для визнання її як такої прямо встановлені Законом, усі ж інші угоди є недійсними. Оскільки законодавчих підстав серед норм Цивільного кодексу України, на які посилається податковий орган в акті перевірки, немає, існує лише вірогідність визнання укладених позивачем угод як недійсних. Проте таке визнання можливе лише за умов звернення з відповідним позовом до суду. Фіктивна угода фактично є різновидом недійсної угоди, а факт її укладання без намірів створення реальних правових наслідків, що обумовлені такою угодою, може встановлювати лише суд - податковий орган позбавлений такої компетенції.

Визначення укладених позивачем угод в якості удаваних мають бути доведені у судовому порядку. Окрім того, доведення наявності удаваної угоди не робить її недійсною, навіть якщо це здійснено у встановленому законом порядку, а не в спосіб, до якого вдався податковий орган у акті перевірки.

В акті перевірки лише зазначено про те, що висновки зроблені на підставі опрацювання додатку 5 до декларації про податок на додану вартість позивача та його контрагентів й аналізу даних декларацій про прибуток підприємств-контрагентів. Проте, інформаційну систему, яку створено самим контролюючим органом та дані до якої вносяться власне таким органом, не можна вважати доказом протиправності діянь платника податків, який своєчасно та в повному обсязі виконує свої зобов'язання по декларуванню і сплаті податків. Акт перевірки містить посилання на відсутність у деклараціях з прибутку даних про амортизаційні відрахування деяких контрагентів позивача, що, на думку перевіряючих, свідчить про неможливість фактичного здійснення господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів. Проте, перевірка усіх без винятку контрагентів підприємства не проводилась, висновки є припущеннями, оскільки фактично не досліджені умови здійснення господарських операцій. Так, відсутність в деклараціях амортизаційних відрахувань може свідчити лише про наявність орендованих основних засобів або про неприйняття податковим органом декларацій з відображенням певних витрат з метою забезпечення податкового навантаження.

Крім того, податковий орган зазначає, що постачальники постачальників позивача здійснювали операції, що не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин. Субєктивні оцінки осіб, що не мають відношення до діяльності підприємства, не припустимо використовувати в якості підстав для зменшення податкового кредиту та визнання угод нечинними. Дії податкового органу щодо самостійного визначення, що такі дії є «порушенням», несумісні з принципами, закріпленими ст. 19 Конституції України.

Невірним є висновок про несплату позивачем податку за означеними операціями й про наявність «податкової вигоди», оскільки, розраховуючись за товар, підприємство сплачувало ПДВ у складі ціни його придбання. Подальше виконання постачальником свого конституційного обовязку щодо сплати податку до бюджету не змінює результати діяльності позивача.

Позивач мав правовідносини з господарюючими субєктами, які є самостійними дієздатними юридичними особами - діючими на час подання позову платниками податків До перелічених в акті перевірки інших підприємств, що є контрагентами безпосередніх постачальників позивача, ПАТ «Мотор Січ» не має відношення та не зобовязано знати в який спосіб вони здійснюють свою господарську діяльність.

Податковий облік операцій з безпосередніми постачальниками здійснювався на підставі первинних документів, що підтверджують придбання товару, сплату на користь зазначеного підприємства коштів (з урахуванням податку), та отриманих податкових накладних. Перевірка правильності ведення податкового обліку та складання звітності іншим підприємством не входить до компетенції позивача, а є обовязком податкового органу, на обліку в якому перебувають перелічені в акті платники податків. Окрім того, на момент здійснення господарських операцій з переліченими в акті контрагентами, інформація щодо реєстрації їх у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій свідчила про їх цілковиту право- та дієздатність, яка передбачає і таке їх уособлення, як понесення відповідальності за скоєні порушення. Фактично відповідачем встановлюються нові власні підстави набуття субєктами господарювання право- та дієздатності у вигляді відповідності підприємства уявленням представників податкового органу про належну організацію їхньої діяльності.

Стосовно висновків про завищення податкового кредиту на суму 27195,11 гривень при імпорті майна із зазначенням характеру угоди «84», то ПДВ, на суму якого податковим органом зменшено податковий кредит за березень 2011 року, було сплачено позивачем під час розмитнення запасних частин до авіаційних двигунів, знятих під час ремонту, що проводився за межами митної території України та при поверненні майна у зв'язку з придбанням у нерезидента послуг з ремонту обладнання, який здійснювався за межами митної території України. Ремонт авіадвигунів здійснювався шляхом заміни відповідних запасних частин, які після його завершення надійшли у власність позивача.

Податковий орган, зменшуючи суму заявленого бюджетного відшкодування по ВМД №№ 112000011/2011/000510,112000011/2011/000513,112000011/2011/000609,112000011/2011/ 000659,112000011/2011/000773,112000011/2011/000776,112000011/2011/000785,112000011/ 2011/000786 на суму ПДВ, сплаченого за переліченими вантажно-митними деклараціями, виходить із відсутності розрахунків за матеріальні цінності між позивачем та відправниками цих цінностей.

Також СДПІ в обґрунтування висновків акту перевірки посилається на відсутність договорів купівлі-продажу отриманих матеріальних цінностей з їх постачальниками та доходить висновку про відсутність права у позивача на податковий кредит й бюджетне відшкодування. Відповідач при визначенні порушення виходить з хибної логіки, ототожнюючи придбання права власності на річ з фактом купівлі-продажу такої речі як умови для відображення податкового кредиту. Податковий кодекс України не містить визначення терміну «придбання», як не містить його будь-який інший нормативно-правовий акт. Проте правова природа відносин власності передбачає, що придбання цього права може бути пов'язано як з купівлею-продажем речі, так і з іншими формами набуття цього права.

Податковий кодекс Украйни формування податкового кредиту пов'язує з надмірною сплатою цього податку чи то постачальнику, чи то митному органу, а також з обов'язковою умовою використання товару (послуги) у господарській діяльності платника податку. Оформлення вищезазначених ВМД здійснювалось у звязку з реалізацією позивачем своєї господарської компетенції: виконання гарантійних зобовязань, вартість яких включено до вартості виробу, щодо якого надається гарантія, здійснення продажу послуги та купівлі послуги у нерезидента. Позивачем виконані основні умови відображення податкового кредиту: наявний звязок отриманих товарів з господарською діяльністю підприємства та існування підтвердження факту сплати податку - належним чином оформлені ВМД.

Під час проведення зазначених господарських операцій здійснювалось придбання права власності на майно, що ввезене на митну територію України. Отримане у власність майно повязано з виробничим процесом та використовується у подальшій господарській діяльності, у зв'язку з чим ПДВ, сплачений митному органу під час його розмитнення, повинен включатись до складу податкового кредиту. Окрім того, Податковий кодекс України повязує виникнення права на податковий кредит з ФАКТОМ надмірної сплати ПДВ, пов'язаним з придбанням або виготовленням товарів, а не з наявністю грошових розрахунків з постачальником.

ПАТ «Мотор Січ» набуло прав власності на ввезене майно, у звязку з чим сплатило митному органу ПДВ. Обмеження права платника податку на відображення податкового кредиту на підставах, наведених СДПІ, призведе до подвійної сплати податку до бюджету: перший раз - на митниці при імпорті товару та другий раз - при визначенні обєкта оподаткування за звітний період внаслідок невідображення в складі податкового кредиту зайво сплаченого на митниці податку. Крім того, Кодекс і Порядок складання декларації з ПДВ встановлюють окремий порядок оподаткування та обліку операцій з імпорту, що є відмінним від оподаткування поставки товарів.

З огляду на наявність в Податковому кодексі України спеціальних норм, що регулюють порядок оподаткування імпортних операцій, висновки податкового органу по зменшенню податкового кредиту та бюджетного відшкодування на суми ПДВ, сплачені при розмитнені зазначених товарів, є неправомірними.

Позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001650802 та №0001660802 від 13.07.2011, розглянувши справу без участі його представника.

Відповідач позов не визнає, зазначивши в запереченнях, що при формуванні податкового кредиту ппозивач врахував ПДВ у розмірі 5934916,32 гривень по постачальникам, якими не задекларовано податкові зобовязання, що не знаходяться за місцем реєстрації. Зазначене призвело до завищення заявленої суми бюджетного відшкодування. Аналізом наявних баз даних та висновків актів перевірок з питань підтвердження взаємовідносин, які проведені ДПІ, де перебувають на обліку контрагенти позивача по ланцюгу постачання, встановлено, що у підприємств-постачальників відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків через ланцюг підприємств «транзитерів», спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди підприємствам-вигодонабувачам з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального характеру. В ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в звязку з відсутністю (не наданням до перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів. Тому СДПІ дійшов висновку, що здійснення господарських операцій не підтверджено. Виходячи з системного аналізу Податкового кодексу України, відшкодуванню підлягають лише ті суми податків, які нараховані (сплачені) платником податку до бюджету. За своєю правовою природою ПДВ - це непрямий податок, який нараховується та сплачується платником ПДВ, відповідно до механізму його справляння. При цьому, відповідно до правила першої події, при здійсненні оподатковуваних ПДВ господарських операцій, у одного платника виникають податкові зобовязання, а у іншого платника право на податковий кредит. Передумовою бюджетного відшкодування ПДВ є зобовязання декларування контрагентом своїх податкових зобовязань за правилом першої події.

Також, в ході перевірки встановлено завищення податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування за березень 2011 року у розмірі 27195,11 гривень, оскільки при формуванні податкового кредиту позивач врахував ПДВ в зазначеному розмірі, що був сплачений митним органам при ввезенні на митну територію України частин до авіадвигунів, які вийшли з ладу за характером угоди «84». Право на податковий кредит виникає у разі придбання або виготовлення товарів з метою їх використання у межах господарської діяльності. З первинних документів вбачається, що контрагенти позивача не виготовляли імпортований товар. Також, не надано до перевірки угоди купівлі-продажу отриманої продукції, що, в свою чергу, спростовує факт її придбання. Обладнання ввезено на митну територію України з метою обстеження, поновлення, але не з метою придбання, розрахунки по цим операціям не здійснювались. Крім того, перевіркою не встановлено оприбуткування на склад підприємства імпортованого товару.

Просить відмовити в позові, розглянувши справу в порядку письмового провадження.

Згідно із ч.4 ст.122 КАС України, «особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами». У звязку з вищенаведеним суд розглянув справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши наявні у справі докази та надавши їм оцінку, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке: судом встановлено, що СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Мотор Січ» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ з напрямом відшкодування на розрахунковий рахунок платника у банку за березень 2011 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось у березні 2011 року, за результатами якої складено акт № 104/08-02/14307794 від 25.06.2011. Останній містить наступні висновки: 1) перевіркою тимчасово не підтверджується бюджетне відшкодування за березень 2011 року в сумі 28741463 гривень по постачальникам у звязку з неотриманням зустрічних перевірок та остаточного зясування питання щодо включення до податкових зобовязань сум ПДВ по ланцюгу постачання;

2) на порушення пп.пп. 14.1.18, 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.1, 198.3 ст. 198, п.п. 200.1, 200.3, абз. «а» п. 200.4 ст. 200, п. 201.15 ст. 201 ПК, «Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних», затвердженого Наказом ДПА України №1002 від 24.12.2010, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за №1402/18697, п. 4.1 «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», затвердженого Наказом ДПА України №41 від 25.01.2011, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.02.2011 за №197/18935 (далі Порядок №41), в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за березень 2011 року на загальну суму 5962483 гривень;

3) порушення абз. «б» п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, пп. 4.6.7 п. 4.6 ст. 4 Порядку №41, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, на 10202759 гривень (р.24) у звязку з невідображенням результатів попередньої перевірки.

13.07.2011, на підставі вказаного акту СДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення: №0001660802, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних періодів) з ПДВ за березень 2011 року на 5962483 гривень та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1 гривні; №0001650802, яким зменшено розмір відємного значення суми ПДВ за березень 2011 року на 10202759 гривень й застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1 гривні (т.1 а.с. 20-22).

В акті перевірки зроблено висновок про проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди підприємствам-вигодонабувачам при операціях через ланцюг підприємств-«транзитерів», в т.ч. ПАТ «Мотор Січ», з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру, оскільки у підприємств-постачальників ТОВ «Юкун», ТОВ «Мультіфлекс», ТОВ «Річбуд», ПП «Віза- Сервіс», ТОВ «Співдружність Буд», ТОВ «ЗМТК», ТОВ «МеталТехГруп», ТОВ «ТД «Технол», ПП «Спецбудкомплект-плюс», ТОВ «Електротехснаб», ТОВ «Торговий дім Інвестресурс», ТОВ «БК Регіон-Буд», ТОВ «ТПП «Спектр», ПП «Соутех», ТОВ «Фірма Сд, ЛТД» ТОВ «Інтерн-Юг», УРАА «СП Промзапал» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності. В ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця у звязку з відсутністю (ненаданням до перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів. Відповідно, фактичне здійснення постачання, приймання-передачі та оприбуткування товарно-матеріальних цінностей по ланцюгу від зазначених підприємств до контрагентів не підтверджено.

Судом встановлено, що між позивачем та вказаними підприємствами було укладено договори: з ТОВ «Співдружність Буд» - № 26.11 (УСиСР) від 11.01.2011, №38.11 (УСиСР) від 10.02.2011, №55.11 (УСиСР) від 07.02.2011, №77/3188/08-Д (УСиСР) від 04.04.2008, №169 (УСиСР) від 28.12.2009, №87 (УСиСР) від 20.07.2009, №10 (УСиСР) від 21.01.2009, №91 (УСиСР) від 01.06.2010, №89 (УСиСР) від 18.05.2010, №111 (УСиСР) від 02.07.2010, №36 (УСиСР) від 19.02.2010, №48 (УСиСР) від 02.03.2010, №2 (УСиСР) від 04.01.2010, №215 (УСиСР) від 20.12.2010, №209 (УСиСР) від 07.12.2010, №159 (УСиСР) від 11.10.2010, №193 (УСиСР) від 03.11.2010, №157 (УСиСР) від 23.09.2010, №149 (УСиСР) від 10.09.2010, №147 (УСиСР) від 03.09.2010, №130 (УСиСР) від 27.07.2010, №132 (УСиСР) від 02.08.2010, №131(УСиСР) від 29.07.2010, №3 (УСиСР) від 04.01.2010, №134 (УСиСР) від 04.08.2010, №155(УСиСР) від 17.09.2010, №122 (УСиСР) від 15.07.2010, №39 (УГЄ) від 25.02.2010, №52 (УСиСР) від 12.03.2010, №14.11 (УСиСР) від 04.01.2011, №58.11 (УСиСР) від 08.02.2011, №54.11 (УСиСР) від 07.02.2011, №146 (УСиСР) від 03.11.2009; з ПП «Спецбудкомплект-плюс» - №01-02 Д(УСиСР) від 15.02.2010, №03-07-10 Д(УСиСР) від 14.07.2010, ; з ПП «Соутех» - №1-01-2009 (ио) від 05.01.2009, №1-01-2009(ио) від 05.01.2009; з ТОВ «Інтерн-Юг» - №0371/09-Д/УЗ) від 17.12.2008; з ПП «Віза Сервіс» - №4913/08-Д(УЗ) від 07.08.2008; з ТОВ «Торговий дім Інвестресурс» - №1059/10-Д (УЗ) від 21.01.2010; з ТОВ «ЮКУН» - №94(УСиСР) від 26.02.2010, №ко879/04-Д від 16.04.2004, №3941/10-Д (УЗ) від 01.04.2010; з ТОВ «МеталТехГруп» - №6029/09-Д (УЗ) від 13.10.2009; з ТОВ «Річбуд» - №2000/10-Д (УЗ) від 23.02.2010; з ТОВ «Мультіфлекс» - №0662/11-Д (УЗ) від 15.12.2010, №08/04-2010 (УЗ) від 08.04.2010; з УРАА «СП Промзапал» - №140/0347/08-Д (УЗ8487) від 23.11.2007; з ТОВ «Електротехснаб» - 0596/10-Д(УЗ) від 24.12.2009; з ТОВ «ЗМТК» - №114/12-10Д (кт) від 16.02.2010 (т.3 а.с.1-149). На підтвердження виконання даних договорів були оформлені податкові накладні (т. 4 а.с. 1-180, т.5 а.с. 1- 232, т.6 а.с.1-217).

Відповідно до ст. 1, ч.ч. 1, 2 ст. 9 закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі Закон №996), «господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції».

Згідно з п.п. 2.1, 2.2, 2.4, 2.5, 2.15, 2.16 розд. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі Положення №88), «первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства.

Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення».

Судом встановлено, що операції між позивачем та вказаними підприємствами мали реальний характер, були оформлені належним чином, документально підтверджені; документи мають необхідні реквізити, скріплені підписами повноважних осіб і печатками підприємств, що відповідає вищезазначеним вимогам законодавства.

Відповідно до абз . 1 п. 44.1 ст. 44 ПК (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), «для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством».

Згідно з пп. 138.1.1 п. 138.1, абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК, «витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають:

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

витрати банківських установ, до яких відносяться:

а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу;

б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління;

в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів;

г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу;

ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу;

д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг);

є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна;

ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг;

з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу».

Відповдно до п. 138.4, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПК, «витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку».

Згідно з п. 198.1, абз. 1 п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, «право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду».

Таким чином, операції між позивачем й вказаними підприємствами мали реальний характер, були оформлені належним чином, документально підтверджені; документи мають необхідні реквізити, скріплені підписами повноважних осіб і печатками підприємств, що відповідає вищезазначеним вимогам законодавства.

Крім того, в акті перевірки зроблено висновок про нікчемність або недійсність угод з вказаними контрагентами позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), «відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості».

Згідно зі ст.ст. 204, 234 Цивільного кодексу України, «правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами».

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України, «правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної ОСОБА_1 Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним».

Згідно з ст. 215 ЦК, «підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)».

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), «господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:

виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків;

допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;

вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця».

Відповідно до норм Податкового кодексу України, зокрема статей 44, 61, податкові органи не наділені компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства, що позбавляє податковий орган права самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визнанням їх нікчемними чи недійсними з застосуванням відповідних наслідків вчинення таких правочинів.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган виходить за межі своєї компетенції щодо встановлення в актах перевірки недійсності (нікчемності) таких правочинів.

В акті перевірки відсутні посилання на відповідні рішення суду щодо визнання договорів, згідно з якими відбулась поставка товарів позивачу від вищезазначених підприємств, недійсними, як і відсутні докази фіктивності вчинених правочинів, їх невідповідність намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обовязків, суперечливості інтересам держави і суспільства. Також відсутні посилання на судові рішення щодо притягнення посадових осіб позивача чи вказаних підприємств до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків або за інші правопорушення.

Відповідно до ст. 61 Конституції України, «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер».

Відповідач дійшов до висновку про порушення позивачем положень Податкового кодексу України з огляду на обставини діяльності інших юридичних осіб, а не позивача, що є хибним, так як позивач не несе відповідальності за дії цих осіб. Так само відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачання товару не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, що відбулась між отримувачем товару, який є останнім у ланцюгу.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Платник податків, який правильно застосовує норми податкового права, не повинен залежати у своїх правовідносинах з державою від іншого платника податків, який ці норми порушує.

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України, «рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України».

Постановою Верховного Суду України від 11.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ встановлено, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання.

Така позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. В рішенні від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» зазначено, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Проте це не може бути підставою для відмови заявнику у відшкодуванні ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань. В рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди-покупця товару, яка є платником податку, не покладено обовязку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання.

З урахуванням наведеного, актом перевірки не встановлено порушення норм податкового законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту за господарськими операціями з постачання товарів, права на заявлення до відшкодування відємного значення ПДВ, внаслідок чого вищевказаний акт не може бути належною підставою для виключення відображених у податковому обліку позивача сум з податкового кредиту, зменшення відємного значення, і бути належним доказом виявлених порушень.

Таким чином, суд вважає, що встановлені перевіркою порушення позивачем норм Податкового кодексу України щодо правовідносин з зазначеними контрагентами відсутні.

В акті перевірки зазначено, що при формуванні податкового кредиту позивачем враховано ПДВ у розмірі 27195,11 гривень, який сплачений митним органам при ввезенні на митну територію України обладнання за характером угоди 84, згідно з якою не передбачено розрахунки за товар (т.1 а.с.42).

Судом встановлено, що позивач отримав товар за вантажно-митними деклараціями (даліВМД) №112000011/2011/000785, який поставлено на підставі контракту №178-17/02 від 17.12.2001, укладеного між позивачем та «Connecteurs Electriques DEUTSCH» Groupe CompagnieDEUTSCH; №№112000011/2011/000510, 112000011/2011/000513, 112000011/2011/ 000609, який поставлено на підставі контрактів №1323/658-Е05-172-ІN356, №1323/658-Е05-192-ІN356 та №1323/658-Е05-158-ІN356 від 11.11.2005, укладених між позивачем та Air Officer Commanding; №112000011/2011/000786, який поставлено на підставі контракту №ПП-1323/658-Е01-121-Со 170 від 21.05.2001, укладеного між позивачем та BAIRD SERVICE CIA LTDA; №112000011/2011/000773, який поставлено на підставі контракту №1323/658-Е06-004-KR410 від 21.03.2006, укладеного між позивачем та LG INTERNATIONAL CORP.; №112000011/2011/000659, який поставлено на підставі контракту №МЕ/002/2006 від 20.07.2006 укладеного між позивачем та авіаційною компанією «Грін Флаг», ОСОБА_1, (товар отримано від MOTOR SICH MIDDLE EAST FZE); №112000011/2011/000776, який поставлено на підставі контракту №1323/658-Е07-348-RU643 (ВТД) від 30.01.2008, укладеного між позивачем та (мовою оригіналу) ОАО «Нефтеюганский ОАО» Аеропорт (т.2 а.с.1-108).

Відповідно до ст. 70 Митного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), «метою митного оформлення є засвідчення відомостей, одержаних під час митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та оформлення результатів такого контролю, а також статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів і транспортних засобів. Митне оформлення здійснюється посадовими особами митного органу.

Операції митного оформлення, порядок їх здійснення, а також форми митних декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів і транспортних засобів, визначаються Кабінетом Міністрів України».

Згідно з ч.1 ст. 81 Митного кодексу України, «декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення».

Відповідно до встановленої форми декларації, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 574 від 09.06.1997, в гр.24 якої зазначається характер (тип) угоди, перелік яких встановлено Наказом Державної митної служби України №1048 від 12.12.2007.

В зазначених ВМД вказано тип угоди 84 «інше», що означає відсутність розрахунків з постачальником у звязку з поверненням раніше вивезених матеріальних цінностей або з заміною одних матеріальних цінностей на інші, що і було зроблено позивачем (заміна під час ремонту пошкоджених деталей) на підставі рекламаційних актів.

Відповідно до пп. «в» п. 185.1 ст. 185 ПК, «об'єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт)».

Згідно з п. 187.8, абз. 2 п. 198.2 ст. 198 даного кодексу, «датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу».

Таким чином, оформлення зазначених ВМД здійснювалось у звязку з реалізацією позивачем своєї господарської компетенції: виконання гарантійних зобовязань, вартість яких включено до вартості виробу, щодо якого надається гарантія, здійснення продажу послуги та купівлі послуги у нерезидента. Відповідно, позивач виконав основні умови відображення податкового кредиту: наявний звязок отриманих товарів з господарською діяльністю підприємства та існування підтвердження факту сплати податку: належним чином оформлені ВМД.

Отже, під час проведення зазначених господарських операцій здійснювалось придбання права власності на майно, що ввезене на митну територію України. Саме в контексті набуття певних прав та обов'язків, пов'язаних з відносинами власності Цивільний кодекс України використовує термін «придбання» (глава 24). Отримане у власність майно повязано з виробничим процесом та використовується у подальшій господарській діяльності, у зв'язку з чим, ПДВ, сплачений митному органу під час його розмитнення, повинен включатись до складу податкового кредиту. Окрім того, Податковий кодекс України повязує виникнення права на податковий кредит з фактом надмірної сплати ПДВ у звязку з придбанням або виготовленням товарів, а не з наявністю грошових розрахунків з постачальником.

Відповідно до п. 201.12 ст. 201 ПК, «у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається податкова накладна, податкові зобов'язання за якою включені до податкової декларації попереднього періоду».

Таким чином, підприємством дотримано усіх вимог щодо формування податкового кредиту. З огляду на наявність в Податковому кодексі України вищенаведених спеціальних норм, що регулюють порядок оподаткування імпортних операцій, висновки податкового органу по зменшенню податкового кредиту та бюджетного відшкодування на суми ПДВ, сплачені при розмитненні зазначених товарів, є неправомірними.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, «обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини».

Судом встановлено, що постановами Запорізького окружного адміністративного суду від 14.12.2011 у справі № 2а-0870/6318/11, що залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції від 03.04.2012; від 24.01.2011 у справі № 2а-0870/5395/11, що залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції від 11.03.2014; від 02.06.2014 у справі № 2а-0870/8581/11, що залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції від 11.03.2015, підтверджено протиправність зменшення розміру відємного значення суми ПДВ та зменшення суми бюджетного відшкодування за попередні періоди по тим самим контрагентам, тому посилання СДПІ на акти перевірок, на підставі яких були прийняті оскаржувані повідомлення-рішення в вищевказаних справах, та прийняття оскаржуваних у даній справі рішень є неправомірними.

Відповідно до ч. 2 ст.71 КАС України, «в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову».

Відповідачем не доведено правомірність прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, тому, на підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАС України, присудженню на користь позивача підлягають здійснені ним документально підтверджені судові витрати у розмірі 2175 гривень (платіжні доручення №37903 від 12.12.2011 на 29 гривень (т.1 а.с.2) та №60332 від 06.03.2012 на 2146 гривень (т.7. а.с.77).

Керуючись ст.ст.17,158-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, прийняті 13.07.2011 Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з ВПП у м. Запоріжжі у відношенні ПАТ «Мотор Січ»:

№0001660802, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних періодів) з ПДВ за березень 2011 року на 5962483 (пять мільйонів девятсот шістдесят дві тисячі чотириста вісімдесят три) гривні та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1 (однієї) гривні;

№0001650802, яким зменшено розмір відємного значення суми ПДВ за березень 2011 року на 10202759 (десять мільйонів двісті дві тисячі сімсот пятдесят девять) гривень й застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1 (однієї) гривні.

Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» (ЄДРПОУ 14307794, адреса: 69068, м. Запоріжжя, вул. Моторобудівників, буд. 15) судові витрати у розмірі 2175 (двох тисяч сто семи десяти пяти) гривень.

Постанова може бути оскаржена у Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд через Запорізький окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання постанови шляхом подання апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, що її подає, до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Матяш