Постанова № 45703221, 26.03.2015, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2015 р. Справа № 805/275/15-а

приміщення суду за адресою: 84112, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 2

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченко Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 1472 Державної прикордонної служби України про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобовязання вчинити певні дії, -

встановив:

28 січня 2015 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Військової частини 1472 Державної прикордонної служби України (далі відповідач або ВЧ 1472), про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобовязання вчинити певні дії (а.с.5-9).

До початку розгляду справи по суті позивач подав заяву про зміну позовних вимог (а.с.48-49), в якій просив:

1. визнати протиправною бездіяльність ВЧ 1472, яка полягала у неповідомленні позивача письмово про нараховані суми, належні при звільненні з військової служби, та ненаданні письмових відповідей на звернення позивача щодо надання інформації про належне йому при звільненні грошове забезпечення;

2. зобовязати ВЧ 1472 письмово надати позивачу інформацію:

- про розмір нарахованої та виплаченої підйомної допомоги на членів сімї позивача у звязку з передислокацією 23 загону морської охорони з м. Керчі до м. Маріуполя, а в разі ненарахування зазначити з яких підстав;

- чи врахована при розрахунку підйомної допомоги на членів сімї позивача отримувана ним щомісячна додаткова грошова винагорода, встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, якщо не врахована зазначити з яких підстав;

- про розмір середнього грошового забезпечення позивача, яке повинно виплачуватися у разі затримки належних при звільненні сум;

3. визнати протиправними дії (бездіяльність) ВЧ 1472 щодо:

- невиплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з військової служби, передбаченої ст.9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п.27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444;

- ненарахування та невиплати підйомної допомоги на членів сімї позивача у звязку з передислокацією 23 загону морської охорони (ВЧ 1472) з м. Керчі до м. Маріуполя відповідно до Інструкції про умови та порядок виплати підйомної допомоги військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 24 квітня 2012 року № 276;

- затримки, починаючи з 24 грудня 2014 року, розрахунку при звільненні позивача;

4. зобовязати ВЧ 1472:

- здійснити виплату позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з військової служби, передбаченої ст.9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п.27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444;

- здійснити нарахування та виплату підйомної допомоги на членів сімї позивача у звязку з передислокацією 23 загону морської охорони (ВЧ 1472) з м. Керчі до м. Маріуполя відповідно до Інструкції про умови та порядок виплати підйомної допомоги військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої Адміністрацією Державної прикордонної служби України від 24 квітня 2012 року № 276;

- виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки належних при звільненні сум, починаючи з 25 грудня 2014 року по 17 січня 2015 року відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України;

- виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки належних при звільненні сум, починаючи з 18 січня 2015 року по день винесення рішення у справі, відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України.

Ухвалою від 12 березня 2015 року заява про зміну предмету позову прийнята до розгляду.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу в Державній прикордонній службі України з 1993 року, займав посади в загоні морської охорони з 2006 року по день припинення військової служби.

Посилаючись на п.п.292, 293 Положення про порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, позивач стверджував, що відповідач протиправно письмового його не повідомив про нараховані суми, належні йому при звільненні, та станом на день припинення військової служби їх виплату не здійснив.

Позивач стверджував, що в порушення вимог ч.ч.1-2 ст.9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п.27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час відповідач позбавив його грошової компенсації за неотримане речове майно.

Доводив, в порушення вимог ч.ч.1-2 ст.9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», абз.2 п.12 Інструкції про умови та порядок виплати підйомної допомоги військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, його протиправно позбавлено підйомної допомоги на членів сімї.

Вимоги в частині застосування до відповідача заходів відповідальності за затримку розрахунку при звільненні позивач обґрунтовував посиланням на ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України, а вимоги про зобовязання відповідача надати інформацію - ст.ст.5, 15 Закону України «Про інформацію» та Законом України «Про звернення громадян» (а.с.5-9, 147-152).

Відповідач позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення, в яких доводив, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та у спосіб, які визначні законодавством (а.с.54-61, 135-138).

Про дату, час і місце судового розгляду сторони повідомлені належним чином з дотриманням вимог ст.ст.33-36, 38 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), про що свідчить розписка про отримання судової повістки та звіт про надіслання електронної судової повістки (а.с.142-143).

Позивач у судове засідання не зявився, одночасно з поданням позовної заяви просив розглянути справу за його відсутності (зворотній бік а.с.9).

Представник відповідача ОСОБА_2 у судове засідання зявився, у звязку з неявкою позивача не заперечував проти розгляду справи в письмовому провадженні, про що надав відповідну заяву (а.с.153).

На підставі ч.4 ст.122, ч.6 ст.128 КАС України судовий розгляд справи здійснено в письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Зясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджено паспортом громадянина України серії КА № 147120 (а.с.24).

Відповідач Військова частина 1472 входить до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби України, зареєстрована як юридична особа 01 серпня 2003 року, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 31 березня 2006 року внесений запис за номером 1 141 120 0000 000903, в стані припинення не перебуває. Вказані обставини підтверджені Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 17 лютого 2015 року (а.с.93) та даними он-лайн сервісу отримання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На підставі послужного списку ОСОБА_1 (П-001167) встановлено, що 08 лютого 1995 року позивач прийняв військову присягу; проходив службу у Прикордонних військах України, які реорганізовані у Державну прикордонну службу України.

З 15 червня 2006 року позивач проходив службу в 23 загоні морської охорони Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України (а.с.94-107).

Наказом командира 23 загону морської охорони Державної прикордонної служби України від 12 липня 2006 року № 157-ос «По особовому складу» з 12 липня 2006 року ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу загону та на всі види грошового забезпечення (а.с.14).

Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 02 березня 2014 року № 15-аг «Про використання підрозділів Морської охорони» начальнику Азово-Чорноморського регіонального управління доручено організувати передачу Керченського загону морської охорони у повному складі в оперативне підпорядкування Східному регіональному управлінню; начальнику Східного регіонального управління - прийняти в оперативне підпорядкування Керченський загін морської охорони у повному складі; передано сили та засоби Керченського загону морської охорони зарахувати на всі види матеріально-технічного та фінансового забезпечення до Донецького прикордонного загону; на період оперативного підпорядкування матеріально-технічне забезпечення переданого військового майна та особового складу вирішено здійснювати через Донецький прикордонний загін (а.с.85-86).

Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 17 грудня 2014 року № 1119-ос «По особовому складу» капітана 2 рангу ОСОБА_1 (П-001167), начальника відділу планування, оборонної, мобілізаційної роботи та організації антитерористичних заходів штабу 23 загону морської охорони Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, звільнено з військової служби в запас Збройних Сил України за п.п. «б» (за станом здоровя) п.1 ч.8 ст.26 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу», з правом носіння військової форми одягу (а.с.109).

Наказом командира 23 загону морської охорони Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 24 грудня 2014 року № 132-ос «По особовому складу» ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 24 грудня 2014 року (а.с.10, 108).

27 листопада 2014 року на імя командира Маріупольського загону морської охорони капітана 1 рангу ОСОБА_3 позивач подав рапорт, в якому у звязку з підготовкою документів щодо його звільнення з військової служби за станом здоровя в запас з правом носіння військової форми одягу просив дати вказівку відповідним посадовим особам про нарахування йому компенсації за неотримане речове майно та про підготовку речового атестату. Рапорт зареєстрований у ВЧ 1472 27 листопада 2014 року за вх. № 723-вн/1718 (а.с.12).

04 грудня 2014 року на імя командира Маріупольського загону морської охорони капітана 1 рангу ОСОБА_3 позивач подав рапорт, в якому просив виплатити підйомну допомогу на членів сімї (дружину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4), які зняті з реєстраційного обліку за попереднім місцем проживання (АР Крим, м. Керч, вул. Лугова, 3а) та через відсутність житлової площі за новим місцем служби в м. Маріуполі переїхали для проживання в інший населений пункт (Хмельницька обл., м. Старокостянтинів, вул. Миру, буд.1/138, кв.11). Також позивач просив дати вказівку кадровому органу про надання довідки, передбаченої абз.2 п.12 Інструкції про умови та порядок виплати підйомної допомоги військовослужбовцям Державної прикордонної служби України. Рапорт зареєстрований у ВЧ 1472 04 грудня 2014 року за вх. № 11-н/1775 (а.с.15).

Разом з цим рапортом ОСОБА_1 надав довідку з місця проживання про реєстрацію і склад сімї від 25 листопада 2014 року № 31/3314 та копію паспорту дружини.

Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання/перебування особи від 25 листопада 2014 року № 31/3314, за відомостями адресно-довідкового підрозділу Старокостянтинівського РС УДМС України в Хмельницькій області місце проживання ОСОБА_4 зареєстровано з 18 листопада 2014 року за адресою: Хмельницька обл., м. Старокостянтинів, вул. Миру, буд.1/138, кв.11. Діти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зареєстровані за адресою реєстрації місця проживання матері (а.с.16).

В паспорті громадянина України серії НА № 412933 містяться відмітки про те, що з 23 січня 2007 року ОСОБА_4 була зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, 18 листопада 2014 року знята з реєстрації попереднім та зареєстрована за новим місцем проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6/138, кв.11 (а.с.17-18).

04 грудня 2014 року командир Маріупольського загону морської охорони доручив виплатити підйомну допомогу, про що свідчить відповідна резолюція на рапорті позивача (а.с.15).

Як слідує з резолюції начальника фінансово-економічного відділу ОСОБА_7 від 09 грудня 2014 року, для виплати підйомної допомоги позивачу необхідно було надати свідоцтво про шлюб, свідоцтва про народження дітей та довідку кадрового органу про склад сімї (зворотній бік а.с.15).

19 грудня 2014 року ОСОБА_1 разом з рапортом на імя командира Маріупольського загону морської охорони капітана 1 рангу ОСОБА_8 подав копії свідоцтва про одруження і свідоцтв про народження дітей (а.с.19).

Відповідно до свідоцтва про одруження серії І-БВ № 014474 шлюб між позивачем та ОСОБА_9 зареєстрований 09 серпня 1997 року, прізвище дружини після укладання шлюбу «Мисечко» (а.с.20).

Згідно зі свідоцтвом про народження серії І-БВ № 093114 батьками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с.21).

Згідно зі свідоцтвом про народження серії І-АП № 245205 батьками ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с.22).

22 грудня 2014 року на імя т.в.о. командира Маріупольського загону морської охорони капітана 1 рангу ОСОБА_10 позивач подав рапорт, в якому у звязку з надходженням витягу з наказу Голови Держприкордонслужби України від 17 грудня 2014 року № 1119-ос про звільнення з військової служби за станом здоровя у запас із правом носіння військової форми одягу просив виплатити йому грошову компенсацію за неотримане речове майно та видати речовий атестат. Рапорт зареєстрований у ВЧ 1472 22 грудня 2014 року за вх. № 11-н/1860 (а.с.13).

22 грудня 2014 року на імя т.в.о командира Маріупольського загону морської охорони капітана 1 рангу ОСОБА_10 позивач подав рапорт, в якому просив повідомити, чи буде виплачена йому підйомна допомога на членів сімї або зазначити підстави для відмови у такій виплаті. Рапорт зареєстрований у ВЧ 1472 22 грудня 2014 року за вх. № 11-н/1851 (а.с.23).

23 грудня 2014 року на імя т.в.о. командира Маріупольського загону морської охорони капітана 1 рангу ОСОБА_10 позивач подав рапорт, в якому просив надати інформацію про види і розмір належного йому грошового забезпечення, зокрема про розмір нарахованої та виплаченої підйомної допомоги на нього та членів його сімї у звязку з передислокацією 23 загону морської охорони з м. Керчі до м. Маріуполя, а також про розмір нарахованої та виплаченої грошової компенсації за неотримане речове майно у звязку зі звільненням з військової служби із зазначенням підстав для нарахуванням або відмови у нарахуванні цих виплат. Рапорт зареєстрований у ВЧ 1472 23 грудня 2014 року за вх. № 11-н/1869 (а.с.11).

В узагальненій довідці про нараховані та виплачені суми, належні позивачу після звільнення, наданій ВЧ 1472 на виконання ухвали про витребування доказів від 31 січня 2015 року, відповідач зазначив наступне (а.с.77-81).

Сума нарахованого грошового забезпечення за грудень 2014 року (з 01 грудня 2014 року по 31 грудня 2014 року) становила 20 489,85 грн. Сума виплаченого грошового забезпечення за грудень 2014 року (з 01 грудня 2014 року по 31 грудня 2014 року) склала 19 957,12 грн. Оскільки грошове забезпечення за грудень 2014 року було виплачено до дня отримання ВЧ 1472 наказу про звільнення позивача з військової служби, перерахунок надмірно отриманого грошового забезпечення проведений разом з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні у січні 2015 року (а.с.77).

Вихідна допомога станом на 25 грудня 2014 року склала 80 214,23 грн. (6 975,15 грн. (розмір місячного грошового забезпечення) х 23 (кількість календарних років з дня останнього призову на службу) х 50% (відсоток місячного грошового забезпечення на день звільнення) = 80 214,23 грн.).

Розмір виплаченої позивачу вихідної допомоги склав 79 011,02 грн., з цієї суми вирахувана надлишково нарахована сума місячного грошового забезпечення в місяць звільнення в розмірі 3 028,70 грн. Грошові кошти перераховані позивачу 17 січня 2015 року (а.с.77-78).

Факт виплати ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 75 982,32 грн. підтверджений платіжним дорученням № 6 від 17 січня 2015 року та реєстром перерахувань на особисті вклади за січень 2015 року (а.с.82-84). Ця обставина позивачем не заперечується, про що він зазначив у позовній заяві (а.с.8).

25 грудня 2014 року ВЧ 1472 виданий грошовий атестат № 4 про основні та додаткові види грошового забезпечення, які отримував ОСОБА_1 (а.с.115-116).

Позивачу нарахована грошова компенсація за неотримане речове майно в розмірі 2 247,80 грн., однак ця сума виплачена не була у звязку з відсутністю відкритих асигнувань (а.с.79).

21 січня 2015 року т.в.о. командиром Маріупольського загону морської охорони капітаном 1 рангу ОСОБА_11 передана вихідна телеграма № 10 (№ Т/723-21) на адресу Адміністрації Державної прикордонної служби України про надання даних по виплаті грошової компенсації за речове майно.

Згідно наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 28 грудня 2014 року № 526-аг «Про заходи щодо організації речового забезпечення персоналу АДПСУ у 2015 році» відповідач надав інформацію про загальну суму для виплати грошової компенсації за речове майно військовослужбовцям Маріупольського загону морської охорони, звільнених у запас Збройних Сил України, в тому числі 2 247,18 грн. для виплати ОСОБА_1 (а.с.92).

Телеграми аналогічного змісту були передані командиром Маріупольського загону морської охорони капітаном 1 рангу ОСОБА_10 12 лютого 2015 року № 41 (Т/723-107) та 04 березня 2015 року № 13 (Т/723-205) (а.с.154-155).

Атестат № 1 на предмети грошового забезпечення складений 15 січня 2015 року. Підпису ОСОБА_1 про отримання перелічених предметів у кількості 27 штук атестат не містить (а.с.90).

Відповідно до довідки-розрахунку № 5 вартості недоотриманих предметів речового майна протягом проходження військової служби (пропорційно часу за період з квітень-грудень 2014 року), складеної 15 січня 2015 року на підставі наказу від 24 грудня 2014 року № 132-ос, сума належної ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно становить 2 247,18 грн. (а.с.91).

Підйомна допомога на членів сімї позивача нараховане не була з тієї причини, що позивач не надав довідку кадрового органу про склад сімї та довідку з навчального закладу, в якому навчається його син (а.с. 79).

Відповідно до наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 02 березня 2014 року № 15-аг «Про використання підрозділів морської охорони» ВЧ 1472 була зарахована на всі види забезпечення до ВЧ 9937. В період з березня по серпень 2014 року розрахунки та виплата усього грошового забезпечення проводилась ВЧ 9937. Всі інші періоди грошове забезпечення здійснювалося у ВЧ 1472 (а.с.80-81).

Письмова відповідь на рапорти ОСОБА_1 від 27 листопада 2014 року (вх. № 723-вн/1718), 04 грудня 2014 року (вх. № 11-вн/1775), 19 грудня 2014 року (вх. № 11-вн/1845), 22 грудня 2014 року (вх. № 11-вн/1851), 23 грудня 2014 року (вх. № 11-вн/1869), яка стосувалася виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення в 2014 році, грошової компенсації за неотримане речове майно, а також виплати підйомної допомоги, викладена у листі від 12 лютого 2015 року № 14/106 за підписом командира Маріупольського загону морської охорони капітана 1 рангу ОСОБА_10 (а.с.50-51, 110-113).

Цей лист отриманий позивачем 16 лютого 2015 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.114), а також підтверджується поясненнями самого позивача, наведеними у заяві про зміну позовних вимог (а.с.48).

Докази, які б спростовували наведені вище обставини, суду не надані.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені норми права.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині, яка стосується виплати компенсації за неотримане речове майно, суд зазначає таке.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі Закон № 2011) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту та регулює відносини у цій галузі.

Дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального звязку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей, що визначено п.1 ч.1 ст.3 Закону № 2011.

Відповідно до ч.1 ст.9-1 Закону № 2011 продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444 (далі Положення № 1444) і визначає порядок речового забезпечення військовослужбовців, військовозобовязаних, резервістів Збройних Сил та інших військових формувань, а також військових ліцеїстів у мирний час.

П.27 Положення № 1444 передбачає, що військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби у мирний час затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2008 року № 727 (далі Положення № 727) і визначає порядок речового забезпечення офіцерів, а також солдатів і матросів, сержантів і старшин, що проходять службу за контрактом, та курсантів вищих військових навчальних закладів Держприкордонслужби (далі - військовослужбовці) у мирний час.

Згідно з п.24 Положення № 727 військовослужбовцям, звільненим у запас або відставку з правом носіння форми одягу, може видаватися за їх згодою речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або виплачується грошова компенсація. Військовослужбовцям, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, який минув з дня виникнення права на отримання майна до дати закінчення контракту, або видається інше речове майно на суму грошової компенсації.

Разом із цим суд зазначає наступне.

Ч.2 ст.9 Закону № 2011 (у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року) було передбачено, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року № 1459-ІІІ дію ч.2 ст.9 Закону № 2011 зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобовязаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» від 03 листопада 2006 року № 328-V ст.9 Закону № 2011 викладено в новій редакції, а також цей Закон доповнено ст.9-1 (у редакції, чинній до 01 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

При цьому положення ч.2 ст.9-1 Закону № 2011 регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

Згідно з ч.ч.1, 4 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_10 України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що на момент звернення ОСОБА_1 з приводу отримання грошової компенсації замість речового майна Закон № 2011 не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, п.27 Положення № 1444 та п.24 Положення № 727 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки суперечать нормам Закону № 2011.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 15 липня 2014 року (№ 21-164а14), від 24 червня 2014 року (№ 21-253а14), від 25 травня 2014 року (№ 21-132а14), від 10 грудня 2013 року (№ 21-415а13), від 22 жовтня 2013 року (№ 21-286а13), від 18 червня 2013 року (№ 21-191а13), від 11 червня 2013 року (№ 21-156а13) тощо.

Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п.1 і 2 ч.1 ст.237 КАС України, є обовязковим як для суду, так і для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Отже, позовні вимоги про визнання протиправними дій (бездіяльності) ВЧ 1472 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з військової служби, передбаченої ст.9-1 Закону № 2011, п.27 Положення № 1444; а також про зобовязання ВЧ 1472 здійснити виплату позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з військової служби, передбаченої ст.9-1 Закону № 2011, п.27 Положення № 1444, не підлягають задоволенню.

З приводу вимог ОСОБА_1 в частині, яка стосується виплати підйомної допомоги членам сімї, суд зазначає наступне.

П.1 ч.3 ст.9-1 Закону № 2011 встановлено, що при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі, на нове місце служби в інший населений пункт, у звязку з передислокацією військової частити їм виплачується підйомна допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сімї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.

Інструкція про умови та порядок виплати підйомної допомоги військовослужбовцям Державної прикордонної служби України затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 24 квітня 2012 року № 276, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 травня 2012 року за № 773/21086 (далі Інструкція № 276).

Згідно з п.1 Інструкції № 276 військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, що переїхали на нове місце військової служби в інший населений пункт у звязку з передислокацією органу (підрозділу) Державної прикордонної служби України, виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення.

Розмір підйомної допомоги визначається за посадою, на яку призначено військовослужбовця або яку він займав до дня прибуття органу (підрозділу) Держприкордонслужби до нового пункту постійної дислокації, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія). До складу місячного грошового забезпечення не включається винагорода за бойове чергування та морське грошове забезпечення, що визначено п.2 Інструкції № 276.

Згідно з абз.1 п.8 Інструкції № 276 на кожного члена сімї військовослужбовця, який переїхав для постійного проживання до нового місця служби військовослужбовця в інший населений пункт, у випадках, передбачених п.п.1 та 3 цієї Інструкції, виплачується підйомна допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, належного військовослужбовцю на день приїзду членів сімї до місця його служби, з урахуванням п.2 цієї Інструкції.

Відповідно до абз.3 п.8 Інструкції № 276 підйомна допомога виплачується також на сімї військовослужбовців, які змінили місце проживання і переїхали для проживання в інші населені пункти у звязку з відсутністю житлової площі за новим місцем служби військовослужбовця.

П.10 Інструкції № 276 визначено, що підйомна допомога виплачується на таких членів сімї, які на день їх переїзду до нового місця служби військовослужбовця в інший населений пункт записані в його особовій справі:

- дружину (чоловіка);

- неповнолітніх дітей військовослужбовця та його дружини (чоловіка), у тому числі усиновлених;

- повнолітніх непрацездатних дітей військовослужбовця та його дружини (чоловіка), у тому числі усиновлених, які перебувають на утриманні військовослужбовця;

- дітей-інвалідів з дитинства (незалежно від віку);

- повнолітніх дітей військовослужбовця та його дружини (чоловіка), у тому числі усиновлених (вихованці, учні, студенти, слухачі денної форми навчання до досягнення ними 23-річного віку, які перебувають на утриманні військовослужбовця);

- непрацездатних батьків або усиновителів військовослужбовця та його дружини (чоловіка), які перебувають на його утриманні.

Відповідно до п.11 Інструкції № 276 належність до членів сімї підтверджується довідкою кадрового органу, а факт навчання довідкою з навчального закладу.

П.12 Інструкції № 276 визначено, що підйомна допомога на членів сімї виплачується органом (підрозділом) Держприкордонслужби, де проходить службу військовослужбовець, за умови їх зняття з реєстраційного обліку за попереднім місцем проживання та реєстрації за новим місцем служби військовослужбовця, після надання довідки кадрового органу (підрозділу) Держприкордонслужби про склад сімї із зазначенням дати народження дітей, батьків, усиновителів, найменування населеного пункту, з якого прибула сімя, а також довідки з місця проживання про реєстрацію і склад сім'ї.

Якщо члени сімї, зняті з реєстраційного обліку за попереднім місцем проживання, переїхали для проживання в інші населені пункти через відсутність житлової площі за новим місцем служби військовослужбовця, підйомна допомога на них виплачується після надання довідки кадрового органу про склад сімї із зазначенням дати народження дітей, батьків, усиновителів, найменування населеного пункту, з якого прибула сімя, та довідки з місця проживання про реєстрацію і склад сім'ї за наявності.

Судом встановлено, що дружина позивача ОСОБА_4, а також його діти ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_7, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_8, мешкали за адресою: м. Керч, вул. Лугова, 3а, відомості про що відображені в особовій справі позивача (зворотній бік а.с.102, а.с.104).

У звязку з передислокацією 23 загону морської охорони з м. Керчі до м. Маріуполя члени сімї позивача дружина та двоє його неповнолітніх дітей переїхали для проживання з м. Керчі до м. Старокостянтинів через відсутність житлової площі за новим місцем служби військовослужбовця.

Таким чином, ОСОБА_1 має право на отримання підйомної допомоги на членів сімї дружину ОСОБА_4, сина ОСОБА_5 та донку ОСОБА_6

Для отримання підйомної допомоги на членів сімї позивач подав відповідний рапорт, довідку з місця проживання/перебування особи від 25 листопада 2014 року та копію паспорту дружини, які підтверджували факти зняття з реєстраційного обліку за попереднім та реєстрацію за новим місцем проживання.

Додатково на вимогу відповідача ОСОБА_1 надані копії свідоцтва про одруження та свідоцтва про народження дітей, незважаючи на те, що Інструкція № 276 прямо не передбачає обовязку військовослужбовця подавати ці документи.

Стосовно доводів та заперечень сторін, які стосуються надання довідки кадрового органу (підрозділу) Держприкордонслужби про склад сімї, суд зазначає таке.

В рапорті від 04 грудня 2014 року, адресованому командуванню, позивач висловив прохання доручити кадровому органу надати довідку про склад сімї.

Кадровий орган є структурним підрозділом самого відповідача і в його розпорядженні перебуває особова справа ОСОБА_1, яка містить відомості про дати народження дітей, найменування населеного пункту, з якого прибула сімя військовослужбовця.

З огляду на це ненарахування та невиплата позивачу підйомної допомоги з причини відсутності довідки кадрового органу про склад сімї не може вважатися добросовісною та розсудливою поведінкою відповідача в розумінні п.п.5-6 ч.3 ст.2 КАС України.

З приводу доводів та заперечень сторін щодо необхідності подання позивачем довідки з навчального закладу суд зазначає таке.

Системне тлумачення п.п.10-11 Інструкції № 276 зумовлює висновок, що довідка з навчального закладу необхідна для виплати підйомної допомоги на повнолітніх дітей військовослужбовця, які не досягли 23-річного віку, навчаються на денній формі навчання і перебувають його на утриманні.

Оскільки ОСОБА_5 є неповнолітнім, позивач не зобовязаний надавати довідку з місця його навчання.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність довідки з місця навчання сина позивача як на підставу для ненарахування та невиплати підйомної допомоги не ґрунтується на законі та суперечить п.п.10-11 Інструкції № 276.

Існування визначених п.п.13-14 Інструкції № 276 обставин, за наявності яких підйомна допомога не виплачується, відповідачем не доведена.

Отже, допущена ВЧ 1472 бездіяльність, яка полягала у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 підйомної допомоги на членів його сімї у звязку з передислокацією 23 загону морської охорони (ВЧ 1472) з м. Керчі до м. Маріуполя , підлягає визнанню протиправною, а позовні вимоги в цій частині задоволенню.

Порушене право позивача має бути відновлено шляхом зобовязання ВЧ 1472 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підйомну допомогу на членів його сімї у звязку з передислокацією 23 загону морської охорони (ВЧ 1472) з м. Керчі до м. Маріуполя відповідно до Інструкції № 276 та задоволення цієї частини позовних вимог.

З приводу позовних вимог, які стосується відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.

Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державним символів є обовязком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою та громадянами України у звязку з виконанням ними конституційного обовязку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обовязок та військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі Закон № 2232).

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни, що визначено ч.1 ст.2 Закону № 2232.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону № 2232 порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03 квітня 2003 року № 661-IV (далі Закон № 661) Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення.

До особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України, що передбачено ч.1 ст.14 Закону № 661.

Згідно з ч.5 ст.14 Закону № 661 комплектування Державної прикордонної служби України військовослужбовцями і проходження ними військової служби здійснюються на підставі Закону № 2232.

Відповідно до ч.6 ст.14 Закону № 661 трудові відносини працівників Державної прикордонної служби України регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).

Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 затверджене Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі Положення № 1115/2009).

Абз.2 п.2 Положення № 1115/2009 встановлено, що громадяни, які проходять військову службу в Держприкордонслужбі, є військовослужбовцями Держприкордонслужби.

Відповідно до абз.2 п.292 Положення № 1115/2009 після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання.

Згідно з п.293 Положення № 1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

Згідно зі ст.1 Кодексу законів про працю України його чинність поширюється на працівників. При цьому військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з військовими частинами, а проходять особливий вид публічної служби, перебуваючи на державному забезпеченні.

Військовослужбовці правового статусу «працівник» не мають, проходження їх служби врегульовано спеціальним законодавством, Кодекс законів про працю України на них не поширюється, а тому його норми, зокрема ст.ст.116, 117 цього Кодексу, не можуть поширюватись на відносини між військовим частинами та військовослужбовцями з приводу питань, які випливають з відносин проходження військової служби.

Крім того, згідно з абз.2 п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.

Також слід зазначити, що згідно зі ст.ст.6, 10 Закону № 661 відповідач не є підприємством, установою чи організацією це орган охорони державного кордону.

Спеціальне законодавство, яке регулює порядок проходження військової служби, не передбачає виплату компенсації за час затримки розрахунку, а положення трудового законодавства, в тому числі ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Згідно з законодавством військовослужбовці отримують не заробітну плату, а грошове забезпечення. Структуру грошового забезпечення військовослужбовців визначено ст.9 Закону № 2011, відповідно до якої до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Структуру та умови грошового забезпечення військовослужбовців упорядковано постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

При цьому компенсація за неотримане речове майно та підйомна допомога до складу грошового забезпечення військовослужбовців не входять.

Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправними дій (бездіяльності) ВЧ 1472 щодо затримки, починаючи з 24 грудня 2014 року, розрахунку при звільненні; про зобовязання ВЧ 1472 виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки належних при звільненні сум, починаючи з 25 грудня 2014 року по 17 січня 2015 року відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України; виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки належних при звільненні сум, починаючи з 18 січня 2015 року по день винесення рішення у справі, відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України, не підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності ВЧ 1472, яка полягала у неповідомленні про нараховані суми, належні при звільненні з військової служби, та ненаданні письмових відповідей на звернення позивача щодо надання інформації про належне йому грошове забезпечення; а також про зобовязання відповідача надати цю інформацію, суд відзначає таке.

Ч.1 ст.1 Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі Закон № 393) передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

При цьому, відповідно до ч.2 ст.1 Закону № 393 військовослужбовці мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності.

Отже, положення Закону № 393 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Дисциплінарний статут Збройних Сил України затверджений Законом України затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 551-ХIV (далі Дисциплінарний статут). Ч.4 преамбули Дисциплінарного статуту передбачає, що він поширюється на Державну прикордонну службу України.

Згідно з п.п.110-111 Дисциплінарного статуту військовослужбовці мають право надсилати письмові звернення або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів досудового розслідування та інших державних органів у разі: незаконних рішень, дій (бездіяльності) щодо них командирів чи інших військовослужбовців, порушення їх прав, законних інтересів та свобод; незаконного покладення на них обов'язків або незаконного притягнення до відповідальності.

З інших питань службової діяльності скарга подається безпосередньому командирові тієї особи, чиї дії оскаржуються, а якщо ті, хто подають скаргу, не знають, з чиєї вини порушені їх права, скарга подається у порядку підпорядкованості.

Процедура розгляду пропозицій, заяв та скарг військовослужбовців визначена розділом V Дисциплінарного статуту.

Так, згідно з п.118 Дисциплінарного статуту пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання і з приводу їх вжито необхідних заходів або дано вичерпні відповіді.

Відмова в задоволенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на закон або військові статути із зазначенням мотивів відмови та роз'ясненням порядку скарження прийнятого рішення.

Усі пропозиції, заяви та скарги в день їх надходження заносяться до Журналу реєстрації пропозицій, заяв і скарг громадян, який ведеться і зберігається у кожній військовій частині, що визначено п.122 Дисциплінарного статуту.

Позивач подавав командуванню ВЧ 1472 з рапорти, а не звертався з пропозиціями, заявами чи скаргами з питань, визначених п.п.110-111 Дисциплінарного статуту.

Рапорт є формою службового спілкування, яка не передбачає обовязку керівництва надавати військовослужбовцю письмову відповідь за результатами його розгляду.

Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність ВЧ 1472, яка полягала у неповідомленні позивача письмово про нараховані суми, належні при звільненні з військової служби, та ненаданні письмових відповідей на звернення позивача щодо надання інформації про належне йому при звільненні грошове забезпечення та зобовязати ВЧ 1472 надати позивачу письмово інформацію: про розмір нарахованої та виплаченої підйомної допомоги на членів сімї позивача у звязку з передислокацією 23 загону морської охорони з м. Керчі до м. Маріуполя, а в разі ненарахування зазначити з яких підстав; чи врахована при розрахунку підйомної допомоги на членів сімї позивача отримувана ним щомісячна додаткова грошова винагорода, встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, якщо не врахована зазначити з яких підстав; про розмір середнього грошового забезпечення позивача, яке повинно виплачуватися у разі затримки належних при звільненні сум, не підлягають задоволенню.

Крім того, листом від 12 лютого 2015 року відповідач письмово проінформував позивача, щодо всіх питань, порушених у рапортах від 27 листопада 2014 року (вх. № 723-вн/1718), 04 грудня 2014 року (вх. № 11-вн/1775), 19 грудня 2014 року (вх. № 11-вн/1845), 22 грудня 2014 року (вх. № 11-вн/1851), 23 грудня 2014 року (вх. № 11-вн/1869).

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

В даному випадку порушене право, яке б потребувало судового захисту, у позивача відсутнє.

Згідно з ч.1 ст.162 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; зобов'язання відповідача вчинити певні дії (п.п.1-2 ч.2 ст.162 КАС України).

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Решта доводів та заперечень сторін не спростовують висновку суду про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України; якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивачем документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 146,16 грн. (а.с.4, 47).

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог стягненню з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 підлягають судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 36,54 грн.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2-15, 17-20, 23, 26, 69-72, 94, 98, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 1472 Державної прикордонної служби України про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобовязання вчинити певні дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 1472 Державної прикордонної служби України, яка полягала у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 підйомної допомоги на членів сімї.

3. Зобовязати Військову частину 1472 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підйомну допомогу на членів сімї відповідно до п.1 ч.3 ст.9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ та Інструкції про умови та порядок виплати підйомної допомоги військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 24 квітня 2012 року № 276, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 травня 2012 року за № 773/21086.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 36 (тридцять шість) гривень 54 копійки.

6. Постанова прийнята, складена і підписана у нарадчій кімнаті.

7. Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

8. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

9. Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.