Ухвала суду № 45700825, 24.06.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4002/15 Справа № 180/2736/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 39

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2015 року м. Дніпропетровськ

24 червня 2015 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого Куценко Т.Р.

суддів Волощина М.П., Демченко Е.Л.

при секретарі Філіпповій К.Д.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2,

на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про перерозподіл спадщини, стягнення коштів та компенсації за частину квартири, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 в жовтні 2014 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про перерозподіл спадщини, здійснення права спільної часткової власності та відшкодування грошових коштів потрачених на лікування та поховання спадкодавця /а.с. 2-4, 54-56/.

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12.02.2015 року ОСОБА_2 було відмовлено у задоволенні позовних вимог /а.с. 82-84/.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення скасувати, та увалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права /а.с. 87-88/.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно відхилити, рішення залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до положень норм статей 16, 391, 386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Відповідно до ч.2 ст. 364 ЦК України власник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Але закон не допускає можливості примусити іншого співвласника виплатити компенсацію.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 1232 ЦК України спадкоємці зобовязані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця.

Витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця можуть бути стягненні не більше як за три роки до його смерті.

Відповідно до ст. 57, 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 29.08.2010 року помер ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть /а.с. 131/.

Після його смерті відкрилася спадщина, а саме квартира АДРЕСА_1, яка належала йому на праві власності, що підтверджується витягом з реєстру /а.с. 139, 140/.

Після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняв його батько ОСОБА_2, який 21.06.2011 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, спадщина складається з квартири АДРЕСА_1 /а.с. 142/.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 12.02.2008 року квартира складається з однієї жилої кімнати площею 19,10 кв. метри, загальна площа квартири 31 кв. метр /а.с. 138/.

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 27.08.2013 року за ОСОБА_3 визнано право власності в порядку спадкування за законом на ? частину спадкового майна, а саме ? частину квартири АДРЕСА_1 /а.с. 89-92/.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 06.11.2013 року в цій частині рішення залишено без змін /а.с. 20-21/.

Таким чином, квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по ? частині кожному.

Позивач, звертаючись до суду, посилається на те, що його син ОСОБА_4 хворів та з березня 2010 року позивач разом з жінкою лікували сина та поховали його, зробили поминальний обід, придбали та установили памятник, витрати склали 18109, 64 грн., половину з яких, а саме 9055 грн., він просить стягнути з відповідача.

Але з документів, які були надані позивачем в підтвердження витрат на лікування спадкодавця, не можна встановити які саме ліки та в якій кількості необхідні були спадкодавцю, скільки їх та на яку суму було придбано /а.с. 24-26/.

Щодо позовних вимог відносно витрат позивача на поминальні обіди, то вони також не підлягають задоволенню, так як вбачається з матеріалів справи позивачем надано накладні від 30.08.2010 року, від 06.09.2010 року, 07.10.2010 року, 28.02.2011 року, 28.08.2011 року закупки продуктів, які позивачем були сплачені, найбільша сума сплати за горілку, що є правом позивача. Але ці витрати не можна покласти на відповідача так як вони не є розумними відносно доходів відповідача та вартості спадкового майна /а.с.29-30/.

Крім того, позивач посилається на те, що колишня дружина його сина та його онук, відповідач ОСОБА_3, з березня 2010 року по червень 2012 року мешкали в цій квартирі та наробили комунальних боргів на суму 2042 грн. Позивач звертався до них з позовом про стягнення заборгованості за комунальні послуги, суд задовольнив позов, але гроші він не отримав через те, що ні онук, ні колишня невістка ні де не працюють, та ніякого майна не мають. Позивач отримав квитанції про заборгованість по сплаті платежів, але їх не сплатив, так як квартирою не користується. Просить борг за комунальні платежі покласти на відповідача.

Суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, так як статтею 16 ЦК України такий спосіб захисту не передбачений.

Також позивач посилається на те, що колишня невістка на онук, проживаючи у спірній квартирі, розпродали меблі та речі які там знаходилися та були придбані за кошти позивача. Але будь-яких доказів цього суду надано не було.

Щодо вимог позивача про стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача грошові кошти у розмірі 21774, 5 грн. матеріальної компенсації за належну йому ? частину квартири, посилаючись на звіт про оцінку майна /а.с. 6-19/, то вони також задоволенню не підлягають, так як ця компенсація не може бути стягнута з відповідача без його згоди.

Крім того, позивач у своїх доводах посилається на те, що усі його позовні вимоги виникли через те, що відповідач та його мати ні де не працюють, ніяких доходів не мають, що говорить про неможливість такої угоди.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Приведені в апеляційній скарзі доводи ОСОБА_2 про те, що суд не дав оцінки наданих нею доказів не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянта норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Головуючий: Куценко Т.Р.

Судді: Волошин М.П.

ОСОБА_5