Рішення № 45676393, 17.06.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/3928/15 Головуючий 1 інст. - Шабас О.С.

Справа №622/827/13-ц Доповідач Пилипчук Н.П.

Категорія: трудові

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого Пилипчук Н.П.,

суддів: Гуцал Л.В., Коростійової В.І,

при секретарі Черепаха С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який діє в інтересах Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева» на рішення Золочівського районного суду Харківської області від 19 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева» про стягнення заборгованості -

В С Т А Н О В И Л А:

08 липня 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева» про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 1700 грн., посилаючись на те, що при звільненні 11 травня 2010 року з ним не було проведено остаточного розрахунку, він неодноразово звертався до відповідача з вимогою про виплату заборгованості однак остаточно заборгованість виплачена так і не була.

04 грудня 2013 року ОСОБА_2 збільшив позовні вимоги, просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку 82432 грн. та 5000 грн. моральної шкоди. Посилався на те, що виплата належних йому сум була проведена з ним вже після звернення до суду з первісним позовом 26 липня 2013 року. Вважав, що строк звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку був пропущений з поважних причин, оскільки відповідач не повідомив його про розмір сум належних йому при звільненні, просив цей пропущений строк поновити. Вказував, що у зв'язку з тяжкою хворобою дружини, потребував коштів, однак відповідач своєчасно їх не виплатив, що завдало йому моральної шкоди.

Представник відповідача позов не визнав, просив застосувати строк позовної давності.

Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 19 вересня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково. Вирішено стягнути з Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева» на користь ОСОБА_2 82432 грн. середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та 3000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди; вирішено стягнути з Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева» на користь держави судові витрати у сумі 854,32 грн.

В апеляційній скарзі представник Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева» - ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Вказує, що суд не взяв до уваги те, що заробітна плата виплачувалась 18 травня 2010 року, але позивач за грошима не звернувся і вони були перераховані на депонент. Звертає увагу, що 29 липня 2013 року з відповідачем був проведений остаточний розрахунок і останній звернувся до суду з позовом після спливу 3-х місячного строку. Наполягає, що позивач не надав доказів того, що йому спричинена моральна шкода.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, що зявились, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга представника відповідача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується матеріалами справи, та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 в період з січня 1973 року до 11 травня 2010 року працював на ДП «Завод імені ОСОБА_3» і був звільнений за власним бажанням у зв*язку з виходом на пенсію.

Згідно з довідкою відповідача, після звільнення позивачу здійснені виплати: 3 червня 2010 року - 1746 грн., 9 червня 2010 року - 497 грн., 11 червня 2010 року - 113 грн., 23 червня 2010 року - 100 грн. 83 коп. та 29 липня 2013 року - 1180 грн.; виплату в розмірі 1180 грн. було депоновано 18 травня 2010 року; заборгованість із заробітної плати перед ОСОБА_2 відсутня; середньомісячна заробітна плата працівника ДП «Завод імені ОСОБА_3» ОСОБА_2, звільненого 11 травня 2010 року, становить 2 195 грн 20 коп., середньоденна - 102 грн 40 коп.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач не провів з позивачем остаточного розрахунку в порядку, передбаченому ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що право позивача на отримання остаточного розрахунку в порядку, передбаченому ст. 116 КЗпП України було порушено, тому наявні підстави для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Визначаючи суму середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, суд першої інстанції неповно з*ясував обставини справи, виходив з того, що позивач працював у день свого звільнення, проте, такі обставини заперечує сам позивач, який вказує, що у день свого звільнення не працював, коли вперше звернувся з приводу здійснення з ним остаточного розрахунку точно не пам*ятає, припускає, що відповідну заяву ним було подано 19 травня 2010 року.

Представник відповідача зазначені обставини заперечував. Належних та допустимих доказів того, що позивач подавав заяву про здійснення з ним остаточного розрахунку відсутні.

За таких обставин, судова колегія вважає необхідним днем звернення позивача за остаточним розрахунком вважати 03 червня 2010 року, тобто день, коли позивач з*явився до підприємства та отримав першу частину розрахунку. Таким чином, розрахунок з позивачем повинен був бути здійсненний не пізніше 04.06.2010 року, тому починаючи з цієї дати та до дня отримання остаточного розрахунку 29 липня 2013 року, слід розрахувати та стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 80998,40 грн. за 791 робочий день в періоді з 04.06.2010 року по 29.07.2013 року, враховуючи, що середньоденна заробітна плата позивача згідно довідки відповідача становить 102,40 грн. (102,40 грн. х 791 день).

Відповідач наполягає, що сума, яку просить стягнути на його користь позивач не є співмірною із розміром заборгованості, тому стягненню підлягає лише середній заробіток за 1 місяць.

Однак, такі доводи не ґрунтуються на законі, не відповідають обставинам справи.

З матеріалів справи вбачається, що на час звільнення позивача заборгованість перед ним відповідача по заробітній платі складала 3636,83 грн. Зазначені доводи не оспорюються та не спростовані відповідачем.

Представник відповідача звертає увагу на пояснення позивача, який вказував, що коли йому було повідомлено про можливість з*явитися на підприємство для отримання заборгованості по заробітній платі, він не зміг прибути до каси підприємства протягом трьох днів, тому сума 1180 грн. була депонована.

Оцінюючи такі доводи, судова колегія враховує, що до виплати була запропонована, а згодом депонована, не вся сума заборгованості, що була нарахована позивачу, а лише її частина.

З матеріалів справи вбачається, що після депонування частини заборгованості позивач ще чотири рази з*являвся на підприємство для отримання остаточного розрахунку, отримував певні суми на погашення заборгованості. Позивач наполягає, що відповідач не проінформував його про загальну суму заборгованості на час звільнення, не повідомляв про залишок заборгованості при отриманні чергової частини заробітку, не роз*яснив умови та порядок отримання суми з депоненту, тому позивач, отримавши чергову частину заборгованості, не знав, що існує залишок. Такі доводи позивача не спростовані відповідачем.

Позивач первісно заявляв вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 1700 грн., проте таку суму позивач визначив навмання, не маючи відомостей про розмір нарахованих йому сум. Згодом, отримавши інформацію про розмір заборгованості та отримавши залишок 1180 грн. позивач з такою сумою погодився, змінив предмет позову, вимоги про стягнення 1700 грн. не підтримував.

Таким чином, судова колегія не вважає, що непроведення розрахунку було обумовлено виникненням спору про розмір належних до виплати сум, оскільки такий розмір фактично не оспорюється сторонами.

За таких обставин, відповідач повинен виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, відсутні правові підстави для зменшення розміру відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України у постановах від 03 липня 2013 року справі № 6-60цс13 та від 20 листопада 2013 року№ 6-114цс13.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що строк звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку позивачем не пропущений. Однак, з таким висновком судова колегія не погоджується з огляду на таке.

У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз'яснено, що за вирішенням спору про оплату праці працівники, як ті, що працюють за трудовим договором, так і члени кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, можуть звернутись до обраної на підприємстві (в установі, організації) КТС або до суду в строки, передбачені ст. ст. 225, 228, 233 КЗпП України, тобто в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до п. 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року по справі №1-5/2012, 4-рп/2012 звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Позивач вказує, що строк звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку був пропущений ним з поважних причин, оскільки відповідач не повідомив його про розмір сум належних йому при звільненні, просив цей пропущений строк поновити.

Судова колегія вважає, поважною причину пропуску строку звернення до суду наведену позивачем, оскільки відсутність у нього відомостей щодо розміру заборгованості призвело до ускладнення захисту його порушених прав. За таких обставин, строк звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягає поновленню.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться в разі, коли порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237-11 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди з огляду на те, що трирічна затримка розрахунку по заробітній платі спричинила позивачу моральні страждання, призвела до порушення нормальних життєвих зв'язків. Проте, правильно дійшовши висновку про наявність підстав для такого відшкодування, суд першої інстанції помилково визначив її розмір. З урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи глибину душевних страждань позивача, ступінь вини відповідача та інші обставин, що мають істотне значення, судова колегія вважає що стягненню з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди підлягає 500 грн.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України суд апеляційної інстанції має право змінити рішення суду першої інстанції, підставою для чого згідно п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України є неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 32, 184, ч. 2 ст. 40, ст. ст. 42, 43, 235, ч. З ст. 252 КЗпП України, ст. ст. 88, 303, 304, 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст. ст. 313, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева» задовольнити частково.

Рішення Золочівського районного суду Харківської області від 19 вересня 2014 року змінити.

Поновити ОСОБА_2 строк звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Стягнути з Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку 80998,4 грн. та на відшкодування моральної шкоди 500 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева» на користь держави судові витрати 809,98 грн.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді