Ухвала суду № 45662281, 23.06.2015, Апеляційний суд Сумської області

Копія:

Справа №591/772/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/1172/15 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 59

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

23 червня 2015 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Собини О. І.,

суддів - Хвостика С. Г. , Околота Г. М. ,

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції

на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 21 травня 2015 року

у справі за скаргою ОСОБА_4 на дії відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції,-

в с т а н о в и л а :

05 лютого 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду зі скаргою, яку мотивує тим, що за судовим рішенням з нього на користь ОСОБА_3 стягнуті аліменти в розмірі 3000 грн. на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5, починаючи стягнення з 09 вересня 2013 року. За вказаним судовим рішенням 10 квітня 2014 року державним виконавцем відділу ДВС Сумського МУЮ ОСОБА_6 відкрите виконавче провадження. 14 квітня 2014 року в межах виконавчого провадження державним виконавцем винесені постанови про накладення арешту на його нерухоме та рухоме майно, у звязку з несплатою аліментів та наявності заборгованості зі сплати аліментів. 03 лютого 2015 року він поштою отримав постанову начальника відділу ДВС Сумського МУЮ від 27 січня 2015 року про скасування постанови державного виконавця від 14 квітня 2014 року про арешт майна. В пункті 2 вказаної постанови зазначено про необхідність винесення постанови про накладення арешту на належне йому нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2. Цією постановою державного виконавця накладено арешт на належні йому квартири та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке йому належить. Вважає вказані постанови незаконними і тому просив суд визнати неправомірними п.2 постанови про скасування арешту майна від 27 січня 2015 року винесену начальником відділу ДВС Сумського МУЮ ОСОБА_7 та постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 27 січня 2015 року винесену державним виконавцем відділу ДВС Сумського МУЮ ОСОБА_6 та скасувати зазначені постанови.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 21 травня 2015 року скаргу ОСОБА_4 задоволено та визнано неправомірними п.2 постанови начальника відділу ДВС Сумського МУЮ ОСОБА_7 від 27 січня 2015 року «Про скасування арешту з майна» у виконавчому провадженні ВП №42952639; постанову державного виконавця відділу ДВС Сумського МУЮ ОСОБА_6 від 27 січня 2015 року у виконавчому провадженні ВП № 42952639 про накладення арешту на квартири: №42 по вул. Борова,45 в м. Суми та №35 по вул. Сергієнко, 15 в м. Києві, а також заборону ОСОБА_4 відчужувати будь-яке майно що належить боржнику.

Зобовязано начальника відділу ДВС Сумського МУЮ ОСОБА_7 скасувати п.2 постанови від 27 січня 2015 року «Про скасування арешту з майна» у виконавчому провадженні ВП №42952639 та постанову державного виконавця відділу ДВС Сумського МУЮ від 27 січня 2015 року у виконавчому провадженні ВП №42952639 про накладення арешту на квартири: №42 по вул. Борова,45 в м. Суми та №35 по вул. Сергієнко, 15 в м. Київ, а також заборону ОСОБА_4 відчужувати будь-яке майно що належить боржнику.

На зазначену ухвалу стягувач ОСОБА_3 та відділ ДВС Сумського МУЮ подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на незаконність та необґрунтованість постановленої ухвали, на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу місцевого суду та постановити нову, якою відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_4

В доводах апеляційної скарги ОСОБА_3 зазначає, що рішенням Дніпровського районного суду м.Києва за нею визнано право власності на квартиру АДРЕСА_3. Оскільки арешт було накладено на усе належне ОСОБА_4 майно, то для зняття арешту з виділеної їй у власність вказаної квартири, вона звернулась до державного виконавця із заявою про вчинення таких дій. Вважає, що при цьому жодним чином це не порушувало права боржника, оскільки первісно накладання арешту на все майно постановою від 14 квітня 2014 року ним не оскаржувалося. Законодавчо не врегульовано внесення змін до раніше вже встановленого обтяження, а отже державним виконавцем, з урахуванням вимог чинного законодавства, виконавче провадження приведено у відповідність до вимог ст.ст. 60,83 Закону України «Про виконавче провадження».

В апеляційній скарзі відділ ДВС Сумського МУЮ просить ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 21 травня 2015 року скасувати. В доводах апеляційної скарги вказує, що постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження є правомірною та законною і жодним чином не порушує права та інтереси боржника, не тягне за собою ніяких правових наслідків, які б могли настати, оскільки фактично стягнення на арештоване майно не звертається, його реалізація не здійснюється. Боржник не позбавлений права користування цим майном, а поняття «арешту» покликане не дати боржнику можливість розпорядження даним майном шляхом його відчуження (продажу), приховування, розтрати, підміни тощо, з метою забезпечення виконання рішення суду. Крім того, зняття зазначеного арешту, у разі подальшого невиконання боржником рішення суду, призведе до порушення прав та інтересів дитини, на утримання якої стягуються аліменти.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи представників апелянтів, заперечення скаржника та його представника, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи сторони перебували у шлюбі, який за рішенням суду був розірваний. Від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 11 лютого 2014 року, яке рішенням апеляційного суду Сумської області від 13 березня 2014 року було змінено, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 3000 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття та додаткові витрати в розмірі 3440 грн.

10 квітня 2014 року державним виконавцем відділу ДВС Сумського МУЮ було відкрито виконавче провадження ВП№42952639 за виконавчим листом №591/10305/13-ц від 25 березня 2014 року, яке 26 травня 2014 року було зупинено згідно ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 30 квітня 2014 року та поновлено 18 серпня 2014 року.

Також встановлено, що відразу після відкриття виконавчого провадження, а саме 14 квітня 2014 року, державним виконавцем відділу ДВС Сумського МУЮ ОСОБА_6 були винесені дві постанови, якими накладено арешт на усе рухоме та нерухоме майно боржника (а.с.4-5).

01 вересня 2014 року державним виконавцем відділу ДВС Сумського МУЮ винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи ОСОБА_4, в якій визначений розмір заборгованості та умови погашення заборгованості та сплати поточних платежів. Отримавши зазначену постанову, 15 вересня 2014 року боржник перерахував 38200 грн. аліменти за період з 09.09.2013 року по 30.09.2014 року та 21.10.2014 року - 3440 грн. - додаткових витрат на дитину. Дані обставини встановлені рішенням апеляційного суду Сумської області від 17 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів на неповнолітню дитину та додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини (а.с.33-34).

Постановою начальника відділу ДВС Сумського МУЮ ОСОБА_7 від 27 січня 2015 року була скасована постанова державного виконавця від 14 квітня 2014 року про арешт майна боржника ОСОБА_4 та оголошення заборони на його відчуження, а пунктом 2 вказаної постанови зазначено винести постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а саме: квартири АДРЕСА_4 та квартири АДРЕСА_5 (а.с.6).

27 січня 2015 року державним виконавцем відділу ДВС Сумського МУЮ ОСОБА_6 винесена постанова про накладення арешту на належні ОСОБА_4: квартиру АДРЕСА_4 та квартиру АДРЕСА_5; та заборону здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику. Як вбачається з тексту даної постанови, підставою для її винесення стало наявність відомостей про належність цих обєктів нерухомого майна саме платнику аліментів ОСОБА_4 (а.с.7).

Відповідно до ст.383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість зі сплати аліментів у ОСОБА_4 відсутня, а тому, відповідно до ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» відсутні підстави для накладення арешту на нерухоме майно боржника.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, виходячи з наступного:

Конституцію України (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2 ,4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб ( ст.ст.316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням права володіння.

Відповідно ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобовязаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно ч. 1 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до положень ч.2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника під час виконання рішень про стягнення аліментів можливе у разі наявності заборгованості із сплати аліментів понад три місяці стягнення.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що накладаючи арешт та оголошуючи заборону на відчуження нерухомого майна, належного на праві власності скаржнику ОСОБА_4, державний виконавець порушив його законні права як власника цього майна на володіння, користування і розпорядження ним, позбавив його можливості на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Також колегія суддів враховує, що на час винесення постанов державними виконавцями скаржник не мав заборгованості по сплаті аліментів, а обсяг наявних у нього зобовязань по сплаті аліментів в багато разів менше вартості майна, на яке накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження. Крім того, скаржник є власником вантажного автомобіля ЗІЛ 431610 вартість якого, відповідно до Звіту про визначення вартості колісного транспортного засобу станом на 13 березня 2015 року складає 165800 грн.00 коп., а з урахуванням того, що постановою державного виконавця відділу ДВС Сумського міського управління юстиції ОСОБА_6 накладено арешт і на рухоме майно, належне боржнику ОСОБА_4, тому дане майно є достатнім забезпеченням виконання рішенням суду про стягнення аліментів, у випадку ухилення боржника від його виконання. (а.с.5, 36-68).

Перевіряючи обґрунтованість доводів, викладених у скарзі, колегія суддів оцінює вчинені оскаржувані виконавчі дії не тільки з точки зору формального дотримання вимог закону, але й перевіряє їх з точки зору дотримання положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду й належного виконання рішення суду, тобто з точки зору спрямованості усіх виконавчих дій на досягнення остаточної мети - максимально можливого виконання рішення суду.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати про постановлення оскаржуваної ухвали з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.1 ч.2 ст.307, п.1 ч.1 ст.312, ст.ст.314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції відхилити.

Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 21 травня 2015 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набрала законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -