Ухвала суду № 45662237, 17.06.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №583/1261/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/907/15 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 19

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

17 червня 2015 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Сибільової Л. О.,

суддів - Білецького О. М. , Криворотенка В. І. ,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 13 березня 2015 року

у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Український Страховий Дім» до ОСОБА_4, ОСОБА_3, третя особа: публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», про компенсацію завданих збитків суми виплаченого страхового відшкодування,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 13 березня 2015 року позов ПАТ «Український Страховий Дім» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_3 на користь ПАТ «Український Страховий Дім» по 3570,59 грн. з кожної виплаченого відшкодування в межах вартості спадкового майна.

В іншій частині позовні вимоги ПАТ «Український Страховий Дім» залишені без задоволення.

Стягнуто з відповідачів на користь позивача судові витрати у вигляді судового збору в сумі по 121,80 грн. з кожної.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Вказує, зокрема, що, зазначивши в рішенні, що позичальник ОСОБА_5 помер 13 грудня 2011 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 16 грудня 2011 року, суд проігнорував, що до банківської установи копія свідоцтва про смерть потрапила невідомо коли та з якого джерела, представники банку не надали про це чіткої відповіді, а тому визначити дату наявності права на кредиторську вимогу не видалося можливим.

Починаючи з грудня 2011 року пенсія ОСОБА_5 не нараховувалася, відрахувань з неї не проводилось, тому банк повинен був дізнатися про його смерть з дня припинення нарахування пенсійного забезпечення, тобто з грудня 2011 року і на протязі 6 місяців до 13 червня 2012 року. Спадщина після смерті ОСОБА_5 відкрилася з дня смерті 13 грудня 2011 року, протягом шести місяців кредитор мав можливість виявити припинення пенсійного нарахування померлому, і у шестимісячний строк предявити претензію, що, всупереч вимогам ст. 1281 ЦК України, своєчасно банком вчинено не було.

Невідомо, яким чином, лише 17 вересня 2013 року АТ «Ощадбанк» довів до ОСОБА_6 «Український Страховий Дім» про порушення позичальником ОСОБА_5 умов кредитного договору №207, тоді як останній помер у 2011 році.

Доказів предявлення претензій по боргах за кредитним договором ОСОБА_5 за його життя позивач не надав. ОСОБА_5 обслуговувався банком на підставі договору №207 від 05 серпня 2008 року, №207/2 від 05 серпня 2010 року, №207/3 від 23 серпня 2011 року як військовий пенсіонер за програмою «Арсенал». З його смертю припинилося пенсійне забезпечення, що достовірно було відомо АТ «Ощадбанк».

У договорі від 05 серпня 2008 року №207 між ОСОБА_5 та банком про відкриття фізичній особі карткового рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування за дебетово-кредитною схемою сторони домовилися про те, що згідно п. 11.3 картрахунок закривається у разі смерті власника картрахунку. Власник картрахунку ОСОБА_5 помер 13 грудня 2011 року, внаслідок чого будь-які зобовязання з дня його смерті припиняються, а права та обовязки спадкодавця за договірними відносинами, що нібито виникли у звязку з його укладенням та виконанням, після смерті спадкодавця до спадкоємців сторін не переходять.

Позивач не довів, чи мав ОСОБА_5 борги перед банком на час смерті, а тому відсутні підстави для задоволення позову і стягнення коштів саме з відповідачів як спадкоємців померлого. Про отримання покійним кредиту вона дізналась лише під час ознайомлення з позовними вимогами, і ОСОБА_5 за станом свого здоров'я не міг укладати кредитний договір.

Суд першої інстанції не з'ясував статус договору добровільного страхування кредитів КР-11 № 0015 (Арсенал), жодним пунктом якого не передбачене право регресної вимоги у випадку невиконання кредитного зобов'язання.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника банку, яка заперечує проти скарги та вважає рішення суду вірним, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

09 квітня 2014 року ОСОБА_6 «Український Страховий Дім» звернулось до суду з зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 05 серпня 2008 року між ОСОБА_5 та ВАТ «Державний ощадний банк України» був укладений договір №207 про відкриття фізичній особі карткового рахунку та здійснення його розрахунково-касового обслуговування за дебетово-кредитною схемою, згідно з яким банк відкрив спадкодавцю картковий рахунок і відновлювальну кредитну лінію, а спадкодавець зобовязався погашати кредит і відсотки за користування ним.

26 липня 2011 року між банком і ОСОБА_6 «Український Страховий Дім» був укладений договір добровільного страхування кредитів КР-11 №0015, предметом якого є майнові інтереси банку, що не суперечать чинному законодавству України та повязані з невиконанням або неналежним виконанням позичальниками банку своїх зобовязань за кредитними угодами - договорами про відкриття фізичній особі карткового рахунку та здійснення його розрахунково-касового обслуговування за дебетово-кредитною схемою за програмою "Арсенал", і у рамках якого страховиком на страхування був прийнятий у тому числі ризик невиконання або неналежного виконання спадкодавцем як позичальником банку своїх договірних зобовязань.

У вересні 2013 року банк звернувся до страховика із заявою про настання страхового випадку та

виплату страхового відшкодування у звязку із невиконанням спадкодавцем своїх зобовязань за кредитною угодою, а саме - виникнення у звязку із смертю спадкодавця простроченої заборгованості за його картковим рахунком.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору страхування страховим випадком є факт завдання банку збитків внаслідок невиконання або часткового невиконання позичальником своїх зобовязань по поверненню суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом в строки та на умовах, що передбачені в конкретній кредитній угоді, внаслідок неплатоспроможності позичальника. Під неплатоспроможністю по¬зичальника сторони розуміють невиконання позичальником умов кредитної угоди по своєчасній сплаті кре¬диту та/або процентів за користування кредитом понад 10 (десять) календарних днів з будь-яких причин.

Згідно із умовами договору страхування страховик визнав заявлену подію страховим випадком і здійснив виплату банку страхового відшкодування в розмірі 7 142,56 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2045 від 14 листопада 2013 року.

Позивач послався на норми спадкового права, зокрема, ст. ст. 1216, 1218, 1231, ч. 1 ст. 1281, ст. 1282 ЦК України, та на ст. 7 Закону України "Про страхування", ст. 993 ЦК України, згідно яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у ме¬жах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, та на те, що про відкриття спадщини спадкоємці ОСОБА_5 страховика (кредитора спадкодавця) не повідомили і про смерть спадкодавця (відкриття спадщини) страховику стало відомо у вересні 2013 року після отримання від банку документів, необхідних згідно із умовами договору страхування для виплати страхового відшкодування. Відповідно до повідомлення банку спадкоємцями ОСОБА_5 є ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Після виплати 14 листопада 2013 року страхового відшкодування банку до страховика перейшло право на отримання від спадкоємців компенсації завданих збитків - суми виплаченого банку страховиком страхового відшкодування в розмірі 7 142,56 грн. Стра¬ховик, набувши статусу кредитора спадкодавця, отримавши право вимоги до його спадкоємців про відшкодування збитків, у визначені строки звертався до них із відповідними вимогами, однак вказані збитки страховику спадкоємцями ОСОБА_5 в добровільному позасудовому порядку не відшкодовані.

У звязку із невиконанням спадкоємцями вимог страхо¬вика як кредитора спадкодавця про відшкодування збитків у добровільному порядку позивач просив стягнути з відповідачів солідарно компенсацію завданих збитків - суму випла¬ченого страхового відшкодування в розмірі 7 142,56 грн.; стягнути з кожної з них на відшкодування витрат по сплаті судового збору в розмірі 243,60 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Справа розглядалась судами неодноразово (т.І, а.с.126, 169-170, 210-212).

Вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Український Страховий Дім», суд першої інстанції виходив з того, що позивач після отримання повідомлення банку про настання страхового випадку та сплати останньому страхового відшкодування, набувши право кредитора, у передбачений ч.2 ст.1281 ЦК України шестимісячний строк від дня, коли він дізнався про відкриття спадщини, звернувся з письмовими вимогами про відшкодування суми виплаченого страхового відшкодування до відповідачів - спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті позичальника і до яких перейшли права та обов'язки позичальника за кредитним договором, зазначивши, що доводи відповідача ОСОБА_3 про пропуск позивачем шестимісячного строку на предявлення вимог до спадкоємців та позбавлення його через це права вимоги, є безпідставними.

Суд зазначив, що до позивача перейшло в силу закону та договору добровільного страхування кредитів право вимоги до спадкоємців, невиконання якими вимог страховика призвело до виникнення збитків у розмірі виплаченого страхового відшкодування в сумі 7141,17 грн., які підлягають стягненню з відповідачів в рівних частках в межах вартості успадкованого кожною майна.

Цей висновок суду узгоджується з обставинами справи, вірно встановленими судом, та відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 05 серпня 2008 року між ВАТ (нині ПАТ) Державний ощадний банк України та ОСОБА_5 був укладений договір № 207 про відкриття фізичній особі карткового рахунку та здійснення його розрахунково-касового обслуговування за дебетово-кредитною схемою, згідно з яким ОСОБА_5 було відкрито картковий рахунок і відновлювальну кредитну лінію з лімітом кредиту у сумі 7000 грн., і він зобовязався погашати кредит і проценти за користування ним на умовах, визначених договором (т. І, а. с. 9-13).

05 серпня 2010 року та 23 серпня 2011 року між банком та ОСОБА_5 були укладені додаткові договори до договору № 207 від 05 серпня 2008 року (т.І, а.с.14, 21).

26 липня 2011 року між ПАТ Державний ощадний банк України та ОСОБА_6 Український Страховий Дім був укладений договір добровільного страхування кредитів КР -11 №0015, предметом якого є майнові інтереси банку (страхувальника), що не суперечать чинному законодавству України та повязані з невиконанням або неналежним виконанням його позичальниками своїх зобовязань за кредитними угодами, що укладені між страхувальником та позичальниками (т.І, а.с.15-20).

П.2.3 договору страхування передбачає, що вигодонабувачем за цим договором є страхувальник, тобто ВАТ «Державний ощадний банк України».

Відповідно до п. п. 4.1- 4.3 договору страхування, страховим випадком є факт завдання банку збитків внаслідок невиконання або часткового невиконання позичальником своїх зобовязань по поверненню суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом в строки та на умовах, що передбачені в конкретній кредитній угоді, внаслідок неплатоспроможності позичальника. Під неплатоспроможністю позичальника сторони розуміють невиконання позичальником умов кредитної угоди по своєчасній сплаті кредиту та/або процентів за користування кредитом понад десять календарних днів з будь-яких причин, за винятком тих, що передбачені розділом 9 цього договору.

Зобовязання страховика за цим договором розповсюджуються на страхові випадки, які настали в період дії конкретної кредитної угоди, за умови сплати страхових платежів на умовах розділу 5 цього договору.

Також передбачено, що страхувальник зобов'язаний протягом 35 календарних днів з моменту, коли йому стало відомо про настання страхового випадку, передбаченого умовами цього договору, письмово повідомити про це страховика (п. 8.1).

В пункті 8.3 договору страхування встановлено, що розмір страхового відшкодування - це заборгованість позичальника по кредитній угоді в розмірі непогашеної суми кредиту та процентів за користування кредитом за 3 місяці згідно умов конкретної кредитної угоди на дату настання страхового випадку.

Згідно пункту 8.4 договору страхування, в страхове відшкодування не включаються суми неустойки (штрафів, пені).

У розділі 9 цього договору зазначений вичерпний перелік підстав для відмови у здійсненні страхової виплати, зокрема, за цим договором не підлягають відшкодуванню збитки, що сталися внаслідок затримки та/або припинення виплати пенсії органами Пенсійного фонду України, або зменшення розміру пенсії. Умови цього пункту не застосовуються у випадку смерті позичальника.

З зазначеного пункту вбачається, що виникнення заборгованості по сплаті кредитних коштів перед банком в звязку з смертю позичальника охоплюється договором страхування як страховий випадок.

13 грудня 2011 року ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії І-БП №186162 від 16 грудня 2011 року (т.І, а.с.22).

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на квартиру № 37, житловою площею 16,2 кв. м, загальною площею 28,4 кв. м, за адресою: пров. Дачний, 8 в м. Охтирка Сумської області, що належала померлому на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Охтирської міської ради 01 червня 2010 року, зареєстрованого за реєстраційним номером № 30899174 в КП «Охтирське МБТІ», вартістю станом на 13 грудня 2011 року 29129 грн. (т.ІІ, а.с.76-77).

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу ОСОБА_7 10 вересня 2011 року, виданих 23 листопада 2012 року та 21 грудня 2012 року державним нотаріусом Охтирської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_8, спадкоємцями за заповітом майна ОСОБА_5 є ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яким видані свідоцтва про право на спадщину - кожній на 1/2 частину зазначеної квартири (т.ІІ, а.с.74-79).

Листом № 26-13/1054/2947 від 17 вересня 2013 року ПАТ Державний ощадний банк України повідомив позивача про настання страхового випадку, повязаного з невиконанням позичальником ОСОБА_5 своїх договірних зобовязань за кредитним договором № 207 від 05 серпня 2008 року в звязку з його смертю, та про те, що станом на 17 вересня 2013 року заборгованість за кредитним договором складає 7142,56 грн., а саме: за кредитним лімітом - 6992,97 грн., нарахована плата за обслуговування банківської платіжної картки (БПК) - 9,00 грн., нараховані відсотки - 140,59 грн. (т.І, а.с.23).

Листом № 26-14/255/3184 від 24 жовтня 2013 року філія - Сумське обласне управління ПАТ "Державний ощадний банк України" повідомила страховику, що спадкоємцями ОСОБА_5 є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с.24, т.1).

Виписками з карткового рахунку ОСОБА_5, довідкою банку від 13 березня 2015 року, звітом про стан його рахунку за період з 26 листопада 2011 року по 17 вересня 2013 року, підтверджується, що він користувався кредитними коштами, які у вигляді кредитної лінії з лімітом 7 000 гр. надходили на його картковий рахунок, на який перераховувалась і пенсія. На момент смерті ОСОБА_5 (дату настання страхового випадку) його заборгованість перед банком за встановленою кредитною лінією по банківській платіжній картці згідно договору № 207 про відкриття фізичній особі карткового рахунку та здійснення його розрахунково-касового обслуговування за дебетово-кредитною схемою від 05 серпня 2008 року складала 7142,56 грн., а саме: заборгованість за кредитним лімітом 6992,97 грн., нараховані відсотки 139,2 гр., нарахована плата за обслуговування банківської платіжної картки 9,00 грн., плата за перевищення витратного ліміту -1, 39 гр. (в стягненні останньої суми суд відмовив) (т.ІІ, а.с.60, 129-137).

Листом №26-14/255/3184 від 24 жовтня 2013 року банк повідомив страховика про те, що після смерті ОСОБА_5 внесення (перерахування) грошових коштів на його картковий рахунок та зняття грошових коштів з його карткового рахунку не здійснювалось (т.І, а.с.24).

Згідно з умовами договору страхування, ОСОБА_6 Український Страховий Дім визнало заявлену подію страховим випадком і здійснило виплату банку страхового відшкодування в розмірі 7 142 грн. 56 коп., що підтверджується копіями страхового акту № КР -11 №0015/ГО-См 18 та платіжного доручення №2045 від 14 листопада 2013 року (а.с. 25, 26, т.1).

Крім того, позивач, дізнавшись 23 вересня 2013 року від банку про смерть позичальника та сплативши банку страхову суму, відповідно до вимог ст.1281 ЦК України, звернувся протягом шести місяців з цього дня з вимогами про її відшкодування безпосередньо до спадкоємців останнього, а також до них - через Охтирську міську державну нотаріальну контору (а.с. 27-37, т.1).

Вказані факти з достатньою повнотою встановлені судом першої інстанції на підставі належним чином досліджених та оцінених доказів.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 512 ЦК України підставою для зміни кредитора в зобов'язанні є виконання обов'язку боржника третьою особою.

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зо¬бовязаний при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Відповідно до ст. ст. 1216, 1218, 1231 ч. 1 ЦК України, спадкуванням є перехід прав, обовязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців); до складу спадщини входять усі права та обовязки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спад¬щини і не припинилися внаслідок його смерті. До спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем.

Відповідно до ст. 1281 ЦК України, спадкоємці зобовязані повідомити кредитори спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, предявити свої вимоги до спадкодавців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право предявити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

Кредитор спадкодавця, який не предявив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Відповідно до статті 1282 ЦК України, спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі, який відповідає його частці у спадщини.

Вимоги кредитора спадкоємці зобовязані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором не встановлено інше.

У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям в натурі.

Згідно ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Підставою відповідальності за порушення зобов'язання особою, в силу ч. 1 ст. 614 ЦК України, є вина особи (умисел або необережність), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 22 ЦК України збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила, або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Ст. ст. 10, 60 ЦПК України передбачають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на вірно встановлені судом обставини справи та зміст вищенаведених положень закону, суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що, оскільки померлий ОСОБА_5 на момент своєї смерті мав заборгованість за кредитним договором в сумі 7141, 17 гр. і вказана сума була виплачена позивачем-страховиком банку, до позивача перейшло право вимоги до спадкоємців позичальника.

Спадкове майно складається з однокімнатної квартири, вартість якої перевищує кредитну заборгованість померлого, тому стягнення з відповідачів в дольовому порядку спірних коштів узгоджується з положеннями ст. 1282 ЦК України. Вартість квартири сторони не оспорюють.

Відповідно до розяснень, які містяться в п. 32 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року, з урахуванням положення ст. 1282 ЦК України спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобовязання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобовязання фактично не повязані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями.

Посилання відповідачки ОСОБА_3 на те, що судом не враховані порушення закону щодо повідомлення позичальника про укладення договору добровільного страхування, не спростовують висновків суду, оскільки Закон України «Про страхування», положення ЦК України та інші нормативні акти не передбачають обовязкового повідомлення позичальника про укладення такого договору страхування чи узгодження цього.

Доводи апеляційної скарги щодо неможливості укладення ОСОБА_5 кредитного договору за станом здоров'я ґрунтуються на припущеннях і належними доказами в справі не підтверджені. Вказана обставина не була предметом спору, відповідні позовні вимоги, зокрема, про визнання кредитного договору недійсним або неукладеним, не заявлялись, а тому суд вирішив справу відповідно до принципу диспозитивності, передбаченого ч.1 ст. 11 ЦПК України, згідно якої суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд зробив вірний висновок про те, що у даному випадку перехід права вимоги від страхувальника до страховика є суброгацією, при якій нового зобовязання із відшкодування збитків у вигляді сплаченої страхової суми не виникає, а відбувається заміна кредитора: страхувальник передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди, заподіяної не погашенням кредитних сум, внаслідок чого страховик виступає замість страхувальника.

Таким чином, від страхувальника банку до страховика позивача перейшло право вимоги про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування до спадкоємців померлого позичальника.

Посилання відповідача на пропущення позивачем строків пред'явлення вимог до спадкоємців, передбачених ст. 1281 ЦК України, спростовуються доказами в справі.

ОСОБА_6 «Український Страховий Дім», дізнавшись 23 вересня 2013 року про відкриття спадщини та сплативши страхову суму банку, набувши статусу кредитора спадкодавця, у передбачений ч.2 ст. 1281 ЦК України шестимісячний строк заявило претензійну вимогу до спадкоємців боржника шляхом направлення 15 листопада 2013 року їм та на адресу Охтирської міської державної нотаріальної контори вимоги (претензії) кредитора спадкодавця до спадкоємців, що підтверджується копією вимог (претензії) № 318/07/1 і № 318/07/2 від 15 листопада 2013 року (а.с. 27-37, т.1), копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке спадкоємець ОСОБА_3 та Охтирська міська державна нотаріальна контора отримали 19 листопада 2013 року; листом Охтирської міської державної нотаріальної контори від 13 березня 2015 року, яким підтверджено, що нотаріальна контора 19 листопада 2013 року за вхідним № 508/01-16 отримала вимогу (претензію) № 318/07/1 від 15 листопада 2013 року кредитора ОСОБА_6 «Український Страховий Дім» до спадкоємців спадкодавця ОСОБА_5, який помер 13 грудня 2011 року.

Відповідач посилається на те, що органи Пенсійного фонду перераховували пенсію ОСОБА_5 на банківську установу, яка у чітко визначений графік проводила відрахування за договором від 5 серпня 2008 року. Проте доводи скарги про те, що банківські операції по картковому рахунку померлого проводились автоматично шляхом безготівкового відрахування визначених за договором сум з пенсійних надходжень на банківський рахунок ОСОБА_5 і банк мав дізнатися про невідрахування з пенсії з часу смерті позичальника, є безпідставними, оскільки вказані обставини не підтверджують достовірності обізнаності банку про факт смерті позичальника. Докази тому, що у банку були підстави вважати, що ненадходження пенсії на картковий рахунок позичальника обумовлене саме його смертю, в справі відсутні, а тому такі доводи відповідача ґрунтуються на припущеннях.

Таким чином, посилання в скарзі на те, що згідно діючого законодавства, зокрема ст. 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст. ст. 13, 52 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», пенсійні нарахування та виплати припиняються датою смерті пенсіонера, про що банк був своєчасно повідомлений шляхом припинення надходжень пенсії на картку пенсіонера, є безпідставними, оскільки таке припинення було можливе і з інших підстав.

Посилання в скарзі на положення ст. 608 ЦК України, згідно якої зобовязання припиняється смертю боржника, якщо воно нерозривно повязане з цією особою, і в звязку з цим не може бути виконане іншою особою, є помилковим трактуванням в даному випадку вказаної норми закону, оскільки спірні правовідносини допускають правонаступництво.

Обов'язки спадкодавця за кредитною угодою не належать до зобов'язань, які нерозривно пов'язані з особою спадкодавця - боржника, тобто не припиняються смертю спадкодавця (боржника), у зв'язку з цим вимоги позивача (кредитора спадкодавця) про відшкодування страхової суми підлягають виконанню відповідачами як спадкоємцями, що прийняли спадщину.

Та обставина, що страхове відшкодування виплачене страховиком банку після смерті позичальника, що, на думку відповідача, є доказом того, що на момент смерті позичальника у останнього такого обовязку перед банком не було, а тому такий обовязок спадкодавця не може входити до складу спадщини і позов до спадкоємців є необґрунтованим, також не ґрунтується на вимогах закону, оскільки виплата страхового відшкодування відбулась у розмірі суми, яку був винен банку померлий на час своєї смерті.

ОСОБА_6 страховика похідні від права банку як страхувальника, які останній міг мати до позичальника у вигляді вимоги сплати боргу за кредитом по картковому рахунку, а тому відшкодований страховиком борг позичальника перед банком на момент його смерті на підставі ст. 1282 ЦК України позивач має право стягнути з спадкоємців позичальника. Доводи про те, що на момент виплати страхового відшкодування позичальник помер і не міг завдати збитків банку в звязку з відсутністю у нього з причини смерті цивільної правоздатності, є безпідставними. Розділ 9 страхового договору не передбачає такої підстави для відмови у здійсненні страховиком страхової виплати банку як смерть позичальника.

Умовами договору страхування передбачено, що смерть позичальника охоплюється переліком страхових випадків, оскільки не включена до випадків, які не підлягають страхуванню. Посилання в скарзі на те, що вимогу в порядку суброгації страховик може предявити лише до особи, відповідальної за збитки, яка є субєктом відповідальності, тобто до живої особи, є помилковими, оскільки позов ґрунтується, в тому числі, на нормах спадкового права, згідно яких до спадкоємців переходить обовязок задовольнити вимоги кредитора.

Посилання з цього приводу в скарзі на те, що п. п. 4.2, 9.2 договору страхування регламентують умови та випадки не відшкодування збитків банку з обумовленням, що дані умови не застосовуються у разі смерті позичальника, спростовуються самим змістом вказаних положень договору, який є протилежним вказаним доводам відповідача, оскільки смерть позичальника вказана у п. 9.2 як виключення з переліку підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування.

З огляду на зазначене, посилання в скарзі на те, що позивач намагається застосувати до спірних правовідносин регресні правовідносини, за наявності відносин суброгації, є необгрунтованими, оскільки в спірних правовідносинах закон не звільняє спадкоємців від відповідальності за боргами спадкодавця незалежно від того, в якому порядку вони виникли., якщо вони не повязані особисто з його особою. Доводи скарги про те, що при страхуванні суброгація недопустима, суперечать вимогам матеріального права, яке регулює спірні правовідносини.

Доводи відповідача про необізнаність спадкоємців про наявність у спадкодавця боргу перед банком не є підставою для звільнення їх від цивільної відповідальності, передбаченої законом.

Посилання відповідача на недоведеність наявності у позичальника на момент його смерті боргу перед банком спростовуються доказами в справі.

Доводи скарги про неврахування судом змісту п. 8.3 договору страхування, згідно якого розмір страхового відшкодування - це заборгованість позичальника по кредитній угоді в розмірі непогашеної суми кредиту та процентів за користування кредитом за 3 місяці згідно умов конкретної кредитної угоди на дату настання страхового випадку, також не спростовують висновків суду.

З наданих банком відомостей, зокрема, звіту про стан рахунку позичальника, вбачається, що на момент його смерті заборгованість у вигляді використаного кредитного ліміту на рахунку, на який зараховувалась і пенсія, становила в межах ліміту за тілом кредиту 6992,97 грн., нараховані відсотки 139,2 гр. ОСОБА_9 суму складали відсотки, нараховані йому за місяць, що передував смерті. Списання коштів з рахунку здійснювалось на підставі п. п. 2.11, згідно якого клієнт доручає банку без його додаткової згоди та розпорядження дебетувати картрахунок списувати з нього грошові кошти, що мають бути сплачені відповідно до п. 6.13 цього договору.

Таким чином, на момент смерті позичальника передбачені договором суми були списані банком з його картрахунку, за винятком процентів, нарахованих за місяць, що передував смерті, і залишався невиплаченим борг за тілом кредиту в межах передбаченого договором та використаного позичальником ліміту. Отже, виплачена позивачем банку страхова сума відповідає умовам п. 8.3 договору страхування.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Суд, вірно встановивши обставини справи та відповідні їм правовідносини, правильно застосував правові норми та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, для скасування чи зміни якого підстави відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 13 березня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -