Ухвала суду № 45614624, 21.01.2015, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/2509/14-ц

Провадження № 2/344/1091/15

У Х В А Л А

21 січня 2015 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Бабій О.М.

секретаря Орнат Л.І.,

з участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про виселення із займаного житлового приміщення,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області із позовом до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про виселення із займаного житлового приміщення.

Представник відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_6 21 січня 2015 року подав до суду заяву про відвід головуючої судді у справі ОСОБА_7, мотиви якої зводяться до того, що суддя лобіює в даному процесі інтереси банку та суддя безпосередньо повязана із даною справо, оскільки приймала рішення по справі за позовом ОСОБА_8, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_3, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_9, орган, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб - Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про визнання іпотечного договору недійсним, яке не набрало законної сили. У зязку з наведеним головуюча суддя свідомо упереджено розглядає справу і лобіює інтереси Банку.

Представник відповідачки ОСОБА_3 ОСОБА_2, в судовому засіданні заяву про відвід головуючої судді у справі ОСОБА_7 підтримав з мотивів наведеній у ній та просив про її задоволення.

Представник позивача проти задоволення заяви заперечував за її безпідставністю.

Треті особи в судове засідання не зявились, про час та місце судового розгляду повідомлялись у встановленому законом порядку.

Заслухавши думку представника відповідачки, доводи представника позивача щодо безпідставності вимог заяви, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява про відвід не підлягає до задоволення з наступних підстав.

За приписами пункту 4 ч.1 ст. 20 ЦПК України суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу) якщо є інші обставини, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді.

Щодо аргументів викладених в заяві про відвід, то суд прийшов до переконання, що вони є надуманими та безпідставними оскільки.

Головуюча суддя Бабій О.М. винесла рішення у справі за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_3, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_9, орган, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб - Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про визнання іпотечного договору недійсним, яке не набрало законної сили та справа знаходиться на розгляді в Апеляційному суді Івано-Франківської області.

Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обовязковими до виконання на всій території України.

VII Конгрес ООН по запобіганню злочинності і поводженню з правопорушниками 1985 р. схвалив Основні принципи незалежності судових органів, де проголошується, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в Конституції або законах країни; судові органи вирішують передані їм справи неупереджено, на підставі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонукання, тиску, погроз або втручання прямого чи непрямого з будь-якого боку і з будь-яких причин; незалежність судових органів дає їм право і вимагає від них забезпечення справедливого ведення судового розгляду і додержання прав сторін. Незалежність судів та підкоріння їх лише закону забезпечується організаційними та процесуальними гарантіями. Організаційні гарантії незалежності передбачаються ст. 126 Конституції, а однією з гарантій незалежності суддів є також право судді, який незгодний з рішенням більшості, на письмове викладення своєї окремої думки. Крім того проявом принципу незалежності суддів є їх незалежність від вищестоящих судів. При здійсненні вищестоящими судами функцій судового нагляду вони не вправі втручатися у розгляд конкретних справ.

Відтак, поки рішення суду зберігає законну силу, не можна ставити під сумнів його правосудність, а крім того не може бути підставою для притягнення судді до відповідальності і скасування в установленому порядку судових рішень, оскільки суддя діяв добросовісно за своїм внутрішнім переконанням.

При цьому суд нагадує сторонам, що Європейський суд з прав людини вимогливо підходить до встановлення того, чи був суд, який розглядав справу, незалежним та чи забезпечена його безсторонність. Практика Європейського суду з прав людини в першу чергу виходить з презумпції незалежності судів. Незалежність розуміється як здатність суду розглядати справу та ухвалювати рішення, не перебуваючи при цьому у будь-якій залежності від волі сторін чи органів державної влади. (Для прикладу рішення по справі «Васілеску проти Румунії», в якій орган, уповноважений ухвалювати остаточне рішення по справі, був підпорядкований Генеральному прокурору.)

Суд також констатує, що незгода з рішеннями суду сама по собі не може вказувати на наявність в діях судді упередженості, позаяк кожне рішення суду, зокрема і процесуальні дії судді, законність і обґрунтованість рішень суду можуть бути предметом розгляду в апеляційному та касаційному порядку, визначеному процесуальним законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13 червня 2007 р. «Про незалежність судової влади» зазначено, що : «Відповідно до частини пятої статті 124 Конституції України судові рішення є обовязковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. Органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені законом повноваженнями оцінювати законність судового рішення. Голови судів та інші судді, які обіймають адміністративні посади в судах, органи суддівського самоврядування, кваліфікаційні комісії, Вища рада юстиції, органи та посадові особи законодавчої та виконавчої влади не мають повноважень перевіряти правовий зміст судових рішень» (п. 10 постанови).

А у п. 2 вказаної постанови зазначається, що «суддям забезпечуються свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону. Рішення в судовій справі має ґрунтуватися на всебічному, повному й обєктивному дослідженні всіх обставин справи, під час якого не може надаватися перевага правовій позиції будь-якого учасника судового процесу, в тому числу прокурорів, захисників, представників юридичних чи фізичних осіб». У п. 3 постанови №8 від 13 червня 2007 р. «Про незалежність судової влади» ПВСУ також розяснює, що «положення частини другої статті 126 Конституції України про те, що вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх обєднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обовязків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення».

При оцінці рішень судді як незаконних, в тому числі і як неправосудних, слід керуватись правовими позиціями Конституційного Суду України, викладених у Рішенні у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України окремих положень Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 11 березня 2011р. № 2-рп/2011, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини третьої статті 25 Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР зі змінами права Вищої ради юстиції витребувати від судів копії судових справ, розгляд яких не закінчено.

У мотивувальній частині вказаного Рішення КС України зазначається: «Законом №2181 викладено в новій редакції статтю 25 Закону № 22 (мається на увазі Закон «Про вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 р. № 22 98/ВР), за частиною третьою якої Вищу раду юстиції наділено правом витребувати від суду копію всієї судової справи, розгляд якої не закінчено. Наведене положення Закону № 22 фактично означає, що Вища рада юстиції може перевіряти судові справи судів усіх рівнів та інстанцій до закінчення їх розгляду судами, а також давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи, хоча такі повноваження не передбачені статтею 131 Конституції України для цього органу іможуть здійснюватися тільки судами апеляційної чи касаційної інстанції. Тому витребування Вищою радою юстиції будь-яких матеріалів судової справи (оригіналів чи копій) має наслідком оцінку вчинених суддею процесуальних дій. Така оцінка до винесення ним остаточного рішення у справі є втручанням у здійснення правосуддя, що суперечить частинам першій, другій статті 126, частині першій статті 129 Конституції України».

Важливим у наведеній правовій позиції КС України є те, що оцінка процесуальним діям судді може даватись тільки судами апеляційної чи касаційної інстанції, і не може даватись будь-якими органами, їх посадовими особами, організаціями, підприємствами і установами, громадянами тощо.

Крім того слід вказати і таке.

Додатком до Рекомендації СМ/Rec (2010) 12 Комітету ОСОБА_10 Європи державам членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обовязки, ухваленої Комітетом ОСОБА_10 Європи 17 листопада 2010 р. на 1098му засіданні заступників міністрів, зазначено (встановлено), що судові рішення мають бути обґрунтовані та оголошені публічно, однак судді не зобовязані розяснювати, якими переконаннями вони керувалися при прийнятті таких рішень (§15); рішення судів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних процедур, закладених в законодавстві (§16); коментуючи рішення суддів, виконавча та законодавча влада мають уникати критики, яка може підірвати незалежність судової влади або довіру до неї (§18); під час розгляду всіх справ судді повинні діяти незалежно та неупереджено, забезпечувати сторонам можливість бути обєктивно вислуханими, пояснювати за потреби процедурні питання (§60); тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (§66); тлумачення закону, оцінювання фактів або доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для кримінальної відповідальності, крім випадків злочинного наміру (§68); дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обовязки ефективно та належним чином (§69); судді не повинні нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду (§70).

Представник у заяві про відвід також вказує на те, що головуючим суддею ухвалено 25 лютого 2014 року про забезпечення позовних вимог, однак такі твердження є неправдивими, оскільки вказана справа була передана судді Бабій О.М. в листопаді 2014 року. До того справа перебувала в провадженні судді Островського Л.Є. який 25 лютого 2014 року задовольнив клопотання про забезпечення позову (а.с.36-37).

Крім того в своїй заяві про відвід представник описує процес люстрації, який проходить на даний час в нашій Державі.

З приводу наведеного хочу пояснити, що я, ОСОБА_7, як суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області згідно Закону України «Про очищення влади» надала свою згоду на проведення щодо мене перевірки. Заява мною була подана відповідно до Закону голові Івано-Франківського міського суду, копія моєї декларації за 2013 рік оприлюднена відповідно до Закону, до Міністерства юстиції України направлені відповідні дані.

Щодо твердження представника відповідачки про лобіювання мною інтересів Приват Банку хочу пояснити, що в Єдиному державному реєстрі рішень є рішення які я приймала як на користь Банку так і рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Всі рішення мною приймались на підставі Законів України які діяли на момент прийняття рішення.

Також хочу зазначити, що закони приймаються Верховною ОСОБА_10 України, а суд застосовує ті Закони які діють на час прийняття рішення.

Крім того, заявляю, що відомості викладені в заяві про відвід щодо люстрації, проведення різного роду акцій в місті Івано-Франківську в лютому цього року, як заявив представник відповідачки, вважаю тиском на суд для прийняття рішення судом на користь відповідачки.

За відсутності підстав, визначених ст. 20 ЦПК України, заява про відвід судді не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 20, 24 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні заяви представника відповідачки ОСОБА_3 про відвід судді Бабій О.М. в справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про виселення із займаного житлового приміщення - відмовити.

Ухвала суду не оскаржується.

Суддя Бабій О.М.