Рішення № 45601556, 14.04.2014, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/13995/13-ц

Категорія 50

2/295/929/14

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.2014 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира у складі:

головуючої - судді Семенцової Л.М.,

за участі секретаря - Андрушко І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Електровимірювач» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, компенсації за невикористану додаткову відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування матеріальної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 18.07.2012 року працював на посаді складальника в ПАТ «Електровимірювач», а 31.07.2013 року був звільнений із займаної посади за угодою сторін згідно п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. На підприємстві постійно затримували виплату заробітної плати та в день звільнення відповідач не виплатив йому заборгованість із виплати заробітної плати в сумі 2958,20 грн. та компенсацію за невикористану додаткову відпустку, на яку він має право як одинокий батько у звязку утриманням малолітньої дочки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Тому, уточнивши та доповнивши позовні вимоги, просить стягнути з відповідача на свою користь 2958,20 грн. заборгованості з виплати заробітної плати, компенсацію за невикористану додаткову відпустку, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, втрату заробітної плати через необхідність отримання неоплачуваної відпустки за 4 робочих дні в сумі 258,24 грн. та 60,60 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої відновленням газопостачання, яке було припинене через несплату ним послуг у звязку з несвоєчасною виплатою заробітної плати.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позові та пояснив, що у день звільнення йому не було запропоновано отримати і не виплачено розрахункових коштів, не нараховано компенсації за невикористану додаткову відпустку, а також не видано довідку про розмір заборгованості. Після подання ним позову до суду на його письмове звернення з цього приводу він отримав від відповідача лист від 13.09.2013 року з пропозицією отримати розрахункові кошти в сумі 2958,20 грн. У день звільнення від отримання розрахункових коштів не відмовлявся та в цей день до касира за отриманням коштів не підходив, оскільки йому було відомо, що в касі кошти відсутні. При влаштуванні на роботу надав бухгалтеру та начальнику відділу кадрів документи щодо утримання малолітньої дитини.

Представники відповідача у судовому засіданні позов не визнали, пояснивши, що при прийнятті на роботу позивач не надав начальнику відділу кадрів документів про те, що він є одиноким батьком, який утримує малолітню дитину. Про наявність у бухгалтерії таких документів було повідомлено начальника відділу кадрів лише після звільнення позивача з роботи, коли він звернувся з письмовою заявою щодо невиплати йому компенсації за невикористану додаткову відпустку. Тоді головний бухгалтер надала розпорядження нарахувати йому цю компенсацію. Про ненадання позивачем до відділу кадрів документів, які надавали йому право на додаткову відпустку, як у день прийняття на роботу та в подальшому свідчить його особова карта, яка не містить таких даних. У день звільнення позивач не звертався до касира за отриманням розрахункових коштів, йому неодноразово телефонували з пропозицією зявитися на підприємство за отриманням коштів, на що він не погодився, про що складено відповідний акт про відмову від отримання розрахункових коштів. У подальшому направлялися листи з проханням отримати розрахункові кошти, на які позивач не реагує.

Суд, заслухавши позивача, представників відповідача, свідків, дослідивши письмові матеріали справи, зясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 115 КЗпП України визначено строки виплати заробітної плати. Згідно частини першої цієї статті заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Право на додаткову відпустку працівникам, які мають дітей визначено ст. 182-1 КЗпП України, частиною 1 якою передбачено, що жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й уразі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 цього Кодексу).

В силу ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

У пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 (із змінами) «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» розяснено, що суд, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Судом встановлено, що згідно наказу № 7 від 17.07.2012 року позивач був прийнятий на роботу на посаду складальника електровимірювальних приладів ПАТ «Електровимірювач», а наказом № 19 від 31.07.2013 року його звільнено із займаної посади за угодою сторін згідно п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки позивача (а.с. 61).

Як убачається із записів в особовій картці позивача (а.с. 22), оригінал якої було оглянуто в судовому засіданні, позивач перебував в основній відпустці тривалістю 24 дні за період 2012 - 2013 роки з 08.07.2013 року по 31.07.2013 року, і відомості в ній про його право на додаткову відпустку відсутні, а також відсутні дані про те, що до складу його сімї входить малолітня дитина. При цьому в копії обхідно листа (а.с. 23), зданого позивачем при звільненні, зазначено про відсутність невикористаних днів відпустки.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка начальник відділу кадрів ОСОБА_3 надала показання про те, що при прийнятті на роботу позивач не повідомив про те, що він є одиноким батьком, який утримує малолітню дитину, і не надав на підтвердження цього відповідних документів. Ці документи позивач мав здати саме до відділу кадрів, оскільки кількість днів відпустки визначається відділом кадрів, про що повідомляється бухгалтеру, який нараховує заробітну плату. Про наявність підстав для нарахування позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку їй стало відомо після того, як позивач звільнився та звернувся до підприємства із заявою щодо невиплати розрахункових коштів, після чого йому було нараховано компенсацію за невикористану додаткову відпустку.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка бухгалтер ОСОБА_4 надала показання про те, що при оформленні позивача на роботу він не надав документів, які б підтверджували його право на підвищену соціальну пільгу з податку на доходи фізичних осіб (як одинокому батькові). У подальшому на її неодноразові вимоги позивач надав свідоцтво про народження дитини, довідку про склад сімї та заяву, на підставі чого йому була нарахована ця пільга. До її обовязків не входить визначення кількості днів відпустки працівникам і такі дані надходять до неї з відділу кадрів підприємства.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка заступник головного бухгалтера та виконувач обовязків касира ОСОБА_5 надала показання про те, що у день звільнення позивача з роботи вона зателефонувала до начальника дільниці, де працював позивач, та попросила передати йому, щоб він прийшов отримати розрахункові кошти. Однак позивач відмовився їх отримати, повідомивши, що «йому гроші не потрібні», про що було складено акт про його відмову від отримання розрахункових коштів від 31.07.2013 року.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка начальник дільниці № 1 (де безпосередньо працював позивач) ОСОБА_6 надала показання про те, що у день звільнення позивача він перебував у відпустці. Того дня до неї зателефонувала касир з проханням повідомити позивача, щоб він зайшов отримати розрахункові кошти. Втім на дільниці його не було, а коли зателефонували йому, він сказав, що «йому гроші не потрібні».

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 підтвердив факт того, що з його мобільного телефону повідомляли позивача про наявність розрахункових коштів та про можливість їх отримання.

Показання допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 узгоджуються між собою та з іншими доказами, не викликають сумніву, є послідовними та вважаються судом достовірними доказами.

Комісією в складі головного бухгалтера ОСОБА_8, начальника юридичного відділу ОСОБА_9, начальника відділу кадрів ОСОБА_3, начальника дільниці ОСОБА_6 та заступника головного бухгалтера-касира ОСОБА_5 було складено акт від 31.07.2013 року про відмову працівника від отримання розрахункових коштів (а.с. 20), в якому вказано, що у день звільнення ОСОБА_1 31.07.2013 року він відмовився отримати розрахункові кошти в сумі 2958,20 грн., не надавши пояснень з приводу цього.

Листом № 636 від 13.09.2013 року (а.с. 21) відповідач повідомляв позивача про можливість зявитися для отримання вказаної суми розрахункових коштів, на який позивач направив повідомлення від 24.09.2013 року (а.с. 24), в якому вказав, що розрахунок з ним проведено не повністю, зважаючи на те, що він має право на компенсацію за невикористану додаткову відпустку, тому просив її нарахувати.

18.10.2013 року ПАТ «Електровимірювач» направив позивачу листа за № 706 (а.с. 25) з повторним проханням зявитися на підприємство для отримання розрахункових коштів в сумі 2958,20 грн. та компенсації за невикористану додаткову відпустку в сумі 479,17 грн.

Згідно повідомлення ПАТ «Електровимірювач» (а.с. 35) заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 на день звільнення становить 2958,20 грн.

Частиною 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Аналізуючи встановлені в судовому засіданні обставини та оцінюючи зібрані у справі докази, суд вважає, що позивач має право на отримання розрахункових коштів в сумі 2958,20 грн. та компенсації за невикористану додаткову відпустку в сумі 479,17 грн., але оскільки він не надав доказів на підтвердження наявності вини роботодавця ПАТ «Електровимірювач» у невиплаті йому у день звільнення належних йому сум, тому суд відмовляє у задоволенні вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Поряд з цим, суд також відмовляє за безпідставністю у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача суми втрати заробітної плати через необхідність отримання неоплачуваної відпустки за 4 робочих дні в розмірі 258,24 грн. та 60,60 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої відновленням газопостачання, вважаючи їх такими, що не ґрунтуються на встановлених в судовому засіданні обставинах справи та вимогах закону.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд стягує з відповідача в дохід держави судовий збір.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 83, 115 - 117, 182-1 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», Постановою Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.12.1999 року «Про застосування судами законодавства про оплату праці» (із змінами), ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 367 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Електровимірювач» (р/р 26004015210812 у Житомирській філії «Укрексімбанку», МФО 311324, код 00226098) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) заборгованість з виплати заробітної плати у сумі 2958,20 грн. та компенсацію за невикористану додаткову відпустку в сумі 479,17 грн., а всього 3437,37 грн. (три тисячі чотириста тридцять сім гривень тридцять сім копійок).

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Електровимірювач» у дохід держави судовий збір в сумі 229,40 грн., зарахувавши його до спеціального фонду Державного бюджету України.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Рішення суду в межах суми заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Житомирської області через Богунський районний суд міста Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Л.М. Семенцова