Ухвала суду № 45598153, 23.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2015 року м. Київ К/800/41420/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів у Одеській області (далі - ДПІ) на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2014 року у справі № 815/1671/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес Агро» (далі - Товариство) до ДПІ,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2014 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0005352204, № 0005372204, № 0005362204 від 21.11.2013 року.

Зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення рішення спростовуються наявними в матеріалах адміністративної справи первинними документами.

31 березня 2014 року постановою Одеського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2014 року, позов задоволено.

Податкові повідомлення-рішення ДПІ № 0005352204, № 0005372204, № 0005362204 від 21.11.2013 року визнані протиправними та скасовані.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, з 4.09.2013 року до 10.09.2013 року ДПІ була здійснена позапланова виїзна перевірка Товариства щодо дотримання ним вимог податкового законодавства за господарськими операціями з ТОВ «Саноіл Торг», за листопад 2011 року, ТОВ «Люксор-Груп» за грудень 2012 року, за наслідками якої 5.09.2013 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 153.2.1, 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України занижений податок на прибуток, у розмірі 190 231,00 грн., а також у порушення пп. 14.1.36, пп. 14.1.85, пп. 14.1.191, пп. 14.1.202 пп. 14.1.203 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3, п. 198.6 т. 198 Податкового кодексу України занижений податок на додану вартість, у розмірі 113 476,00 грн. та завищене від'ємне значення податку на додану вартість, що переноситься у наступні періоди в грудні 2012 року - 54 209,00 грн.

21 листопада 2013 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0005372204 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток, у розмірі 246 044,00 грн., № 0005362204 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 170 214,00 грн., № 0005352204 щодо завищення від'ємного значення, у розмірі 54 209,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 зазначеного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 18.11.2011 року між Товариством та ТОВ «Саноіл Торг» був укладений договір № СФ-0000503 на підтвердження виконання якого Товариство надало рахунок-фактуру №СФ-0000503 від 21.11.2011 року; видаткову накладну; контракт про збереження; акт здачі-прийому робіт; розрахунок нарахувань послуг збереження; довідку про рух коштів на рахунку в кореспонденції з рахунком зазначеного контрагента та документи, що підтверджують подальшу реалізацію продукції.

30 листопада 2012 року між Товариством та ТОВ «Люксор-Груп» був укладений договір №30-11 СА 4 від 30.11.2012 року для підтвердження виконання якого Товариство надало рахунок-фактуру №СФ-0000383 від 3.12.2012 року; видаткові накладні; договір про транспортно-експедиційне обслуговування №29/10-2012-АГ від 29.10.2012 року; договір транспортного експедирування №17/12 від 17.12.2012 року; акт здачі прийняття робіт (послуг); товарно-транспортні накладні; довідку про рух коштів на рахунку в кореспонденції з рахунком зазначеного контрагента.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що надані Товариством для підтвердження реальності здійснення господарських операцій первинні документи відображають зміст та обсяг укладених договорів, містять всі необхідні реквізити, що вказує на безпідставність висновків податкового органу про неправомірне відображення ним сум податку на додану вартість та податку на прибуток у податковій звітності за вказаними господарськими операціями.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів у Одеській області відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.