Ухвала суду № 455801, 19.12.2006, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа №22-10578 Головуючий в 1 інстанції-Мамедова Л. М.

Категорія-21 Доповідач- Бабенко П.М.

УХВАЛА іменем України

19 грудня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі: головуючого - судді Пономарьової О.М.

суддів - Бабенка П.М. ,Бондаренко Л.І. при секретарі - Баклановій Ю.В. за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2,представника відповідача Купріянова П.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства „Донецька вугільна коксова компанія в інтересах ВП шахта ім..Дзержинського про відшкодування моральної шкоди ,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2005 року позивач звернувся з позовом до відповідача про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що в результаті шкідливих умов праці на у вугільній промисловості ,де він працював, він втратив 60% професійної працездатності, став інвалідом З групи, через що йому спричинена моральна шкода і просив на її відшкодування стягнути з відповідача 50 000 грн.

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 18 листопада 2005 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачеві в задоволенні позову, вказуючи, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначив ,що суд безпідставно, на порушення вимог ст..268 ЦК України, відмовив в

задоволенні позову, посилаючись на сплив тримісячного строку звернення до суду за

вирішенням спору. Суд не звернув уваги, що відповідно до ст..233 КЗпП та п.16 Постанови

Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року „Про судову практику в справах

про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" йдеться про терміни позовної давності для

розгляду трудових спорів, а не питань, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, спричиненої

каліцтвом та професійним захворюванням, та що відповідач повинен відшкодувати моральну

шкоджу у відповідності до Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне

страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"

Вислухавши доповідь судді, пояснення позивача, його представника та представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи ,перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає ,що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення та ухвали суду слід залишити без змін , з наступних підстав:

Згідно із ст.233, 234 КЗпП України працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення йому копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник мас право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

В разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст.. 233 цього Кодексу, районний, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Згідно роз'яснень, викладених в п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, застосовується тримісячний строк позовної давності.

Судом встановлено, що позивач тривалий час з 1987 року по 28.08.2000 року працював в підземних умовах на шахті ім. Дзержинського , де в результаті шкідливих умов праці отримав професійне захворювання - коніотуберкульоз, бронхіт, емфізему легень, легеневу недостатність.

Йому вперше за висновком МСЕК у 1996 році через вказане профзахворювання позивачеві вперше встановлено 60% втрати професійної працездатності та третя група інвалідності.

Згідно висновку МСЕК від 16.08.05 року йому підтверджено вказаний розмір втрати професійної працездатності 60% та третю групу інвалідності безстроково.

Позивачеві вказаним спричинена моральна шкода, яка полягає в тому ,що він переніс і зносить фізичні та душевні страждання через втрату здоров'я, які порушують його звичайні життєві зв'язки, потребують додаткових зусиль для лікування та реалізації звичок та бажань, ,порушені його нормальні життєві зв'язки та звичний образ життя.

Як убачається з матеріалів справи, правовідносини між позивачем та відповідачем щодо відшкодування моральної шкоди ,які виникли у 1996 році з моменту встановлення позивачеві стійкої втрати професійної працездатності та інвалідності, регулюються ст..237-1 КЗпП України та „Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків" , затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 23 червня 1993 року № 472, якими покладено матеріальну відповідальність на відповідача по відшкодуванню шкоди, заподіяної здоров'ю потерпілого , а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому власником фізичного чи психічного виливу небезпечних або шкідливих умов праці. Таким чином спори про відшкодування моральної шкоди, передбаченої вказаним законодавством, повинні розглядатись в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

Відповідно до вказаних вимог позивач повинен був звернутись до суду у тримісячний строк за вирішенням вказаного спору, але у вказаний строк не звернувся до суду .

В судовому засіданні він не вказував на поважні причини пропуску цього строку і не заявляв клопотання про поновлення пропущеного строку.

Судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, надана належна оцінка усім доказам у справі.

Висновки суду про відмову в задоволенні позову відповідають встановленим обставинам у справі та вимогам матеріального закону. Процесуальних порушень, які б могли бути безумовною підставою для скасування рішення, судом не допущено.

Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Виходячи з вказаного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляції та скасування рішення суду першої інстанції.

Позивачем при поданні апеляційної скарги не сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення справи, тому відповідності до вимог п. 3 ч.3 ст. 81 ЦПК України апеляційний суд покладає ці витрати в сумі 1,50 грн. на нього.

Керуючись ст.ст.303, п.1 ч.1 ст.307 , ч.1 ст.308,313-315 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛ ИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 18 листопада 2005 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 витрати на інформаціоняо-технічне забезпечення розгляду вказаної справи в сумі по 1 грн. 50 коп. ,які перерахувати на рахунок Апеляційного суду Донецької області, ОКПО 02891428, розрахунковий рахунок 35228011000992, МФО 834016 в УДК в Донецькій області, отримувач - Апеляційний суд Донецької області.

Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з моменту набрання нею законної сили.