Рішення № 45559796, 18.03.2015, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

18.03.2015 Єдиний унікальний номер 205/7095/14-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2015 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Залімської Н.В.

при секретарі Олексієнко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічногоакціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач 14 серпня 2014 року звернувся до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, який в подальшому уточнив.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що 04 липня 2007 року між Банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №DNU0GA08441348, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у розмірі 52000,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% річних, з кінцевим терміном повернення 04.07.2017 року.

Позивач свої зобовязання виконав, - кредит надав, але відповідачка належним чином свої зобовязання не виконала, допустила прострочення кредитних зобовязань, внаслідок чого, станом на 07.07.2014 року має заборгованість в сумі 158 434,34 доларів США, що за курсом НБУ складає 1866356,53 грн., з якої:

48200,68 доларів США заборгованість за кредитом; 41582,55 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом; 6453,69 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 62197,42 доларів США пеня.

З метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором між сторонами 04.07.2007 року було укладено договір іпотеки № DNU0GA08441348, відповідно до умов якого відповідачка надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартира №105 в буд. №3п на ж/м Комунар в м. Дніпропетровську, що належить відповідачці на праві власності згідно договору купівлі-продажу.

Враховуючи вищевикладене позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № DNU0GA08441348 від 04.07.2007 року в сумі 158 434,34 доларів США, що за курсом НБУ складає 1866356,53 грн., звернути стягнення на квартиру № 105 в буд. №3п на ж/м Комунар в м. Дніпропетровську, житловою площею 43,40 кв.м., загальною площею 59,30 кв.м., шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. Виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, які зареєстровані та/або проживають у квартирі розташованій за адресою: м. Дніпропетровськ, ж/м Комунар, 3п кв. 105. Стягнути з відповідача судові витрати.

Позивач в особі свого представника за довіреністю ОСОБА_3, в судове засідання не з'явився. Про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. До суду представник надав письмову заяву, в якій просив справу розглядати без своєї присутності. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідачі в судове засідання не зявилися. Про день, час та місце судового розгляду повідомлялся належним чином. Про причини своєї неявки не повідомили. Письмових заяв про розгляд справи без своєї присутності до суду не надсилали.

Відповідно до ч.2 ст. 197 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Згідно ст.224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених позовних ними вимог та на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.59 ЦПК України, обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.

Підставою звернення позивача до суду є захист права сторони за майновим правовідношенням, що виникло в силу укладеного кредитного договору, на вимогу повернення грошових коштів у звязку із порушенням його виконання.

Суд, зясувавши обставини справи, перевіривши їх наданими доказами, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст.14 ЦК України, цивільні обовязки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Поряд із засобами заохочення, виконання цивільних обовязків забезпечується відповідальністю, яка встановлена договором або актом цивільного законодавства. Будь-яка особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обовязковим для неї.

Згідно ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому, якщо кожна із сторін у зобовязанні має одночасно і права, і обовязки, вона вважається боржником у тому, що вона зобовязана вчинити на користь другої сторони, в одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

В ході судового розгляду справи встановлено, що 04 липня 2007 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNU0GA08441348, відповідно до умов якого банк зобовязався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 04.07.2007 року по 04.07.2017 року включно у вигляді не поновлювальної кредитної лінії грошові кошти в сумі 52 000,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування в розмірі 11,04% річних (а.с.12-13).

З метою забезпечення виконання зобовязань за кредит ним договором, 04 липня 2007 року між сторонами було укладено договір іпотеки квартири, відповідно до умов якого в забезпечення виконання позичальником зобовязань за кредитним договором, ОСОБА_1 надала в іпотеку нерухоме майно: квартиру №105 в буд.№3п на ж/м Комунар у м. Дніпропетровську. Вищевказана квартира належить позичальнику на підставі договору купівлі-продажу квартири від 03 грудня 1997 року (а.с.15-17).

Позивач свої зобовязання по кредитному договору виконав належним чином кредит відповідачці надав, про що свідчить ордер розпорядження про надання кредиту № 1 від 04.07.2007 року (а.с.14 на звороті).

У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Оскільки відповідачка взяті на себе зобовязання не виконала, допустила прострочення повернення кредитних коштів, за ним станом на 07.07.2014 року має заборгованість в сумі 158 434,34 доларів США, що за курсом НБУ складає 1866356,53 грн., з якої:

48200,68 доларів США заборгованість за кредитом; 41582,55 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом; 6453,69 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 62197,42 доларів США пеня.

Відповідно до ч. 2 ст.1054, ч.2 ст. 1050 ЦК України, наслідками порушення відповідачем зобовязань щодо повернення чергової частини суми кредиту, є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Про наявність заборгованості за кредитним договором та вимогою сплатити заборгованість, ОСОБА_1. позивачем було направлено вимогу №30.1.0.0/2-102 від 31.05.2014 року (а.с.9), та 17.01.2015 року була направлена письмова вимога № 30.1.0.0/2 -102 від 17.01.2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, але в свою чергу позивачем не надано жодних доказів того чи отримали відповідачі дані вимоги.

Так, відповідно до вимог ч.2 ст. 590 ЦК України, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Суд наголошує, що незважаючи на покладений обовязок доказування, відповідно до ст. 60 ЦПК України, позивачем взагалі не надано жодних доказів щодо вартості предмета іпотеки, не надано звіту оцінки вартості майна на момент звернення до суду. Також, в період розгляду справи позивачем не заявлялось клопотань щодо визначення дійсної вартості спірного нерухомого майна, що свідчить про незаінтересованість сторони у вирішенні даного питання відповідно до чинного законодавства.

Щодо вимог позивача про виселення суд виходить з наступного.

За ст. 39 Закону України «Про іпотеку», одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Згідно вимог ст..40 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за

винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до п.43 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при розгляді позову іпотеко держателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має врахувати таке.

Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109Житлового кодексу України, статей 39 - 40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Але, суд зауважує знову, що не незважаючи на покладений обовязок доказування, відповідно до ст. 60 ЦПК України, позивачем не доведено факту отримання письмової вимоги про звільнення предмета іпотеки у встановлені законом строки.

А також, виходячи з того, що вимоги позивача щодо звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягають задоволенню, то і вимоги щодо виселення не можуть бути задоволені, так як є такими, що випливають із вимог про звернення.

Таким чином, суд оцінивши в сукупності наявні у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, приходить до висновку, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» є необґрунтованими, взагалі недоведеними, а отже не підлягають задоволенню, внаслідок чого відмовляє у задоволенні позову.

Вирішуючи питання щодо судових витрат у відповідності до ст. 88 ЦПК України, суд вирішив, що понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного і керуючись Законом України «Про іпотеку», Законом України «Промораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» №1304-VІІ від 03.06.2014 року, ст. ст. 526, 615, 625, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 11, 57-60, 88, 209,197,209,212,213-215, 222, 224-226 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Публічногоакціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо скаргу про апеляційне оскарження не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Суддя Н.В. Залімська