Ухвала суду № 45555243, 19.06.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/404/2015(м)

265/3466/14-ц

Головуючий у 1 інстанції Копилова Л.В.

Категорія 39 Доповідач Баркова Л.Л.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Баркової Л.Л.

ОСОБА_1, ОСОБА_2

при секретарі : Меляник К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним, визнання факту обмежень у спілкуванні з ОСОБА_6 його дружиною ОСОБА_7 та встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем,

за апеляційними скаргами ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 лютого 2015 року та на додаткове рішення того ж суду від 24 квітня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2014 року позивачка звернулася до суду з даними позовними вимогами, просила встановити факт сумісного проживання з ОСОБА_6 в період з 1995 року по 2010 рік, визнати недійсним нотаріально посвідчений ним заповіт 14.01.2013 року та визнати факт обмежень у його спілкуванні з дружиною ОСОБА_4 Зазначала, що 27 березня 2013 року помер її двоюрідний брат ОСОБА_6, з яким вона сумісно проживала в належній йому квартирі за адресою: бульвар 50 років Жовтня, 18-12 в місті Маріуполі, а тому як спадкоємець четвертої черги на підставі ст.1261 ЦК України після смерті брата має право на спадкування зазначеної квартири. Заповіт вважає недійсним, оскільки на час складання дієздатність останнього нотаріусом не перевірялась, і за станом здоровя підписати його він не міг.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 лютого 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення фактів постійного проживання зі спадкодавцем відмовлено. Додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 квітня 2015 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним заповіту від 14.01.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання факту обмежень у спілкуванні з ОСОБА_6 його дружиною ОСОБА_4, відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить судові рішення від 12.02.2015 року та 24.04.2015 року скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин справи, що мають значення для її вирішення.

Відповідно до положень ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності представника позивачки ОСОБА_8, відповідачки ОСОБА_4, її представника ОСОБА_9, приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5, які належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи. Від останніх надійшли до суду заяви про розгляд справи за їх відсутність. (а.с.179-187, 192, 203).

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивачки ОСОБА_3 та її представника, адвоката ОСОБА_10, які просили апеляційні скарги задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.

У відповідності із положеннями ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Вирішуючи справу та відмовляючи у повному обсязі в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку щодо недоведеності позовних вимог та відсутності підстав для встановлення факту постійного проживання позивачки із спадкодавцем, визнання недійсним заповіту та визнання факту обмежень у спілкуванні.

Не погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки він відповідає положенням закону та встановленим обставинам у справі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.3, ч.2 ст.10 ЦПК України кожна сторона має в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено судом, вбачається зі справи і не заперечується позивачкою ОСОБА_3, 27 березня 2013 року у віці 47 років помер ОСОБА_6, який доводиться їй двоюрідним братом . (а.с.64 т.1).

З 17 вересня 2010 року по час смерті ОСОБА_6 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, з якою на час смерті проживав однією сімєю за адресою: АДРЕСА_1. (а.с.116,111 т.1)

14 січня 2013 року ОСОБА_6 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 22, яким заповів усе своє майно своїй дружині ОСОБА_4 (а.с.112 т.1).

05 серпня 2013 року ОСОБА_4 звернулася до приватного нотаріуса ОСОБА_5 з письмовою заявою, в якій повідомила про те, що приймає спадщину у вигляді земельної ділянки після смерті свого померлого чоловіка - ОСОБА_6 (а.с.105 т.1).

17 вересня 2013 року ОСОБА_3, її донька ОСОБА_11 та ОСОБА_12 також звернулися до нотаріуса з письмовою заявою про прийняття спадщини після смерті померлого двоюрідного брата ОСОБА_6 (а.с.105 зв.,107-108 т.1).

29 квітня 2014 року приватний нотаріус Маріупольського нотаріального округу ОСОБА_5 направив повідомлення на імя ОСОБА_3, ОСОБА_12 та ОСОБА_11 про наявність заповіту померлого ОСОБА_6 на імя дружини ОСОБА_4 (а.с.14 т.1).

Із пояснень позивачки ОСОБА_3 в апеляційному суді вбачається, що вона разом з донькою ОСОБА_11 в період 1995 року до вересня 2010 року проживала в ІНФОРМАЦІЯ_1, в якій разом із братом ОСОБА_6 доглядала за його матірю, її тіткою, померлою у серпні 2009 року, та проживала з ними однією сімєю. В квартиру за адресою: бульвар 50 років Жовтня, 18-12 в місті Маріуполі переїхала одразу ж після вступу брата в шлюб, а тому з 17 вересня 2010 року по час смерті однією сімєю з ним не проживала. Про продаж цієї квартири дізналась в день смерті брата.

Як вбачається з акту, складеного комісією ЖКП «Азовжилкомплекс» 13 травня 2014 року позивачка ОСОБА_3 проживала спільно з ОСОБА_6 з 1995 року по 2010 рік та своєю донькою ОСОБА_11 за адресою: бульвар 50 років Жовтня, 18-12 в місті Маріуполі. (а.с.10 т.1).

Згідно із положеннями статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки.

Згідно зі статтею 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сімєю не менш як пять років до часу відкриття спадщини.

З урахуванням положень закону, встановлених обставин, повязаних із відкриттям спадщини 27.03.2013 року та сімейного стану померлого ОСОБА_6, його місця проживання, а також заявлених позивачкою вимог про встановлення факту сумісного проживання зі спадкодавцем до 2010 року, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для їх задоволення, оскільки цей факт не тільки не доведений позивачкою, але й встановлення його не породжує юридичних наслідків, повязаних із отриманням спадщини.

Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як встановлено рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 11 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецькою області від 11 червня 2014 року, на час смерті ОСОБА_6 розпорядився своєю власністю, а саме: квартиру за адресою: бульвар 50 років Жовтня, 18-12 в місті Маріуполі на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі продажу від 04.03.2013 року продав ОСОБА_13М, який того ж дня зареєстрував право власності у Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

Цим же рішенням позивачку ОСОБА_3 виселено із зазначеної квартири, а в задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу відмовлено. (а.с. 199-202 т.2)

Як вбачається із спадкової справи до майна померлого ОСОБА_6 за №94/2013 приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5, 29 квітня 2014 року було видано на імя дружини спадкоємця ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку №43, площею 0,0603га, що знаходиться на території с/т»Віта-2 села Талаківка міста Маріуполя. (а.с. 127 т.1) Це свідоцтво позивачкою ОСОБА_3 не оспорюється.

З урахуванням наведеного та приймаючи до уваги, що позивачкою не доведено факту порушення укладенням заповіту від 14.01.2013 року її законних, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод та інтересів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо безпідставності заявлених вимог і в частині визнання цього заповіту недійсним.

В іншій частині судове рішення не оскаржується.

Приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду і не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення процесуального закону, не спростовують висновків суду і не належать до тих підстав, з якими процесуальне законодавство повязує можливість скасування зазначеного рішення.

За таких обставин, суд першої інстанції розглянув справу в межах позовних вимог і дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову та обґрунтовано відмовив позивачці у їх задоволенні.

Відповідно до положень ч.1ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряв законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 лютого 2015 року та додаткове рішення того ж суду від 24 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді