Постанова № 45549401, 23.06.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"23" червня 2015 р. Справа № 918/150/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючий суддя Грязнов В.В.

суддя Розізнана І.В. , суддя Юрчук М.І.

секретар судового засідання Карпович О.В.,

за участю представників сторін:

позивача- Цимбалюк І.О. (довіреність №01 від 03.11.2014р.);

відповідача- не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Позивача-Товариства з обмеже-ною відповідальністю «ТГА» на рішення господарського суду Рівненської області від 07.05. 2015р. у справі №918/150/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТГА» м.Дубно

до Державного підприємства «Мирогощанський державний іподром»

с.Мирогоща Перша Дубенського району Рівненської області

про повернення майна зі зберігання,-

Представнику Позивача роз’яснено права та обов’язки, передбачені ст.ст.22, 28 Господар-ського процесуального кодексу України. Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу стороною заявлено не було. Заяви про відвід суддів не надходило.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 07.05.2015р. у справі №918/150/15 (суддя Горплюк А.М.) відмовлено в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальніс-тю «ТГА» (надалі в тексті – Товариство) до Державного підприємства «Мирогощанський держав-ний іподром» (надалі в тексті – Підприємство) про повернення майна із зберігання.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що умови договору зберігання Відповідач виконав належним чином, однак за надані послуги Позивач не розрахувався. Таким чи-ном, внаслідок невиконання боржником своїх зобов’язань по відношенню до кредитора та на змен-шення негативних наслідків для кредитора – Відповідач правомірно застосував притримання як спосіб забезпечення виконання зобов’язань.(т.2, арк.справи 8-13).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство подало скаргу до Рівненського апе-ляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненсь-кої області від 07.05.2015р. та прийняти нове рішення, яким задоволено позовні вимоги.(т.2, арк. справи 19-20).

Обґрунтовуючи скаргу Позивач зазначає, що приймаючи рішення господарський суд непов-но з’ясував всі обставини справи, прийнявши рішення з порушенням норм матеріального права. Скаржник вважає, що суд першої інстанції не врахував відсутність належних доказів, якими підт-верджуються витрати на зберігання спірного майна.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.06.2015р. апеляційну скар-гу Позивача прийнято до провадження, справу призначено до слухання на 23.06.2015р. в складі ко-легії суддів: головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Мельник О.В., суддя Розізнана І.В.(т.2, арк. справи 17).

Розпорядженням голови суду від 22.06.2015р. внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді, у зв’язку із відрядженням судді Мельника О.В. Визначено ко-легію суд-дів у складі: головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Юрчук М.І., суддя Розізнана І.В.(т.2, арк.справи 28).

Представник Позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 23.06.2015р. підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та надав свої пояснення. Відповідач не забезпечив явку свого представника в призначене на 23.06.2015р. судове засідання. Разом з тим, 17.06.2015р. подав через канцелярію суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку із перебуванням представ-ника у відпустці.(т.2, арк.справи 25). Колегія суддів відхилила дане клопотання з огляду на те, що така неявка не перешкоджає розгляду справи, позаяк присутність представників сторін не визнава-лась обов’язковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду скарги по суті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТГА»-пок-лажодавець та Державне підприємство «Мирогощанський державний іподром»-зберігач уклали договір зберігання від 01.11.2011р. №45 (надалі в тексті – Договір), відповідно п.1.1 якого поклажо-давець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання майно згідно додатків до даного Договору.(т.1, арк.справи 5-6).

Договір передбачає, що на підтвердження приймання майна зберігач видає акт здачі-прий-мання товару та накладну на збереження. Зберігач забезпечує повне збереження майна та його ви-користання згідно погоджених між сторонами раціонів годівлі ВРХ. Списання використаного для годівлі ВРХ майна, що зберігається по даному договору проводиться на підставі актів.(п.п. 2.1.2, 2.1.3 Договору).

Плата за зберігання, згідно п.п. 3.1, 3.2 Договору, встановлюється в розмірі фактично поне-сених витрат зберігача по зберіганню майна, на підставі підтверджуючих документів. Оплата по-клажедавцем проводиться протягом 5-ти днів після набрання зберігачем підтверджуючих доку-ментів та рахунку на оплату послуг по зберіганню.

Матеріалами справи стверджено, що сторони внесли до Договору зміни і доповнення шля-хом укладення Додаткових угод від 01.11.2011р. №1, від 23.12.2011р. №2 та від 23.12.2011р. №3, якими визначили найменування, особливі ознаки, кількість та вартість майна, що передається на зберігання.(т.1, арк.справи 7, 8, 9).

Договір та Додаткові угоди підписано директорами Товариства і Підприємства, скріплено відтисками печаток сторін.(т.1, арк.справи 6-9).

З матеріалів справи вбачається, що у листопаді-грудні 2011 року на виконання умов Дого-вору згідно акту приймання-передачі №1 від 01.11.2011р. Товариство передало, а Підприємство прийняло 15 тон пшениці 6 кл.(фуражної), 15 тон ячменю, 15 тон кукурудзи, 40 тон сіна, 310 тон силосу, 50 тон соломи на суму 163 150 грн.; згідно акту приймання-передачі №2 від 23.12.2011р. – 30 тон пшениці (фуражної) 6 кл., 30 тон ячменю, 30 тон кукурудзи, 96 тон сіна, 854 тони сило-су, 120 тон соломи на суму 394 760 грн.; згідно акту приймання-передачі №3 від 01.11.2012 року – 10,56 тон пшениці 6 кл. (фуражної), 10,56 тон ячменю, 10,56 тон кукурудзи, 31,7 тон сіна, 400 тон силосу, 38 тон соломи на суму 162 122 грн.(т.1, арк.справи 10, 11, 12).

Загальна кількість переданого на зберігання майна становить 55,56 тон пшениці, 55,56 тон ячменю, 55,56 тон кукурудзи, 1 564 тон силосу, 167,7 тон сіна, 208 тон соломи на загальну суму 720 032 грн.

Матеріалами справи також стверджено, що Підприємство повернуло із зберігання частину майна, що стверджується накладними:

№822 від 1-30 листопада 2011р. на повернення 4 540 кг пшениці, 4 540 кг ячменю, 4 540 кг кукурудзи, 116 430 кг силосу, 16 740 кг соломи, 13 620 кг сіна.(т.1, арк.справи 13);

№866 від 1-31 грудня 2011р. на повернення 4 680 кг пшениці, 4 680 кг ячменю, 4 714 кг кукурудзи, 120 311 кг силосу, 17 298 кг соломи, 14 074 кг сіна.(т.1, арк.справи 14);

№125 від 1-31 січня 2012р. на повернення 6 726 кг пшениці, 6 690 кг ячменю, 6 690 кг кукурудзи, 207 987 кг силосу, 23 330 кг соломи, 20 106 кг сіна.(т.1, арк.справи 15);

№127 від 1-19 лютого 2012р. на повернення 3 530 кг пшениці, 3 532 кг ячменю, 3 604 кг кукурудзи, 117 127 кг силосу, 10 666 кг соломи, 10 972 кг сіна.(т.1, арк.справи 16);

№146 від 28 лютого 2012р. на повернення 36 084 кг пшениці, 36 118 кг ячменю, 36 032 кг кукурудзи.(т.1, арк.справи 17);

№149 від 20-29 лютого 2012р. на повернення 214 600 кг силосу, 63 400 кг соломи.(т.1, арк.справи 18);

№209 від 1-31 березня 2012р. на повернення 15 600 кг соломи, 68 250 кг сіна, 159 800 кг силосу.(т.1, арк.справи 19);

№489 від 1-31 травня 2012р. на повернення 40 678 кг сіна.(т.1, арк.справи 20).

Пропозиція повернути у строк до 07.10.2014р. 627,745 тон силосу та 60,966 тон соломи, переданих згідно договору зберігання №45 від 01.11.2011р., яка вбачається з вимоги Позивача від 01.10.2014р. – залишена Відповідачем без відповіді та без задоволення.(т.1, арк.справи 21).

Матеріали справи свідчать, що вважаючи зазначене майно втраченим, Товариство зверну-лось до господарського суду Рівненської області з позовом, в якому просило стягнути з Підприє-мства збитків, завданих втратою (нестачею) переданого на зберігання майна в сумі 172 177 грн. 75 коп. Відмовляючи Товариству в задоволенні позову (рішення від 17.12.2014р. у справі №918/1544/ 14), господарський суд відхилив твердження Позивача про відсутність у Відповідача майна, оскі-льки з поданих останнім складських довідок та наказу №13-а вбачається, що на складах Підприє-мства обліковуються силос і солома в кількості, яка значно перевищує передану за договором збе-рігання і не була повернута на вимогу Товариства.(т.2, арк.справи 29-32).

Оскільки, рішення у справі №918/1544/14 не оскаржувалось і набрало законної сили, апеля-ційний суд вважає, що майно в кількості 627,745 тон силосу та 60,966 тон соломи на загальну суму 172 177 грн. 75 коп. перебуває на зберіганні у Відповідача.

Матеріалами справи стверджено, що 04.12.2014р. Підприємство в свою чергу надіслало на адресу Товариства акти виконаних робіт (послуг) за Договором зберігання №45 та калькуляції фактичних витрат за кожен місяць для подальшої оплати вартості наданих послуг.(т.1, арк.справи 65-119).

З матеріалів справи також вбачається, що під час провадження у справі в суді першої інс-танції Відповідач 13.03.2015р. письмово повідомив Позивача про притримання спірного майна до проведення розрахунку за його зберігання.(т.1, арк.справи 57-59).

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і про-цесуального права, апеляційний суд вважає, що скарга обґрунтована з огляду на наступне:

Предметом даного спору є майно, яке підлягає поверненню за договором зберігання.

Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України (надалі в тексті – ГК України) – госпо-дарський договір є однією з підстав виникнення господарських зобов’язань і є обов’язковим для виконання сторонами. Аналогічно врегульовано підстави виникнення господарського зобов’язан-ня у ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України (надалі в тексті – ЦК України).

Зобов’язанням, згідно ст.509 ЦК України, є правовідношення, в якому одна сторона (борж-ник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, вико-нати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України (надалі в тексті – ГК України), суб’єк-ти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зо-бов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутнос-ті конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах зви-чайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконан-ня нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарсько-го інтересу.

Матеріалами справи стверджено, що 01.11.2011р. з моменту укладення Договору – між сто-ронами виникли відносини зберігання, оскільки взаємовідносини сторін підпадають під визначен-ня, яке містить стаття 936 Цивільного кодексу України (надалі в тексті – ЦК України), коли одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і по-вернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов’язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Зберігач зобов’язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходя-чи з його умов, зберігач зобов’язаний зберігати річ до пред’явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред’явлення поклажодавцем ви-моги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберіган-ня вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.(ст.938 ЦК України).

Тому, в силу ст.949 ЦК України та п.2.1.7 Договору, факт прийняття Відповідачем майна зу-мовлює виникнення у нього зобов’язання повернути його на вимогу Позивача. Разом з тим, згідно приписів ст.946 ЦК України та умов п.п.3.1,3.2 Договору – Позивач зобов’язаний оплатити вартість понесених фактичних витрат Відповідача зі зберігання майна.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Заперечуючи позовні вимоги Відповідач повідомив про притримання спірного майна з підс-тав ч.1 ст.594 ЦК України через невиконання Позивачем умов п.3.2 Договору зберігання, а саме – несплату винагороди за зберігання майна згідно рахунку-фактури №6 від 13.03.2015р.(т.1, арк. справи 57-59).

Як встановлено місцевим господарським судом та стверджується матеріалами справи, По-зивач не оплатив рахунку-фактури Відповідача №6 від 13.03.2015р. на суму 207 570 грн. 81 коп. Мі-сцевий суд також дійшов висновку щодо правомірності притримання Відповідачем спірного май-на, прийнявши до уваги подані ним 05.05.2015р. і долучені до матеріалів справи копії документів бухгалтерського обліку, платіжних дорученнь, виписок з банку по рахунку, квитанцій та довідку.(т. 1, арк.справи 125-266; т.2, арк.справи 2).

Вирішуючи дану справу, колегія суддів приймає до уваги, що відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України – одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допус-кається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.(статті 526, 530 ЦК України).

Матеріалами справи стверджено, що Відповідач-зберігач не повернув майна на вимогу По-зивача-поклажодавця.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов’язання може забезпечу-ватися притриманням.

При цьому, відповідно до ст.547 ЦК України – правочин щодо забезпечення виконання зо-бов’язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Колегія суддів встановила, що Відповідач не довів, а матеріали справи не містять доказів укладення сторонами в письмовій формі договору притримання або внесення доповнення до Дого-вору у вигляді застереження про притримання майна.

Враховуючи, що зустрічного позову про стягнення з Товариства плати за зберігання Відпо-відач не подавав, а способом захисту обрав лише запереченя позовних вимог – тому твердження про передчасність витребування майна з покликанням на ч.1 ст.594 ЦК України вбачається апеля-ційному суду необґрунтованим, а притримання спірного майна – безпідставним.

Проте, вирішуючи даний спір суд першої інстанції лишив зазначені обставини поза увагою, що призвело до прийняття необґрунтованого судового рішення.

Із вищезазначених мотивів, колегія суддів вважає, що порушене право Позивача підлягає захисту, а позовні вимоги про повернення майна – задоволенню.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім пе-реконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів вважає, що наявні всі підстави для задоволення апеляційної скарги в повно-му обсязі та скасування рішення суду першої інстанції з підстав п.п. 2, 3, 4 ч.1 ст.104 ГПК України через визнання судом першої інстанції встановленими обставин, що мають значення для справи, які не були доведеними, неправильного застосування норм матеріального права та невідповідності обставинам справи висновків, викладених у рішенні, що призвело до ухвалення незаконного судо-вого рішення.

За наслідками апеляційного провадження, на Відповідача належить покласти судові витра-ти на підставі частини другої ст.49 ГПК України, внаслідок його неправильних дій – доведення спору до господарського суду.

При цьому колегія суддів зазначає, що судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов’язаннях (у тому числі в зв’язку з вимогами, заснованими на приписах частини п’ятої статті 216, статті 1212 Циві-льного кодексу України тощо), – як рухомих речей, так і нерухомості, – визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. Такої ж практики дотримується Вищий господарський суд України, що знайшло відображення у п.2.2.1 постанови Пленуму від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуаль-ного кодексу України».

Відповідно до п.п.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання позовної за-яви майнового характеру ставка судового збору становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати і не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Враховуючи, що вартість спірного майна становить 172 177 грн. 75 коп. – судовий збір за звернення до суду першої інстанції має складати 3 443 грн. 56 коп., натомість Позивач сплатив ли-ше 1 827 грн. Тому, крім витрат Позивача зі сплати судового збору, з Відповідача належить стягну-ти 1 616 грн. 56 коп. судового збору в доход Державного бюджету.

Керуючись, ст.ст.33, 34, 35, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТГА» на рішення госпо-дарського суду Рівненської області від 07.05.2015р. у справі №918/150/15 задоволити.

Рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Державному підприємству «Мирогощанський державний іподром» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «ТГА» 627,745 тон силосу та 60,966 тон соломи отримані згідно до-говору зберігання №45 від 01.11.2011р.

Стягнути з Державного підприємства «Мирогощанський державний іподром», яке знаходи-ться по вул.Шевченка, 1 у с.Мирогоща Перша Дубенського району Рівненської області (код ЄДР 35505132) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТГА», яке знаходиться по вул. Д.Галицького, 9 у м.Дубно Рівненської області (код ЄДР 367441942) 1 827 грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з Державного підприємства «Мирогощанський державний іподром», яке знаходи-ться по вул.Шевченка, 1 у с.Мирогоща Перша Дубенського району Рівненської області (код ЄДР 35505132) в доход Державного бюджету України 1 616 грн. 56 коп. судового збору.

2. Доручити суду першої інстанції видачу наказів.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

4. Справу №918/150/15 повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Юрчук М.І.