Постанова № 45549377, 22.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2015 р. Справа№ 910/6939/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Коршун Н.М.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Харькова М.Д. (довіреність №7/03-02/15 від 20.03.2015 р.)

від відповідача - Понько Ю.І. (довіреність №1170-ню від 07.04.2015 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця»

на рішення господарського суду міста Києва від 13.05.2015 р.

у справі №910/6939/15-г (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Приватного підприємства «ВТБ Лізинг Україна»

до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «ВТБ Лізинг Україна» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 5643288,56 грн., 395451,76 грн. пені та 55932,62 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.05.2015 р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3176610,31 грн. основного боргу, 395451,76 грн. пені, 55932,62 грн. 3% річних та 73080,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення частково та прийняти нове, яким відмовити позивачу у стягненні пені у розмірі 395451,76 грн. та 3% річних у розмірі 55932,62 грн.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залищити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю рідтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив вкарзу задовольнити, рішення скасувати частково.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України, договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

28.08.2007 р. між ДТГО «Південно - Західна залізниця» (лізингоодержувач) та Приватним підприємством «ВТБ Лізинг Україна» (лізингодавець) було укладено договір фінансового лізингу № ПЗ/Ш-072303/НЮ-232-ФЛ.

Згідно умов даного договору відповідачеві було передано у фінансовий лізинг обладнання цифрових систем комутації для станції Жмеринка вартістю 19018000,00 грн. з ПДВ, що підтверджується актом приймання-передачі від 29 рудня 2007 року.

Строк фінансового лізингу складає 84 місяці (п. 4.1 договору).

Пунктами 1.8., 1.9. договору передбачено, що лізинговий платіж - сума грошових коштів, що підлягають перерахуванню лізингодавцю в день розрахунку, відповідно до графіка нарахування платежів. Коефіцієнт коригування - розрахункова величина, одержувана з відношення: К= «Курс2» / «Курс1», де «Курс1» - курс, встановлений НБУ для одного долара США на дату підписання договору. «Курс2» - курс, встановлений НБУ для одного долара США на день, коли фактично здійснюється лізинговий платіж.

Спір у справі стосується наявності підстав для сплати відповідачем лізингових платежів, з урахуванням коефіцієнта коригування, що передбачено п. 1.8 та п. 1.9 договору.

Договір № ПЗ/Ш-072303/НЮ-232-ФЛ від 28.08.2007 р. є договором фінансового лізингу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання в т.ч. положеннями параграфу 6 глави 58 ЦК України, ст. 292 ГК України та Закону України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 292 ГК України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частина 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами отримання відповідачем предмету лізингу у лізинг за договором та користування ним у період, за який позивачем нараховується заявлена до стягнення заборгованість.

Частинами 1, 2, 5, 6 ст. 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

За змістом ч. 1 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Тобто, за змістом наведених норм вбачається, що розмір та порядок сплати лізингових платежів визначаються за домовленістю сторін та відображаються у відповідному договорі лізингу.

Згідно п. 3.3. договору, загальна ціна цього договору визначається виходячи з підписаних сторонами графіків лізингових платежів, який узгоджується і підписується сторонами та є невід'ємною частиною договору, а величина лізингових платежів, що підлягають оплаті, зафіксована в графіках до договорів і розраховується згідно з пунктами 1.8., 1.9. договору.

Пунктом 3.4. договору сторони погодили, що лізингові платежі здійснюються лізингоодержувачем до закінчення лізингового періоду не пізніше 20 числа поточного місяця відповідно до графіка і мають бути скоригованими на коефіцієнт коригування (К) сумами лізингових платежів.

У відповідності до умов п. 3.5. договору, зобов'язання відповідача по оплаті лізингових платежів та інших сум, передбачених даним договором, що підлягають сплаті, вважаються виконаними тільки після перерахування суми відповідного платежу на розрахунковий рахунок позивача. Датою виконання грошових зобов'язань відповідача, які передбачені цим договором, є дата перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача.

Згідно п. 3.6. договору, лізингові платежі, що надійшли від відповідача зараховуються позивачем у наступному порядку: 1) в рахунок оплати прострочених лізингових платежів; 2) в рахунок оплати поточних лізингових платежів.

Таким чином, умовами договорів фінансового лізингу сторонами було погоджено специфічний порядок розрахунків, який передбачає проведення коригування усіх лізингових платежів, які будуть перераховані відповідачем на час здійснення відповідних розрахунків.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, в порушення умов договору проводив сплату лізингових платежів нерегулярно, порушуючи терміни перерахування, сплачуючи лізингові платежі як частково, так і загальними сумами за попередньо прострочені лізингові періоди.

Позивачем всі фактично здійснені оплати за договором у порівнянні із передбаченим договором графіком оплат наведені в Таблиці оплат і зарахування отриманих платежів. Відповідач не заперечив інформацію наведену в Таблиці проплат.

Відповідно до умов договору про застосування коефіцієнту коригування на дату, коли фактично здійснюється лізинговий платіж, до кожної отриманої від відповідача суми платежу було застосовано таке коригування і отримані від відповідача платежі зараховувалися, в першу чергу, в рахунок оплати прострочених лізингових платежів.

Також із матеріалів справи вбачається, що між сторонами складались акти звіряння розрахунків, якими сторони підтверджували вірність як порядку застосування коригування, так і наявну на той час заборгованість.

Останній такий акт звіряння розрахунків був підписаний відповідачем станом на 30.06.2014 р.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що відповідач допустив прострочення платежів за договором, зокрема, несплаченими є частина лізингового платежу за вересень 2014 року та лізингові платежі за жовтень, листопад та грудень 2014 року.

Станом на день подання позивачем позову до суду першої інстанції сума основного боргу відповідача перед позивачем становила 5643288,56 грн.

В ході розгляду даної справи в суді першої інстанції представник відповідача надав докази сплати позивачу частини боргу, а саме платіжне доручення №5119 від 14.04.2015 р. на суму 1761030,29 грн.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 1761030,29 грн. підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Отже, фактична заборгованість відповідача перед позивачем на час прийняття рішення по справі становила 3176610,31 грн. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає частковому задоволенню у розмірі 3176610,31 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 395451,76 грн.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 9.2 договору, якщо відповідач порушує передбачені цим договором терміни перерахування лізингових платежів, що підлягають сплаті згідно додатку №3 до цього договору. То на суму простроченої заборгованості позивач має право нарахувати пеню на суму простроченої заборгованості в розмірі облікової ставки НБУ, діючої на дату виникнення простроченої заборгованості за кожний день прострочення.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 р., щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис ч. 6 ст. 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, з п. 9.2 договору вбачається, що сторонами було визначено розмір та порядок нарахування пені, проте не встановлено строк такого нарахування, а відтак, підлягають застосуванню приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, у відповідності до яких нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 395451,76 грн. є обгрунтованою та підлягає задоволенню у заявленному розмірі.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 55932,62 грн. 3% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність нарахування 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 55932,62 грн. є обгрунтованою та підлягає задоволенню у заявленному розмірі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 13.05.2015 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 13.05.2015 р. у справі №910/6939/15-г залишити без змін.

Справу №910/6939/15-г повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.Я. Дикунська

Н.М. Коршун