Постанова № 45546235, 19.06.2015, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2015 року № 813/3784/13-а

зал судових засідань №13

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Братичак У.В.,

секретар судового засідання Бугара М.Р.,

за участю:

представник позивача не з'явився,

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства ДТЕК Західенерго про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства ДТЕК Західенерго про стягнення заборгованості в сумі 4941297,00 грн. та пені в сумі 28411,90 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем у 2012 році не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 73 робочих місць, чим порушено вимоги частини 1 статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (далі-Закон №875-ХІІ). Пояснив, що у звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік, самостійно поданому Львівському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, відповідачем зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників відповідача у 2012 році становила 292 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів - 219 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених, відповідно до вимог ст.19 Закону №875-ХІІ становить 292 осіб. Розмір середньорічної заробітної плати штатного працівника на підприємстві за 2012 рік становила 67689,00 грн.

Проте, зазначив, що такий норматив не був виконаний, оскільки відповідач не працевлаштував жодного інваліда, що, в свою чергу, відповідно до вимог ст. 20 Закону №875-ХІІ є підставою для сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій в розмірі 4941297,00 грн.

Також зазначив, що підприємство порушило строки сплати суми адміністративно-господарських санкцій, що є підставою для нарахування та стягнення з останнього пені в сумі 28411,90 грн.

Відповідач у судовому засіданні проти позову заперечив повністю з підстав викладених у письмових запереченнях від 18.06.2015 року №82/1738. Посилається на те, що Товариством були вжиті всі необхідні заходи передбачені чинним законодавством по забезпеченню працевлаштування інвалідів, а саме впродовж 2012 року ПАТ „ДТЕК Західенерго направляло інформацію до центрів зайнятості про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватись праця інвалідів; зверталось із листами про направлення для працевлаштування інвалідів, давались оголошення в засобах масової інформації, проте Державною службою зайнятості не направлялось осіб зі встановленою групою інвалідності, які б відповідали основним вимогам до претендента на вакансії.

Таким чином, на думку відповідача, вжито усіх заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а отже не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись. Просить суд відмовити повністю в задоволені адміністративного позову.

Заслухавши думку представників сторін, дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити, зважаючи на таке.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України № 875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Частинами 1, 2 статті 19 Закону України № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення

Відповідно до частин 1, 2 статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів роботодавці повідомляють територіальні відділення Фонду соціального захисту інвалідів згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України „Про затвердження форми звітності № 10-ПІ (річна) „Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів та Інструкцію щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) „Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів від 10.02.2007 № 42 щороку до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду.

Як встановлено судом, адміністративно-господарські санкції були нараховані на підставі лише з аналізу показників звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів типової форми № 10-ПІ за 2012 рік та без врахування всіх фактичних обставин, які мали вплив на реальність виконання підприємством нормативу робочих місць для інвалідів.

Статтею 1 Закону України „Про реабілітацію інвалідів в Україні визначено поняття робочого місця інваліда, спеціального робочого місця інваліда, а саме: робоче місце інваліда - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях; спеціальне робоче місце інваліда - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Відповідно до ст. 12 Закону України „Про охорону праці підприємства, які використовують працю інвалідів, зобовязані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Також слід враховувати норми трудового законодавства та законодавства про охорону праці, якими заборонено працівнику пропонувати роботу, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоровя.

Згідно ч. 2 ст. 18 Закону № 875 підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

При цьому, обовязок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обовязком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обовязок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону № 875.

Відповідно до п.п. 12 п.б ч. 1 ст. 34 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні до кола делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, бронювання в порядку, встановленому законом, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності робочих місць, призначених для працевлаштування осіб, які відповідно до законодавства потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці, визначення нормативів таких робочих місць; прийняття рішень про створення на підприємствах, в установах та організаціях спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю, організація професійної підготовки цих осіб; погодження проведення ліквідації таких робочих місць.

Частиною 2 ст. 17 Закону № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей.

Як вбачається зі вказаних норм законодавства обовязок по створенню робочих місць для інвалідів покладається не лише на підприємство, а на й відповідні органи виконавчої влади за участю Фонду соціального захисту інвалідів, який відповідно до свого Положення не лише здійснює контроль, а й сприяє працевлаштуванню інвалідів і створенню для них робочих місць.

Судом встановлено, що відповідач впродовж 2012 року проводив заходи щодо залучення для працевлаштування осіб, у тому числі і тих, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами, а саме: винесення наказу по підприємству №153-к від 31.05.2012 р. та №598-к від 20.12.2012 р. щодо створення на підприємстві робочих місць для інвалідів, надання в центри зайнятості звітів форми № 3-ПН, опублікування оголошень в засобах масової інформації про працевлаштування інвалідів, звернення з листами в центри зайнятості про направлення для працевлаштування інвалідів. Окрім того, самостійно було влаштовано 4 осіб, яким встановлена інвалідність.

Суд зазначає, що позивач вправі був нараховувати передбачені ст. 20 Закону № 875-ХІІ адміністративно-господарські санкції, однак без зясування фактичних обставин така діяльність відповідача не відповідає меті Закону № 875-ХІІ.

Так, відділення Фонду соціального захисту інвалідів з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого Законом № 875-ХІІ, мають право в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, здійснювати перевірки підприємств, подачі ними звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у тому числі шляхом зарахування, та сплати ними адміністративно-господарських санкцій.

Постановою Кабінету Міністрів від 31 січня 2007 року № 70 затверджений Порядок проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, яким визначений механізм проведення відділеннями Фонду соціального захисту інвалідів перевірок підприємств, установ, організацій щодо дотримання ними вимог статей 19 і 20 Закону № 875-ХІІ.

Предметом проведення перевірки є подання роботодавцями до відділень Фонду звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів; виконання роботодавцями нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів; сплата роботодавцями суми адміністративно-господарських санкцій та пені.

Результатом таких перевірок, є складання акту з зазначенням порушень, складанням протоколу про адміністративне правопорушення у разі виявлення фактів невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Здійснення таких перевірок, є реалізацією Фондом своїх владних управлінських функцій, за результатами якого приймається відповідне рішення, у тому числі при виявленні факту порушень, нарахування пені.

Документами, що підтверджують невиконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів, є звіт за формою № 10-ПІ, рішення суду, акт перевірки відділенням Фонду роботодавця.

Зазначена перевірка представниками Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів не проводилась і відповідно порушення норм законодавства встановлено не було.

З огляду на встановлені у судовому засіданні обставини, суд дійшов висновку, що повідомлення відповідачем органів працевлаштування про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів надавало можливість направлення відповідними органами до підприємства інвалідів для працевлаштування у звітному періоді.

При цьому, суд також враховує правову позицію Верховного Суду України при розгляді аналогічних спорів (постанови № 21-60а11 від 20.06.2011 року; № 21-105а12 від 26.06.2012 року; № 21-95а13 від 02.04.2013 року), в яких вказав, що обовязок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обовязком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування за умови, що підприємство вжило усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. При цьому такими заходами є подання підприємством до центру зайнятості звітів форми 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, тобто факт повідомлення компетентного державного органу про виділення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно з пунктом 4.4. Рекомендацій президії Вищого адміністративного суду від 14 квітня 2008 року, № 07.2-10/2 „Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування при розгляді зазначеної категорії справ адміністративним судам потрібно встановлювати такі обставини: - створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; - інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); - спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; - причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів. При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобовязань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. При цьому слід враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного звязку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності повязане з необхідністю доведення порушення зобовязання. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, то адміністративним судам потрібно визнавати незаконним застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць і відмовляти у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обовязковим платежем), обовязкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у звязку зі скоєнням правопорушення.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 11 червня 2013 № 21-63а13.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно зі ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів або безпідставно відмовляв особам з обмеженими фізичними можливостями у прийнятті на роботу, не звітувало або несвоєчасно звітувало Державній службі зайнятості про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів у порядку, передбаченому законодавством, позивачем до суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, фактичні обставини справи, норми чинного законодавства, а також відсутність доказів бездіяльності відповідача чи відмови його у працевлаштуванні інвалідів, суд вважає, що у 2012 році відповідачем було вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення у вигляді недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а отже, виконані обовязки, покладені на нього ст. 18 Закону №875-ХІІ, а тому у позивача були відсутні правові підстави для нарахування адміністративно-господарських санкцій та пені, у звязку з чим позовні вимоги Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати зі сторін стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення. В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складений та підписаний 24.06.2015 року.

Cуддя Братичак У.В.