Постанова № 45542761, 27.05.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2015 р. Справа № 804/5888/15

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Віхрова В.С., розглянувши у місті Дніпропетровську у письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лівобережної обєднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області, третя особа Міністерство соціальної політики України про визнання необґрунтованої вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

30.04.2015 р. ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Лівобережної обєднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (надалі відповідач), третя особа Міністерство соціальної політики України (надалі третя особа), в якому просить суд (з урахуванням ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.05.2015 р. про закриття провадження у частині інших позовних вимог):

-визнати необґрунтованою вимогу Лівобережної обєднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області від 06.12.2013 р. за № 1107 або визнати її такою, що не підлягає виконанню відповідно до вимог ст. 49-4 Закону України «Про виконавче провадження»;

В обґрунтування позову зазначено, що оскаржувана вимога є необґрунтованою, адже позивач не є платником єдиного податку з 2012 р., а наявні у нього податкові пільги взагалі звільніють його від обовязкових платежів. Позивач зауважує на тому, що вимога про сплату обовязкових платежів відповідно до ст. 25 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування» підлягає скасуванню. Вказує на недоліки оформлення податкової вимоги.

Позивач у судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи. 27.05.2015 р. надав до суду заяву про розгляд справи без його участі у порядку письмового провадження.

Відповідач у судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи. 20.05.2015 р. надав письмові заперечення проти позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Частиною 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебуває на обліку в Лівобережній ОДПІ з 21.11.1995 р. на загальній системі оподаткування.

Протягом 2011 р. позивач знаходився на спрощеній системі оподаткування та був платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на підставі абз. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у впровадженні ними підприємницької діяльності.

До 2012 р. позивач знаходився на спрощеній системі оподаткування та був платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Абзацом 3 ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платник єдиного внеску, зазначений у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язаний сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, та членів сімей таких осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Обрахування єдиного внеску в даному випадку, згідно п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», має наступний порядок: для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та члени сім'ї, які беруть участь у впровадженні ними підприємницької діяльності, але не більшої максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленого цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.

Отже, позивач, з дати, коли перейшов на спрощену систему оподаткування, відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», був зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У зв'язку з тим, що позивач не сплачував єдиний внесок, утворилась заборгованість у сумі 4010,30 грн., з яких 333,18 грн. сплачені ним добровільно.

06.12.2013 р. відповідачем відповідно до положень ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на підставі картки особового рахунку платника податків щодо позивача винесена вимога про сплату боргу за № Ф-1107 на суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 3677,18 грн.

Згідно ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Слід зазначити, що адміністрування єдиного внеску до 11.08.2013 р. здійснювалось органами Пенсійного фонду України, однак, положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 04.07.2013 р., внесено зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», якими адміністрування єдиного внеску переклалося на органи доходів та зборів.

Як вбачається з матеріалів справи, сума боргу позивача обрахована територіальним органом Пенсійного фонду України - управлінням Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська, тоді як її стягнення покладено на Лівобережну ОДПІ м. Дніпропетровська.

Отже, посилання позивача на недоліки оформлення податкової вимоги не можуть братися до уваги судом як безумовні докази протиправності такої вимоги.

Управлінням ПФУ в Індустріальному районі у 2011 році нараховано до сплати з єдиного соціального внеску 4010,30 грн., з яких 333,18 грн. позивачем сплачено. Несплаченою залишається сума у розмірі 3 677,18 грн., яка обліковується як податковий борг.

Саме у зв'язку з несплатою позивачем боргу, Лівобережною ОДПІ м. Дніпропетровська 06.12.2013 р. винесено податкову вимогу №Ф-1107 про стягнення боргу в розмірі 3 677,18 грн.

При цьому, відповідно до пп.7.13 п. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Окремо слід зазначити, що Дніпропетровським окружним адміністративним судом розглядалася справа №804/19766/14 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Лівобережної обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, Індустріального відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, Дніпропетровської філії Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, третя особа Вища кваліфікаційна комісія суддів України. В рамках даної справи позивач просив: визнати необґрунтованою платіжну вимогу Фіскальної служби Індустріального району м. Дніпропетровська №1107 від 06.12.2013 року, або визнати її такою, що не підлягає виконанню згідно ст. 49-4 Закону України «Про виконавче провадження»; зобовязати Фіскальну службу в Індустріальному районі м. Дніпропетровська врахувати у своїй діяльності законні пільги, надані позивачу ОСОБА_2 кодексом України для видавців і державною політикою підтримки; винести окрему ухвалу про те, що внаслідок арешту майна та банківських рахунків відповідачами була затримана діяльність позивача як підприємця та видавця. Внаслідок чого порушені господарські плани позивача з випуску видань та отримання прибутку. В 2015 році пільг не буде та позивач буде зобовязаний платити податок, - збиток в тім, що даний податок позивач міг би не платити, як би отримав цей дохід в 2014 році, однак він його не отримав з вини відповідачів державних органів. Вимагає зобовязати Фіскальну службу продовжити термін дії пільг на 2015 рік; визнати недійсною постанову державного виконавця Березіна М.Ю. ДВС Індустріального району м. Дніпропетровська № 43727452 від 08.07.2014 року про арешт майна без зазначення суми вимог та переліку арештованого майна перевищенням службових обовязків, скасувати дану постанову. Також заявляє про підозру у вчиненні кримінального правопорушення відповідальними особами для притягнення їх до відповідальності за ст. 365 КК України та просить передати справу до слідчих органів для провадження; визнати неправомірним внесення до реєстру інформації про арешт майна без визначення суми вимог стягувача та переліку арештованого майна, зобовязати видалити даний запис з реєстру. Притягнути за перевищення повноважень відповідальних осіб із Держреєстра та ДВС; скасувати постанову про арешт банківських корпоративних рахунків «Ідея-Банк», яка прийнята з перевищенням посадових повноважень, а також з фальшуванням підстав для арешту банківських рахунків, з притягненням до відповідальності за ст. 365 КК України; винести окрему постанову, якою розяснити ДВС Індустріального району м. Дніпропетровська та Держреєстру, що оформив виписку з реєстру, про те, що арешт майна, яке використовується позивачем для професійної діяльності, враховуючи банківські корпоративні рахунки, порушує його охоронювані законом права та інтереси підприємця, та без зазначення переліку майна та суми вимог стягувача, не відповідають вимогам законодавства та принципам закону прав власності. А також зазначити, що при отриманні яких-небудь вимог стягувача, слід належно перевіряти їх обґрунтованість та відповідність вимогам діючого законодавства; визнати потерпілим від перевищення службових повноважень зі сторони ДВС за необґрунтований арешт майна та рахунків у банку та зі сторони податкової адміністрації за те, що вони могли передбачити такий арешт, який робить неможливим продовження підприємницької діяльності, однак не зробили цього, більш того, проігнорували наявні пільги по оподаткуванню. Вимагає виплатити компенсацію моральної шкоди та збитків, враховуючи шкоду діловій репутації; зняти арешт з банківських рахунків та майна, як необґрунтований; скасувати постанови щодо арешту банківських рахунків від 08.07.2014 року в ПАТ «ВіЕйБі Банк», ПАТ «ПриватБанк», ПАТ КБ «Надра», ПАТ КБ «Акордбанк».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2015 р. провадження в частині вимог щодо заяви про підозру у вчиненні кримінального правопорушення відповідальними особами для притягнення їх до відповідальності за ст. 365 КК України та передання справи до слідчих органів для провадження; притягнення за перевищення повноважень відповідальних осіб із Держреєстра та ДВС; притягнення до відповідальності за ст. 365 КК України; визнання позивача потерпілим від перевищення службових повноважень зі сторони ДВС за необґрунтований арешт майна та рахунків у банку та зі сторони податкової адміністрації за те, що вони могли передбачити такий арешт, який робить неможливим продовження підприємницької діяльності, однак не зробили цього, більш того, проігнорували наявні пільги по оподаткуванню закрито, оскільки дані вимоги позовної заяви є по суті заявою про вчинене правопорушення, та викладені обставини вказують на можливе порушення законів за яке передбачена кримінальна відповідальність, що в свою чергу виключає її розгляд в адміністративному судочинстві.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2015 року позовну вимогу в частині визнання необґрунтованою платіжної вимоги №1107 від 06.12.2013 року, або визнати її такою, що не підлягає виконанню, залишено без розгляду, у звязку з пропуском строку звернення до суду.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2015 р. було визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Індустріального відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 08.07.2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; визнано протиправними та скасовано постанови державного виконавця Індустріального відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 08.07.2014 року про арешт коштів боржника, що знаходяться на рахунках у ПАТ «ВіЕйБі Банк» - № 26051030800004, № 26050030800005, № 26009030800045, ПАТ «КБ «Акордбанк» - №26057007280001, № 26002007280001, № 26002007280001, № 26002007280001, № 26002007280001, ПАТ «КБ «Надра» - 26007024645000, № 26006024645001, 26005024645002, № 26004024645003, ПАТ КБ «ПриватБанк» - 26050050000359, № 26005050000627, ПАТ «Ідея Банк» - № 26005513815800, № 26005513815800.

Рішення набрало законної сили у відповідності до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

З викладеного вбачається, що розгляд спору в частині визнання необґрунтованою платіжної вимоги №1107 від 06.12.2013 р. по суті не відбувався, проте в ході судового розгляду було встановлено наявність такої заборгованості та визначено вимогу про сплату недоїмки виконавчим документом.

Факти встановлені судовим рішенням по справі 804/19766/14, що підтверджують протиправність рішення державної виконавчої служби не є предметом розгляду справи №804/5888/15 та не підтверджують протиправність оскаржуваної вимоги.

Згідно з ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси позивача, щодо порушення яких суд дійде відповідного висновку та це підтвердиться відповідними доказами. проте, враховуючи вищенаведені обставини та зазначені норми законодавства, спосіб захисту, обраний позивачем, суд вважає таким, що не відповідає змісту прав відповідача позивачем не доведено у встановлений законом спосіб у чому виразилось порушення його прав відповідачем.

За наведених обставин у сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Лівобережної обєднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, третя особа Міністерство соціальної політики України про визнання необґрунтованої вимоги - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, визначені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 27.05.15 Суддя З оригіналом згідно Помічник судді ОСОБА_3 ОСОБА_3 ОСОБА_4