Постанова № 45542757, 03.06.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2015 р. Справа № 804/6444/15

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Віхрова В.С., розглянувши у місті Дніпропетровську у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «НСУ-215» про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

19.05.2015 р. Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду року із адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «НСУ-215» (надалі відповідач), в якому просить стягнути заборгованість зі сплати адміністративно-господарських санкції та пені у загальному розмірі 51686,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не забезпечив працевлаштування інвалідів у відповідній кількості та не сплатив вчасно адміністративно-господарські санкції за нездійснення працевлаштування інвалідів у 2014 році.

Позивач надав клопотання про розгляд справи без його участі у порядку письмового провадження, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не зявився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Частиною 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до ч.3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (надалі Закон) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до ст.19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно до ч.1 ст.20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007р. за № 70 (надалі Порядок №70), визначає процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - центру зайнятості. Частина 1 пункту 2 Порядку встановлює, що звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону та п. 3.7 Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів», відповідач має розрахувати та у рядку 06 - відобразити суму коштів адміністративно-господарських санкцій, яку повинен сплатити самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, при порушенні нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону.

Судом встановлено, що відповідачем подано Дніпропетровському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів звіт за формою № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» за 2014 рік, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року № 42, у якому середньооблікова чисельність штатних працівників у відповідача у 2014 році становила 104 особи, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 2 особи; кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 4 особи.

Частина 3 п. 2 Порядку №70 уточнює, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 р. №316, затверджено форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та порядку її подання (чинний з 31.05.2013 р.). Форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Таким чином, у 2014 р. відповідач повинен був щомісячно надавати звіти №3-ПН відповідно до Наказу Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 р. №316 за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії).

Відповідно до матеріалів справи, судом встановлено, що відповідачем подавалися за формою 3-ПН за квітень, червень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2014 р. з вакансіями для інвалідів, що підтверджується листом Нікопольського міськрайонного центру зайнятості від 23.04.2015 р. №972 на запит позивача від 21.04.2014 р. №04-01/705.

Випадків відмови в працевлаштуванні інвалідів на даному підприємстві протягом 2014 р. не було.

Таким чином, відповідач у 2014 р. заявляв про вакантні місця для працевлаштування інвалідів.

Частиною 2 ст. 20 Закону передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно положень ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

В силу приписів ч. 3 ст. 217 Господарського кодексу України до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції .

Адміністративно-господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 217 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Із аналізу вищенаведених норм суд вбачає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця, передбачені Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення, і підлягають застосуванню у разі, якщо суб'єкт господарювання не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

З наведених норм ст. 18, 19 Закону вбачається, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування інвалідів, але виходячи з вимог ст. 18 вказаного Закону.

Отже, ст. 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язано самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.

Неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 9 липня та 19 листопада 2013 року (№№ 21-200а13, 21-397а13 відповідно).

Рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України (ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд вважає за необхідне зазначити, що виконанням нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів вважається лише їх фактичне працевлаштування, оскільки відповідно до вимог законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, обовязок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обовязком підбирати, працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обовязок покладено на органи працевлаштування (державну службу зайнятості).

Отже, відповідачем виконані всі вимоги Закону щодо працевлаштування у 2014 році інвалідів на підприємство.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

За наведених обставин у сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «НСУ-215» про стягнення заборгованості, - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, визначені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 03.06.15 Суддя З оригіналом згідно Помічник судді ОСОБА_1 ОСОБА_1 ОСОБА_2