Постанова № 45536048, 23.06.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2015 р. Справа № 906/469/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

суддя Мамченко Ю.А. ,

суддя Саврій В.А.

при секретарі Кушніруку Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Пронюк В.Я. - представник за довіреністю від 15.07.2014р. №14-182

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ

на рішення господарського суду Житомирської області

від 05.05.15 р. у справі № 906/469/15 (суддя Маріщенко Л.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ

до Комунального підприємства "Теплосервіс", м.Коростишів Житомирської області

про стягнення 458922,75 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 05.05.2015р. у справі №906/469/15 позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Теплосервіс" про стягнення 458922,75грн. задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства "Теплосервіс" на користь Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України":

- 321 430,40грн. основного боргу;

- 28 194,75грн. пені;

- 18 802,12грн. 3% річних;

- 70612,20грн. інфляційних нарахувань, тобто всього - 439039,47грн. за неналежне виконання умов договору №13/2374-БО-10 купівлі-продажу природного газу від 29.12.2012р. та 9156,72грн. судового збору.

В решті позову відмовлено.

В задоволенні клопотання КП "Теплосервіс" про розстрочку виконання рішення суду відмовлено.

Видано наказ.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати в частині відмови у стягненні 18796,50грн. пені та прийняти в цій частині нове, яким стягнути з відповідача 18796,50грн. пені, у стягненні якої позивачу відмовлено.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає рішення місцевого господарського суду незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права та процесуального права;

- зазначає, що законність нарахування пені підтверджена судом шляхом її перерахування, тобто, неустойка нарахована позивачем у повній відповідності до умов договору та Закону. Проте, за клопотанням відповідача судом зменшено пеню на 18796,50грн. та обґрунтовано наступним: - важкий фінансовий стан відповідача; - відповідач є комунальним підприємством і не є кінцевим споживачем; - споживачами є бюджетні установи; - борг частково сплачений; - збитків позивачеві не спричинено.

- звертає увагу суду на невиконання господарським судом Житомирської області імперативної вимоги ч.1 ст.233 Господарського кодексу України, а саме обов'язку суду дослідити "не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу". Зокрема, як закупівля, так і постачання природного газу споживачам ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відбувається за цінами, що встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. Позивач жодним чином не має можливості змінити встановлені тарифи. ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не здійснює видобуток природного газу самостійно, про що свідчить Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.04.2013р. №327-р "Про затвердження прогнозного балансу надходження та розподілу природного газу в Україні на 2013 рік", а саме - відсутність позивача у списку газодобувних підприємств. Відтак здійснюючи покладене державою завдання з забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом, компанія діє у жорстких рамках затверджених тарифів на закупівлю та постачання природного газу споживачам. Позивач є гарантованим постачальником та не може відмовитись від постачання природного газу споживачам, а отже законодавчо зобов'язаний надавати споживачам природний газ, незалежно від свого фінансового становища, наявності чи відсутності заборгованості контрагентів. Водночас, у свою чергу несе обов'язок щодо своєчасного розрахунку з газодобувними підприємствами за договорами. Несвоєчасність розрахунків за поставлений природний газ споживачів, як наслідок - нестача коштів, тягне за собою заборгованість перед газодобувними підприємствами відповідно до договорів, які передбачають жорсткі санкції за прострочення оплат. Таким чином, судом невірно застосовано положення ст.ст.549, 551, 611, 624 ЦК України та ст.ст.230 - 233 ГК України; ст.ст.4, 83 ГПК України.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.05.2015р. у даній справі апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд на 23.06.2015р..

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення місцевого суду незаконним та необґрунтованим. Просить суд рішення господарського суду Житомирської області від 05.05.2015р. у справі №906/469/15 скасувати в частині відмови у стягнення 18796,50грн. пені та прийняти в цій частині нове, яким стягнути з відповідача 18796,50грн. пені, у стягненні якої йому відмовлено.

Відповідач не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч.2 ст.96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Відповідач в судове засідання 23.06.2015р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Водночас, ухвалою суду від 29.05.2015р. про прийняття апеляційної скарги до провадження участь учасників судового процесу в судовому засіданні визначалась на власний розсуд, нові докази не витребовувались та повідомлено, що неявка уповноважених представників сторін в судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду представника відповідача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту, судова колегія розглянула апеляційну скаргу за відсутності представника останнього.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.12.2012р. між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Комунальним підприємством "Теплосервіс" (покупець) укладений договір купівлі-продажу природного газу №13/2374-БО-10 (далі - договір), згідно п.1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію ст.10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього договору (а.с.15-20).

Відповідно до п.1.2 договору, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Розділом 2 договору сторонами визначено кількість та якість газу.

Пунктом 3.3 договору встановлено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

У відповідності до п.3.4 договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства 3 примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригінала акту, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно п.п.5.1, 5.2 договору, ціна (граничний рівень ціни) на газ та послуги з його транспортування установлюються НКРЕ.; ціна за 1000куб.м газу становить 3509,00грн. без урахування податку на додану вартість. Збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: - збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%, - податок на додану вартість за ставкою - 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 305,60грн., крім того ПДВ - 20% - 61,12грн., Всього з ПДВ - 366,96грн.. До сплати за 1000куб.м. природного газу - 3884,78грн., крім того ПДВ - 20% - 776,96грн., всього з ПДВ - 4661,74грн..

Відповідно до п.5.5 договору та додаткової угоди №1від 19.07.2013 до нього (а.с.21-22), загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Пунктом 6.1 договору сторони визначили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В силу п.7.2 договору, у разі невиконання покупцем умов п.6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем п.6.1 договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Пунктом п.9.3 договору узгоджено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється у 5 років.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині передачі газу до 31.12.2013, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.11.1 договору).

На виконання умов договору купівлі-продажу природного газу від 29.12.2012р. №13/2374-БО-10 ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з січня по квітень 2013р. та з жовтня по грудень 2013р. передало, а КП "Теплосервіс" прийняло природний газ на загальну суму 823761,98грн., про що свідчать наявні у матеріалах справи підписані сторонами та скріплені відтисками їх печаток акти приймання-передачі природного газу (а.с.23-29), а саме:

- від 31.01.2013р. на загальну суму 254568,07грн. за спожитий газ у січні 2013р.;

- від 28.02.2013р. на загальну суму 157837,06грн. за спожитий газ у лютому 2013р.;

- від 31.03.2013р. на загальну суму 182082,75грн. за спожитий газ у березні 2013р.;

- від 30.04.2013р. на загальну суму 52225,43грн. за спожитий газ у квітні 2013р.;

- від 31.10.2013р. на загальну суму 21777,19грн. за спожитий газ у жовтні 2013р.;

- від 30.11.2013р. на загальну суму 55856,26грн. за спожитий газ у листопаді 2013р.;

- від 21.12.2013р. на загальну суму 99415,22грн. за спожитий газ у грудні 2013р..

Проте, відповідач свої зобов'язання по оплаті коштів за спожитий газ згідно договору купівлі-продажу природного газу від 29.12.2012р. №13/2374-БО-10 виконав частково, у зв'язку з чим за останнім виникла заборгованість в сумі 321430,40грн..

За вказаних обставин, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом до Комунального підприємства "Теплосервіс" про стягнення з останнього 458922,75грн. заборгованості за отриманий у 2013 році газ по договору купівлю-продаж природного газу №13/2374-БО-10 від 29.12.2012р., з яких: 321430,40грн. основного боргу, 47082,46грн. пені, 71491,53грн. інфляційних втрат, 18918,36грн. 3 % річних (а.с.3-6).

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 31.03.2015р. прийнято позовну заяву, порушено провадження у справі №906/469/15 та призначено її розгляд.

21.04.2015р. до місцевого господарського суду від відповідача надійшло клопотання про розстрочення виконання судового рішення на 12 місяців в частині суми основного боргу в розмірі 321430,40грн., у зв'язку із скрутним фінансовим становищем підприємства (а.с72).

05.05.2015р. до суду першої інстанції від відповідача надійшло клопотання про зменшення нарахованої позивачем суми 47028,46грн. пені на 50%, у зв'язку із скрутним фінансовим становищем підприємства (а.с.94).

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Житомирської області від 05.05.2015р. у справі №906/469/15 позов задоволено частково (а.с.99-101).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Пунктом 1 ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 ЦК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 655 ЦК України встановлено що, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 6.1 договору купівлі-продаж природного газу №13/2374-БО-10 від 29.12.2012р. сторони встановили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору купівлі-продажу природного газу №13/2374-БО-10 від 29.12.2012р. позивач передав відповідачу імпортований природний газ в обсязі 164,522тис.м.куб. у січні - квітні 2013р. та у жовтні - грудні 2013р., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу на загальну суму 823761,98грн., проте, відповідач у встановлений договором строк свої зобов'язання по сплаті коштів за отриманий природний газ виконав частково.

Відповідач не надав господарському суду належних доказів на підтвердження виконання в повному обсязі свого зобов'язання щодо сплати заборгованості в сумі 321430,40грн. згідно договору купівлі-продажу природного газу №13/2374-БО-10 від 29.12.2012р. і не спростував наявність заборгованості у вказаному розмірі.

З врахуванням наведеного вище, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 321430,40грн. боргу правомірно задоволені судом першої інстанції.

Статтею 525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також, згідно ст.ст.610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п.1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Пунктом 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

В п.п.4.1 - 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові; сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

Перевіривши здійснений місцевим господарським судом розрахунок розміру інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання щодо оплати поставленого природного газу у січні - квітні 2013р. та у жовтні - грудні 2013р. колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з ним та зазначає, що задоволенню підлягає вимога позивача про стягнення з відповідача 70622,20грн. інфляційних втрат та 18802,12грн. 3% річних, а у стягненні 879,33грн. інфляційних втрат та 116,24грн. 3% річних на підставі ст.625 ЦК України слід йому відмовити.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст.549 цього Кодексу.

У відповідності до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України встановлено, кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов'язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв'язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.

Згідно ст.551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1. ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст.231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч.1, 3 п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

В силу п.7.2 договору купівлі-продаж природного газу №13/2374-БО-10 від 29.12.2012р., у разі невиконання покупцем п.6.1 договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Оскільки несвоєчасне виконання відповідачем обов'язку по оплаті поставленого природного газу має місце, то позовні вимоги про стягнення пені є підставними. Однак, розмір пені за розрахунком позивача за період з 14.02.2013р. по 13.07.2014р. в сумі 47082,46грн., визнаний місцевим судом помилковим.

При цьому, згідно проведеного господарським судом розрахунку, з яким погоджується колегія суддів апеляційного господарського суду, розмір пені за період з 14.02.2013р. по 13.07.2014р. становить 46991,24грн.. Відтак, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у позові в частині стягнення 91,22грн. пені у зв'язку з невірним обрахуванням позивачем вказаної суми пені.

Згідно ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому судова колегія зазначає, що зменшення неустойки відповідає вимогам співрозмірності та враховує інтереси позивача, що у свою чергу, не суперечить принципу рівності сторін у господарському процесі, оскільки боржник допустив неправомірну поведінку, тобто невиконавши зобов'язання у строк, він в будь-якому разі не повинен отримувати перевагу зі своєї неправомірної поведінки.

Також, у випадку нарахування пені, які є явно завищеними, не відповідають передбаченим у п.6 ст.3, част.3 ст.509 та ч.ч.1-2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Відповідно до п.1 ст.233 ГК України встановлено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

Аналогічні приписи містить п.3 ст.83 ГПК України.

При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 21.04.2015р. №918/1579/14, від 28.01.2015р. №918/1406/14, від 14.04.2015р. №922/3971/14.

Пунктом 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011р. (з подальшими змінами та доповненнями) роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Враховуючи вище зазначене, а також важке фінансове становище відповідача, який є комунальним підприємством та не є кінцевим споживачем природного газу, а також те, що споживачами є бюджетні установи, збитків позивачеві не причинено, частину суми основного боргу перед позивачем погашено, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду, яким взято до уваги клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованої штрафної санкції (пені) та зменшено стягуваний розмір пені на 40%.

Поряд з цим колегією суддів враховано те, що з відповідача стягуються інфляційні в сумі 70612,20грн та 3% річних в сумі 18802,12грн., що вже є частковою компенсацією позивачу втрат від несвоєчасної сплати заборгованості відповідачем.

При цьому, зменшення пені на більший відсоток колегією суддів може бути розцінено, як звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, що, у свою чергу, знівелює правовий інститут забезпечення зобов'язань, тим більше, що відповідач, всупереч наведеним нормам, не надав суду належних доказів того, що він своєчасно виконував свої зобов'язання перед позивачем за договором, а також того, що зобов'язання за договором змінювалися, розривалися та припинялися, зокрема і в частині строків розрахунків за природний газ.

Разом з тим, покликання позивача у апеляційній скарзі на неправомірне зменшення нарахованої відповідачу пені до 28194,75грн., а також те, що місцевий господарський суд повинен був прийняти до уваги негативні наслідки спричинені ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" від прострочення виконання зобов'язання відповідача, що у відповідності до ч.1 ст.233 Господарського кодексу України, а саме обов'язку суду дослідити "не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу" до уваги колегії не береться, оскільки з наданих позивачем пояснень по справі про своє скрутне фінансове становище не вбачається саме причинного-наслідкового зв'язку між простроченням оплат з боку відповідача та таким становищем позивача, а також те, що ймовірні збитки від знецінення грошових коштів компенсуються за рахунок стягнених судом втрат від інфляції та річних за користування чужими грошовими коштами.

Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду.

У відповідності до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно вимог ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Доводи Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", наведені в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи, наведеним вище, а тому відсутні підстави для її задоволення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 05.05.2015р. у справі №906/469/15 прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст.101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 05.05.2015р. у справі №906/469/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ - без задоволення.

2. Справу №906/469/15 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Саврій В.А.

Віддрук. прим.:

1 - до справи,

2 - позивачу (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6),

3 - відповідачу (12501, Житомирська обл., м.Коростишів, вул.Миру, 3),

4 - в наряд.