Постанова № 45535838, 23.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2015 р. Справа№ 910/2291/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Гончарова С.А.

Самсіна Р.І.

при секретарі судового засідання Д'якова Ю.Ю.

за участю представників:

від апелянта: не з'явився.

від позивача: Галкіна А.В. за дов. № б/н від 12.01.2015.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Леостар" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015.

у справі № 910/2291/15-г (суддя Головіна К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Апогей"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Леостар"

про стягнення 12 763,09 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Апогей" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Леостар" про стягнення 12 763,09 грн. у справі № 910/2291/15-г задоволено частково.

Не погодившись із вказаним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Леостар" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом позовні вимоги задоволені, через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена, а рішення місцевого господарського суду має бути скасоване.

Також, апелянт посилається на те, що на судове засідання 23.04.2015 не міг з'явився, так як перебував на лікарняному, про що попередньо було повідомлено суд першої інстанції та подано клопотання про відкладення розгляду справи, проте місцевим господарським судом було проігноровано дане клопотання та прийнято рішення по справі.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2015 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Леостар" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Шаптали Є.Ю., суддів Гончарова С.А., Самсіна Р.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 у визначено складі суддів прийнято апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю "Леостар" до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 23.06.2015.

В судовому засіданні 23.06.2015 представник позивача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням відзиву поданого під час апеляційного провадження, просив рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 у справі № 910/2291/15-г залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання 23.06.2015 апелянт свого представника не направ, про день, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.

Згідно із п.3.9.2 Постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представника апелянта за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишене без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Апогей" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Леостар" (покупець) 22.07.2013 було укладено договір поставки № 8 ДИС.

Відповідно до п. 1.1. Договору продавець зобов'язується передавати у власність покупця товар партіями згідно накладних, а покупець зобов'язується проводити оплату за товар та приймати його на умовах даного договору.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що поставка кожної партії товару здійснюється на підставі накладної, в якій зазначається кількість, асортимент та ціна товару.

Згідно з п. 4.2 договору перехід права власності на товар відбувається в момент виписки документів (видаткової накладної).

Пунктом 5.1. Договору встановлена ціна одиниці виміру, товару, асортимент погоджується сторонами в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за товар здійснюється покупцем на умовах відстрочки платежу протягом 30 календарних днів, шляхом перерахування на банківський рахунок продавця на підставі виставлених продавцем рахунків.

У відповідності до п. 8.2.2. Договору покупець зобов'язаний оплатити товар в розмірах і терміни, установлені договором.

Як передбачено п. 10.1. Договору, цей договір набирає чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2013, але в будь-якому випадку до моменту його остаточного виконання.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на виконання умов вказаного договору позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 13 540,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 21/21 від 14.01.2014, № 160/80 від 28.02.2014, № 218/52 від 17.03.2014, довіреностями представників відповідача на отримання товару.

Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати отриманої продукції виконав неналежним чином, оплатив поставлений товар частково - на суму 5 500,00 грн.

Отже, у відповідача виникла заборгованість за договором поставки № 8 ДИС від 22.07.2013 у сумі 8 040,00 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків № 189 від 30.06.2014.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України.

Як встановлено ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Доказів належної оплати поставленої продукції матеріали справи не містять, тому апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості у сумі 8 040,00 грн.

Також, позивачем крім суми основного боргу, заявлено до стягнення з відповідача пеню у сумі 1 986,07 грн.

Як передбачено ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з п. 9.2.1 договору за порушення термінів розрахунків передбачених п. 6.1 договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми поставленого товару за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" приписом ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Апеляційний господарський суд погоджується з перерахунком пені який зроблений судом першої інстанції та зазначає, що до стягнення з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 1 071,01 грн., тобто у меншій сумі, ніж заявлено позивачем, оскільки ним не врахований 6-ти місячний строк нарахування пені, передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та часткова оплата відповідачем заборгованості.

Позивач також просить стягнути з відповідача 2 476,68 грн. - інфляційних втрат за період з 14.02.2014 по 16.12.2014 та 260,34 грн. - 3 % річних за період з 14.02.2014 по 14.01.2015.

Згідно з ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Як передбачено нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апеляційний господарський суд погоджується з перерахунком інфляційних втрат та 3 % річних, які зроблені судом першої інстанції та зазначає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 899,27 грн. - інфляційних втрат та 229,06 грн. - 3 % річних, тобто у менших сумах, ніж заявлено позивачем, оскільки ним не врахована часткова оплата відповідачем заборгованості.

Щодо тверджень апелянта про те, що судом першої інстанції не задоволено клопотання останнього про відкладення розгляду справи у зв'язку з чим має бути задоволена апеляційна скарга, апеляційний господарський суд спростовує дане твердження наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2015 порушено провадження у даній справі та призначено до розгляду на 02.03.2015. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 відкладено на 06.04.2015, а ухвалою від 06.04.2015 відкладено розгляд справи на 23.04.2015. В жодне з вказаних засідань відповідач свого представника не направив, тобто не скористався своїм право на участь в судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно частини 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Леостар", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 у справі № 910/2291/15-г підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Леостар" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 у справі № 910/2291/15-г - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 у справі № 910/2291/15-г залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/2291/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді С.А. Гончаров

Р.І. Самсін