Постанова № 45535817, 08.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2015 р. Справа№ 910/26573/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"

на рішення Господарського суду м. Києва

від 12.03.2015

у справі №910/26573/14 (Головуючий суддя - Чинчин О.В.,

судді - Літвінова М.Є., Ломака В.С.)

за позовом Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району",

до Публічного акціонерного товариства "Київенерго",

про розірвання договору,

за участю представників сторін:

від позивача: Поліщук Л.П. - представник (довіреність №74-Д від 26.12.2014);

від відповідача: Король О.М. - представник (довіреність №91/2012/12/26-8 від 26.12.2014),

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (надалі - КП «ЦОС Шевченківського району») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (надалі - ПАТ «Київенерго») про розірвання Договору №710001 від 01.11.2013 про постачання теплової енергії у гарячій воді з 01.07.2014, посилаючись на те, що у зв'язку із внесенням змін до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" він втратив статус виконавця комунальних послуг, у зв'язку з чим припинив надавати послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а тому не має підстав та повноважень виступати стороною у такому договорі.

У зв'язку з подачею Комунальним підприємством "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" заяви про зміну предмету позову, 24.12.2014 ухвалою Господарського суду міста Києва дану заяву позивачеві було повернуто на підставі пункту 4 частини 1 статті 63 ГПК України.

З аналогічної підстави Господарський суд міста Києва ухвалою від 16.01.2015 повернув подану позивачем заяву про зміну предмету позову, в якій останній просив визнати припиненим з 01.07.2014 зобов'язання щодо постачання теплової енергії у гарячій воді та її оплати на підставі договору №710001 від 01.11.2013 та розірвати договір.

Разом з тим, 12.03.12015 судом першої інстанції було прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог, а саме, про розірвання Договору №710001 від 01.11.2013 про постачання теплової енергії у гарячій воді з 01.07.2014, як таку, що подана до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2015 у справі № 910/26573/14 позов задоволено частково, вищевказаний договір розірвано з моменту набрання судовим рішенням законної сили.

Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», не погоджуючись із вказаним рішенням, звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить розірвати Договір №710001 від 01.11.2013 про постачання теплової енергії у гарячій воді у зв'язку з припиненням зобов'язань по договору з 01.07.2014, з підстав, передбачених статтею 607 Цивільного кодексу України, а саме, фактичного набуття ПАТ «Київенерго» статусу виконавця послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник послався на те, що рішення є необґрунтованим та незаконним у зв'язку з порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а крім того, суд постановив оскаржуване рішення при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2015 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження колегією суддів у складі: головуючий - суддя Мальченко А.О., судді Агрикова О.В., Жук Г.А. та призначено в судове засідання на 18.05.2015.

В судовому засіданні 18.05.2015 в порядку статті 77 ГПК України було оголошено перерву до 08.06.2015.

В судовому засіданні представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримав, просив скаргу задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечив повністю через її безпідставність та необґрунтованість, однак оскаржуване рішення просив скасувати у зв'язку з невірно обраним позивачем способом захисту своїх прав та ухвалити рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні позову, виклавши з приводу цього аналогічну позицію у відзиві на апеляційну скаргу.

08.06.2015 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (в тексті договору - Енергопостачальна організація) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківського району (в тексті договору - Абонент) 01.11.2003 було укладеного Договір №710001 на постачання теплової енергії у гарячій воді, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором.

За умовами пунктів 2.2.1, 2.2.2 Договору, Енергопостачальна організація зобов'язалась постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до Договору; підтримувати середньодобову температуру теплоносія в подавальному трубопроводі згідно з температурним графіком, затвердженим Київською міською держадміністрацією (Додаток №2), крім випадків, передбачених у п. 3.1.7 Договору.

Абонент, у свою чергу, зобов'язався дотримуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку №1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії (п. 2.3.1. Договору).

Сторони погодили, що цей Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2003 (п. 8.1. Договору).

Разом з тим, згідно пункту 8.4 Договору, останній вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

В судовому засіданні представники сторін не заперечували тієї обставини, що після 31.12.2013 Договір №710001 від 01.11.2003 був пролонгований автоматично, у відповідності з вищезазначеним пунктом договору.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

При цьому, договір є обов'язковим для виконання сторонами і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 629, 525 Цивільного кодексу України).

За загальними умовами виконання зобов'язань, за приписами статті 526 цього Кодексу, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи щодо виконання зобов'язань містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Суд першої інстанції, визначаючи правову природу укладеного сторонами Договору №710001 від 01.11.2003, зазначив, що такий є договором енергопостачання, за яким, у відповідності до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Варто зазначити, що окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачеві.

Законами України «Про засади функціонування ринку електричної енергії України» та «Про електроенергетику» законодавець встановив особливості постачання електричної енергії споживачам, а також вимоги до договору про постачання електричної енергії. Енергопостачальні підприємства інших, крім державної і комунальної, форм власності можуть брати участь у забезпеченні енергією будь-яких споживачів, у тому числі через державну (комунальну) енергомережу, на умовах, визначених відповідними договорами.

За приписами частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

З матеріалів справи вбачається, що 22.08.2014 позивачем були направлені відповідачеві листи за вих. №02/3695 та вих. №02/3694, в яких він повідомляв останнього про припинення дії договорів на постачання теплової енергії у гарячій воді з 01.07.2014 згідно Додатку №1, посилаючись на набрання 26.04.2014 чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» від 10.04.2014 №1198-YI, яким визначено, що виконавцем комунальних послуг з централізованого опалення та централізованого водопостачання у м. Києві є ПАТ «Київенерго».

На вказані листи відповідачем була надана відповідь, оформлена листом №029/53/8763 від 08.09.2014, у якому останній повідомляв, що з огляду на укладення між ПАТ «Київенерго» та КП «Керуюча дирекція Шевченківського району» з 01.07.2014 Договору про співпрацю Виконавця послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання гарячої води і розмежування відповідальності, договори на постачання теплової енергії, згідно з Додатком №1 до листа позивача, вважаються припиненими з 30.06.2014 - в частині здійснення постачання теплової енергії населенню (окрім споживачів категорій «бюджетні організації», «інші споживачі», «творчі спілки», «релігійні організації»), згідно з переліком житлових будинків, відповідно до Додатку №1 до Договору.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції надав належну оцінку вищенаведеним листам позивача, вказавши мотивовано, що такі не є повідомленням про припинення його дії у розумінні статті 8.4 Договору №710001 від 01.11.2003, а відповідь відповідача на такі листи, в свою чергу, засвідчує відсутність домовленості між сторонами щодо розірвання договору.

Звернувшись 28.11.2014 до суду з даним позовом, необхідність розірвання Договору №710001 від 01.11.2003 позивач мотивував внесенням змін до Закону України "Про житлово-комунальні послуги", у зв'язку з чим він втратив статус виконавця комунальних послуг та не може виступати стороною в Договорі №710001 від 01.11.2003. З 01.07.2014 у нього відсутні підстави та повноваження щодо забезпечення споживачів комунальними послугами в якості їх виконавця, а тому він припинив надавати послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обгрунтованими та доведеними, а тому договір підлягає розірванню, однак, не з 01.07.2014, як заявляв позивач, а з моменту набрання чинності судовим рішенням, як це передбачено частиною 5 статті 188 Господарського кодексу України.

Судова колегія находить даний висновок суду правильним та обґрунтованим, а тому погоджується з правовою позицією суду, а доводи апеляційної скарги відхиляє з огляду на наступне.

Так, 26.04.2014 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії", яким частини 4 та 5 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" викладено таким чином, що виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація). Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення.

Водночас, цим же Законом №1198-YI від 10.04.2014 статтю 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" було доповнено частиною 3, відповідно до якої договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору. Споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Згідно частини 4 статті 275 Господарського кодексу України виробники і постачальники енергії, що займають монопольне становище, зокрема суб'єкти природних монополій, зобов'язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії. Розбіжності, що виникають при укладенні такого договору, врегульовуються відповідно до вимог цього Кодексу.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

При цьому, виходячи з презумпції правомірності правочину, визначеної статтею 204 Цивільного кодексу України, місцевий суд обґрунтовано вказав, що Договір №710001 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.11.2003 є належною підставою в розумінні статті 11 цього Кодексу для виникнення між сторонами взаємних прав та обов'язків з постачання теплової енергії.

За приписами статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Право на подання позову про розірвання договору на підставі статті 188 Господарського кодексу України виникає у сторони в разі, коли у відповідь на пропозицію змінити чи розірвати договір надійшла відповідь із відмовою або не надійшло відповіді у 20-денний строк.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом у відповідності до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.

У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах (частина 1 статті 652 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 вищезазначеної статті визначено сукупність необхідних умов, за яких договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони у зв'язку з істотною зміною обставин, а саме: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачливості, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно того, що закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не лише з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю всіх умов у сукупності, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, а істотною зміною обставин, яка дає підстави для розірвання договору, може бути лише певна подія чи обставина, яка не залежить від волі заінтересованої сторони, при цьому існування вказаних обставин одночасно є необхідним для встановлення ускладнень у виконанні, достатніх для розірвання або зміни договору вимагає з'ясування змісту кожної окремо взятої умови.

Фактичні обставини справи свідчать про наявність істотної зміни обставин, які відповідно до п.1 та п.2 частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України є достатньою підставою для розірвання договору судом.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, Департаментом житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 21.07.2014 на засіданні робочої групи по впровадженню змін в систему надання житлово-комунальних послуг, у зв'язку із прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" від 10.04.2014 було прийнято Протокол №058/4/3-191, відповідно до п. 2 якого члени робочої групи вирішили доручити "житловим організаціям міста Києва забезпечити підписання з ПАТ "Київенерго" Договору "Про надання послуг", Додатку №1 до Договору "Розрахунок вартості послуг".

Разом з тим, 04.08.2014 під час наради з обговорення тарифної політики в сфері надання житлово-комунальних послуг, виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) було прийнято Протокол №83, відповідно до п. 7 якого, підприємствам, що втратили статус виконавців комунальних послуг було доручено привести у відповідність до чинного законодавства та фактичних договірних відносин існуючі договори з водо-, теплопостачальними організаціями та мешканцями міста Києва.

Матеріали справи свідчать, що на виконання Протоколу №058/4/3-191 засідання робочої групи по впровадженню змін в систему надання житлово-комунальних послуг від 21.07.2014, затвердженого заступником директора Департаменту житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 23.09.2014 між ПАТ «Київенерго» (в тексті договору - Замовник) та КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (в тексті договору - Виконавець) був укладений Договір №516/52-14 про надання послуг, відповідно до пункту 1.1 якого Замовник доручив, а Виконавець прийняв на себе зобов'язання надавати послуги з «82.99.1. Послуги комерційні допоміжні різні, інші, н. в. і. у»", а саме:

1.1.1. ведення особових рахунків споживачів (опалювальна площа, кількість зареєстрованих та проживаючих осіб, наявність пільг за пільговими категоріями, наявність квартирних засобів обліку гарячої води та централізованого опалення, їх кількість, типи, моделі та міжповіркові інтервали та інша інформація, яка впливає на визначення обсягів та вартість наданих споживачу комунальних послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води), підтримання бази даних Замовника в актуальному стані;

1.1.2. отримання від споживачів, а також обліку та збереження документів, які необхідні для здійснення обліку пільг (за категоріями), компенсацій та субсидій, що надаються споживачам, внесення інформації до бази даних, оформлення відповідних документів для споживачів, Замовника та державних органів, до функцій яких входить соціальний захист населення;

1.1.3. визначення обсягу та вартості споживання комунальних послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води окремо взятого споживача, групи споживачів. Ведення розрахунків зі споживачами комунальних послуг відповідно до затверджених тарифів;

1.1.4. надання підприємству, що здійснює виготовлення рахунків на сплату комунальних послуг (ГІОЦ), доступу до бази даних споживачів, необхідної для виготовлення рахунків на сплату комунальних послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води;

1.1.5. доставки споживачам рахунків та квитанцій на оплату послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за розрахунковий період.

1.2. Виконавець в ході виконання цього договору може надавати додаткові послуги за згодою Замовника. Умови надання додаткових послуг узгоджуються сторонами в додаткових угодах.

1.3. Замовник зобов'язується сплатити Виконавцю вартість наданих послуг відповідно до умов цього договору.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами був узгоджений термін дії цього договору з 01.07.2014 до 30.06.2015.

Крім того, 13.11.2014 між ПАТ «Київенерго» (в тесті договору - Замовник) та Комунальним підприємством «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (в тексті договору - Виконавець) був укладений Договір №630/53-14 про надання послуг, відповідно до п. 1.1. якого Замовник доручив, а Виконавець прийняв на себе зобов'язання надавати послуги з " 82.99.1. Послуги комерційні допоміжні різні, інші, н. в. і. у."

Отже, господарський суд зробив правильний висновок стосовно того, що предметом Договору №630/53-14 від 13.11.2014 та Договору №516/52-14 про надання послуг від 23.09.2014 є ведення особових рахунків споживачів, актуалізація бази даних споживачів, ведення обліку та збереження документів, які необхідні для здійснення обліку пільг, визначення обсягу та вартості споживання комунальних послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води всім категоріям споживачів.

Водночас, судом першої інстанції встановлено, що між ПАТ «Київенерго» (в тексті договору - Виконавець) та КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (в тексті договору - Споживач), який є користувачем нежитлових приміщень на праві господарського відання, було укладено ряд договорів про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до нежитлових приміщень та суб'єктам господарювання від 27.11.2014, №8242094100001 від 03.12.2014, №07010031100001 від 27.11.2014, відповідно до яких Виконавець прийняв на себе зобов'язання своєчасно надавати Споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води згідно з діючими нормативами, а Споживач зобов'язався своєчасно та у повному обсязі оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені Договором.

Рішенням Шевченківської районної в місті Києві ради від 19.02.2007 №187 «Про вдосконалення системи управління житлово - комунальним господарством Шевченківського району м. Києва» Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради зобов'язано повернути Шевченківській районній у м. Києві раді жилий та нежилий фонд, який закріплений за КП УЖГ Шевченківської районної у м. Києві ради на праві господарського відання, згідно з додатком.

Разом з тим, на підставі Договору №5 про забезпечення надання комунальних послуг від 01.01.2009, укладеного між КП «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у м. Києві ради (Балансоутримувач) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради» (Виконавець), Балансоутримувач передав, а Виконавець прийняв на себе функції по вчасному та якісному наданню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, водовідведення та газопостачання для потреб споживачів до об'єктів в порядку та на умовах, визначених цим договором.

05.08.2014 між ПАТ «Київенерго» (виконавець послуг) та Комунальним підприємством «Керуюча дирекція Шевченківського району» (Балансоутримувач) був укладений Договір №1010001/486/3, відповідно до умов якого Балансоутримувач зобов'язався забезпечити належні умови для передачі (транзиту) теплової енергії та гарячої води внутрішньо- будинковими мережами, що знаходяться у його власності або на його балансі при наданні Виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води споживачам цих послуг, в будинках відповідно до Додатку №1 до договору, а Виконавець зобов'язався забезпечити постачання теплової енергії та гарячої води належної якості та встановлених параметрів до межі експлуатаційної відповідальності, встановленої цим Договором.

Варто зауважити, що законодавець у статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дає визначення поняттю балансоутримувача будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач), яким є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

Зважаючи на це, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач балансоутримувачем жилого та нежилого фонду міста Києва не є, оскільки майно було повернуто Шевченківській районній у м. Києві раді та закріплено за іншими комунальними підприємствами, створеними на підставі рішення Шевченківської районної у м. Києві ради №187 від 19.02.2007.

Таким чином, набрання законної сили Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії", яким внесено зміни до статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", передання до сфери управління Шевченківської районної у м. Києві ради з балансу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради жилого та нежилого фонду, а також, з урахуванням положень статті 188 Господарського кодексу України, є визначеною сукупністю необхідних умов, за яких договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони, у зв'язку з істотною зміною обставин.

Виходячи з наведеного та керуючись статтею 3 Цивільного кодексу України, яка гарантує сторонам свободу договору та свободу підприємницької діяльності, не забороненої законом та статтею 19 Конституції України, згідно якої ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо неможливості подальшого виконання позивачем зобов'язань за Договором №710001 від 01.11.2003 та продовження його дії, а тому задовольнив позовні вимоги в частині розірвання договору.

При цьому, відмовляючи у задоволенні вимоги про розірвання договору з 01.07.2014, суд правильно вказав, що внесення змін до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не передбачає автоматичного розірвання договорів про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.

Частиною 3 статті 653 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі розірвання договору в судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Частиною 5 статті 188 ГК України передбачено, що якщо судовим рішенням договір розірвано, договір вважається розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Виходячи з аналізу наведених норм, судова колегія вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо необхідності розірвання договору з 01.07.2014, у зв'язку з тим, що саме з цієї дати, на переконання останнього, він не мав можливості виступати виконавцем послуг, адже у господарського суду відсутні підстави для визнання його припиненим з певного моменту до дня набрання чинності судовим рішенням.

Водночас, колегія суддів зазначає, що за приписами статті 607 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Варто зазначити, що наведені позивачем в апеляційній скарзі обставини в розумінні статті 607 Цивільного кодексу України, не є підставою для припинення правовідносин сторін за Договором №710001 від 01.11.2003.

Також суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для скасування оскаржуваного рішення з мотивів невірно обраного позивачем способу захисту свого порушеного права, як про це у відзиві наголошує відповідач, оскільки, як свідчать матеріали справи, розгляд справи №910/26573/14 по суті був розпочатий 12.03.2015, а позивачем заява про уточнення позовних вимог, яка фактично є заявою про зміну предмету позову, була подана до початку розгляду справи та прийнята судом, що об'єктивно підтверджується протоколами судових засідань у даній справі, а позиція суду узгоджується з позицією Вищого господарського суду України з цього питання, викладеною в пункті 3.12 Постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, обов'язок доказування покладається на сторони.

Згідно зі статтею 43 цього ж Кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2015 року у справі №910/26573/14 є таким, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, при цьому доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 43, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2015 року у справі №910/26573/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2015 року у справі №910/26573/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/26573/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Г.А. Жук