Постанова № 45535791, 22.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2015 р. Справа№ 910/5602/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Сухового В.Г.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду м. Києва

від 21.04.2015

у справі №910/5602/15-г (суддя - Полякова К.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ", м. Київ,

до Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ,

про стягнення суми заборгованості у розмірі 54 287,54 грн,

за участю представників:

від позивача: Печерний С.Л. - представник (довіреність №2-269 від 29.12.2014);

від відповідача: Куксенко П.В. - представник (довіреність №28-9 від 26.12.2014),

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (надалі - ПАТ «Укртрансгаз», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі - ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України», відповідач) про стягнення 54 287,54 грн, з яких 40 416,00 грн основної заборгованості, 3 157,98 грн пені, 2 829,12 грн штрафу, 3 640,76 грн 3 % річних та 4 243,68 грн інфляційних втрат, у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання з оплати товару, поставленого за договором від 01.06.2010 №80-К.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2015 у справі №910/5602/15-г позов задоволено частково, стягнуто з Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" 36 349,15 грн основного боргу, 2 840,21 грн пені, 3 274,41 грн 3% річних, інфляційні втрати у розмірі 3 824,07 грн та 1557,78 грн витрат зі сплати судового збору. У іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, Дочірнє підприємство "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2015 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням судом норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2015 колегією суддів у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Суховий В.Г. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 22.06.2015.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає їх безпідставними, а судове рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду без змін.

22.06.2015 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 01.06.2010 між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (в тексті договору - постачальник) та Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (в тексті договору - покупець) було укладено договір поставки товару №80-К (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцеві масло МГД-14М (надалі - товар), відповідно специфікації, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар (пункт 1.1. договору).

Згідно пункту 3.2. договору загальна сума цього договору зазначена у Специфікації і складає 40 416,00 грн.

Пунктом 3.3. договору встановлено, що оплата вартості товару постачальнику здійснюється після отримання товару на складі постачальника.

Відповідно до пункту 3.4. договору покупець зобов'язується оплатити 100% вартості товару протягом 75 (сімдесяти п'яти) днів з моменту отримання товару від постачальника.

Датою поставки товару вважається дата, вказана в накладній про прийняття такого товару покупцем (пункт 4.5. договору).

Термін дії договору - до 30 липня 2010 року (пункт 9.1. договору).

За правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, за яким, відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні приписи містить стаття 712 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець, відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України, зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Отже, укладення між ПАТ «Укртрансгаз» та ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" договору поставки було спрямоване на отримання останнім товару і одночасного обов'язку зі здійснення його оплати.

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» поставлено відповідачеві масло МГД-14М у загальній кількості 3598,810 кг, що підтверджується відповідними видатковими накладними.

Також на підтвердження здійснення поставки товару відповідачеві, позивачем долучено до матеріалів справи податкову накладну від 01.06.2010 №8112/05, з якої вбачається, що останнім було поставлено товар за договором №80-К від 01.06.2010 на загальну суму 36 349,15 грн.

Податкову накладну складено позивачем відповідно до пунктів 201.1, 201.4., 201.6., 201.7. статті 201 Податкового кодексу України, згідно яких платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Зважаючи на викладене, колегією суддів оцінюється податкова накладна як доказ того, що позивачем відображено господарські операції за спірним договором у своїх податкових зобов'язаннях.

Відповідач свої зобов'язання з оплати товару, отриманого за договором, не виконав, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

В апеляційній скарзі, як і під час розгляду справи судом першої інстанції апелянт зазначає, що позивачем порушено вимоги пункту 4.6. договору щодо ненадання відповідачеві рахунку-фактури на оплату товару, у зв'язку з чим у відповідача відсутній обов'язок здійснювати оплату отриманого за договором товару.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з позицією місцевого господарського суду щодо відхилення даних тверджень, оскільки рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплатити поставлені товари.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі № 37/405.

Під час розгляду справи місцевим господарським судом, відповідачем було подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, згідно якої, на думку відповідача, строк позовної давності для звернення з даним позовом сплинув 16.08.2013, а позивач звернувся до суду лише 10.03.2015.

Місцевий господарський суд, розглянувши дану заяву відмовив відповідачеві в її задоволенні, вказавши при цьому, що позивачем не було пропущено строку позовної давності у зв'язку з наявністю обставин, що свідчать про переривання його перебігу.

Судова колегія погоджується з таким висновком суду, вважає його таким, що відповідає обставинам справи та положенням чинного законодавства, виходячи з наступного.

Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пунктом 4.4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (із змінами і доповненнями) роз'яснено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Матеріали справи свідчать, що сторонами 01.10.2012 та 14.10.2013, тобто в межах строку позовної давності, складено акти звірки взаєморозрахунків, за якими визначено, що станом на 30.09.2012 та 30.09.2013 загальна заборгованість відповідача перед позивачем складає 1 091 584,19 грн. Згідно інформації, викладеній у довідці обліку дебіторської заборгованості відповідача, яка підписана головним бухгалтером Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз», вказана сума заборгованості включає в себе, зокрема, борг за договором від 01.06.2010 №80-К у розмірі 40 416,00 грн.

Акти звірки взаємних розрахунків підписані головними бухгалтерами та скріплені печатками юридичних осіб.

Відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що головний бухгалтер підприємства не наділений повноваженнями на підписання документів, якими б визнавалась заборгованість перед контрагентами, вказані акти звірки не є первинними бухгалтерськими документами, а тому не можуть вважатись доказами визнання відповідачем заборгованості за договором №80-К від 01.06.2010.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Згідно статті 8 вищезгаданого Закону головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку організовує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій, забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Відповідно до наказу Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України від 10.11.1998 № 148/234/383 затверджено форму акту звіряння розрахунків, згідно якої не вимагається підписання такого акту керівниками підприємств (дебітора та кредитора).

Таким чином, акти звірки взаємних розрахунків, на які посилається позивач у справі, складені та підписані уповноваженими на це посадовими особами, скріплені печатками товариств, а тому є належними доказами у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що строк позовної давності для пред'явлення вимоги про стягнення заборгованості за спірними поставками станом на день звернення до суду позивачем не пропущено.

Місцевим господарським судом встановлено, що позивач виконав прийняті за договором зобов'язання та поставив відповідачу товар на загальну суму 36 349,15 грн, що підтверджується наявними у справі доказами, а тому має право вимагати від відповідача стягнення заборгованості у даній сумі.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав задоволення позовної вимоги про стягнення заборгованості частково у розмірі 36 349,15 грн.

У зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язання з оплати товару позивач заявляє до стягнення з відповідача пені в розмірі 3 157,98 грн за період з 15.08.2010 до 14.02.2011.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема, стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено статтею 549 Цивільного кодексу України, статтями 230-232 Господарського кодексу України, а також Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частини 6 вказаної статті штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Пунктом 5.1. договору сторони погодили, що за порушення строків оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня.

Здійснивши перерахунок пені, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що оскільки позовну вимогу про стягнення основної заборгованості судом задоволено частково, розмір пені відповідно також зменшується та підлягає стягненню з відповідача у сумі 2 840,21 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 7 % штрафу на підставі частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, який за розрахунком позивача складає 2 829,12 грн.

Суд першої інстанції в задоволенні вказаної позовної вимоги відмовив з посиланням на те, що і позивач, і відповідач відносяться до Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», що є підприємством державного сектору економіки, а тому стаття 231 Господарського кодексу України не може застосовуватися у даному випадку.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується висновком місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення 7 % штрафу, заявленого на підставі частини 2 статті 231 ГК України, проте вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом положень частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, вказаних санкцій можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Пунктом 1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 №14 передбачено, що грошовим зобов'язанням - є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Між сторонами у справі, що розглядається, виник спір щодо неоплати отриманого товару за договором купівлі-продажу, що є грошовим зобов'язанням у розумінні положень чинного законодавства, а тому стаття 231 Господарського процесуального кодексу України не підлягає застосуванню у даному випадку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.02.14 у справі № З-11гс11.

Таким чином, саме вищезазначені обставини є підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 2 829,12 грн.

Крім того, позивач заявив до стягнення з відповідача три проценти річних у розмірі 3 640,76 грн та інфляційні втрати у розмірі 4 243,68 грн за період з 15.08.2010 по 14.08.2013.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Колегія суддів встановила, що місцевий господарський суд здійснив правильний перерахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, а отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірах 3 274,41 грн та 3 824,07 грн відповідно.

Згідно статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 21.04.2015 у справі №910/5602/15-г прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32-34, 43, 44, 49, 96, 99, 101 - 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2015 у справі №910/5602/15-г залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2015 у справі №910/5602/15-г залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/5602/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді В.Г. Суховий

Г.А. Жук