Рішення № 45535161, 24.06.2015, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2015 Справа № 925/633/15

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М. з секретарем судового засідання Волна С.В., за участю представників сторін:

від позивача: Житнікова Т.А. - за довіреністю;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом Черкаської міської ради до фізичної особи-суб"єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 про стягнення 10 373,75 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 10 373,75 грн., з яких 9 497,08 грн. основного боргу як плати за користування частиною прибудинкової території та 876,67 грн. пені за прострочення розрахунків, на підставі укладеної між сторонами угоди про справляння плати за користування частиною прибудинкової території від 27.12.2010 року. У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просить суд їх задовольнити.

Відповідач проти задоволення позову заперечив з мотивів, що угода про справляння плати за користування частиною прибудинкової території від 27.12.2010 року припинила свою чинність з часу повернення орендованого відповідачкою нерухомого майна, акт про що підписано сторонами 31.07.2012 року, а тому за періоди після цієї дати позивач не має права продовжувати справляти плату за вказаним договором. В останнє засідання представник відповідача не з"явився, що не перешкоджає суду вирішити спір по суті, оскільки всі докази у справу сторонами надані.

Заслухавши доводи і пояснення представників сторін, які були надані в ході розгляду справи та дослідивши наявні у справі документи, суд вважає, що в позові слід відмовити повністю, а угоду від 27.12.2010 року слід визнати недійсною згідно права суду по ст. 83 ГПК України, виходячи з наступного:

У відповідності до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З матеріалів справи вбачається наступне:

27 грудня 2010 року між Черкаською міською радою в особі секретаря міської ради Горкуна Віктора Івановича (Землевласник) та фізичною особою, суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 (Землекористувач) укладено угоду про справляння плати за користування частиною прибудинкової території ( а.с. 9), у відповідності до якої сторонами узгоджені питання сплати відповідачем на користь позивача коштів за користування частиною прибудинкової території.

Об'єктом угоди є частина прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_2 яку використовує землекористувач, маючи в оренді частину нежитлового приміщення за вказаною адресою (п. 1.1 угоди).

Угоду укладено до 27.07.2013 року ( п. 2.1 угоди).

Угода набуває чинності з дати її реєстрації в книзі реєстрації угод про справляння плати за користування частиною прибудинкової території ( п. 2.2. угоди).

Вказана угода зареєстрована в управлінні земельних ресурсів та землеустрою департаменту архітектури, будівництва та землеустрою 27 грудня 2010 року за № 778, про що у книзі обліку Угод про плату за користування частиною прибудинкової території зроблено запис.

Також угодою передбачено, що у разі, коли Землекористувач продовжує використовувати частину прибудинкової території після закінчення строку дії цієї Угоди, то за відсутності письмових заперечень Землевласника протягом одного місяця після закінчення строку дії Угоди, ця Угода вважається продовженою на той самий термін на тих самих умовах, які були передбачені Угодою ( п. 2.3 угоди).

В пункті 3.1. Угоди вказано, що за користування частиною прибудинкової території Землекористувач сплачує плату у грошовій формі у розмірі, визначеному згідно рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 21.06.2005 № 793.

Землекористувач, що використовує земельну ділянку з порушенням вимог статті 206 Земельного кодексу України, чим завдає збитків Землевласнику, протягом 1 місяця зобов'язується відшкодувати кошти в розмірі 428,03 до 10 числа місяця, наступного за звітним ( п. 3.2 угоди).

З 01.12.2010 щомісячна плата за користування частиною прибудинкової території складає 135,40 грн. та вноситься Землекористувачем до 10-го числа місяця наступного за звітним р/р № 33213812700002 код 13050200 в УДК в Черкаській області МФО 854018 ОКПО 22809222 ( п. 3.4.).

За доводами представників обох сторін, рішенням господарського суду Черкаської області від 19.07.2012 року у справі № 01/5026/951/2012 ( а.с. 68), було розірвано договір оренди нежитлового приміщення № 1535 від 27.08.2010 року, укладений між Управлінням власністю міста виконкому Черкаської міської ради та ФОП ОСОБА_2

Представник обох сторін вказали суду, що саме цей договір оренди нежитлового приміщення був підставою для укладення угоди про справляння плати за користування частиною при будинкової території від 27.12.2010 року.

На виконання судового рішення у справі № 01/5026/951/2012 Департамент економіки та розвитку ЧМР і відповідач по справі 31 липня 2012 року склали акт приймання передачі об'єкта нерухомості за адресою АДРЕСА_2 площею 72,5 кв.м. ( а.с. 85), яким об"єкт повернуто з оренди.

В подальшому, 19.08.2013 року, між Департаментом економіки та розвитку Черкаської міської ради і ФОП ОСОБА_2, було укладено новий договір оренди об'єкта нерухомості № 1799, згідно умов якого відповідачці передано в оренду частину вбудовано-прибудованого нежитлового приміщення площею 72,50 кв.м. по АДРЕСА_2 ( а.с. 51) - той самий об"єкт.

Вказаний об'єкт передано в оренду 19.08.2013 року за актом прийому-передачі об'єкта нерухомості, складеного за підписом представників відповідачки та Департаменту економіки та розвитку ЧМР (а.с. 86).

За доводами представника відповідачки, з моменту повернення об'єкту нерухомого майна з оренди за актом від 31.07.2012 року, слід вважати припиненими також і відносини між сторонами по справі за угодою про справляння плати за користування частиною прибудинкової території від 27.12.2010 року, оскільки за змістом п. 1.1. цієї угоди об'єктом угоди є частина прибудинкової території за адресою м. Черкаси вул. Ярослава Галана, 11, яку використовує землекористувач, орендуючи частину нежитлового приміщення.

На думку відповідача, угода про справляння плати від 27.12.2010 року розрахована лише на період дії договору оренди відповідачкою нерухомого майна по АДРЕСА_2.

Зі свого боку представник позивача вказує, що він вважає угоду про справляння плати за користування частиною прибудинкової території від 27.12.2012 року між сторонами такою, що є чинною і на період дії договору оренди об'єкта нерухомості від 27.08.2012 року ( який розірвано рішенням суду у справі № 01/5026/951/2012) і на період дії нового договору оренди об'єкта нерухомості № 1799 від 19.08.2013 року, безперервно, бо орендувався один і той же об"єкт нерухомості. Тому позивач просить позовні вимоги задовольнити і стягнути з відповідачки на користь позивача всю заборгованість по внесенню плати за користування частиною прибудинкової території по договору від 27.12.2010 року за період з грудня 2010 року по лютий 2015 року.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 83 ГПК України, при винесенні рішення по господарському спору суд має право визнати недійсним пов'язаний з предметом спору договір, якщо встановить, що такий договір суперечить законодавству.

В пункті 2.3. постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вказано, що якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині. Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК).

Суд вважає, що угоду про справляння плати за користування частиною прибудинкової території від 27.12.2010 року, яку укладено між сторонами у справі, слід визнати недійсною як таку, що суперечить вимогам чинного законодавства.

При цьому суд виходить з наступного:

Відповідно до положень статей 96, 206 Земельного кодексу України, ст. 287 Податкового кодексу України -- користування землею в Україні є платним і всі землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати плату за землю.

На момент укладення Угоди від 27.12.2010 року діяв Закон України "Про плату за землю", яким регулювалося вказане питання та в статті 2 якого було вказано, що використання землі в Україні є платним, плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Отже, Закон України "Про плату за землю" не передбачав такого виду платежу, як плата за користування прибудинковою територією, тим більше, за відсутності фактичного виділення земельної ділянки та надання її особі у власність чи в оренду за рішенням місцевого органу влади, як то вимагається нормами Земельного Кодексу України.

Такого виду плати за користування земельними ділянками державної чи комунальної форми власності, як визначено у спірній угоді від 27.12.2010 року, не передбачає і нині чинне законодавство, в т.ч. Земельний та Податковий Кодекси України. Форма такого типу договорів на законодавчому рівні не розроблялася.

Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України встановлюються податки і збори.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування повинні діяти лише способами та в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Посилання в спірній Угоді на рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 21.06.2005 № 793 "Про справляння плати за користування частиною прибудинкової території" не має вирішального значення для даної справи, оскільки згідно частини 2 статті 4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають чинному законодавству.

Як вказано вище, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому не мають права встановлювати власними рішеннями будь-яку плату за користування об'єктами власності територіальної громади чи держави, якщо це не передбачено законодавством.

Прав місцевих органів влади на встановлення та стягнення плати за користування частиною прибудинкової території із зарахуванням її у місцевий бюджет, чинне законодавство не передбачає.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Угода про справляння плати за користування частиною прибудинкової території від 27 грудня 2010 року суперечить чинному законодавству України.

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, вказаною нормою встановлюється презумпція правомірності правочину, яка може бути спростована за прямою вказівкою закону (нікчемний правочин) або за рішенням суду.

Згідно частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Ст.83 ГПК України надає право суду за власною ініціативою визнавати недійсним договір, який пов'язаний із предметом спору.

Оскільки угода від 27.12.2010 року визнається недійсною за ініціативою суду, строк позовної давності для такого визнання застосованим бути не може, через відсутність відповідних клопотань сторін.

Добровільність прийняття на себе сторонами прав та обов'язків за угодою про справляння плати за користування частиною прибудинкової території від 27.12.2010 року і навіть внесення відповідачем частини плати за період дії угоди, не може бути достатньою підставою гарантії законності вказаної угоди і доказом відсутності підстав для визнання її недійсною.

Виходячи з того, що укладена сторонами угода від 27.12.2010 року, на підставі якої позивач просить стягнути з відповідача заборгованість, не відповідає чинному на момент її укладення (і на даний час) законодавству України, тому суд, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 83 ГПК України, визнає укладену між сторонами Угоду від 27 грудня 2010 року недійсною у повному обсязі.

Згідно статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Внаслідок визнання недійсною угоди про справляння плати за користування частиною прибудинкової території від 27.12.2010 року з моменту її укладення, відповідач не повинен сплачувати Черкаській міській раді встановлену цією Угодою плату за користування частиною прибудинкової території.

З цих підстав, у задоволенні позову Черкаської міської ради до СПД ОСОБА_2 слід відмовити повністю, оскільки позов обґрунтовано саме невиконанням відповідачем умов вказаної угоди.

Аналогічні висновки викладені у рішенні господарського суду Черкаської області по справі № 925/1593/14, яке залишено без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 31.03.2015 року.

На підставі статті 49 ГПК України, при відмові у позові, судові витрати у даній справі повністю покладаються на позивача і не підлягають до відшкодування за рахунок відповідача.

Керуючись ст. 49, 82, 83-85 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

Визнати недійсною укладену між Черкаською міською радою (м. Черкаси, вул. Б. Вишневецького, 36) та приватним підприємцем ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) угоду про справляння плати за користування частиною прибудинкової території від 27 грудня 2010 року.

У позові Черкаської міської ради про стягнення 10 373,75 грн. -- відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом десяти днів.

Повне рішення складено 25 червня 2015 року

Суддя Н.М. Спаських