Рішення № 45531708, 19.06.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" червня 2015 р.Справа № 916/1632/15

За позовом: малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М"

до відповідача: військової частини А 2171

про стягнення 65 603,36 грн.

Суддя Цісельський О.В.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Дідок Н.П. (довіреність)

Суть спору: позивач, мале приватне підприємство "Фірма "Альфа-М", звернувся до господарського суду Одеської області з позовної заявою, в якій просить стягнути з Військової частини А 2171 34 300,87 грн., де 26 372,72 грн. - інфляційні втрати, 2 663,77 грн. - 3% річних, 5 264,38 грн. - пеня.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.04.2015р. позовну заяву (вх.№1724/15) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, присвоєно №916/1632/15 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

20.05.2015р. на адресу господарського суду Одеської області надійшло клопотання позивача (вх.№12862/15) про участь представника позивача в режимі відеоконференції, яке судом було задоволено.

29.05.2015р. позивач звернувся до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог (вх.№2-3048/15), відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на його користь 55 249,17 грн. - інфляційні втрати, 2 887,18 грн. - 3% річних, 7 467,01 - пені, яка судом прийнята до розгляду.

Представник позивача в судові засідання не з'являвся, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Представник відповідача заявлені позивачем позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні, однак, письмовий відзив на позов суду не надав.

Згідно з ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, суд встановив:

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що в період з 2004р. по 2006р. на виконання укладеного між Військовою частиною А4139 (правонаступником якої згідно Директиви Міністра оборони України від 20.11.2004р. № Д-312/1/027 стала Військова частина А3714, правонаступником якої згідно директиви Командувача ПС ЗСУ від 7.08.2006р. № 350/106/1/04 є Військова частина А2171) та МПП "Фірма "Альфа-М" договору №284 від 29.05.2003р. та додаткових угод № 1 від 22.07.2004р., № 2 від 20.05.2005р., № 3 від 30.11.2005 р. до нього, МПП "Фірма "Альфа-М" було виконане технічне обслуговування внутрішніх станцій зв'язку (систем зв'язку) Військової частини А4139 на загальну суму 37958,75 грн., що підтверджується актами виконаного технічного обслуговування.

Однак, як зазначає позивач, відповідач своїх зобов'язання за договором щодо оплати виконаних робіт не виконав.

25.05.2007р. між сторонами по справі було укладено мирову угоду №27 про реструктуризацію заборгованості з урахуванням збільшення боргу за рахунок індексу інфляції та трьох відсотків річних станом на 28.02.2007р. За умовами мирової угоди зобов'язання по погашенню боргу повинні були бути виконані не пізніше 30.11.2007р.

15.09.2010р. між МПП "Фірма "Альфа-М" та Військовою частиною А2171 було укладено додаток №1 до мирової угоди № 27, відповідно до якого сторони, зокрема, домовились про погашення заборгованості в строк до 31.03.2011р.

Разом з тим, станом на 01.04.2011р. заборгованість відповідачем погашена не була, у зв'язку з чим 08.04.2013р. позивачем на адресу Військової частини А2171 було направлено претензію про сплату боргу, яка залишилась без відповіді та задоволення.

Вищезазначене стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Рішенням господарського суду Одеської області від 16.06.2014р. по справі №916/1267/14 позов малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" задоволено частково, стягнуто з Військової частини А2171 (65033, м. Одеса, Овідіопольська дорога, 8, код ЄДРПОУ 08309566) на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" (юридична адреса: 04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 59-А, кв. 37, фактична адреса: 04209, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, буд.5, кв.45, код ЄДРПОУ 30726900) основний боргу у сумі 37 958 /тридцять сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят вісім/ грн. 75 коп., пеню у сумі 2 591 /дві тисячі п'ятсот дев'яносто одна/ грн. 08 коп., 3% річних у сумі 2 678 /дві тисячі шістсот сімдесят вісім/ грн. 43 коп., інфляційне збільшення суми боргу у сумі 32 909 /тридцять дві тисячі дев'ятсот дев'ять/ грн. 18 коп., витрати на проїзд у сумі 448 /чотириста сорок вісім/ грн. 40 коп., а також витрати по сплаті судового збору у сумі 1 522 /одна тисяча п'ятсот двадцять дві/ грн. 75 коп., в решті позову було відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.10.2014р. рішення господарського суду Одеської області від 16 червня 2014 року у справі №916/1267/14 скасовано частково, виклавши резолютивну частину цього рішення в наступній редакції:

„Позовні вимоги Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" задовольнити частково:

Стягнути з Військової частини А2171 (65033, м. Одеса, Овідіопольська дорога, 8, код ЄДРПОУ 08309566) на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" (04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 59-А, кв. 37, код ЄДРПОУ 30726900) 44701 (сорок чотири тисячі сімсот одну) грн. 64 коп. основної заборгованості, 3073 (три тисячі сімдесят три) грн. 39 коп. пені, 38728 (тридцять вісім тисяч сімсот двадцять вісім) грн. 16 коп. втрат від інфляції, 2678 (дві тисячі шістсот сімдесят вісім) грн. 43 коп. 3% річних, 818 (вісімсот вісімнадцять) грн. 79 коп. витрат пов'язаних із забезпеченням представника позивача до судового засідання та 1783 (одна тисяча сімсот вісімдесят три) грн. 58 коп. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити."

Крім того, стягнуто з Військової частини А2171 (65033, м. Одеса, Овідіопольська дорога, 8, код ЄДРПОУ 08309566) на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" (04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 59-А, кв. 37, код ЄДРПОУ 30726900) 884 (вісімсот вісімдесят чотири) грн. 08 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

У зв'язку з невиконанням відповідачем постанови Одеського апеляційного господарського суду від 14.10.2014р. у справі №916/1267/14 та збільшенням періоду прострочки позивач звернувся до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, при встановленні фактів наявності порушення зобов'язання, яке тривало на момент звернення позивача до суду із позовом у даній справі, що полягало у непогашенні Військовою частиною А2171 основного зобов'язання, судове рішення у справі №916/1267/14 має преюдиціальне значення.

Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, суд зазначає наступне:

Системний аналіз законодавства України свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України.

Виходячи з положень зазначеної статті наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Таку позицію викладено Верховним судом України у постанові від 04.07.2011р. по справі №13/210/10.

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України. Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

У зв'язку з тим, що в країні відбулись інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошових коштів, строк оплати яких настав, але не сплачених.

Згідно абз.5, 6 п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення. Тієї ж позиції дотримується ВСУ у постановах від 04.07.2011р. по справі №13/210/10, від 12.09.2011р. по справі № 6/433-42/183 та ВГСУ у постанові від 16.03.2011р. по справі № 11/109.

Положення статті 625 ЦК України, лист ВСУ №62-97 від 03.04.1997р. „Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" визначають розрахунок індексу інфляції саме від суми основного боргу, а не суми основного боргу з врахуванням індексу інфляції, у зв'язку з чим позивачем зроблено помилку при здійсненні розрахунку своїх інфляційних втрат.

З врахуванням наведеного, судом було самостійно розраховано інфляційні втрати позивача наступним чином:

Період заборгованостіСума боргуСукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції01.04.2014 - 30.04.201544 701.641.66229 599.4474 301.08Отже загальна сума інфляційних збитків за самостійним розрахунком суду складає 29 599,44 грн., у зв'язку чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума інфляційних збитків в розмірі 29 599,44 грн. В іншій частині заявлених до стягнення інфляційних збитків в розмірі 25 649,73 грн. суд відмовляє.

Оцінюючи вимоги про стягнення 3% річних, суд зазначає наступне:

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати.

Перевіривши розрахунок позивача трьох процентів річних в сумі 872,71 грн., суд встановив, що вказаний розрахунок має помилки, у зв'язку з чим, судом було зроблено самостійний розрахунок 3% річних.

Сума боргу (грн.)Період прострочкиКількість днів прострочкиРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів44701.6401.04.2014 - 30.04.20153953 %1 451.27Отже загальна сума 3% річних за самостійним розрахунком суду складає 1 451,27 грн., у зв'язку чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 3% річних в розмірі 1 451,27 грн. В іншій частині заявлених до стягнення 3% річних в розмірі 1 435,91 грн. суд відмовляє.

Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне:

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Суд встановив, що постанова суду - від 14.10.2014р. у справі №916/1267/14 не є договірним зобов'язанням, пеня за неналежне виконання договору №284 від 29.05.2003р. заявлена в межах річного строку, обумовленого п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, вже була стягнута вищевказаним рішенням суду в розмірі 3 073,39 грн., тому у задоволенні позовної вимоги позивача в даному судовому провадженні про стягнення з відповідача 7 467,01 грн. пені за період з 01.04.2014р. по 30.04.2015р. суд відмовляє.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищезазначені матеріали справи та проаналізовані положення чинного законодавства України, суд, вбачає доведеними та обґрунтованими заявлені позовні вимоги малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М", у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 29 599,44 грн. - інфляційних втрат та 1 451,27 грн. - 3% річних. В іншій частині заявлених позовних вимог суд відмовляє.

Відповідно до приписів ст.ст.44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам в розмірі 864,72 грн.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини А2171 (м. Одеса, вул. Овідіопольська дорога, 8, код ЄДРЮОФОП 08309566) на користь малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" (04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 59-А, кв. 37, код ЄДРЮОФОП 30726900) 29 599 (двадцять дев'ять тисяч п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 44 коп. - інфляційних втрат, 1 451 (одна тисяча чотириста п'ятдесят одна) грн. 27 коп. - 3% річних, 864 (вісімсот шістдесят чотири) грн. 72 коп. - витрат на оплату судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України

Повний текст рішення складено 24 червня 2015 р.

Суддя О.В. Цісельський