Рішення № 45529709, 23.06.2015, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.06.2015 Справа № 907/656/15

За первісним позовом публічного акціонерного товариства „Південьзахідшляхбуд", м. Вінниця

ДО товариства з обмеженою відповідальністю „Шляхово-будівельне управління - 58", м. Ужгород

ПРО припинення дії договору оренди транспортного засобу з правом викупу від 04.04.2014р. та угоди про викуп транспортного засобу від 04.04.2014р.

(позовні вимоги викладено у відповідності до заяви позивача, поданої в порядку вимог статті 22 Господарського процесуального кодексу України щодо їх уточнення)

та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Шляхово-будівельне управління - 58", м. Ужгород

ДО публічного акціонерного товариства „Південьзахідшляхбуд", м. Вінниця

ПРО визнання права власності на транспортний засіб: автомобіль марки Volkswagen, модель - TOUAREG 3.0 ТDI V 6, 2007 року випуску, колір - сірий, державний реєстраційний номер АВ 1002 ВО, кузов WVGZZZ7LZ7D069906

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача - Ербах В.Д. - представник за довіреністю від 11.04.2014р.

від відповідача - Гоман Р.М. - представник за довіреністю від 23.06.2015р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство „Південьзахідшляхбуд", м. Вінниця звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Шляхово-будівельне управління - 58", м. Ужгород про припинення дії договору оренди транспортного засобу з правом викупу від 04.04.2014р. та угоди про викуп транспортного засобу від 04.04.2014р.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.06.2015р. порушено провадження у справі №907/656/15 та призначено справу до розгляду на 23.06.2015р.

На день судового засідання відповідачем у відповідності до вимог статті 60 ГПК України подано суду зустрічну позовну заяву, згідно якої просить визнати право власності на транспортний засіб: автомобіль марки Volkswagen, модель - TOUAREG 3.0 ТDI V 6, 2007 року випуску, колір - сірий, державний реєстраційний номер АВ 1002 ВО, кузов WVGZZZ7LZ7D069906.

Відповідно до ст.60 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом, зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним; подання зустрічного позову провадиться за загальними правилами подання позовів.

Оскільки зустрічний позов товариства з обмеженою відповідальністю „Шляхово-будівельне управління - 58", м. Ужгород є взаємно пов'язаним з позовом публічного акціонерного товариства „Південьзахідшляхбуд", м. Вінниця, позивачем дотримано всіх вимог щодо подачі позовів, суд приймає до розгляду зустрічну позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю „Шляхово-будівельне управління - 58", м. Ужгород.

Представник позивача за первісним позовом просить суд заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Зокрема, вказує на те, що оскільки з ТОВ «Шляхово-будівельне управління - 58» (Відповідач) Договір від 04.04.2014 року не переукладався, Відповідач не має права вимагати передачі йому Транспортного засобу у власність згідно з умовами Договору від 04.04.2014 року. Крім того, Позивач вважає, Відповідач зобов'язаний повернути Транспортний засіб Позивачу за Актом приймання-передачі, оскільки строк оренди згідно з Договором від 04.04.2014 року закінчився 04 квітня 2015 року. Як вбачається з пункту 13.3 Договору від 04.04.2014 р. відступлення права вимоги та (або) переведення боргу за цим Договором однією із Сторін до третіх осіб допускається виключно за умови письмового погодження цього з іншою Стороною. Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «СК РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК» не мало право передавати свої права за Договором від 04.04.2014 року своєму правонаступнику ТОВ «Шляхово-Будівельне управління - 58» (Відповідачу). Відтак, 03 квітня 2015 року Позивач звернувся по Відповідача з Вимогою повернути Транспортний засіб за Актом приймання-передачі протягом 7 (семи) днів з дати вручення Вимоги. Позивач визначив у Вимозі строк передачі (повернення) Транспортного засобу протягом 7 (семи) днів з дати її вручення, проте, у вказаний строк Транспортний засіб не повертався.

Представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) просить у задоволенні первісного позову відмовити повністю, зустрічний позов задоволити з підстав, викладених у поданому письмовому поясненні та в обгрунтування своєї позиції вказує на те, що Відповідач за зустрічним позовом (Позивач за первісним позовом) помилково вважає ТОВ «Шляхово-будівельне управління - 58» новоствореною юридичною особою - правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «СК РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК». Згідно даних Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців дата запису про проведення державної реєстрації (надалі - ЄДР) ТОВ « Шляхово-будівельне управління - 58» є 13 серпня 2013 року (первинна дата реєстрації, зазначена у Виписці є ЄДР, копія якої долучається), дата державної реєстрації змін до установчих документів (Статуту) останнього - 06.02.2015 року. Таким чином, 06.02.2015 року відбулася лише зміна найменування Позивача за зустрічним позовом з ТОВ «СК РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК» на ТОВ «Шляхово-будівельне управління - 58», при цьому організаційно-правова форма не змінювалася, про що свідчить первинна дата реєстрації товариства, зміни внесені до Статуту товариства, зміни внесені до ЄДР.

Позивач за зустрічним позовом зазначив нове найменування в своєму Статуті після прийняття відповідного рішення учасниками товариства, дані про зміни було внесено у встановленому порядку до ЄДР.

Стверджує, що Позивач за зустрічним позовом змінив лише найменування товариства з обмеженою відповідальністю без зміни організаційно-правової форми (перетворення), крім того товариство не було реорганізовано, відповідно, відносини правонаступництва - у даному випадку відсутні. Позивач за зустрічним позовом є належною та повноправною стороною Договору від 04.04.2014 року та Угоди про викуп, яка виконала всі взяті на себе зобов'язання щодо оплати орендних платежів та сплати повної викупної ціни Транспортного засобу та до якої згідно з умовами Угоди про викуп перейшло право власності на Транспортний засіб.

Позивач за зустрічним позовом повністю виконав взяті на себе зобов'язання щодо сплати викупної вартості Транспортного засобу та сплати орендної плати до дати переходу права власності на Транспортний засіб відповідно до умов Договору від 04.04.2014 року та Угоди про викуп від 04.04.2014 року, а саме:

Позивач за зустрічним позовом та Відповідач 02.12.2014 року уклали Угоду про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог на загальну суму 210000грн. з урахуванням ПДВ, із них: 40 000грн. з урахуванням ПДВ - сума орендної плати згідно з п. 5.2. Договору оренди транспортного засобу з правом викупу від 04.04.2014р.; 170000грн з урахуванням ПДВ - викупна вартість Транспортного засобу згідно з п.п. 10.1. та 10.2. Договору оренди транспортного засобу з правом викупу від 04.04.2014 р.

Згідно з умовами Угоди про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог від 02.12.2014 р. грошові зобов'язання Позивача за зустрічним позовом, визначені умовами Договору від 04.04.2014 року та умовами Угоди про викуп в частині сплати орендної плати та викупної вартості Транспортного засобу, є виконаними і сторони не мають одна до одної жодних претензій.

За таких умов, позивач за зустрічним позовом вважає, що умова щодо переходу права власності, визначена в Угоді про викуп, настала і право власності на Транспортний засіб до Позивача за зустрічним позовом перейшло з 02.12.2014 року.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні складений протокол, який долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 23.06.2015р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши повноважних представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

За первісним позовом:

04 квітня 2014 року між Публічним акціонерним товариством

«Південьзахідшляхбуд» (надалі по тесту - Позивач) та Приватним підприємством

«ВІНГРАД» був укладений Договір оренди транспортного засобу з правом викупу (надалі по тексту - Договір від 04.04.2014 р.) за умовами якого Позивач передав Приватному підприємству «ВІНГРАД» в оренду з правом викупу Транспортний засіб: автомобіль марки Volkswagen, модель - TOUAREG 3.0 ТDI V 6, 2007 року випуску, колір - сірий, державний реєстраційний номер АВ 1002 ВО, кузов WVGZZZ7LZ7D069906 (надалі - Транспортний засіб).

Відповідно до п. 1.1. Договору від 04.04.2014 р. Орендодавець (ПАТ

«Південьзахідшляхбуд») зобов'язувалося передати Орендарю (Приватному підприємству «ВІНГРАД») у строкове платне користування Транспортний засіб з наступним переходом права власності на нього від Орендодавця до Орендаря; а Орендар зобов'язувався прийняти Транспортний засіб у строкове платне користування, а згодом і у власність, а також сплачувати Орендодавцеві орендну плату та виплатити викупну вартість Транспортного засобу.

15 серпня 2014 року до Договору від 04.04.2014 р. була укладена Додаткова угода № 1 про заміну Сторони в зобов'язанні, а саме: Приватне підприємство «ВІНГРАД» на стороні Орендаря було замінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «СК РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК», правонаступником якого є ТОВ «Шляхово-будівельне управління - 58» (надалі по тесту - Відповідач). Інші умови Договору від 04.04.2014 р. Додатковою угодою № 1 не змінювалися.

Відтак, позивач стверджує, що правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «СК РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК» з 06 лютого 2015 року стало ТОВ «Шляхово-будівельне управління - 58».

З огляду не це, Позивач вважає, що оскільки з ТОВ « Шляхово-будівельне управління - 58» (Відповідач) Договір від 04.04.2014 року не переукладався, Відповідач не має права вимагати передачі йому Транспортного засобу у власність згідно з умовами Договору від 04.04.2014 року. Крім того, Позивач вважає, Відповідач зобов'язаний повернути Транспортний засіб Позивачу за Актом приймання-передачі, оскільки строк оренди згідно з Договором від 04.04.2014 року закінчився 04 квітня 2015 року.

03 квітня 2015 року Позивач звернувся по Відповідача з Вимогою повернути Транспортний засіб за Актом приймання-передачі протягом 7 (семи) днів з дати вручення Вимоги. однак, відповідачем дану вимогу не виконано, Транспортний засіб не повернуто.

Зазначає, що згідно з пунктом 13.3 Договору від 04.04.2014 р. відступлення права вимоги та (або) переведення боргу за цим Договором однією із Сторін до третіх осіб допускається виключно за умови письмового погодження цього з іншою Стороною. Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «СК РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК» не мало право передавати свої права за Договором від 04.04.2014 року своєму правонаступнику ТОВ «Шляхово-Будівельне управління - 58» (Відповідачу).

З огляду на вищенаведене, просить суд визнати, що Відповідач не є стороною Договору оренди транспортного засобу з правом викупу від 04.04.2014 року та стороною Угоди про викуп транспортного засобу від 05.12.2014 р. та припинити їх дію.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Крім того, відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов'язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Зазначеними правовими нормами не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору розірваним з конкретної дати. Разом з цим, суд погоджується з позицією відповідача з приводу того, що Цивільним та Господарським кодексами України не встановлено такий спосіб захисту права, як визнання правовідносин припиненими.

Таким чином, заявлена позивачем вимога про визнання, що Відповідач не є стороною Договору оренди транспортного засобу з правом викупу від 04.04.2014 року та стороною Угоди про викуп транспортного засобу від 05.12.2014 р. та припинити їх дію, не відповідає способам захисту цивільних прав, передбаченим статтею 16 ЦК та іншими законами України.

Позовна вимога публічного акціонерного товариства „Південьзахідшляхбуд", м. Вінниця про визнання, що Відповідач не є стороною Договору оренди транспортного засобу з правом викупу від 04.04.2014 року та стороною Угоди про викуп транспортного засобу від 05.12.2014 р. та припинити їх дію є вимогою про встановлення факту та не направлена на захист права (законного інтересу) позивача, а відтак не може бути самостійним предметом розгляду у господарському суді, оскільки підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі-підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина перша ст.. 1 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За таких обставин, судом відмовлено у задоволенні позову повністю.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пунктом 2 частиною 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 16.01.2014, № 719-VII, з 1 січня 2014 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1218 грн.

Відповідно до п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», у разі коли господарським судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який з тих чи інших причин до прийняття рішення зі справи сплачено не було, а останнє прийнято не на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з позивача у доход державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.06.2015 було відстрочено публічному акціонерному товариству „Південьзахідшляхбуд", м. Вінниця сплату судового збору за подачу позовної заяви до прийняття рішення у справі, судовий збір у розмірі 1218грн. підлягає стягненню з відповідача в дохід державного бюджету України.

За зустрічним позовом:

Згідно з умовами вищевказаного Договору від 04.04.2014 р. та Угоди про викуп Орендодавець (Продавець) зобов'язувалося передати Орендарю (Покупцю) у строкове платне користування Транспортний засіб з наступним переходом права власності на нього від Орендодавця (Продавця) до Орендаря (Покупця), а Орендар (Покупець) зобов'язувався прийняти Транспортний засіб у строкове платне користування, а згодом і у власність, а також сплачувати Орендодавцеві (Продавцеві) орендну плату та виплатити викупну вартість Транспортного засобу.

15 серпня 2014 року до Договору від 04.04.2014 р. та Угоди про викуп були укладені відповідні Додаткові угоди про заміну сторони в зобов'язанні, а саме: Приватне підприємство «ВІНГРАД» на стороні Орендаря (Покупця) було замінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «СК РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК», яке в подальшому було перейменовано в ТОВ «Шляхово-будівельне управління - 58». Інші умови Договору від 04.04.2014 р. та Угоди про викуп додатковими угодами не змінювалися.

Відповідач за зустрічним позовом (Позивач за первісним позовом) помилково вважає ТОВ «Шляхово-будівельне управління - 58» новоствореною юридичною особою - правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «СК РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК».

Згідно даних Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців дата запису про проведення державної реєстрації (надалі - ЄДР) ТОВ «Шляхово-будівельне управління - 58» є 13 серпня 2013 року (первинна дата реєстрації, зазначена у Виписці є ЄДР), дата державної реєстрації змін до установчих документів (Статуту) останнього - 06.02.2015 року (копія Статуту в новій редакції з відміткою про державну реєстрацію змін).

Таким чином, 06.02.2015 року відбулася лише зміна найменування Позивача за зустрічним позовом з ТОВ «СК РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК» на ТОВ «Шляхово-будівельне управління - 58», при цьому організаційно-правова форма не змінювалася, про що свідчить первинна дата реєстрації товариства, зміни внесені до Статуту товариства, зміни внесені до ЄДР.

Відповідно до частини першої статті 90 Цивільного кодексу України юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Згідно з частиною третьою вказаної статті найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

Як уже було зазначено вище, Позивач за зустрічним позовом зазначив нове найменування в своєму Статуті після прийняття відповідного рішення учасниками товариства, дані про зміни було внесено у встановленому порядку до ЄДР.

Відповідно пункту 1.4. Постанови Пленуму Господарського суду України від 26.12.2011 р. за № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарським судам необхідно враховувати, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів, порядок проведення якої викладено у статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Якщо ж зміна найменування юридичної особи пов'язана зі зміною організаційно-правової форми юридичної особи (статті 104-108 Цивільного кодексу України), то йдеться про її реорганізацію.

Відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України під реорганізацією юридичної особи мається на увазі її припинення шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Відповідно до статті 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Таким чином, законодавством чітко врегульовано питання припинення юридичної особи шляхом реорганізації, наслідок чого виникають правовідносини правонаступництва.

Позивач за зустрічним позовом змінив лише найменування товариства з обмеженою відповідальністю без зміни організаційно-правової форми (перетворення), крім того товариство не було реорганізовано, відповідно, відносини правонаступництва - у даному випадку відсутні.

З огляду на зазначене, позиція Відповідача за зустрічним позовом (Позивача за Первісним позовом) щодо того, що ТОВ «Шляхово-будівельне управління - 58» не є стороною Договору від 04.04.2014 року та Угоди про викуп, є необґрунтованою, оскільки з 15.08.2014 року Позивач за зустрічним позовом є стороною і Договору від 04.04.2014 року і Угоди про викуп.

Позивач за зустрічним позовом є належною та повноправною стороною Договору від 04.04.2014 року та Угоди про викуп, яка виконала всі взяті на себе зобов'язання щодо оплати орендних платежів та сплати повної викупної ціни Транспортного засобу та до якої згідно з умовами Угоди про викуп перейшло право власності на Транспортний засіб.

Так, згідно з умовами Договору від 04.04.2014 року, визначеними сторонами в пунктах 10.1. - 10.3.: Транспортний засіб, що орендується, переходить у власність Орендаря за умови сплати ним на користь Орендодавця остаточної вартості автомобіля, що становить суму 170000грн. з ПДВ до 04 квітня 2015 року. Сплата вказаної суми може бути проведена Орендарем частинами, протягом дії цього Договору. Оплата може бути проведена в будь-якій не забороненій законодавством формі. Грошові зобов'язання за Договором можуть бути припиненими, шляхом зарахування однорідних грошових вимог. Перехід права власності на Транспортний засіб від Орендодавця до Орендаря відбувається відповідно до Угоди про викуп Транспортного засобу, з урахуванням платежів, зроблених відповідно до п.10.2 цього Договору.

Крім того Позивач за зустрічним позовом відповідно до умов Договору від 04.04.2014 року зобов'язувався сплачувати Відповідачу за зустрічним позовом орендну плату на умовах, що визначені в пунктах 5.1. - 5.2. Договору, а саме: «п. 5.1. Орендар зобов'язується своєчасно сплачувати орендну тату за користування Транспортним засобом у розмірі 60000грн. з ПДВ за весь строк оренди (з розрахунку 5000грн. з ПДВ за кожний місяць оренди).

У відповідності до пункту 5.2. Орендна плата сплачується двома траншами: перший транш сплачується до 04.12.2014 року в сумі 40000грн з ПДВ, другий - до 04.04.2015 р в сумі 20000грн. з ПДВ Орендна плата сплачується проти Акту Орендодавця про надання послуг оренди та рахунку на оплату протягом 3 (трьох) днів з дати отримання рахунку, але не пізніше строків визначених в цьому пункті. Оплата здійснюється в безготівковому порядку на поточний рахунок Орендодавця. Сторони можуть проводити розрахунки і в іншій, не забороненій законодавством формі. Грошові зобов'язання за Договором можуть бути припиненими шляхом зарахування однорідних грошових вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та у встановленому законодавством порядку не спростовано позивачем за первісним позовом, Позивач за зустрічним позовом повністю виконав взяті на себе зобов'язання щодо сплати викупної вартості Транспортного засобу та сплати орендної плати до дати переходу права власності на Транспортний засіб відповідно до умов Договору від 04.04.2014 року та Угоди про викуп від 04.04.2014 року, а саме: позивач за зустрічним позовом та Відповідач 02.12.2014 року уклали Угоду про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог на загальну суму 210000грн. з урахуванням ПДВ, із них: 40000грн. з урахуванням ПДВ - сума орендної плати згідно з п. 5.2. Договору оренди транспортного засобу з правом викупу від 04.04.2014 р.; 170000грн. з урахуванням ПДВ - викупна вартість транспортного засобу (автомобіль марки Volkswagen, модель - TOUAREG 3.0 ТDI V 6, 2007 року випуску, колір - сірий, державний реєстраційний номер АВ 1002 ВО, кузов WVGZZZ7LZ7D069906) згідно з п.п.10.1. та 10.2. Договору оренди транспортного засобу з правом викупу від 04.04.2014 р.

Згідно з умовами Угоду про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог від 02.12.2014 р. грошові зобов'язання Позивача за зустрічним позов, визначені умовами Договору від 04.04.2014 року та умовами Угоди про викуп в частині сплати орендної плати та викупної вартості Транспортного засобу є виконаними і сторони не мають одна до одної жодних претензій.

За таких умов, вважається, що умова щодо переходу права власності, визначена в Угоді про викуп, настала і право власності на Транспортний засіб до Позивача за зустрічним позовом перейшло з 02.12.2014 року.

посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено принцип мирного володіння майном, який в контексті прецендентної практики Європейського суду з прав людини закріплює засади поваги до права власності та забороняє безпідставне позбавлення або обмеження володіння особою своїм майном, інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених нормами міжнародного права.

Згідно із ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

За приписами ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтями 317, 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права), а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Предметом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача. Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Зокрема, позов про визнання права власності у разі втрати документа, що засвідчує право власності особи на річ, подається за відсутності можливості одержати у відповідних органах дублікат правовстановлюючого документа.

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

З огляду на обраний позивачем спосіб захисту свого права, в контексті приписів ст. 392 Цивільного кодексу України, предметом доказування є наявність у позивача права власності на спірне майно та порушення (невизнання) такого права відповідачем.

На підставі зібраних у справі доказів суд прийшов до висновку, що позивач належними засобами доказування довів набуття ним права власності на спірний автомобіль

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання права власності на транспортний засіб - автомобіль марки Volkswagen, модель - TOUAREG 3.0 ТDI V 6, 2007 року випуску, колір - сірий, державний реєстраційний номер АВ 1002 ВО, кузов WVGZZZ7LZ7D069906 за товариством з обмеженою відповідальністю „Шляхово-будівельне управління - 58", м. Ужгород є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору (частина 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України). Відтак, відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати за результатами розгляду зустрічного позову покладаються на відповідача в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог за первісним позовом відмовити повністю.

2. Позовні вимоги за зустрічним позовом задовольнити повністю.

3. Визнати право власності на транспортний засіб - автомобіль марки Volkswagen, модель - TOUAREG 3.0 ТDI V 6, 2007 року випуску, колір - сірий, державний реєстраційний номер АВ 1002 ВО, кузов WVGZZZ7LZ7D069906 за товариством з обмеженою відповідальністю „Шляхово-будівельне управління - 58" (88000, м. Ужгород, вул. Собранецька, 24, офіс 1, код ЄДРПОУ 39348815).

4. Стягнути з публічного акціонерного товариства „Південьзахідшляхбуд" (21016, м. Вінниця, вул. 40-річчя Перемоги, 27, код ЄДРПОУ 03449841) в доход Державного бюджету України (отримувач коштів - Управління державної казначейської служби України у м. Ужгороді Закарпатської області, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38015610, банк отримувача - ГУДКСУ у Закарпатській області, код банку отримувача (МФО) - 812016, рахунок отримувача - №31211206783002, код класифікації доходів бюджету - 22030001, найменування суду - господарський суд Закарпатської області) суму 1218грн. судового збору.

Видати наказ.

5. Стягнути з публічного акціонерного товариства „Південьзахідшляхбуд" (21016, м. Вінниця, вул. 40-річчя Перемоги, 27, код ЄДРПОУ 03449841) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Шляхово-будівельне управління - 58" (88000, м. Ужгород, вул. Собранецька, 24, офіс 1, код ЄДРПОУ 39348815) суму 4200грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя О.Ф. Ремецькі