Ухвала суду № 45528971, 23.06.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_______

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Барановської Л.В., Качана В.Я.

при секретарі Кропивній К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 березня 2015р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Галущенко Наталія Миколаївни про визнання договору дарування удаваним правочином, визнання удаваного правочину договором купівлі-продажу та переведення прав та обов'язків покупця,

встановила:

у грудні 2014р. позивач звернулася до суду з позовом про визнання удаваним договору дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, укладеного 12 січня 2012р. між відповідачами, визнати даний договір договором купівлі-продажу, перевести на неї права і обов'язки покупця цієї частини квартири.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який розірвано 18 вересня 2001р. За час шлюбу ними була придбана спірна квартира, яка була їх спільним майном, а рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 5 липня 2004р. у порядку поділу спільного майна за кожним було визнано право власності на Ѕ частину квартири.

Позивач стверджувала, що 12 січня 2012р. ОСОБА_2 продав свою частину квартири ОСОБА_3, оформивши договір дарування з метою позбавлення її права на придбання цієї частини квартири, тому договір дарування є удаваним та приховує договір купівлі-продажу.

Рішенням суду від 30 березня 2015р. у позові відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, безпідставне неприйняття доказів у підтвердження позовних вимог та неповне встановлення обставин справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, яка підтримала апеляційну скаргу, пояснення представника відповідача ОСОБА_3, яка просила залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної

скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/6973/2015 Головуючий у суді першої інстанції: Каліушко Ф.А.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 25 травня 1998р. на

підставі договору купівлі-продажу позивачем була придбана квартира АДРЕСА_1.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 5 липня 2004р. визнано право власності відповідача ОСОБА_2 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

Згідно виписки з реєстру прав власності на нерухоме майно від 13 вересня 2012р. на підставі договору дарування від 12 січня 2012р. право власності на Ѕ частину вищезазначеної квартири зареєстровано за відповідачем ОСОБА_3

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.

Колегія суддів вважає, що даний висновок суду першої інстанції є правильним, відповідає обставинам справи, доказам, які надані сторонами, та нормам матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Таким чином, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягав встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування та з'ясування питання про те, чи не укладена ця угода з метою приховати іншу угоду та яку саме.

У п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, позивач повинна була довести та надати докази, що відповідачі уклали договір купівлі-продажу частини квартири, при цьому, покупцем була сплачена, а продавцем отримана певна грошова сума.

Проте, позивачем не було надано жодного доказу ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду у підтвердження цих обставин, а представником відповідача ОСОБА_3 заперечувалося, що сторони договору дарування фактично уклали договір купівлі-продажу.

Доводи апелянта про те, що відповідачі не є родичами, а відповідач ОСОБА_2 не міг подарувати частину квартири, так як має потребу у грошах, не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, так як це не передбачено нормами діючого матеріального права та є припущеннями, на яких не може ґрунтуватися рішення суду.

Судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, оцінені надані сторонами докази, при ухваленні рішення правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, тому підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не встановила.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення

- 3 -

Дарницького районного суду м. Києва від 30 березня 2015р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: