Постанова № 45513690, 12.09.2013, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/7973/13-п Головуючий у 1 інстанції: Юрків О.Р.

Провадження № 33/783/446/13 Доповідач: Михалюк В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2013 року м. Львів

Апеляційний суд Львівської області у складі :

Головуючого судді Михалюка В.О.,

з участю прокурора Горбань М.П.,

представника митниці ОСОБА_1,

правопорушника гр. ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги т.в.о. начальника Львівської митниці Міндоходів ОСОБА_3 та заступника начальника митниці ОСОБА_4 на постанову судді Галицького районного суду м. Львова від 25.07.2013 року,

в с т а н о в и в :

Постановою судді Галицького районного суду м. Львова від 25 липня 2013 року

ОСОБА_2, який

народився 18 травня 1980 року в м. Львові,

українця, громадянина України, працюючого

менеджером у ТзОВ Галтекстиль,

проживаючого у м. Львові по вулиці

Зимновідківській, 12,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 грн. в дохід держави.

Вилучені, згідно протоколу про порушення митних правил 17 шт. купюр номіналом 100 дол. США, 13 шт. купюр номіналом 500 Євро, 15 шт. купюр номіналом 200 Євро, 16 шт. купюр номіналом 100 Євро, що в еквіваленті становить 129140, 02 грн. постановлено повернути ОСОБА_2

ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що він згідно протоколу про адміністративне правопорушення 27.06.2013 року о 16.45 год., прямуючи з України в Німеччину в якості пасажира рейсу Львів Дортмунд № WAU 6761, обравши смугу спрощеного митного контролю зелений коридор, перемістив через митний пост Львів аеропорт Львівської митниці, готівкові кошти: 21100 євро та 1700 доларів США, що в еквіваленті становить 129140,02 грн., які підлягають обовязковому декларуванню та оподаткуванню при переміщенні через митний кордон України.

На дану постанову судді подали апеляційні скарги, які схожі за змістом, заступник начальника митниці ОСОБА_4 та т.в.о. начальника митниці ОСОБА_3, в яких зазначають, що постанова судді є упередженою та необґрунтованою. Спосіб вчинення правопорушення та вартість предмету порушення митних правил свідчать про значну суспільну небезпеку. При цьому судом не було враховано, що конфіскація товарів, в даному випадку є невідємною частиною санкції ст. 471 МК України та застосовується одночасно з накладенням на особу правопорушника штрафу, що робить а даному випадку конфіскацію обовязковою частиною санкції.

Просять дану постанову судді скасувати та прийняти нову постанову, якою визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні порушення митних правил за ознаками правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України, та накласти на нього стягнення, передбачене даною статтею в повному обсязі ( штраф в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян та конфіскацію товарів).

Заслухавши в судовому засіданні пояснення гр. ОСОБА_2, який просив апеляційні скарги залишити без задоволення, прокурора у справі та представника митниці, які просили дану апеляцію задоволити, розглянувши доводи апеляційних скарг та вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, стосовно ОСОБА_2 був складений адміністративний протокол за ст. 471 МК України, яка передбачає відповідальність за порушення порядку проходження митного контролю в зонах спрощеного митного контролю.

Згідно з вказаним протоколом ОСОБА_2 при проходженні митного контролю в зоні дії митного посту Львів-Аеропорт при виїзді з України обрав для проходження зелений коридор, тобто прохід через зону спрощеного митного контролю, маючи при собі 21100 євро та1700 доларів США, які він не задекларував.

ОСОБА_2 в своїх поясненнях наполягав на тому, що він не мав наміру порушувати митні правила, що він забув задекларувати валюту та мав намір передати частину валюти своєму товаришеві, який разом з ним летів в Німеччину і також проходив митний догляд, однак не встиг цього зробити.

Крім того, він пояснив, що виявлену валюту він отримав займаючись законною діяльністю, а саме ця валюта є заробітною платою, отриманою ним за час роботи на різних посадах.

У відповідності до ст. 458 ч. І МК України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений порядок переміщення товарів через митний кордон України.

Що стосується об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України, вона полягає в переміщенні через митний кордон України особою, яка формою проходження митного контролю обрала проходження через зелений коридор товарів, переміщення яких через митний кордон України заборонено, або обмежено законодавством України, або товарів в обсягах, що перевищують неоподатковану норму переміщення через митний кордон України.

Згідно з п.1 розділу 2 Інструкції про переміщення готівки через митний кордон України, затвердженої постановою Національного Банку України від 27.05.2008 року № 148, фізична особа має право ввозити в Україну та вивозити за її межі готівку в сумі, що не перевищує в еквіваленті 10000 євро, без письмового декларування митному органу.

Відповідно ж до ч. 5 ст. 366 МК України, обрання зеленого коридору вважається заявою особи про те, що переміщені нею через митний кордон України товари не підлягають письмовому декларуванню.

Під термін товари підпадає в тому числі і іноземна валюта, згідно з положеннями ст. 4 ч. І, п.1-б, п. 57 МК України.

Відповідно до вимог ст. 197 МК України на окремі товари встановлюються обмеження щодо їх переміщення через митний кордон України. В даному випадку такі обмеження встановлені нарівні 10000 євро, в зв'язку з чим валютні цінності, які переміщував ОСОБА_2 є товарами, переміщення яких через митний кордон України обмежене.

Що стосується суб'єктивної сторони правопорушення, апеляційний суд виходить з наступного.

Судом першої інстанції, встановлено, що ОСОБА_2 не розумів протиправності своїх дій, не припускав можливість настання негативних наслідків хоча міг і повинен був це розуміти і передбачати. Тобто суб'єктивна сторона дій ОСОБА_2 полягає в протиправній необережності в формі недбалості.

Таким чином судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 протиправно перемістив через митний кордон України 11100 євро та 1700 доларів США, які в нього були вилучені.

За таких обставин, на думку апеляційного суду, висновок суду першої інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, є обґрунтованим, а його дії вірно кваліфіковані за ст. 471 МК України.

При визначені адміністративного стягнення, якому підлягає ОСОБА_2, суд врахував ступінь суспільної небезпеки правопорушення, ступінь провини останнього, ставлення до вчиненого, його майновий стан, а також з урахуванням обставин, які пом'якшують відповідальність, а саме - його щире каяття, те, що він має на утриманні малолітню дитину, дружину, яка перебуває у відпустці по нагляду за дитиною, престарілого віку матір, і обґрунтовано дійшов до висновку про те, що необхідним і достатнім в даному випадку є стягнення у вигляді штрафу.

Що стосується вимог апеляційної скарги про призначення ОСОБА_2 додаткового адміністративного стягнення у виді конфіскації вилучених в нього валютних цінностей, як товару, переміщення якого через митний кордон України обмежено, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що грошові кошти в іноземній валюті, які були вилучені в ОСОБА_2, є його майном, яке представник митного органу в апеляційній скарзі вимагає конфіскувати, посилаючись на ст. 471 МК України.

Між тим, апеляційний суд, розглядаючи зазначені вимоги і аналізуючи конкретні обставини вчинення правопорушення, приходить до висновку про те, що зазначені вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Розглядаючи зазначене питання в першій інстанції, суд обґрунтовано керувався практикою Європейського Суду, зокрема постановою ЕСПЛ від 06.11.2008 року по справі Ісмаілов проти Російської Федерації

Так суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що у відповідності з положеннями ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно з ст.9 Конституції України, а також ст. 17 Закону України Про міжнародні договори від 22.12.1993 року, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є часткою національного законодавства України. Також передбачається, що якщо міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Тобто в такому випадку міжнародно-правові норми мають пріоритетне значення.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Європейську Конвенцію З захисту прав і основних свобод людини, а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід'ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов'язковість рішень Європейського Суду з прав людини по всім питанням що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Згідно з зазначеним рішенням ЄСПЛ, судове рішення, яким застосовується конфіскація майна, є втручанням в право ОСОБА_2 на повагу власності.

Відповідно до Статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції з захисту прав людини, кожна фізична чи юридична особа має право на повагу до своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В даному випадку майном ОСОБА_2 є грошова сума в євро та доларах США, яка, на думку представника митниці, підлягає конфіскації.

За таких обставин конфіскація є втручанням в право ОСОБА_2 на повагу власності і, відповідно, має бути застосована ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з захисту прав людини.

Перша і найбільш важлива вимога зазначеної правової норми полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на повагу власності має бути законним. Також передбачається, що держава уповноважена здійснювати контроль за використанням власності шляхом забезпечення виконання законів.

Питання про те, чи буде досягнута справедлива рівновага між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав особи, має значення лише при умові, що таке втручання відповідає вимогам закону і не є безпідставним.

Об'єктивна сторона правопорушення, яке вичинив ОСОБА_2, полягає в недекларуванні іноземної валюти при проходженні митного контролю в зеленому коридорі, тобто в зоні спрощеного митного контролю, відповідальність за що передбачена ст. 471 МК України.

Що стосується загального інтересу, якому могло слугувати таке втручання, Європейський Суд зазначив, що держави мають законний інтерес і в той же час обов'язок вживати заходи в цілях виявлення та контролю руху готівкових коштів через кордони, оскільки значні суми готівки можуть використовуватись для легалізації незаконних доходів, торгівлі наркотиками, фінансування тероризму, вчинення тяжких фінансових злочинів.

Загальна вимога про декларування, яка розповсюджується на будь-яку особу, що перетинає кордон держави, попереджує прихований ввіз і вивіз грошових коштів з країни і конфіскаційна міра, яку тягне недекларування грошових коштів митному органу, є частиною загальної регулятивної системи, передбаченої для боротьби з подібними правопорушеннями.

Крім того, сума, яка може бути законно ввезена, вивезена чи фізично переміщена через український митний кордон, в принципі не обмежена, обмежена лише сума (10000 євро), яка може бути ввезена чи вивезена без письмового декларування.

З матеріалів справи вбачається, що джерело походження грошей правопорушника було законним.

З пояснень ОСОБА_2 вбачається, що він мав намір звернути кошти на придбання в Німеччині автомобіля для себе, перемістити його в Україну та заплатити в даному випадку всі податки та збори, передбачені законодавством при ввезенні на територію України автомобіля.

Тобто судом встановлено, що гроші, які ОСОБА_2 перевозив, були отримані законним шляхом і були призначені для легального використання.

Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення.

Зокрема в даному випадку правопорушник не дотримався вимог щодо внесення відомостей до митної декларації, а не вчинив будь-якого іншого правопорушення, яке можна припустити (наприклад, відмивання грошей або ухилення від сплати податків, тощо).

Крім того, сума, яку представник митниці вимагає конфіскувати у ОСОБА_2, є для нього значною, а шкода, яку останній потенційно міг завдати органам влади, - незначна, оскільки він не ухилився від сплати мита та інших зборів і не завдав державі іншої шкоди.

Таким чином, як обґрунтовано зазначив суд, конфіскацію в даному випадку можна було б застосувати в разі відшкодування майнової шкоди, завданої державі.

В даному ж випадку якби грошові кошти, що перевозив ОСОБА_2, не були виявлені, українська влада не отримала б інформацію про те, що ці грошові кошти були вивезені з України, тобто конфіскація в даному випадку є не компенсаційною, а стримуючою та карною мірою, оскільки державі не завдано ніяких збитків внаслідок невнесення відомостей до митної декларації.

На підставі вищевикладеного, апеляційний суд вважає що суд першої інстанції обґрунтовано послався на практику ЄСПЛ і, всупереч положенням ст. 471 МК України, застосувавши міжнародно-правові норми, дійшов до правильного висновку про можливість не застосовувати до ОСОБА_2 додаткового стягнення в вигляді конфіскації вилучених валютних коштів.

Крім того, враховуючи встановлені в ході судового розгляду обставини, що свідчать про легальне і правомірне отримання ОСОБА_2 вилучених в нього валютних коштів, апеляційний суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції прийняв обґрунтоване рішення щодо повернення останньому зазначених коштів.

За таких обставин апеляційний суд визнає висновки суду першої інстанції обґрунтованими і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та зміни або скасування постанови суду.

На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги т.в.о. начальника Львівської митниці Міндоходів ОСОБА_3 та заступника начальника митниці ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову судді Галицького районного суду м. Львова від 16.07. 2013 року щодо ОСОБА_2 без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий : В.Михалюк