Ухвала суду № 45495876, 23.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2015 року м. Київ К/800/12791/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Бухтіярової І.О. Приходько І.В.,розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуфізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуОдеського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014у справі № 815/3375/13-аза позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4доБілгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової службипровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Білгород-Дністровської ОДПІ Одеської області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.12.2012 за № 0000861701, № 0000871701, № 0000881701.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.08.2013 позов задоволено повністю.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30.08.2013 скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.12.2012 за №0000881701, в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позову, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у відповідності до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку щодо дотримання позивачем вимог податкового та іншого законодавства з 01.07.2010 по 31.11.2011, за результатами якої складено акт №2770/17-01/НОМЕР_4 від 02.11.2012;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податкові зобов'язання з ПДВ за листопад 2010 року на суму 16 667 грн., ст.13 Декрету КМУ №13-92 від 26.12.92 року «Про прибутковий податок з громадян», в результаті чого позивачем занижено податок на доходи фізичних осіб від господарської діяльності за 4 квартал 2010 року на суму 12499,95 грн., п.177.1, п.177.2, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на доходи фізичних осіб від господарської діяльності за 2010 рік на суму 55 530,96 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем, зокрема, прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0000861701 від 18.12.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 20 833,75 грн. (з яких: 16 667,00 грн. - основний платіж та 4 166,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) податкове повідомлення-рішення №0000871701 від 18.12.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 85 038,64 грн., (з яких: 68 030,91 грн. - основний платіж та 17 007,73 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Скасовуючи податкове повідомлення-рішення №0000861701 від 18.12.2012, суд першої інстанції своє рішення про задоволення позову в цій частині мотивував тим, що відповідачем не враховано затрати позивача на купівлю товарів у ПП «Партнер» на суму 99986,58 грн., що підтверджуються матеріалами справи, а скасовуючи податкове повідомлення-рішення №0000871701, суд першої інстанції погодився з доводами позивача, що під час перевірки відповідачем не враховано витрати позивача на придбання товарів у ПП «Партнер» у вересні 2010 року та витрати у готівковій формі на придбання товарів у ФОП ОСОБА_5 протягом 2011 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.12.2012 за №0000861701, №0000871701, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про їх обгрунтованість, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, підставою для збільшення позивачу оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням №0000861701 від 18.12.2012 суми грошового зобов'язання з ПДВ є висновок відповідача щодо невключення позивачем в декларацію з ПДВ за листопад 2010 року до складу зобов'язань суми податку на додану вартість у розмірі 16 667 грн. за результатами операцій з ФОП ОСОБА_6, здійснення яких позивачем не заперечується.

Судом апеляційної інстанції встановлено та не заперечується позивачем, що у поданих платником податку деклараціях з ПДВ за липень-грудень 2010 року обсяги податкових зобов'язань та податкового кредиту дорівнюють нулю.

Тобто, за вказані податкові періоди позивачем задекларовано відсутність операцій з придбання та реалізації товарів, які підлягають оподаткуванням податком на додану вартість.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Досліджуючи надані позивачем видаткові та податкові накладні від 01.09.2010 за №107, №108, квитанції до прибуткового касового ордеру за вересень 2010 року, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що згідно пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» вказані первинні документи є підставою для формування позивачем сум податкового кредиту за вересень 2010 року, а не за листопад 2010 року.

При цьому, судом апеляційної інстанції зазначено, що факт уточнення позивачем у наступних податкових періодах показників податкового кредиту листопада 2010 року з урахуванням податкових накладних від ПП «Партнер» від 01.09.2010 за №107 та №108 судом не встановлено, а позивач на наявність таких обставин не посилається.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій щодо заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ за листопад 2010 та правомірності податкового повідомлення-рішення №0000861701 від 18.12.2012.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що підставою для збільшення позивачу суми грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням №0000871701 від 18.12.2012 є висновки відповідача щодо заниження позивачем оподатковуваного доходу за 4 кв. 2010 р. на суму 8 333 грн. (без ПДВ) внаслідок недекларування виручки в розмірі 100 000 грн. (з ПДВ), отриманої 05.11.2010 від ФОП ОСОБА_6, щодо завищення позивачем валового доходу за 2011 рік на суму 94 095 грн. внаслідок невідповідності самостійно задекларованих показників валового доходу на суму 1 404 115 грн. та суми документально підтвердженого валового доходу; завищення позивачем валових витрат за 2011 рік на суму 433 391 грн. внаслідок невідповідності самостійно задекларованих показників витрат на суму 1 398 663 грн. та суми документально підтверджених витрат.

За змістом п.177.2, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Так, судом апеляційної інстанції зазначено, що актом перевірки встановлено та не заперечується позивачем, що останній не декларував суми валового доходу та валових витрат в Декларації про доходи за 4 кв. 2010 року.

При цьому, судом апеляційної інстанції не встановлено факту уточнення позивачем показників валових витрат за 4 квартал 2010 року в наступних податкових періодах з урахуванням документів про придбання товарів у ПП «Парнтер» на суму 99 986,58 грн. згідно видаткових накладних від 01.09.2010 за №107 та №108.

Відповідно до п.44.6, п.44.7 ст.44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять доказів того, що після проведення перевірки і до моменту винесення спірних податкових повідомлень-рішень позивачем в порядку, передбаченому п.44.7 ст.44 Податкового кодексу України, були надані відповідачу первинні документи щодо придбання товарів у ПП «Парнтер» на суму 99 986,58 грн. та щодо придбання товарів у ФОП ОСОБА_5 за готівку на суму 654 744,35 грн. протягом вересня-грудня 2011.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, який, з урахуванням передбаченого статтею 44 Податкового кодексу України порядку щодо підтвердження платником показників своєї податкової звітності первинними документами, які визначені контролюючим органом в акті перевірки як відсутні, та з урахуванням відсутності доказів дотримання позивачем такого порядку, визнав посилання позивача та суду першої інстанції на неврахування відповідачем витрат на придбання товарів у ПП «Партнер» на суму 99 986,58 грн. і ФОП ОСОБА_5 на суму 654 744,35 грн. необґрунтованими та такими, що не спростовують правильність висновків акту перевірки, та дійшов висновку про відсутність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення № 0000871701 від 18.12.2012.

Доводи касаційної скарги вищенаведених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, а тому не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіІ.О. Бухтіярова І.В. Приходько