Рішення № 45492744, 15.06.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 751/2973/15-ц Провадження № 22-ц/795/1226/2015 Головуючий у I інстанції - Гордійко Ю. Г. Доповідач - Мамонова О. Є.Категорія - цивільна

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого -судді: Мамонової О.Є.,

суддів: Кузюри Л.В., Позігуна М.І.

при секретарі: Козлачковій Ю.В.

за участю: представника позивача - адвоката Порхуна С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3, в якому просила визнати спільною сумісною власністю подружжя (сторін по справі) на 1/2 частину жилого будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 та складається з будинку, який має жилу площу 38,5 кв.м та двох сараїв; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 ідеальну частину жилого будинку АДРЕСА_1, що складає 19,25 кв.м жилої площі та 1/2 ідеальну частину двох сараїв, розташованих в АДРЕСА_1; залишити за ОСОБА_3 право власності на 1/4 ідеальну частину жилого будинку АДРЕСА_1, що складає 19,25 кв.м жилої площі та 1/2 ідеальну частину двох сараїв, розташованих в АДРЕСА_1. Позов обґрунтовувала тим, що сторонами під час перебування у шлюбі було придбане спірне домоволодіння на ім'я відповідача. Згоди на поділ в позасудовому порядку з відповідачем не досягнуто.

Заочним рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 травня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції та ухвалити нове по суті позовних вимог, яким задовольнити позов повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, винесеним без врахування фактичних обставин справи та без дотримання норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає, що районний суд не дав належної оцінки таким доказам, як договір купівлі-продажу від 05.10.1970 року та акт прийняття індивідуального домоволодіння від 28.07.1970 року, якими підтверджується жила площа спірної частини будинку в розмірі 38,5 кв.м та загальна - 64,6 кв.м. Вказує, що різниця жилої площі у технічному паспорті від 1982 року у розмірі 5,5 кв.м виникла внаслідок самовільного добудування ще однієї кімнати. Таким чином, на думку апелянта, висновок суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог, в тому числі площі спірного домоволодіння, є помилковими.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача - адвоката Порхуна С.В., який підтримав апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, матеріали інвентаризаційної справи КП «Чернігівське міжміське БТІ» № 10445 на домоволодіння АДРЕСА_1 та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з недоведеності позову допустимими доказами, відсутності даних щодо розмірів спірного нерухомого майна і сараїв на час розгляду справи.

Проте з такими висновками місцевого суду не може погодитись апеляційний суд через невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Судом по справі встановлено, що 02 березня 1948 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (дівоче прізвище ОСОБА_2) зареєстровано шлюб (а.с.12).

З матеріалів інвентаризаційної справи КП «Чернігівське міжміське БТІ» № 10445 на домоволодіння АДРЕСА_1 вбачається, що згідно договору купівлі-продажу від 05 жовтня 1970 року ОСОБА_3 купив, а ОСОБА_5, продала половину будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.69-70 інвентаризаційна справа № 10445).

Власником іншої 1/2 частини спірного домоволодіння є ОСОБА_6, якому 1/4 частина належить на підставі договору дарування від 21 лютого 1996 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Тарасенко В.Г. за №431 та 1/4 частина - на підставі рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 квітня 2011 року (а.с. 39).

Статтею 22 КпШС України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Частиною 1, 3 ст. 368 ЦК України передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Враховуючи, що 1/2 частина будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 була придбана на ім'я ОСОБА_3 під час знаходження сторін у шлюбі, вона є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу між сторонами в рівних частинах.

З позовної заяви вбачається та підтверджено в судовому засіданні апеляційного суду представником позивачки, що ОСОБА_2 заявлено позов про визнання за нею права власності на 1/2 ідеальну частину спільного майна подружжя, а саме половину будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, без його реального розподілу. Одночасно в позовній заяві позивачка просить визнати за сторонами право власності на 1/2 ідеальну частину двох сараїв за даною адресою.

Згідно зі ст. 186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи норми ст.ст. 186, 380, 381 ЦК України господарсько-побутові будівлі (сарай, гараж, санвузол і под.) наземні і підземні комунікації (водопостачання, очисні споруди тощо), що розташовані з житловим будинком на одній земельній ділянці і призначені для забезпечення власника необхідними засобами благоустрою, вважаються приналежністю головної речі і не є самостійними нерухомими речами, у зв'язку з чим право власності на зазначені будівлі та споруди як на окремі об'єкти визнаватися не може.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню шляхом визнання за нею та відповідачем ОСОБА_3 права власності на 1/4 ідеальну частину будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 за кожним без визнання за сторонами права власності окремо на 1/2 ідеальну частину двох сараїв за даною адресою.

Враховуючи, що висновки суду не відповідають обставинам справи, і як наслідок, судом неправильно застосовані норми матеріального права, апеляційний суд на підставі пп. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

За даними інвентаризаційної справи КП «Чернігівське міжміське БТІ» №10445 на домоволодіння АДРЕСА_1 станом на 23.09.2010 року вартість будинку становила 259120 грн.

У зв'язку з задоволенням вимог позивачки про визнання за нею права власності на 1/4 частину будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню понесені нею і документально підтверджені судові витрати у сумі 971 грн. 70 коп. (647,80 грн. (259120 грн. x 1/4 x 1%) за розгляд справи у суді першої інстанції (а.с.2,34) + 323,90 грн. (259120 грн. x 1/4 x 1% x 50%) за апеляційний розгляд справи (а.с.75)).

Керуючись ст.ст. 22, 28 КпШС України, ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Заочне рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 травня 2015 року - скасувати.

Позов ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 ідеальну частину будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/4 ідеальну частину будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 971 грн. 70 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: