Рішення № 45458132, 22.06.2015, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.06.2015 Справа № 920/717/15

За позовом: Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт»-«Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш», м. Київ,

до відповідача: Казенного підприємства Шосткинськоий казенний завод «Зірка», м. Шостка, Сумська область,

про стягнення 606 378 грн. 65 коп.

Суддя О.Ю. Резніченко

Представники:

від позивача: Карпова Т.В., довіреність № 27/11-11Д від 13.01.2015 року,

від відповідача: не з'явився.

У засіданні брали участь: секретар судового засідання - А.І. Сидорук.

Суть спору: Позивач просить суд стягнути з відповідача 600000 грн. боргу, 6378 грн. 65 коп. витрат на обслуговування акредитиву за неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами 19.04.2011 року договору комісії № 5/45-Д.

Позивач подав письмові пояснення по справі, в яких обґрунтовує позицію по справі та наполягає на задоволенні заявлених вимог.

Позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача 600000 грн. боргу та відмовляється від 6378 грн. 65 коп. боргу, який пов'язаний з витратами на обслуговування акредитиву.

Суд приймає заяву до розгляду, оскільки право на подання такої заяви передбачено ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК).

Представник позивача в судовому засіданні усно зазначив, що наполягає на задоволенні позовних вимог.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечує та зазначає, що договір між сторонами дійсно був укладений, кошти позивача надходили на рахунок відповідача, однак заперечує проти стягнення з відповідача вищезазначеної суми, оскільки неможливість виконання договору виникла не з вини відповідача.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням, яке міститься в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Між сторонами 19.04.2011 року був укладений договір комісії № 5/45-Д (надалі - Договір).

20.04.2011 року сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Договору, якою доповнили Договір п. 6.12-6.15.

Відповідно до п. 1.1. Договору відповідач доручає позивачу, а позивач бере на себе зобов'язання, за комісійну плату, укласти на умовах, що не суперечать цьому Договору, та виконати від свого імені, в інтересах відповідача та за рахунок останнього, контракт з інозамовниками (надалі - покупець), на експортну поставку піроцелюлозного полотна.

Пунктом 6.12. Договору сторони визначили, що у разі відсутності надходження валютних коштів від покупця (у повному або частковому обсязі) позивач бере на себе зобов'язання (делькредере) здійснити перерахування коштів на рахунок відповідача згідно з умовами п. 6.8. Договору (відповідно у повному або частковому обсязі) за додаткову плату.

Відповідно до п. 6.12. Договору позивач перерахував грошові кошти на розрахунковий рахунок відповідача, платіжним дорученням від 21.04.2011року № 679 у розмірі 400 000 грн. 00 коп. та платіжним дорученням від 27.04.2011 року № 705 у розмірі 200 000 грн. 00 коп., а всього 600 000 грн. 00 коп..

Позивач листами неодноразово звертався до відповідача з пропозицією укласти додаткову угоду, якою пропонував припинити дію Договору, у зв'язку із припиненням поставок товарів військового та спеціального призначення до Сирійської Арабської Республіки, а також вимагав від відповідача повернути позивачеві грошові кошти у розмірі 600000 грн. авансового платежу.

Позивач направив на адресу відповідача рахунок на оплату вищезазначеної суми № 77 від 07.06.2013 року.

У відповіді на лист відповідач, не заперечуючи факт отримання 600000 грн. від позивача, наголосив на тому, що з його боку виконані зобов'язання по виготовленню матеріалів в повному обсязі і матеріал готовий до поставки.

Так як відповідач 600000 грн. заборгованість не сплатив, то позивач звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного:

Між сторонами 19.04.2011 року був укладений договір комісії № 5/45-Д.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 12.1 Договору сторони самостійно визначили умову про момент вступу в силу Договору, а саме, що Договір вступає в силу після його підписання повноважними представниками та отримання позивачем дозволу Державної служби експортного контролю на експорт матеріалів, що є предметом цього Договору.

Відповідно до ст. 640 Цивільного кодексу України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідно також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Момент укладення реального договору відповідно до ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України є момент передачі майна та (або) вчинення іншої передбаченої дії. Момент вчинення договору може залежати не лише від позиції законодавця щодо конструкції договору, яка може бути консесуальною або реальною, але і від волі сторін щодо побудови укладеного (укладаємого) по конструкції консесуального або реального договору.

Сторони самостійно встановили, що Договір є укладеним з моменту вчинення певної дії - отриманням позивачем дозволу Державної служби експортного контролю на експорт матеріалів.

Матеріали справи не містять виданого позивачу дозволу Державної служби експортного контролю на експорт матеріалів.

Крім того, як зазначає і сам позивач, такий дозвіл на експорт матеріалів позивачем отриманий не був.

Також, відповідно до Рішення Ради ЄС 2013/255/CFSP від 31.05.2013 року заборонено продаж, поставку, передачу або експорт техніки, товарів та технологій, що можуть бути використані для внутрішніх репресій у Сирії. Санкції, передбачені Рішенням Ради ЄС 2013/255/CFSP від 31.05.2013 року, діють до 01.06.2014 року, а тому дозвіл на такі поставки не міг бути отриманий позивачем у цей період.

Таким чином Договір не вступив в силу, оскільки позивачем не був отриманий дозвіл Державної служби експортного контролю на експорт матеріалів і сторонами не дотриманий п. 12.1 Договору.

Посилання позивача на те, що Додаткова угода 1 до Договору набрала сили з моменту її підписання сторонами, а тому і Договір вступив в силу, не приймається судом до уваги, оскільки все, що не обумовлено цією Додатковою угодою, виконується на умовах Договору комісії № 5/45-Д від 19.04.2011 року, а Додаткова угода змінює лише доповнює Договір п.п. 6.12-6.15.

Згідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Наполягати на задоволенні позовних вимог, змінювати предмет або підставу подання позову, подавати клопотання є правом позивача, а не обов'язком.

Позивач самостійно обрав предмет та підставу позову. Як на підставу своїх позовних вимог, позивач посилається на невиконання відповідачем договірних зобов'язань та обгрунтовує позов нормами матеріального права - Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, - які регулюють договірні зобов'язання.

Суд не може самостійно змінювати підставу чи предмет позову, оскільки це буде порушенням принципу змагальності сторін та необгрунтованим виходом за межі позовних вимог, які не заявлялись позивачем.

Відповідно до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Позивач не скористався наданим йому правом змінити предмет або підставу позову.

Таким чином позивачем невірно визначена підстава для звернення до суду із позовною заявою, так як у даному випадку стягнення заборгованості у розмірі 600000 грн. не може здійснюватися на підставі норм матеріального права, які регулюють виконання договірних зобов'язань, оскільки Договір не вступив в силу (між позивачем та відповідачем не виникли права та обов'язки саме як між сторонами договору комісії).

При цьому, позивач не позбавлений права вимагати від відповідача повернення 600000 грн. боргу з урахуванням фактичних обставин, які виникли між сторонами та обгрунтуванням своїх вимог відповідними правовими нормами.

Враховуючи вищезазначене, вимога позивач про стягнення 600000 грн. 00 коп. з відповідача є неправомірною та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК при відмові у позові витрати по сплаті судового сбору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК, суд

В И Р І Ш И В :

1. В задоволенні позову - відмовити.

Повне рішення складено 24.06.2015 року.

Суддя О.Ю. Резніченко