Рішення № 45456869, 23.06.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.06.15р. Справа № 904/3778/15

За позовом Спільного українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю "Лай-Спеції" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор Трейд" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за поставлений товар згідно договору № 863 від 27.11.2014 у загальному розмірі 38 628 грн. 77 коп. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Буріма С.І. - представник (довіреність б/н від 01.03.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Спільне українсько-німецьке товариство з обмеженою відповідальністю "Лай-Спеції" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор Трейд" (далі - відповідач) заборгованість за поставлений товар згідно договору № 863 від 27.11.2014 у загальному розмірі 28 780 грн. 95 коп.

Ціна позову на момент звернення із ним до суду складалася з наступних сум:

- 22 246 грн. 77 коп. - основний борг;

- 2 670 грн. 39 коп. - пеня;

- 3 707 грн. 22 коп. - інфляційні втрати;

- 156 грн. 57 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 863 від 27.11.2014 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений в період з 02.12.2014 по 25.12.2014 товар (спеції та харчові добавки для м'ясної промисловості) у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 22 246 грн. 77 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.7. договору (в редакції протоколу розбіжностей до договору № 863 від 27.11.2014) позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 13.01.2015 по 24.04.2015 в сумі 2 670 грн. 39 коп. Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з січня 2015 року по березень 2015 року в сумі 3 707 грн. 22 коп., а також 3% річних за період прострочення з 13.01.2015 по 24.04.2015 у сумі 156 грн. 57 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 02.06.2015.

Представник позивача у судове засідання 02.06.2015 з'явився, але вимоги ухвали суду від 05.05.2015 у повному обсязі не виконав.

Так, у судовому засіданні 02.06.2015 представником позивача було викладено зміст позову, наведені доводи в його обґрунтування.

Представник відповідача у судове засідання 02.06.2015 не з'явився, вимоги ухвали суду від 05.05.2015 не виконав, при цьому, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, але доказів на підтвердження викладених у ньому обставин не надав. Отже, судом в задоволенні клопотання відповідача відмовлено, у зв'язку з його необґрунтованістю та недоведеністю належними доказами.

Судом було зауважено, що сторонами вимоги ухвали суду від 05.05.2015 не виконані, крім того, для правильного вирішення господарського спору існувала необхідність витребувати додаткові докази, а також повторно викликати представників позивача та відповідача у судове засідання.

Так, ухвалою суду від 02.06.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 23.06.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки відповідача до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

У судове засідання 23.06.2015 з'явився представник позивача.

Також від позивача надійшла заява про уточнення розміру позовних вимог, в якій він зазначає про збільшення позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар згідно договору № 863 від 27.11.2014 у загальному розмірі 38 628 грн. 77 коп.

Ціна позову на момент звернення із ним до суду складалася з наступних сум:

- 22 246 грн. 77 коп. - основний борг;

- 4 833 грн. 46 коп. - пеня;

- 11 288 грн. 43 коп. - інфляційні втрати;

- 260 грн. 11 коп. - 3% річних.

При цьому, відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до положень пункту 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Дослідивши заяву про збільшення позовних вимог, судом визначено, що, фактично, позивач збільшив лише розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних, розрахувавши їх за більш тривалий період.

Зважаючи на те, що позивачем були заявлені у позовній заяві вимоги щодо стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних, у заяві позивачем не було заявлено додаткові вимоги, крім того, позивач звернувся із вказаною заявою не виходячи за межі суми сплаченого при зверненні із позовом судового збору, судом було прийнято вказану заяву до розгляду. А отже, має місце нова ціна позову 38 628 грн. 77 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Так, у судовому засіданні 23.06.2015 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, з урахуванням їх уточнення (збільшення), просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання 23.06.2015 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Адреса відповідача підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 30.04.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49038, м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 27, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2015 була отримана відповідачем 08.05.2015, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994524847035 (4903806043006), яке повернулося до господарського суду з відповідною відміткою про отримання, а ухвала суду від 02.06.2015 була отримана відповідачем 08.06.2015, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994526080572 (4903806105311), яке також повернулося до господарського суду з відповідною відміткою про отримання її відповідачем.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2015 та від 02.06.2015 були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, але відповідач не скористався своїм правом на участь його представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представників позивача та відповідача.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

27.11.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Амстор Трейд" (далі - покупець, відповідач) та Спільним українсько-німецьким товариством з обмеженою відповідальністю "Лай-Спеції" (далі - постачальник, позивач) було укладено договір № 863 (далі - договір) (а.с.11-15), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставляти товар на умовах DDP (рампа торгівельного центру в місті поставки - згідно замовлення покупця), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість відповідно до умов договору (пункт 1.1. договору).

У пунктах 7.1. та 7.3. договору сторони узгодили, що договір діє з моменту його підписання сторонами до 31.12.2014. Дія договору автоматично продовжується на наступний термін, якщо жодна зі сторін не попередить письмово іншу сторону про припинення дії договору за один місяць до закінчення терміну дії договору, вказаного в пункті 7.1. договору.

Доказів зміни або розірвання договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У пункті 2.2. договору зазначено, що постачальник гарантує виконання прийнятого замовлення та зобов'язаний здійснити постачання товару в асортименті та кількості, що замовлена покупцем.

Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарно-транспортної накладної, яка засвідчує момент передачі товару. Дата підписання накладної зазначається на штампі покупця "приймання товару" (пункт 2.6. договору).

Позивач на виконання умов договору у період з 02.12.2014 по 25.12.2014 поставив відповідачу товар на загальну суму 22 246 грн. 77 коп., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видаткова накладна № 323 від 02.12.2014 на суму 4 662 грн. 00 коп. (а.с.17);

- видаткова накладна № 355 від 11.12.2014 на суму 1 409 грн. 94 коп. (а.с.18);

- видаткова накладна № 376 від 17.12.2014 на суму 2 342 грн. 34 коп. (а.с.19);

- видаткова накладна № 377 від 17.12.2014 на суму 3 695 грн. 67 коп. (а.с.20);

- видаткова накладна № 511 від 25.12.2014 на суму 451 грн. 20 коп. (а.с.21);

- видаткова накладна № 512 від 25.12.2014 на суму 5 254 грн. 32 коп. (а.с.22);

- видаткова накладна № 514 від 25.12.2014 на суму 2 753 грн. 70 коп. (а.с.23);

- видаткова накладна № 515 від 25.12.2014 на суму 1 677 грн. 60 коп. (а.с.24).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до оформлення видаткової накладної, вказані накладні підписані представниками відповідача та скріплені його печаткою, крім видаткових накладних № 323 від 02.12.2014 на суму 4 662 грн. 00 коп. та № 355 від 11.12.2014 на суму 1 409 грн. 94 коп.

З приводу підтвердження отримання товару за вказаними двома не підписаними зі сторони відповідача накладними, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, позивачем на підтвердження отримання товару за вказаними накладними додано до справи наступні документи:

- щодо видаткової накладної № 323 від 02.12.2014 на суму 4 662 грн. 00 коп.: замовлення на поставку № 14414456/2839942 від 01.12.2014 (а.с.57), з якого вбачається, що відповідачем у відповідності до положень пунктів 2.1. та 2.2. договору було замовлено поставку товару, а саме: визначено асортимент та кількість товару, а також місце доставки: 14 Амстор, м.Мелітополь, вул. Дзержинського, 79. Відповідно до квитанції про прийом вантажу № 0790089176 від 02.12.2014 позивачем (відправник) було здано до перевезення на адресу відповідача (отримувач): м. Мелітополь, вул. Дзержинського, 79 вантаж (а.с.56). Крім того, в матеріалах справи містяться акти отримання багажу, на яких містяться підпис та печатка відповідача щодо прийняття товару (а.с.58). При цьому, судом встановлено, що товар, перелічений у замовленні від 01.12.2014 повністю збігається з товаром, зазначеним в накладній № 323 від 02.12.2014 на суму 4 662 грн. 00 коп. Враховуючи викладене, суд приймає визначені докази, які в сукупності підтверджують факт отримання товару за вказаною видатковою накладною відповідачем.

- щодо видаткової накладної № 355 від 11.12.2014 на суму 1 409 грн. 94 коп.: замовлення на поставку № 14469289/18569 від 10.12.2014 (а.с.54), з якого вбачається, що відповідачем у відповідності до положень пунктів 2.1. та 2.2. договору було замовлено поставку товару, а саме: визначено асортимент та кількість товару, а також місце доставки: 25 Амстор, м. Миколаїв, вул. Героїв Сталінграда, 9р. Відповідно до квитанції про прийом вантажу № 0860055733 від 11.12.2014 позивачем (відправник) було здано до перевезення на адресу відповідача (отримувач): м. Миколаїв, вул. Героїв Сталінграда, 9-Р вантаж (а.с.53). Крім того, в матеріалах справи містяться акти отримання багажу, на яких містяться підпис та печатка відповідача щодо прийняття товару (а.с.55). При цьому, судом встановлено, що товар, перелічений у замовленні від 10.12.2014 повністю збігається з товаром, зазначеним в накладній № 355 від 11.12.2014 на суму 1 409 грн. 94 коп. Враховуючи викладене, суд приймає визначені докази, які в сукупності підтверджують факт отримання товару за вказаною видатковою накладною відповідачем.

Крім того, до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості поставленого позивачем товару.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем також не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірних накладних (та документів, що зазначені вище) без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Так, у пунктах 5.1. та 5.5. (в редакції протоколу розбіжностей від 27.11.2014) договору сторони узгодили, що загальну суму договору складає сума товару, отриманого по всім накладним. Покупець зобов'язаний здійснювати оплату за поставлений товар, за вирахуванням сум, які передбачені договором, які настануть після спливу 40 календарних днів з моменту поставки товару, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Покупець здійснює оплату товарів два рази на тиждень по робочих вівторках та четвергам (в день, який раніше настане після спливу строку оплати).

Оплата за договором здійснюється за умови надання постачальником належним чином оформлених документів, надання яких є необхідним згідно цього договору та чинного законодавства України. У випадку ненадання постачальником належних документів покупець має право відстрочити дату розрахунку з постачальником на строк затримки оформлення (надання) необхідних документів.

В порушення умов пункту 5.5. договору (в редакції протоколу розбіжностей від 27.11.2014) відповідачем в порядку та строки, визначені вказаним пунктом, отриманий товар у повному обсязі оплачений не був.

З приводу положень частини 2 пункту 5.5. договору суд зазначає наступне.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом також враховано, що у пункті 2.5. договору визначено зобов'язання постачальника надавати разом з кожною партією товару до торгового центру покупця наступні документи:

- товарно-транспорту накладну (за формою згідно додатку №А), що не містить інформацію про ціну товару;

- замовлення;

- санітарно-гігієнічний висновок;

- посвідчення якості товару;

- ветеринарне свідоцтво;

- копію декларації виробника про оптову ціну на продовольчі товари, або інформацію про митну вартість імпортних товарів, щодо яких запроваджено державне регулювання;

- технічний паспорт (на побутові товари);

- інші документи на товар, надання яких передбачено чинним законодавством України;

- довіреність на представника постачальника або перевізника, що надає право передачі товару, отримання поверненого покупцем товару, складання актів невідповідності товару умовам договору або вимогам законодавства.

В цьому ж пункті договору визначено - якщо визначені документи (чи один із них) не будуть надані разом з товаром або будуть надані в неналежному вигляді чи не в повному обсязі, то покупець має право не приймати такий товар або відстрочити дату розрахунку з постачальником на строк затримки оформлення (надання) необхідних документів.

Отже, з приводу зобов'язання, визначеного у вказаному пункті договору, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, статтею 666 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Так, матеріали справи не містять, а сторонами у справі не надано доказів:

- звернення відповідача до позивача з вимогою надати визначені пунктом 2.5. договору документи, встановивши при цьому, розумний строк для їх передання;

- відмови відповідача від договору № 1863 від 27.11.2014;

- доказів повного повернення отриманого за період з 02.12.2014 по 25.12.2014 товару на загальну суму 22 246 грн. 77 коп. чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем своїх зобов'язань за договором у повному обсязі у відповідності до вимог законодавства та умов укладеного між сторонами договору.

Враховуючи викладене, а також визначені контрагентами у пункті 5.5. (в редакції протоколу розбіжностей від 27.11.2014), порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище видатковими накладними настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 22 246 грн. 77 коп. позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Так, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 22 246 грн. 77 коп.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 6.7. договору (редакція протоколу розбіжностей від 27.11.2014) сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати за поставлений товар покупець на вимогу постачальника сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем за загальний період з 14.01.2015 по 22.06.2015 в сумі 4 833 грн. 46 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок, що доданий до заяви про уточнення розміру позовних вимог, судом встановлено, що він проведений із порушеннями, оскільки до періоду прострочення позивачем включено день оплати.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- видаткова накладна № 323 від 02.12.2014 на суму 4 662 грн. 00 коп., строк оплати - 13.01.2015, період прострочення з 14.01.2015 по 22.06.2015, сума пені - 1 062 грн. 43 коп.;

- видаткова накладна № 355 від 11.12.2014 на суму 1 409 грн. 94 коп., строк оплати - 20.01.2015, період прострочення з 21.01.2015 по 22.06.2015, сума пені - 313 грн. 74 коп.;

- видаткова накладна № 376 від 17.12.2014 на суму 2 342 грн. 34 коп., строк оплати - 27.01.2015, період прострочення з 28.01.2015 по 22.06.2015, сума пені - 508 грн. 64 коп.;

- видаткова накладна № 377 від 17.12.2014 на суму 3 695 грн. 67 коп., строк оплати - 27.01.2015, період прострочення з 28.01.2015 по 22.06.2015, сума пені - 802 грн. 52 коп.;

- видаткова накладна № 511 від 25.12.2014 на суму 451 грн. 20 коп., строк оплати - 03.02.2015, період прострочення з 04.02.2015 по 22.06.2015, сума пені - 95 грн. 56 коп.;

- видаткова накладна № 512 від 25.12.2014 на суму 5 254 грн. 32 коп., строк оплати - 03.02.2015, період прострочення з 04.02.2015 по 22.06.2015, сума пені - 1 112 грн. 76 коп.;

- видаткова накладна № 514 від 25.12.2014 на суму 2 753 грн. 70 коп., строк оплати - 03.02.2015, період прострочення з 04.02.2015 по 22.06.2015, сума пені - 583 грн. 18 коп.;

- видаткова накладна № 515 від 25.12.2014 на суму 1 677 грн. 60 коп., строк оплати - 03.02.2015, період прострочення з 04.02.2015 по 22.06.2015, сума пені - 355 грн. 28 коп., а всього 4 834 грн. 11 коп.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума пені в розмірі 4 833 грн. 46 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення пені.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення пені в розмірі 4 833 грн. 46 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом досліджені розрахунки інфляційних втрат та 3% річних позивача, що додані до заяви про уточнення розміру позовних вимог, та встановлено, що вони містять ті ж помилки, що і розрахунки пені - день оплати товару врахований в період заборгованості, а отже вказані розрахунки визнаються судом необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

При цьому, судом враховано, що за змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- видаткова накладна № 323 від 02.12.2014 на суму 4 662 грн. 00 коп., строк оплати - 13.01.2015, інфляційні втрати за період з лютого 2015 року по червень 2015 року складають 1 673 грн. 66 коп.;

- видаткова накладна № 355 від 11.12.2014 на суму 1 409 грн. 94 коп., строк оплати - 20.01.2015, інфляційні втрати за період з лютого 2015 року по червень 2015 року складають 506 грн. 17 коп.;

- видаткова накладна № 376 від 17.12.2014 на суму 2 342 грн. 34 коп., строк оплати - 27.01.2015, інфляційні втрати за період з лютого 2015 року по червень 2015 року складають 840 грн. 90 коп.;

- видаткова накладна № 377 від 17.12.2014 на суму 3 695 грн. 67 коп., строк оплати - 27.01.2015, інфляційні втрати за період з лютого 2015 року по червень 2015 року складають 1 326 грн. 75 коп.;

- видаткова накладна № 511 від 25.12.2014 на суму 451 грн. 20 коп., строк оплати - 03.02.2015, інфляційні втрати за період з березня 2015 року по червень 2015 року складають 131 грн. 30 коп.;

- видаткова накладна № 512 від 25.12.2014 на суму 5 254 грн. 32 коп., строк оплати - 03.02.2015, інфляційні втрати за період з березня 2015 року по червень 2015 року складають 1 529 грн. 01 коп.;

- видаткова накладна № 514 від 25.12.2014 на суму 2 753 грн. 70 коп., строк оплати - 03.02.2015, інфляційні втрати за період з березня 2015 року по червень 2015 року складають 801 грн. 33 коп.;

- видаткова накладна № 515 від 25.12.2014 на суму 1 677 грн. 60 коп., строк оплати - 03.02.2015, інфляційні втрати за період з березня 2015 року по червень 2015 року складають 488 грн. 18 коп., а всього 7 297 грн. 30 коп.

Враховуючи вищевикладене, вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 7 297 грн. 30 коп.

Крім того, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- видаткова накладна № 323 від 02.12.2014 на суму 4 662 грн. 00 коп., строк оплати - 13.01.2015, період прострочення з 14.01.2015 по 22.06.2015, сума 3% річних - 61 грн. 31 коп.;

- видаткова накладна № 355 від 11.12.2014 на суму 1 409 грн. 94 коп., строк оплати - 20.01.2015, період прострочення з 21.01.2015 по 22.06.2015, сума 3% річних - 17 грн. 73 коп.;

- видаткова накладна № 376 від 17.12.2014 на суму 2 342 грн. 34 коп., строк оплати - 27.01.2015, період прострочення з 28.01.2015 по 22.06.2015, сума 3% річних - 28 грн. 11 коп.;

- видаткова накладна № 377 від 17.12.2014 на суму 3 695 грн. 67 коп., строк оплати - 27.01.2015, період прострочення з 28.01.2015 по 22.06.2015, сума 3% річних - 44 грн. 35 коп.;

- видаткова накладна № 511 від 25.12.2014 на суму 451 грн. 20 коп., строк оплати - 03.02.2015, період прострочення з 04.02.2015 по 22.06.2015, сума 3% річних - 5 грн. 15 коп.;

- видаткова накладна № 512 від 25.12.2014 на суму 5 254 грн. 32 коп., строк оплати - 03.02.2015, період прострочення з 04.02.2015 по 22.06.2015, сума 3% річних - 60 грн. 03 коп.;

- видаткова накладна № 514 від 25.12.2014 на суму 2 753 грн. 70 коп., строк оплати - 03.02.2015, період прострочення з 04.02.2015 по 22.06.2015, сума 3% річних - 31 грн. 46 коп.;

- видаткова накладна № 515 від 25.12.2014 на суму 1 677 грн. 60 коп., строк оплати - 03.02.2015, період прострочення з 04.02.2015 по 22.06.2015, сума 3% річних - 19 грн. 17 коп., а всього 267 грн. 31 коп.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума 3% річних, що є меншою, ніж визначена судом, а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не заявлено, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в цій частині. Тому вимоги позивача про стягнення 3% річних визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 260 грн. 11 коп., що заявлена позивачем.

Отже, позовні вимоги в цілому підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1, 4-5, 22, 33, 34, 43, 49, 55, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор Трейд" (49038, м.Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 27; ідентифікаційний код 39135315) на користь Спільного українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю "Лай-Спеції" (02140, м. Київ, вул. О.Мишуги, 2/401; ідентифікаційний код 24585755) - 22 246 грн. 77 коп. - основного боргу, 4 833 грн. 46 коп. - пені, 7 297 грн. 30 коп. - інфляційних втрат, 260 грн. 11 коп. - 3% річних, 1 638 грн. 23 коп. витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко