Ухвала суду № 45456353, 11.06.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції - Фролова І.В.

№ 22-ц/796/8024/2015 Доповідач - Борисова О.В.

Справа №761/24493/14-ц

м. Київ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Гаращенка Д.Р.

при секретарі: Греку А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 квітня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві про встановлення факту проживання однією сім'єю та усунення від права на спадкування,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2014 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом, в якому з урахуванням уточнень просив суд встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як чоловіка та жінки однією сім'єю з 23 грудня 1995 року по ІНФОРМАЦІЯ_4, усунути ОСОБА_3 від права на спадкування майна після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 та визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 квітня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити, встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як чоловіка та жінки однією сім'єю з 23 грудня 1995 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 та усунути ОСОБА_3 від права на спадкування майна після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4

Посилається на те, що неправильним є висновок суду першої інстанції про те, що інституційне доказове значення в даній справі може ґрунтуватись тільки на письмових доказах.

Зазначає, що правова позиція Верховного Суду України викладена в п.21 Постанови Пленуму від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» про те, що до числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоч і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала в зареєстрованому шлюбі з іншою особою є такою, що не відповідає ані букві, ані духу закону.

Вказує, що з показань всіх допитаних в судовому засіданні свідків встановлено, що ОСОБА_4 через хворобу перебувала у безпорадному стані та потребувала моральної підтримки свого брата ОСОБА_3, а в матеріальному плані була забезпечена ОСОБА_1

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та на невірну оцінку судом доказів.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив рішення суду залишити без змін.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, направив до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з його участю в судовому засіданні Печерського районного суду м. Києва, разом з тим доказів на підтвердження вказаних обставин не надав, а тому колегія суддів вважає причини його неявки неповажними.

Позивач та третя особа в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 23 грудня 1995 року по 20 листопада 2008 року.

06 серпня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб.

ОСОБА_1 та ОСОБА_5 мають спільних дітей: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3.

08 лютого 2012 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було розірвано.

З 09 лютого 2012 року і до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено не було.

29 липня 2013 року до Першої київської державної нотаріальної контори ОСОБА_1 була подана заява про прийняття спадщини після померлої, проте нотаріус відмовив позивачу у вчиненні нотаріальної дії та запропонував звернутися до суду для вирішення питання встановлення черговості спадкування за законом, оскільки в матеріалах спадкової справи була присутня заява спадкоємця попередньої черги - ОСОБА_3

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд виходив з їх безпідставності та недоведеності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

За правилами ст.25 СК України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

За приписами ст.1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Пунктом 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» встановлено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.

До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК.

Таким чином обґрунтованим є висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю, оскільки в період з 1995 року по 20 листопада 2008 року позивач та померла перебували в зареєстрованому шлюбі, а з 6 серпня 2009 року по 08 лютого 2012 року позивач перебував у шлюбі з іншою особою - ОСОБА_5, а тому правових підстав для встановлення факту проживання позивача зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини немає.

Правильним є також висновок суду першої інстанції про те, що не підлягає задоволенню позовна вимога про усунення від права на спадкування з огляду на таке.

Відповідно до положень ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 є двоюрідним братом ОСОБА_4 та є спадкоємцем третьої черги відповідно до ст.ст. 1263, 1266 ЦК України.

30 жовтня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до Першої Київської нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Відповідно до ч.5 ст.1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Частиною 6 ст.1224 ЦК України визначено, що положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

При цьому, ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто, ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно ч.5 ст.1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не довів сукупності фактів ухилення відповідача від надання спадкоємцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані і потреби спадкодавця в допомозі саме відповідача.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи померла в період з 2010 року по 2012 рік неодноразово виїжджала за кордон, а в січні 2012 році придбала автомобіль MITSUBISHI PAJERO, 2007 року випуску, а в квітні 2012 року автомобіль TOYOTA RAV4, 2012 року випуску, що свідчить про те, що вона не потребувала матеріальної допомоги від відповідача.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених ч.5 ст.1224 ЦК України підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення ОСОБА_3 від права на спадкування після ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_4.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не дав належну оцінку показам свідків, які підтвердили факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як чоловіка та жінки однією сім'єю з часу їх розлучення і до часу смерті останньої колегія суддів відхиляє, оскільки суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги вказані свідчення, оскільки позивач з 2009 року перебував в іншому зареєстрованому шлюбі, крім того, як встановлено рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 лютого 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу останні не ведуть спільного господарства з жовтня 2010 року, при цьому вони намагалися зберегти сім'ю.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом вимог ст.212 ЦПК України колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки при ухваленні рішення відповідно до ст.212 ЦПК України суд першої інстанції оцінив докази з урахуванням вимог ст.ст. 58, 59 ЦПК України та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин ухвалив рішення відповідно до заявлених позовних вимог.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И ЛА:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: