Постанова № 45454199, 22.06.2015, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

22 червня 2015 року

м. Полтава

Справа №816/2037/15

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Кукоба О.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Дніпроагролан" до Хорольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Дніпроагролан" (надалі - позивач, ТОВ "Агрофірма "Дніпроагролан") звернулось до суду з позовом до Хорольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі - відповідач, Хорольська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.03.2015 №0000202200, яким позивача на підставі статті 126 Податкового кодексу України зобов’язано сплатити штраф в розмірі 167 686 грн 40 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ТОВ "Агрофірма "Дніпроагролан" є сільськогосподарським підприємством та зареєстроване як суб’єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, а тому до нього не може бути застосовано штрафних санкцій за несвоєчасне перерахування податку на додану вартість на спеціальний рахунок суб’єкта господарювання у банку, оскільки сума такого податку не вважається грошовим зобов’язанням платника у розумінні Податкового кодексу України.

Відповідач позов не визнав. У письмових запереченнях зазначив, що на порушення вимог пункту 57.1 статті 57, пункту 203.1 статті 203, пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України, пункту 3 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів ТОВ "Агрофірма "Дніпроагролан" несвоєчасно (з простроченням на один день) перераховано суму податкового зобов’язання, зазначену ним у податковій декларації спеціального режиму оподаткування сільськогосподарського товаровиробника за червень 2014 року, у зв’язку з чим спірним податковим повідомленням-рішенням позивача зобов’язано сплатити штраф в розмірі 10% від суми несвоєчасно перерахованого податку.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі, що судом задоволено.

Керуючись приписами частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового процесу у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

ТОВ "Агрофірма "Дніпроагролан" у встановленому законом порядку зареєстровано як юридичну особу, код ЄДРПОУ 31563604 /а.с. 8-10/.

Позивач з 05.01.2005 перебуває на обліку платників податків у Семенівському відділенні Хорольської ОДПІ та зареєстрований як суб’єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість (надалі також ПДВ).

Основним видом діяльності позивача за КВЕД-2010 є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (01.11) /а.с. 8 - зворот/.

Ревізором-інспектором Хорольської ОДПІ у період з 25.02.2015 по 26.02.2015 проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Агрофірма "Дніпроагролан" з питань своєчасності перерахування податкових зобов’язань з податку на додану вартість, задекларованих згідно податкової декларації з податку на додану вартість (спеціальний режим оподаткування у сфері сільського господарства) за червень 2014 року.

Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивачем не оскаржено.

За результатами перевірки складено акт від 05.03.2015 №95/22/31563604 (надалі - Акт перевірки), в якому вказано на порушення платником податків вимог пункту 57.1 статті 57, пункту 203.1 статті 203, пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України, пункту 3 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів щодо несвоєчасного перерахування податку на додану вартість за червень 2014 року на розрахунковий рахунок у банку /а.с. 22-30/.

На підставі зазначеного вище Акта перевірки Хорольською ОДПІ 19.03.2015 сформовано податкове повідомлення-рішення №0000202200, яким позивача зобов’язано сплатити штраф в розмірі 167 686 грн 40 коп. /а.с. 31/.

Не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, ТОВ "Агрофірма "Дніпроагролан" звернулось до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірному рішенню суб’єкта владних повноважень, суд виходить з критеріїв правомірності такого рішення, що встановлені частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв’язку з чим перевіряє чи прийнято дане рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 209.1 статті 209 Податкового кодексу України (тут та надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті, може обрати спеціальний режим оподаткування.

Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України /пункт 209.2 статті 209 Податкового кодексу України/.

У відповідності до пункту 2 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2011 №11 (тут та надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), сільськогосподарське підприємство у разі обрання спеціального режиму оподаткування відкриває протягом одного звітного (податкового) періоду спеціальний рахунок (поточний рахунок із спеціальним режимом використання) відповідно до законодавства за умови подання засвідченої органом державної податкової служби копії свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування.

В силу пункту 3 зазначеного Порядку на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарське підприємство веде реєстри виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, складає податкову декларацію і в строки, встановлені статтею 203 Кодексу, подає її разом з копіями записів у зазначених реєстрах за відповідний період в електронному вигляді до органу державної податкової служби.

Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) сільськогосподарським підприємством відповідно до податкової декларації за операціями з постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів за кодами згідно з УКТЗЕД 2204 29 і 2204 30, які поставляються підприємствами первинного виноробства), тобто різниця між сумою податкового зобов'язання за звітний (податковий) період та сумою податкового кредиту за такий період перераховується сільськогосподарським підприємством з поточного рахунка на спеціальний рахунок у строки, встановлені статтею 203 Кодексу для перерахування суми податку на додану вартість до державного бюджету.

Аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що у разі обрання спеціального режиму оподаткування сільськогосподарське підприємство має перерахувати суму ПДВ, нараховану до сплати у податковій декларації, на розрахунковий рахунок із спеціальним режимом використання, а не до бюджету.

Судом встановлено та не спростовано відповідачем, що ТОВ "Агрофірма "Дніпроагролан" у встановленому законом порядку зареєстроване як суб’єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість.

Позивачем 31.01.2011 відкрито розрахунковий рахунок у ПАТ КБ "Приватбанк" для зарахування податку на додану вартість /а.с. 32/.

У поданій до контролюючого органу податковій декларації з ПДВ /спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського господарства/ за червень 2014 року позивачем визначено суму податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від’ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду та спрямовується на спеціальний рахунок (рядок 25.2) в розмірі 4 823 755 грн /а.с. 33-36/.

Як підтверджено залученими до матеріалів справи копіями платіжних доручень, суму ПДВ позивачем на спеціальний рахунок перераховано наступним чином: 25.07.2014 - в розмірі 3 073 899 грн, 31.07.2014 - 1 749 856 грн /а.с. 38-40/.

Посилаючись на те, що граничний строк сплати податку на додану вартість минув 30.07.2014, відповідач стверджує про несвоєчасне перерахування позивачем на спеціальний рахунок у банку суми податку на додану вартість в розмірі 1 749 856 грн.

З урахуванням наведеного, спірним податковим повідомленням-рішенням позивача, за несвоєчасну сплату податку на додану вартість, зобов’язано сплатити штраф в розмірі 10% від відповідної суми податку.

Оцінюючи обґрунтованість доводів контролюючого органу щодо наявності підстав для застосування до позивача штрафних санкцій, суд враховує наступне.

Згідно зі статтею 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Аналізуючи зазначену норму Податкового кодексу України, суд звертає увагу на те, що підставою для притягнення платника податків до відповідальності у вигляді штрафу є несвоєчасна сплата таким платником:

1) узгодженої суми грошового зобов'язання;

2) авансових внесків з податку на прибуток підприємств.

Поняття грошового зобов’язання наведено у підпункті 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого грошовим зобов’язанням є сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

За приписами пункту 4 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів сума податку на додану вартість, що акумулюється на спеціальному рахунку, не підлягає вилученню до державного бюджету і використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до пункту 209.2 статті 209 Кодексу, а починаючи з 1 січня 2018 р. перераховується на поточний рахунок сільськогосподарського підприємства.

Системний аналіз зазначених вище положень статті 209 Податкового кодексу України, пунктів 2, 3, 4 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів є передумовою для висновку про те, що нарахована сільськогосподарським підприємством в межах спеціального режиму оподаткування сума податку на додану вартість не може вважатись грошовим зобов’язанням платника податку у розумінні підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, адже не підлягає перерахуванню таким платником до бюджету, а зараховується на спеціальний рахунок платника у банку.

Наведене вище є підставою для висновку про те, що на спірні відносини не поширюють свою дію приписи статті 126 Податкового кодексу України, адже вказаною статтею визначено випадки нарахування штрафу за несвоєчасну сплату саме грошового зобов’язання.

Водночас суд акцентує увагу на тому, що ні Податковим кодексом України, ані Постановою №11 не визначено випадків застосування штрафних санкцій у разі недотримання платником податку на додану вартість строків перерахування сум такого податку на спеціальний рахунок у банку.

Згідно з пунктом 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Враховуючи вищевикладене в своїй сукупності, суд дійшов висновку, що спірним податковим повідомленням-рішенням позивача безпідставно зобов’язано сплатити штраф за несвоєчасне перерахування суми ПДВ в розмірі 1 749 856 грн на спеціальний рахунок у банку.

В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Водночас, суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

Відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об’єктивних доводів та не надано належних доказів наявності в діях позивача ознак протиправної діяльності. Тобто, відповідачем не доведено правомірності оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає доведеним належними та допустимими доказами той факт, що при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення суб'єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з’ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовано це рішення, чим порушено законні інтереси позивача.

Отже, податкове повідомлення-рішення Хорольської ОДПІ від 19.03.2015 №0000202200 необхідно визнати протиправним та скасувати.

За таких обставин, адміністративний позов ТОВ "Агрофірма "Дніпроагролан" слід задовольнити у повному обсязі.

У відповідності до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

При розподілі судових витрат відповідно до положень частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір", суд виходить з приписів пункту 21 частини першої статті 5 вказаного Закону, згідно з яким відповідача звільнено від сплати судового збору.

Керуючись статтями 2, 7-11, 69-71, 86, 94, 122, 128, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Дніпроагролан" до Хорольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Хорольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 19 березня 2015 року №0000202200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Дніпроагролан" (код ЄДРПОУ 31563604) витрати зі сплати судового збору в розмірі 335 (триста тридцять п’ять) гривень 38 (тридцять вісім) копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання її копії з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя О.О. Кукоба