Постанова № 45453818, 17.06.2015, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2015 року , о 14:03 годині,

Справа № 808/2567/15

м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Матяш О.В.,

за участю секретаря Передерій А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя

справу за адміністративним позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2014 році,

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся до суду із вказаним позовом, зазначивши в заяві, що, відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік (далі - Звіт), наданого відповідачем, середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали за звітний період, склала 1456 осіб, а середньооблікова кількість інвалідів, відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», повинна складати 58 осіб, але склала 55 осіб. Тому за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2014 році відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 113959,41 гривень та пеню у розмірі 3076,92 гривень. Просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі 117036,33 гривень.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримує та просить його задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнає, зазначивши в запереченнях, що підприємством здійснено всі законодавчо встановлені заходи для виконання нормативу працевлаштування інвалідів в 2014 році. Проте, не дивлячись на всі здійснені заходи, норматив з працевлаштування інвалідів в 2014 році підприємству виконати не вдалося не з своєї вини, а тому - в силу ст. 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) - підстав для відповідальності підприємства не має. Просить відмовити в позові.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм оцінку, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з огляду на таке: судом встановлено, що 14.02.2015 відповідач подав до Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт за 2014 рік, затверджений наказом Мінпраці України № 42 від 10.02.2007, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 1456 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність – 55 осіб. Кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 58 осіб; фонд оплати праці штатних працівників – 55308,30 тисяч гривень; середньорічна заробітна плата штатного працівника – 37986,41 гривень.

Відповідач 05.08.2002 затвердив «Інструкцію про робоче місце інваліда на підприємстві «Запоріжелектротранс» з встановленим переліком робочих місць на підприємстві, які по умовам праці та з урахуванням фізичних здібностей інваліда можуть бути використані для його працевлаштування. Інструкція була введена в дію наказом №364 від 20.09.2002.

Крім того, колективний договір відповідача передбачає заходи щодо пошуку та працевлаштування інвалідів на підприємстві. Відповідно до п. 2.7 Колективного договору, адміністрація забезпечує першочергове працевлаштування на вакантні посади інвалідів робочих груп, а також повинна своєчасно інформувати про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів центри зайнятості та органи влади. В свою чергу, профспілка підприємства веде в громадських організаціях інвалідів роботу щодо залучення інвалідів робочих груп до працевлаштування на підприємстві.

В матеріалах справи наявна фотокопія засобу зовнішньої реклами, розміщеного відповідачем за адресою:м. Запоріжжя, вул. Героїв Сталінграду, буд. 1-А, яким підприємство запрошує на курси підготовки водіїв тролейбусу та трамваю й на роботу за вказаними спеціальностями, в тому числі й інвалідів.

З матеріалів справи вбачається, що в 2014 році відповідач самостійно виготовляв та розміщував у салонах трамваїв та тролейбусів запрошення на працевлаштування інвалідів, за результатами чого у 2012 році було працевлаштовано 13 інвалідів.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.1995 «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів», наказом №300 від 25.06.2009 на підприємстві створено постійно діючу атестаційну комісію робочих місць інвалідів із залученням представника Орджонікідзевської МСЕК, якою проведено атестацію робочих місць, що підтверджується актами та протоколами атестацій, наявними в матеріалах справи.

Крім того, судом встановлено, що відповідач протягом 2014 року щомісячно подавав до Південного районного центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» для працевлаштування осіб з інвалідністю. Крім того, відповідно до листа Південного РЦЗ №1311 від 09.06.2015, за 2014 рік на підприємство направлено 11 осіб з обмеженими фізичними можливостями. Основний склад інвалідів, які перебувають на обліку як безробітні має суттєві обмеження щодо праці на посаді «кондуктор громадського транспорту». Згідно з рекомендаціями МСЕК та індивідуальною програмою реабілітації, більшості інвалідів протипоказаний труд із тривалим перебуванням на ногах. ЗКП міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» надає до Південного РЦЗ інформацію про наявність на підприємстві вакансій для осіб з обмеженими фізичними можливостями за формою №3-ПН «Звіт про наявність вакансій». Представники підприємства постійно приймають участь у ярмарках вакансій, які організовує Південний РЦЗ для осіб з обмеженими фізичними можливостями. На сайті Запорізької служби зайнятості розміщена інформація підприємства щодо вакансій для осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Крім того, впродовж 2014 року підприємство зверталося до Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, Шевченківського, Жовтневого, Орджонікідзевського, Хортицького районних товариств інвалідів, Запорізької міської асоціації батьків дітей-інвалідів та інвалідів з дитинства «Надія», громадської організації інвалідів Комунарського району «Реабен-Січ», товариства сімей інвалідів «Луг», Запорізького обласного товариства батьків дітей-інвалідів та інвалідів, товариства інвалідів «Барвос», Запорізького обласного конгресу інвалідів, Запорізького обласного об’єднання Союзу організацій інвалідів України з пропозиціями про співробітництво для працевлаштування інвалідів та з відповідною інформацією про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів, про умови праці. Проте, відповідь отримано лише від Запорізького обласного товариства батьків дітей-інвалідів та інвалідів, згідно з якою товариство вдячне відповідачу за пропозицію та докладе усіх зусиль для працевлаштування інвалідів на підприємстві, як тільки з’являться бажаючі працювати – вони відразу будуть направлені до відділу кадрів підприємства. Крім того, відповідно до відповіді позивача №03/141/420 від 27.02.2014, облік безробітних інвалідів та питання, пов’язані з їх працевлаштуванням, не належать до компетенції відділення Фонду.

За невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2014 році Запорізьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів застосовано до відповідача адміністративно-господарські санкції у розмірі 113959,41 гривень (58-55) х37986,47= 113959,41). Крім того, нараховано пеню у розмірі 3076,92 гривень (113959,41 х 0,1% - розрахунковий розмір пені = 113,96 гривень х 27 – кількість днів = 3076,92 гривень).

Відповідно до ч. 8 ст. 69 ГК, підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-ХІІ від 21.03.1991 (далі – Закон № 875-ХІІ), забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 18 Закону №875-ХІІ).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, для підприємств, установ, організацій установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Також підприємства, установи, організації самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог ст. 18 цього Закону (ч.ч. 2, 3 ст. 19 Закону № 875-ХІІ).

Відповідно до ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875-ХІІ, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відповідач є юридичною особою та відноситься до категорії суб’єктів підприємницької діяльності, яким, відповідно до ст. 19 Закону № 875-ХІІ, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, що у відповідача повинен складати 58 робочих місць, про що і зазначено в Звіті за 2014 рік.

Частиною 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Таким чином, матеріали справи підтверджують факт невиконання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів та обґрунтованість розрахунку суми адміністративно-господарських санкцій, здійсненого позивачем. Водночас, загальні принципи застосування відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності визначені Господарським Кодексом України, відповідно до ч. 1 ст. 218 якого підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 ст. 218 ГК передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» покладає на підприємство обов'язок створити, атестувати належним чином робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомити про це органи державної служби зайнятості, а ті, в свою чергу, зобов'язані направити підприємству на працевлаштування інвалідів, а тому суд вважає, що на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх безпосереднього працевлаштування.

Варто зазначити, що, не дивлячись на всі заходи, які були прийняті відповідачем, норматив працевлаштування інвалідів не вдалось виконати. Крім того, ЦЗ направив до відповідача в 2014 році лише 11 інвалідів для працевлаштування, фактів необгрутнованих відмов в працевлаштуванні не встановлено. Також, завдяки засобам зовнішньої реклами, розміщеним відповідачем, підприємство працевлаштувало 13 інвалідів. А 4 працівникам підприємства, яким в 2014 році встановлена інвалідність, забезпечено підбір посад за працездатністю.

Суд зазначає, що відповідачем вжито всі належні заходи для пошуку та працевлаштування інвалідів, що виключає підстави для застосування санкцій, передбачених ст. 20 Закону № 875-XII.

Стосовно нарахування пені суд зазначає наступне: ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Оскільки суд вважає, що позивачем не доведено правомірність застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, відповідно, вимога про стягнення пені є такою, що не відповідає нормам ст. 20 Закону № 875-ХІІ, а тому не підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позові вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.17,158-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

у позові відмовити.

Постанова може бути оскаржена у Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд через Запорізький окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання постанови у повному обсязі шляхом подання апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, що її подає, до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В.Матяш