Постанова № 45453427, 19.06.2015, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2015 р. Справа № 805/1769/15-а

приміщення суду за адресою: 84112, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 2

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Новокраматорський машинобудівний завод» м. Краматорськ

до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби – Центрального офісу з обслуговування великих платників

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.01.2015 року №0000053720 про зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ в сумі 18323 грн. і застосування штрафних санкцій у розмірі 9161,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Новокраматорський машинобудівний завод», звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів – Центральний офіс з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.01.2015 року №0000053720 про зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ в сумі 18323 грн. і застосування штрафних санкцій у розмірі 9161,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів – Центральним офісом з обслуговування великих платників було проведено камеральну перевірку Публічного акціонерного товариства «Новокраматорський машинобудівний завод» з питань правомірності нарахування від’ємного значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування ПДВ за жовтень 2014 року. За результатами перевірки відповідачем складено акт від 19.11.2014 року №1563/28-10-37-10/05763599, за результатами чого прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.01.2015 року №0000053720, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за жовтень 2014 року на суму 18323 грн. і застосовано штрафні санкції у розмірі 9161,50 грн. Позивач вважає висновки акту перевірки необґрунтованими, а податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі його висновків, неправомірним та таким що підлягає скасуванню. Просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.01.2015 року №0000053720 про зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ в сумі 18323 грн. і застосування штрафних санкцій у розмірі 916 грн.

Ухвалою від 19 червня 2015 року суд допуститив заміну позивача по справі – Міжрегіональне головне управління Міндоходів – Центральний офіс з обслуговування великих платників на його правонаступника – Міжрегіональне головне управління Державної фіскальної служби – Центральний офіс з обслуговування великих платників.

Представник позивача 16 червня 2015 року надав через канцелярію суду заяву відповідно до якого просив суд справу розглянути в порядку письмового провадження.

Представник відповідача 04 червня 2015 року надав через канцелярію суду заперечення до позовної заяви, відповідно до яких просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог та справу розглянути в порядку письмового провадження.

Враховуючи вищевикладене та з урахуванням вимог ст. 41, ст. 122, ст. 128 КАС України, суд дійшов висновку щодо можливості розгляду справи у письмовому провадженні за наявними в справі матеріалами та доказами.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Новокраматорський машинобудівний завод», зареєстрований як юридична особа 01.04.1994 року реєстраційною службою Краматорського міського управління юстиції, включене до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за кодом 05763599, є платником податку на додану вартість, згідно свідоцтва №100334281 серії НБ №196337.

Відповідач, Міжрегіональне головне управління Державної фіскальної служби – Центрального офісу з обслуговування великих платників є суб’єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження.

Посадовими особами відповідача у період з 08.12.2014 року по 19.12.2014 року відповідно до п.200.10 ст. 200 та в порядку статті 76 Податкового кодексу України проводилась камеральна перевірка даних ПАТ «Новокраматорського машинобудівного заводу» щодо правомірності нарахування від’ємного значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за жовтень 2014 року за результатами чого складено від 19.11.2014 року №1563/28-10-37-10/05763599.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем:

- п.198.6 ст. 198, п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого завищено податковий кредит та від’ємне значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту за вересень 2014 року на суму ПДВ 18323 грн.;

- п.п.14.1.18 п.14.1 ст.14, п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення бюджетного відшкодування ПДВ за жовтень 2014 року у розмірі 18323 грн., яке підлягає зменшенню.

Зі змісту акту перевірки вбачається що, порушення позивачем діючого законодавства, виникли з підстав недотримання законодавства його контрагентами, а саме: ПП «Профлайн», ТОВ «Вікон», ПАТ «Донецькоблгаз», ТОВ «Буденергосервіс-2008».

Зокрема зазначено, що відповідно до додатку №5 та реєстру отриманих податкових накладних до податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2014 року ПАТ «НКМЗ» включено до складу податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 13171,23 грн. по податковим накладним отриманим від ПП «Профлайн», в розмірі 3304,49 грн. по податковим накладним отриманим від ТОВ «Вікон», в розмірі 1728,56 грн. по податковим накладним отриманим від ПАТ «Донецькоблгаз» та в розмірі 118,46 грн. по податковим накладним отриманим від ТОВ «Буденергосервіс-2008», однак згідно податкової інформації сума податкових зобов’язань Донецької залізниці, ПП «Профлайн», ТОВ «Вікон», ТОВ «Контракт КС Плюс», ПП «Компанія» «Стандарт» за вересень 2014 року становить 0 грн., оскільки ними не надано податкові декларації з ПДВ за вересень 2014 року та не задекларовано свої податкові зобов’язання.

Таким чином контрагентами ПАТ «НКМЗ» не надано до контролюючого органу декларації з ПДВ та не задекларовано податкові зобов’язання, та як наслідок податковий кредит позивачем сформовано за рахунок підприємств ризикової категорії, що задіяні у формуванні схемного податкового кредиту.

Позивач не погодившись з висновками акту перевірки №156/28-10-37-10/05763599 від 19.12.2014 року надав до Міжрегіонального ГУ ДФС – Центрального офісу з обслуговування великих платників заперечення від 13.01.2015 року за №015/40.

Відповідачем листом від 26.01.2015 року за №1928/10/28-10-37-2-16 про надання відповіді до заперечення по акту перевірки, повідомив позивача, що у зв’язку з тим, що на момент розгляду заперечень стосовно висновків відображених в акті камеральної перевірки контрагентами – постачальниками не подано декларації та не задекларовано податкових зобов’язань з ПДВ за жовтень 2014 року, прийнято рішення, що висновки акту відповідають вимогам чинного законодавства та залишаються без змін.

За результатами висновків акту перевірки №156/28-10-37-10/05763599 від 19.12.2014 року позивачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.01.2015 року №0000053720, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за жовтень 2014 року на суму 18323 грн. і застосовано штрафні санкції у розмірі 9161,50 грн.

Позивач не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням від 29.01.2015 року №0000053720, подав голові Державної фіскальної служби України скаргу від 13.02.2015 року за №015/364, відповідно до якої просив переглянути висновки рішення та визнати таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства оскаржуване податкове повідомлення – рішення.

За результатами розгляду скарги відповідачем прийнято рішення від 17.04.2015 року №8363/6/99-99-10-01-04-25, яким податкове повідомлення-рішення від 29.01.2015 року №0000053720 залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Позивачем з підстав обґрунтованості заявленого права на податковий кредит надано суду пояснення, відповідно до яких зазначено, що згідно п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, зазначено що податкова накладна видається платником податку, якій здійснює операції з постачання товарів/послуг на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійснення операцій з постачання товарів/послуг платник податку – продавець товарів/послуг зобов’язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Однак, згідно з пунктом 11 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України («Перехідні положення») встановлено, що реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень - з 1 січня 2011 року; понад 500 тисяч гривень - з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень - з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року. В свою чергу, в п. 201.1 статті 201 ПК України (що діяла на момент спірних правовідносин) визначено, що платник податку зобов’язаний надати покупцю на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) у паперовому вигляді або в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП «Профлайн» виконувались зобов’язання по взаємовідносинах з ПАТ «НКМЗ» за договором від 14.05.2013 року №029/3940, стосовно поставки засобів індивідуального захисту (спецодягу).

ТОВ «Вікон» виконувались зобов’язання по взаємовідносинах з ПАТ «НКМЗ» за договірним листом від 02.06.2014 року №029/3564, стосовно поставки меблів.

ПАТ «Донецькоблгаз» виконувались зобов’язання по взаємовідносинах з ПАТ «НКМЗ» за договором №53 ВІД 15.08.2014 року стосовно поставки газу.

ТОВ «Буденергосервіс-2008» виконувались зобов’язання по взаємовідносинах з ПАТ «НКМЗ» за договірним листом №028/э-00345 від 11.05.2012 року щодо поставки товарів.

Про реальність господарських операцій між ПАТ «НКМЗ» та його контрагентами ПП «Профлайн», ТОВ «Вікон», ПАТ «Донецькоблгаз» та ТОВ «Буденергосервіс-2008» свідчить той факт, що виконанні останніми роботи використані позивачем у власній господарській діяльності, про що в матеріалах справи міститься документація первинного бухгалтерського обліку, а саме податкові накладні, видаткові накладні, договори, договірні листі, платіжні доручення, накладною на вантаж, актом виконаних робіт, прихідними ордерами, накладними вимогами та реєстрами виданих МШП, що знаходяться в матеріалах справи.

Суми податку на додану вартість по вищезазначених податкових накладних було включено до складу податкового кредиту у жовтні 2014 року та відображено у реєстрі отриманих податкових накладних.

Відповідачем у акті перевірки робиться висновок, що контрагенти позивача ПП «Профлайн», ТОВ «Вікон», ПАТ «Донецькоблгаз» та ТОВ «Буденергосервіс-2008» у зв’язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів, не задекларували об’єкти оподаткування та податкові зобов’язання з ПДВ, оскільки не надали за жовтень 2014 року податкові декларації до податкового органу, а отже у позивача відсутнє право на податковий кредит.

Суд вважає висновки відповідача такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до абз.9 п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає право покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Разом з тим, п.11. підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України визначено, що реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень - з 1 січня 2011 року; понад 500 тисяч гривень - з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень - з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року.

Отже, податкова накладна, в якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень у спірний період, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних. Податкова накладна, виписана при здійсненні операцій з постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, з 1 січня 2012 року підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних не залежно від розміру податку на додану вартість в одній податковій накладній.

До платників податку, для яких на дату виписки накладної цим підрозділом не запроваджено обов'язковість реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, не застосовуються норми абзаців восьмого і дев'ятого пункту 201.10 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено судом під час розгляду справи, відповідачем включено до складу податкового кредиту суми ПДВ за жовтень 2014 року по податковим накладним отриманим від: ПП «Профлайн» №1 від 15.09.2014 року на суму ПДВ 8204,20 грн., №2 від 15.09.2014 року на суму ПДВ 800,33 грн., №3 від 18.09.2014 року на суму ПДВ 4166,70 грн.; ТОВ «Вікон» №1 від 01.09.2014 року на суму ПДВ 1433,32 грн., №2 від 01.09.2014 року на суму ПДВ 296,17 грн. №3 від 30.09.2014 року на суму ПДВ 1575 грн.; ПАТ «Донецькоблгаз» №33/11 від 18.08.2014 року на суму ПДВ 856,80 грн., №64/11 від 19.09.2014 року на суму ПДВ 856,80 грн., №68/11 від 22.09.2014 року на суму ПДВ 14,96 грн. та ТОВ «Буденергосервіс-2008» №4 від 12.09.2014 року на суму ПДВ 118,46 грн., які відповідно до пункту 11 підрозділу 2 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України не підлягають обов'язковій реєстрації в ЄРПН.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Суд вказує, на те, що відповідачем не надано суду доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагентів позивача. Під час перевірки ПАТ «НКМЗ» відповідачем не перевірявся рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Профлайн», ТОВ «Вікон», ПАТ «Донецькоблгаз» та ТОВ «Буденергосервіс-2008».

Суд звертає увагу, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат позивача не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що відповідачем суду не доведено) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 29.01.2014 №К/9991/81114/11, від 22.01.2014 № К/9991/37637/12, від 17.02.2014 № К/800/50945/13, від 19.02.2014 № К/800/61338/13, від 11.03.2014 №К/800/1128/14, від 03.03.2014 № К/800/12888/13, від 02.06.2014 №К/800/6497/13, від 20.05.2014 №К/800/53111/13, від 05.06.2014 №К/800/1816/13, від 11.11.2014 №К/800/1336/14.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), “Булвес” АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних доказів, що фінансово-господарські операції між ПАТ «НКМЗ» та ПП «Профлайн», ТОВ «Вікон», ПАТ «Донецькоблгаз», ТОВ «Буденергосервіс-2008» не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статі 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтті 72 цього Кодексу.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що у податкового органу були відсутні підстави для визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість та нарахування штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржуване податкове повідомлення – рішення від 21.01.2015 року №0000053720 було прийнято законно та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх фактичних обставин.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись Конституцією України, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства «Новокраматорський машинобудівний завод» до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби – Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.01.2015 року №0000053720 про зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ в сумі 18323 грн. і застосування штрафних санкцій у розмірі 9161,50 грн. - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення Міжрегіонального головного управління – Центрального офісу з обслуговування великих платників від 21.01.2015 року №0000053720 про зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ в сумі 18323 грн. і застосування штрафних санкцій у розмірі 9161,50 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Новокраматорський машинобудівний завод» (код ЄДРПОУ 05763599) судовий збір у розмірі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві гривні сімдесят копійок).

Повний текст постанови складено та підписано 19 червня 2015 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кониченко О.М.