Ухвала суду № 45437245, 17.06.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/522/2015(м)

519/792/12

Головуючий в 1 інстанції Папаценко П.І.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

Категорія 27

У х в а л а

І м е н е м У к р а ї н и

17 червня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді - Мальцевої Є.Є.,

суддів - Баркова В.М., Супрун М.Ю.,

при секретарі - Брежнєві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за апеляційною скаргою представника Приватного підприємства «Чара» - Мізрахіна Ігоря Володимировича на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного підприємства «Чара» про стягнення боргу,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2007 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ПП «Чара», в обґрунтування якого зазначила наступне. Згідно рішення власника ПП «Чара» ОСОБА_4 від 19.02.1999 року позивачці дозволено залучення особистих грошових коштів в розмірі 1452833грн. на умовах позики. На виконання вказаного рішення 02.03.1999 року між нею та відповідачем був укладений договір позики, за яким вона зобов'язалась передати до каси підприємства власні грошові кошти в зазначеній сумі окремими частинами з 2.03.1999 року по 31.12.2001 року, з правом повернення позики у будь-який час. Позивачка виконала умови договору позики щодо внесення коштів до підприємства, що підтверджено квитанціями до прибуткових касових ордерів за підписами касира та головного бухгалтеру, скріпленими печаткою ПП «Чара». 5.04.2006 року засновник ПП «Чара» ОСОБА_4 подарувала корпоративні права підприємства ОСОБА_5, про що до статуту підприємства було внесено відповідні зміни. У 2007 році позивач звернулась з вимогою до підприємства повернути суму позики, але їй відповідачем було відмовлено. У зв'язку з цим просила стягнути з ПП «Чара» борг у вказаній сумі.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 березня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ПП «Чара» про стягнення боргу задоволено. Стягнуто з ПП «Чара» на користь ОСОБА_3 борг за договором позики від 2 березня 1999 року в сумі 1 452 833 грн.. Стягнуто з ПП «Чара» на користь держави судовий збір у розмірі 3441 грн..

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ПП «Чара» Мізрахін І.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 березня 2015 року скасувати та ухвалити нове, яким в позовних вимогах ОСОБА_3 до ПП «Чара» про стягнення боргу відмовити. В обґрунтування апеляції Мізрахін І.В. вказував на те, що рішення суду першої інстанції, а саме його висновки, не відповідають фактичним обставинам по справі, оскільки позивач не надала належних доказів на підтвердження своїх вимог. Більш того, договір позики не відповідає вимогам закону, оскільки у відповідності до вимог ч.3 ст.62 ЦК УСРСР (1963р) позивач як директор підприємства не могла укладати угоди від імені ПП «Чара», ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої він одночасно є.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача Мізрахіна І.В., який підтримав доводи скарги, заперечення проти скарги представника позивача ОСОБА_6, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка надала належні і допустимі докази факту укладення з відповідачем 02.03.1999 р. договору позики за рішенням засновника підприємства на суму1500000 грн, і факту передачі відповідачу на виконання умов договору суми 1452833грн., разом з тим відповідач ПП «Чара» не спростувало факт наявності боргових зобов'язань перед позивачем та їх невиконання, що є підставою для стягнення зазначеної суми в судовому порядку. Також суд вважав, що при звернення ОСОБА_3 до суду у квітні 2007 року з вимогами про стягнення боргу по договору строк позовної давності позивачем не пропущено.

З такими висновками не можна не погодитись, з огляду на наступне.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, рішенням засновника ПП «Чара» від 19.02.1999р. ОСОБА_4 ухвалено надати згоду на залучення особистих грошових коштів в розмірі 1500000грн. від директора ПП «Чара» ОСОБА_3 для поповнення зворотних коштів підприємства на умовах довгострокового договору позики.

За положеннями Статуту ПП «Чара» у п.п. 3.1-3.3, 3.5.1 п/п «а» засновник здійснює свої права по управлінню підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Директор, будучи підзвітним засновнику, має право без довіреності представляти підприємство в усіх установах, підприємствах, організаціях і укладати всякого роду угоди і інші юридичні акти згідно з вимогами діючого законодавства України.

На виконання рішення засновника 02.03.1999р. між ОСОБА_3 та ПП «Чара», в особі директора ОСОБА_3, що діє на підставі статуту та наказу про прийняття на посаду директора, яку вона займала впродовж періоду 12.10.1996р.-11.04.2007р., було укладено договір позики, за яким ОСОБА_3 зобов'язалась передати ПП «Чара» у позику власні грошові кошти в сумі 1500000 грн. окремими частками в строк з 02.03.1999р. по 31.12.2001р., узгодженими сумами з врахуванням ліміту каси підприємства та потреби в зворотних коштах, а ПП «Чара» зобов'язалося повернути позивачці суму позики в будь-який час на її вимогу в строк, визначений останньою.

Впродовж періоду з березня 1999р. по червень 2001р. згідно прибуткових касових ордерів і квитанцій до прибуткових касових ордерів від ОСОБА_3 підприємством ПП «Чара» прийнято грошові кошти на виконання договору позики в сумі 1452833грн.

За актами про виділ до знищення первісних документів від 09.01.2003р. за 1999р., від 09.01.2004р. за 2000р., від 29.07.2005р. за 2001р., від 27.01.2006р. за 2002р., знищені за спливом строку зберігання, в т.ч. касова книга, касові ордери, платіжні доручення, звіти, касові банківські документи, квитанції, авансові звіти та інші документи (л.д. 71-74 т. 2).

За договором дарування від 25.04.2006р. корпоративні права ПП «Чара» - ОСОБА_4 відчужені ОСОБА_5, за бутності якого, з моменту пред'явлення позивачкою вимог про повернення боргу у 2007 році, внесені кошти позики позивачу не були повернуті згідно з умовами договору.

Відповідно до ст. 374 ЦК України (в ред. 1963р. з подальшими змінами станом на момент виникнення спірних відносин) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним в момент передачі грошей або речей. Аналогічні ознаки договору позики регламентовані і в ст. 1046 ЦК України в редакції 2003р., чинній на момент пред'явлення у 2007 році вимог позикодавця ОСОБА_3 до позичальника ПП «Чара».

Згідно зі ст. 153 ЦК України (в ред. 1963 року) договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

За положеннями ст. 1049 ЦК України (в ред. 2003р.) позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 165 ЦК України (в ред. 1963р.), якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання. Аналогічні положення містяться у ст. 530 ЦК України, діючій станом на момент пред'явлення вимог позикодавця до позичальника у квітні 2007 року.

За ст. 1051 ЦК України, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

За змістом ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, який вважав доведеними обставини укладання договору позики, в тому числі, що договір позики від 02.03.1999 р. укладений в інтересах підприємства за рішенням його власника ОСОБА_4 від 19.02.1999р. в межах, визначених Статутом повноважень директора ПП «Чара» - ОСОБА_3, а також, що позикодавець виконав свої зобов'язання шляхом внесення за період 02.03.1999р.-31.12.2001р. за прибутковими касовими ордерами грошової суми в розмірі 1452833грн., і тому такий договір породжує зобов'язання ПП «Чара» по виплаті позивачці отриманих у позику коштів в тій же кількості. У зв'язку з невиконанням підприємством своїх зобов'язань, отримана сума позики має бути стягнута з позичальника на користь позикодавця. Наслідки строку пропуску позовної давності суд першої інстанції не застосовував, оскільки при зверненні позивачки до суду у квітні 2007 року строк позовної давності позивачем не пропущено. І колегія суддів також погоджується із цим висновком, враховуючи, що в договорі сторонами обумовлено право позикодавця вимагати повернення позики від позичальника в будь-який час.

Таким чином, суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_3, відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував матеріальний закон, вимоги ст.ст. 212-214 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав цивільно-правової відповідальності ПП «Чара» з повернення позивачці позиченого боргу на підтверджену платіжними документами суму, яка в порядку захисту порушених прав позивачки підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ст.ст. 11, 303 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зі справи вбачається, що рішення засновника ПП «Чара» від 19.02.1999р. ОСОБА_4 про надання згоду на залучення особистих грошових коштів в розмірі 1500000грн. від директора ПП «Чара» ОСОБА_3 для поповнення зворотних коштів підприємства на умовах довгострокового договору позики, не визнано недійсним. Враховуючи, що держателем цього документу має бути підприємство, яке не надало до суду першої інстанції його оригіналу, не спростовуючи в судовому порядку факту його існування, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно оцінив вказане рішення як належний доказ позовних вимог.

Вказане рішення від 19.02.1999р. не спростоване жодними належними і допустимими доказами. Рішення засновника ОСОБА_5 від 10.01.2013р. про визнання рішення засновника ОСОБА_8 недійсним за ознаками несхожості її підпису, не може бути прийнято до уваги судом, оскільки прийняття такого рішення не спростовано експертним висновком чи судовим рішенням і пов'язано із позицією відповідача невизнання позову у зв'язку із відсутністю матеріально-правової відповідальності ПП «Чара» перед ОСОБА_3.

У відповідності до вимог процесуального закону України суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, керуючись рекомендаціями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених при касаційному перегляді справи від 14 травня 2014 року, перевірив можливість долучення до матеріалів справи оригіналу договору позики від 02 березня 1999 року і оригіналів квитанцій до прибуткових ордерів

Так, в матеріалах справи міститься завірена суддею першої інстанції копія договору (т.1 а.с. 6-7). Зі справи вбачається, що 06.08.2007 року в судовому засіданні Апеляційного суду Донецької області оригінал вказаного договору суд витребував у позивача та долучив до матеріалів справи. Це підтверджується журналом судового засідання (т.1,а.с.233-235), зафіксовано на CD-R диску номер bEA609252702G05 технічної фіксації вказаного судового засідання ( том №5 справи). Та обставина, що й на теперішній час в матеріалах справи цей договір відсутній, не може вплинути на результат розгляду справи, оскільки договір відсутній в матеріалах справи не з вини позивача.

Вказаний договір позики, завірена копії якого мається у справі і на якому будується спір, неоспорений у встановленому законом порядку, не визнаний недійсним до ухвалення оскаржуваного у даній справі рішення, в тому числі і з підстав заявлених представником відповідача, зокрема фальсифікації, відсутності у ОСОБА_3 повноважень для його укладання від імені підприємства (ч.З ст.62 ЦК України в редакції 1963 року) тощо. Тому посилання відповідача на неукладення договору та ненадходження з цього приводу коштів до каси підприємства є безпідставними.

Колегією суддів до матеріалів справи долучені й квитанції до прибуткових ордерів, що підтверджують внесення позивачем на виконання умов договору позики грошей до каси підприємства, і які були досліджені й судом першої інстанції під час розгляду справи.

Оригінал рішення засновника ПП «Чара» ОСОБА_9 не долучений до матеріалів справи, оскільки не наданий суду відповідачем.

Також на виконання вимог ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2014 року суд першої інстанції з'ясував питання повноваження ОСОБА_3 як директора при укладанні договору позики, і дійшов до висновку про відсутність порушень вимог закону і положень Статуту підприємства при укладанні договору позики, враховуючи, що позивач при укладанні договору жодним чином не порушила інтересів підприємства, не розпоряджалася майном та грошовими коштами ПП «Чара», а, напроти, внесла свої особисті гроші в обіг господарської діяльності підприємства.

Крім того, рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 21 травня 2007 року по даній справі, де предметом заперечень відповідача вже було порушення з боку позивача норм ч. 3 ст. 62 ЦК УРСР в ред. 1963р. при укладанні договору позики, залишене без змін ухвалою Верховного Суду України від 03 квітня 2008 року (т.2 а.с.38а).

Суд першої інстанції перевірив заперечення представника відповідача про отримання від ОСОБА_3 підприємством грошових коштів в сумі 1452833 грн. та не надходження їх до каси підприємства, які він намагався довести шляхом допиту свідків, і, прийнявши їх до уваги, виходив з того, що згідно з ч. 2 ст. 376 ЦК України 1963 року, яка діяла на час укладення договору позики та передачі грошів, в тих випадках, коли договір позики повинен бути укладений у письмовій формі, а саме на суму понад 50 карбованців, заперечення його за безгрошевістю шляхом свідчень не допускається, за винятком випадків кримінально карних дій.

Теж саме положення міститься у ст. 1051 ЦК України 2003 року, згідно якої якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Таким чином, оскільки свідчення головного бухгалтера ОСОБА_10 та бухгалтера-касира ОСОБА_11 про те, що ОСОБА_3, як директор підприємства, примусила їх виписати та підписати квитанції до прибуткових касових ордерів та прибуткові касові ордери, вказавши в них відомості про внесення позивачкою в касу ПП «Чара» грошових коштів, не підтверджені будь якими рішеннями щодо дій позивачки в цій частині переслідуваних законом або судовим рішенням, якими б встановлювалась недійсність угоди позики з цих підстав, то суд першої інстанції правильно не взяв їх до уваги при вирішенні позову.

Колегія суддів погоджується також з тим, що копію розписки від 12.04.2006 року, відповідно до якої позивачці нібито був повернутий борг колишнім засновником ОСОБА_4, суд першої інстанції не визнав належним підтвердженням повернення боргу за договором від 2.03.1999 року, оскільки розписка суперечить п. 2.4 договору позики, згідно якого повернення грошових коштів позивачці повинно здійснюватися із каси підприємства або з розрахункового рахунку відповідача.(т.1 а.с. 84).

Згоди на переведення боргу із ПП "Чара" на її засновника ОСОБА_4, ОСОБА_3 ніколи не давала, чим порушено її право, передбачене ст. 201 ЦК України 1963 року.

Враховуючи наведене і керуючись вимогами ст.ст.57-60, 64 ЦПК України, суд першої інстанції вважав, що договір позики від 19.02.1999 року є належним та допустимим доказом, оскільки він містить інформацію щодо предмета доказування та отриманий без порушення порядку, встановленого законом.

За п.п. 2.1-2.4 умов цього договору ОСОБА_3 зобов'язалася передати ПП «Чара» власні грошові кошти, а ПП «Чара» зобов'язалося приймати погоджені суми в касу підприємства, оформлювати їх надходження належним чином і надавати ОСОБА_3 квитанції до прибуткових касових ордерів із підписом касира, головного бухгалтера та печаткою підприємства. Квитанція до прибуткового касового ордеру є формою укладення договору на суму, зазначену в ній.

Порядок оформлення касових операцій у період з 1999 року по 2001 року відповідає вимогам Постанови Правління Національного банку України № 21 від 2.02.1995 року «Про затвердження Порядку ведення касових операцій у національній валюті в Україні» та Постанови Правління Національного банку України № 72 від 19.02.2001 року «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», із змінами і доповненнями, внесеними постановок Правління Національного банку України від 4.12.2001 року № 495.

Із квитанцій до прибуткових касових ордерів відповідача, оригінали яких долучені до матеріалів справи, і їх реєстру вбачається, що дані квитанції оформлені відповідно до умов вищевказаних нормативних актів та зазначеного договору позики: вони підписані касиром і головним бухгалтером та скріплені печаткою підприємства. Підставою отримання коштів зазначено: «позика згідно з договором», і за період з 2 березня 1999 року по 29 грудні 2001 року відповідачем від позивачки були отримані кошти в сумі 1452833 грн..

Оцінюючи наказ директора ПП «Чара» ОСОБА_3 від 29.03.2007 року про визнання недійсними приходних касових ордерів і квитанцій за 1999 та 2001 роки, наданий представником відповідача апеляційному суду при даному перегляді рішення від 19 березня 20015 року, колегія суддів не приймає його у якості доказу, який би спростував позовні вимоги ОСОБА_3. Зі змісту наказу вбачається, що позивач 29.03.2007 року визнає недійсними квитанції до приходних касових ордерів щодо передачі нею грошей підприємству, і оригінали яких вона надала суду в 2007 році у якості доказів. Однак книги реєстрації наказів апеляційному суду відповідачем не надано, об'єктивних та поважних причин ненадання такого доказу при усіх попередніх судових розглядах даного спору, не наведено, представник позивача заперечувала такі обставини.

Посилання представника відповідача на акти податкових перевірок, розшифровку кредиторської заборгованості ПП «Чара», рішення апеляційного суду Донецької області від 14.11.2011 року, на висновки судово-бухгалтерських експертиз № 198/24 від 29.08.2008 року та № 6701/25 від 16.04.2010 року, за якими відсутня заборгованість перед позивачкою також не спростовують обставин, на які посилалася позивач при зверненні до суду, і колегія суддів вважає правильним висновок суду про те, що такі дані не свідчать про безгрошевість договору позики і не впливають на зміст зобов'язальних правовідносин між ОСОБА_3 і ПП «Чара».

При вирішенні справи суд першої інстанції прийняв до уваги, що позивні вимоги ОСОБА_3, незмінні протягом семи років, підтверджені одними й тими ж належними та допустимими доказами, є обґрунтованими, тому позовні вимоги підлягають задоволенню, з чим не може не погодитись колегія суддів.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з`ясувавши в достатньому обсязі обставини справи, перевіривши доводи та надавши їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає нормам матеріального закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотримання норм матеріального і процесуального права, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються допустимими доказами, дослідженими в судовому засіданні, і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника Приватного підприємства «Чара» Мізрахіна Ігоря Володимировича відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 19 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді :