Ухвала суду № 45435889, 17.04.2014, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/9224/13-к

Провадження № 1-кп/461/171/14

УХВАЛА

судового засідання

17.04.2014 року Галицький районний суд м.Львова

у складі: головуючого судді Стрельбицького В.В.,

при секретарі Тарапацькому Т.О.,

з участю: прокурорів Пришляка Ю.О., Немировського О.Ю.,

обвинувачених ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

захисника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання захисника ОСОБА_4 про зміну ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на особисте зобов'язання

в с т а н о в и в :

в провадженні Галицького районного суду м.Львова перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_1, ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.364 ч.1, ст.307 ч.2, ст.365 ч2, ст.15 ч.2 - ст.368 ч.3 КК України, ОСОБА_3 у вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.27 ч.5 - ст.364 ч.1, ст.307 ч.2, ст.27 ч.5, ст.15 ч.2 - ст.368 ч.3 КК України.

14.04.2014 року захисник ОСОБА_4 подала клопотання про зміну ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на особисте зобов'язання, мотивуючи клопотання тим, що на даний час відсутні ризики, передбачені ст.177 КПК України, що виключає підстави подальшого тримання обвинувачених під вартою.

В судовому засіданні захисник ОСОБА_4 клопотання підтримала з мотивів, викладених у ньому. При цьому уточнила, що у разі якщо суд не погодиться з запобіжним заходом у виді особистого зобов'язання, просить брати обвинуваченим будь-який інший запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.

Обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судовому засіданні, кожен окремо, клопотання підтримали з мотивів наведених у ньому та просили задоволити.

Прокурори в судовому засіданні, кожен окремо, клопотання заперечили, з тих підстав, що ризики, передбачені ст.177 КПК України продовжують існувати, мотиви клопотання є передчасними, оскільки у зв'язку із зміною складу суду зазначені в клопотанні обставини не досліджені і не були предметом перевірки.

Заслухавши думку обвинувачених та їх захисника на підтримання клопотання, думку прокурорів, які клопотання заперечили, дослідивши матеріали кримінального провадження суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ухвалами слідчого судді від 19.04.2013 року застосовано щодо обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави з тих підстав, що інкриміновані обвинуваченим злочини вчинені із погрозою застосування насильства. Ухвалами суду від 14.06.2013 року, від 13.08.2013 року, від 03.10.2013 року, 11.12.2013 року, 06.02.2013 року, 01.04.2014 року продовжено строк дії запобіжного заходу до 10.06.2014 року.

Згідно ч.1,2 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

У відповідності до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно вимог ст.178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, зокрема тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги п.п.3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого (підозрюваного) від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.

Згідно ст. 183 ч. 2 п.4 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.

Наявність підозри в тому, що особа вчинила тяжкий злочин, є, звичайно, таким чинником, що належить до суті питання, однак сама по собі така підозра не може бути виправданням довготривалого тримання особи під вартою (рішення ЄСПЛ Калашников проти Росії від 15 липня 2002 року).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п. 60 рішення від 6 листопада 2008 року у справі "Єлоєв проти України") після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) існування обґрунтованої підозри у вчиненні злочину перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою.

Також, суд бере до уваги і правову позиції ЄСПЛ в рішенні у справі "Харченко проти України", згідно з якою питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів, на які посилався заявник у своїх

клопотаннях про звільнення з-під варти. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування

презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачуються у вчиненні тяжких злочинів із погрозою застосування насильства, будучи при цьому працівниками правоохоронного органу, мають досвід оперативної роботи та є достатньо обізнаним із специфікою розслідування кримінальних справ.

Також, суд враховує тяжкість можливого покарання, сімейне становище обвинувачених, наявність у обвинувачених міцних соціальних зв'язків в місці постійного проживання та роботи, вік та стан здоров'я обвинувачених, що не перешкоджає утриманню останніх в слідчому ізоляторі, а також суспільний резонанс справи, оскільки обвинуваченими являються працівники правоохоронного органу, які в силу своїх обов'язків зобов'язані забезпечувати дотримання Закону, а не порушувати його.

Наведене свідчить про те, що продовжують існувати достатні підстави, вважати, що обвинувачені можуть переховуватись від суду, перешкоджати встановленню істини у справі шляхом надання порад, схилянням до дачі завідомо неправдивих показань, з метою створення собі алібі, тобто перебуваючи на волі в силу своїх професійних навиків та соціальних зв'язків, будуть мати реальну можливість уникнути можливого покарання, що вказує на недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, визначених ст.177 КПК України, а тому суд приходить до переконання, що відсутні підстави для зміни запобіжного заходу на більш м'який, тобто в задоволенні клопотання в цій частині слід відмовити.

Разом з тим, відповідно до ч.3 ст.183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті, у відповідності до якої слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Таким чином, законодавець наголосив, що життя та здоровґя особи є найголовнішою цінністю в суспільстві, і у разі наявності посягань на нього, суд вправі прийняти рішення про тимчасове безальтернативне обмеження права на свободу особи, яка підозрюється у вчиненні таких посягань та щодо якої існують ґрунтовні сумніви у неналежності її процесуальної поведінки. Як вбачається з матеріалів справи відносно потерпілого застосовані адекватні засоби забезпечення безпеки, які дають змогу уникнути впливу на нього, або будь-яким іншим чином зашкодити йому. Крім того, при розгляді клопотання не здобуто будь-яких належних доказів щодо вчинення тиску на свідків по справі.

Одночасно, суд зважає на те, що обвинувачені значний проміжок часу знаходяться під вартою, мають на утриманні дружин та малолітніх дітей, позитивно характеризуються за місцем проживання, а також враховує розмір ймовірного незаконного доходу обвинувачених, отриманого, на думку органів досудового слідства, внаслідок вчинення інкримінованих злочинів.

В зв'язку з вищенаведеним, суд вважає за можливе визначити обвинуваченим розмір застави, достатньої для забезпечення виконання ними обов'язків, передбачених КПК України. Разом з цим, суд з'ясував в кожного з обвинувачених, чи належним чином вони розуміють зміст своїх процесуальних обов'язків і чи усвідомлюють наслідки їх порушення.

При цьому, вирішуючи питання про визначення розміру застави, суд враховує обставини кримінального провадження, особи обвинувачених, їх майновий та сімейний стан та розмір ймовірного доходу, отриманого, на думку органу досудового розслідування, внаслідок вчинення інкримінованих злочинів, також враховує практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, у зв'язку з чим суд приходить до переконання, що достатнім для забезпечення виконання обвинуваченими обов'язків, передбачених КПК України буде розмір застави - 70 мінімальних заробітних плат.

Керуючись ст.331 КПК України, суд

у х в а л и в :

Клопотання захисника ОСОБА_4 в частині зміни ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою - залишити без задоволення.

На підставі ч.3 ст.183 КПК України, визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обов'язків обвинуваченим ОСОБА_1, у розмірі сімдесяти мінімальних заробітних плат - 85 260 гривень.

Обвинувачений ОСОБА_1, інші особи як заставодавці мають право внести заставу у вказаному розмірі у будь-який момент протягом строку дії ухвали про продовження строку тримання під вартою.

В разі внесення застави покласти на ОСОБА_1 обов'язок прибувати до суду за першою вимогою, не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований та проживає без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання, утримуватися від спілкування із потерпілим ОСОБА_5 та свідками по даному провадженню, здати на зберігання до відповідного органу державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, у разі наявності таких.

Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_1 його обов'язки та наслідки їх невиконання.

На підставі ч.3 ст.183 КПК України визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обов'язків обвинуваченим ОСОБА_2, у розмірі сімдесяти мінімальних заробітних плат - 85 260 гривень.

Обвинувачений ОСОБА_2, інші особи як заставодавці мають право внести заставу у вказаному розмірі у будь-який момент протягом строку дії ухвали про продовження строку тримання під вартою.

В разі внесення застави покласти на ОСОБА_2 обов'язок прибувати до суду за першою вимогою, не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований та проживає без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання, утримуватися від спілкування із потерпілим ОСОБА_5 та свідками по даному провадженню, здати на зберігання до відповідного органу державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, у разі наявності таких.

Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_2 його обов'язки та наслідки їх невиконання.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Стрельбицький В.В.