Ухвала суду № 45433708, 16.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2015 року м. Київ К/800/43083/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С.,суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,секретаря судового засідання Кальненко О. І.,

за участю: представника позивача - Волошина О. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів та Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" до Київської регіональної митниці Державної митної служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про визнання нечинними картки відмови та рішення про визначення митної вартості, стягнення суми надмірно сплачених платежів,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" звернулось з позовом до Київської регіональної митниці Державної митної служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві, в якому просило: визнати нечинними картку відмови в прийнятті митної декларації від 15 грудня 2011 року та рішення про визначення митної вартості товару від 14 грудня 2011 року; стягнути суму надмірно сплаченого податку у розмірі 109 300 грн 47 коп.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року, позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано картку відмови у митному оформленні вантажу №100190000/1/03933 від 15 грудня 2011 року та рішення про визначення митної вартості товару №100000006/2011/315229/2 від 14 грудня 2011 року Київської регіональної митниці; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів в частині задоволення позову, митниця звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Позивач, не погоджуючись з рішеннями судів в частині відмови в позові, звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в цій частині та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Судами встановлено, що 14 грудня 2011 року ТОВ «Аскоп-Україна» подало до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів вантажну митну декларацію № 100190000/2011/137473 від 14 грудня 2011 року для здійснення митного оформлення товару «Риба охолоджена лосось (сьомга) атлантичний (Salmo Salar) ціла, патрана з головою» виробництва Норвегії в кількості 16511 кг. Задекларована митна вартість товару складала 4,33 доларів США за кілограм.

При здійсненні митного оформлення товару ТОВ «Аскоп-Україна» працівниками Київської регіональної митниці Міндоходів встановлено, що згідно бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи (далі - ЄАІС) митна вартість ідентичних товарів становить 8,47 доларів США за кілограм, в той час як позивачем задекларовано митну вартість товару у розмірі 4,33 долари США за кілограм, у зв'язку з чим зроблено висновок про необхідність витребування у позивача додаткових документів.

Із декларації митної вартості, копія якої приєднана до матеріалів даної справи, вбачається, що Київською регіональною митницею Міндоходів витребувано у позивача висновки про вартісні та якісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством.

Декларант був ознайомлений із відповідним написом, проте повідомив митний орган про неможливість надання запитуваних документів.

У зв'язку з цим рішенням Київської міжрегіональної митниці Міндоходів про визначення митної вартості товарів № 00000006/2011/315229/2 від 14 грудня 2011 року митну вартість товару визначено на рівні 8,47 доларів США за кілограм.

Також у зв'язку з прийняттям рішення про визначення митної вартості товару складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 1001190000/1/03933 від 15 грудня 2011 року.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, позивач заявив цей позов.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що митний орган дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визначення митної вартості товару за першим методом, однак розмір визначеної відповідачем митної вартості товару за шостим методом є завищеним.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про часткове задоволення позову, виходячи з такого.

Згідно із ст. 265 МК України (діючого на день спірних правовідносин) митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості та має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

За приписами ст. 264 Митного кодексу України заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766, визначено, що для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати: зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.

Відповідно до п. 11 Порядку для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи. Для підтвердження заявленої декларантом митної вартості оцінюваних товарів можуть подаватися: договір з третіми особами, що пов'язаний з договором (контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; рахунки про сплату комісійних, брокерських (посередницьких) послуг, пов'язаних з виконанням умов договору (контракту); відповідна бухгалтерська документація; ліцензійний чи авторський договір (контракт); каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) фірми - виробника товару; калькуляція фірми - виробника товару; копія вантажної митної декларації країни відправлення, а в разі, коли в такій країні товар розміщувався в митному режимі, яким не передбачено сплату податків і відповідно до якого товар перебував під митним контролем, - копія вантажної митної декларації, оформленої в попередній експорту митний режим; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством; сертифікат про походження товару; відомості про якісні характеристики товару; інформація зовнішньоторговельних та біржових організацій про вартість товару та/або сировини.

Із змісту вказаної норми вбачається, що позивач зобов'язаний надати перелік документів відповідно до п. 11 Порядку.

Митний орган може витребувати додаткові документи у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, обґрунтовуючи свої сумніви у правильності зазначеної митної вартості, митниця посилалась на інформацію з Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби України, яка містила інформацію про ідентичні товари на рівні 8,47 доларів США за кілограм.

На думку колегії суддів, аналіз зазначених положень Закону дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів, що наявність у ЄАС інформації про іншу митну вартість ідентичних або аналогічних товарів може бути підставою для витребування у декларанта додаткових документів для підтвердження митної вартості.

Якщо декларантом не надані в установлений законодавством термін додаткові документи, або якщо він відмовився від їх надання, митний орган відповідно до статті 265 МК України, п. 14 Порядку № 1766 визначає митну вартість товарів на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.

З системного аналізу вказаних статей вбачається, що обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей може витребувати додаткові документи, приблизний перелік яких встановлено п. 11 Порядку.

Митний орган може витребувати, а декларант зобов'язаний надати додаткові докази, які б їх спростовували. Доводи митниці повинні бути мотивовані тим, що: наявні розбіжності в наданих для митного оформлення документах; заявлені данні не піддаються обчисленню та не підтверджують ціну товару, тощо. Якщо подані документи не усунуть такі неточності, митниця має право відмовити в митному оформленні товару за першим методом.

Враховуючи встановлені судами розбіжності у поданих декларантом документах, неподання позивачем витребуваних документів, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів, що, відмовляючи позивачу у митному оформленні товарів за першим методом, митний орган діяв в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством України, і мав всі підстави для обґрунтованого сумніву у правильному визначенні митної вартості товару декларантом.

Проте, при наявності права самостійно визначити митну вартість товару митниця має використовувати послідовно шість методів, передбачених МК України.

Так, згідно із ст. 266 МК України визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартості операції), використовується в разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) стосовно продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, що унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не може бути зроблено відповідне коригування відповідно до положень частини другої цієї статті.

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу, відповідно до ст. ст. 267, 268 цього Кодексу.

Цією ж статтею передбачається, що у разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю відповідно до вимог статті 271, або обчислена відповідно до вимог статті 272 цього Кодексу вартість товарів.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на розсуд декларанта.

Таким чином, метод 6 (резервний) може бути використано для визначення митної вартості товару тільки в разі неможливості використання 1-5 методів визначення вартості за умови додержання процедури визначення митної вартості, встановленої частиною 3 цієї статті.

Аналіз наведених норм, а також положень постанов Кабінету Міністрів України від 09 квітня 2008 року № 339 «Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів» та від 20 грудня 2006 року № 1766 «Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження» дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Разом з тим, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.

Між тим, використовуючи шостий метод визначення митної вартості задекларованого позивачем товару, митницею відповідної процедури консультацій щодо можливості обрання методів, що передують шостому, не проведено.

До того ж висновок про застосування резервного методу (6) протирічить змісту самого рішенні, оскільки митницею витребувано додаткові документи на підставі інформації про ідентичні товари.

Окрім того, судами правомірно враховано цінову інформації товару відповідно до листа Державної служби статистики України від 26 квітня 2012 року № 15/1-20/466 та витягу із сайту Державної митної служби України, в якому зазначено, що у грудні 2011 року ціна на лосось атлантичний (Salmo Salar) складала значно менше від ціни, що вказала митниця.

Отже, рішення митного органу щодо застосування шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару без послідовного застосування попередніх п'яти, як це встановлено статтею 57 Митного кодексу України, та без обґрунтування неможливості їх застосування, є неправомірними саме з підстав їх прийняття з порушенням встановленого чинним законодавством порядку.

Таким чином, обґрунтованими є висновки судів про неправомірність рішень митниці.

Оскільки висновки судів в частині скасування рішень ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, то скаргу митниці слід залишити без задоволення.

Статтею 264 МК визначено механізм повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу чи помилково та/або надмірно сплачених до бюджету.

У разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення (затверджений наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року № 618 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1097/14364) та Порядком взаємодії (затверджений наказом Державної митної служби України Державного казначейства України від 20 липня 2007 року № 611/147 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1095/14362), на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

При цьому за Порядком взаємодії основною умовою повернення коштів є обов'язкова їх сплата та зарахування на рахунки відповідного бюджету.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд України від 15 квітня 2014 року у справі № 21-21а14.

Крім того, у постанові від 7 вересня 2012 року (справа № 21-242а12) Верховний Суд України висловив таку правову позицію: аналіз статті 266 МК, а також положень Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339, та Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2006 року № 1766, дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості. З урахуванням наведеного суд, постановляючи рішення про стягнення надмірно сплачених митних платежів, фактично визначає митну вартість ввезеного товару, чим підміняє митний орган.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення сум ПДВ.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційні скарги Київської міжрегіональної митниці Міндоходів та Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: