Ухвала суду № 45433451, 17.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" червня 2015 р. м. Київ К/800/19474/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М..за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:Томенка Р.В.відповідача:Нестерук М.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства «АВІС»

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.04.2015 року

у справі № 2-а-5243/10/0270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства «АВІС»

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18.11.2014 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства «АВІС» задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Вінниці від 12 листопада 2010 року № 0001042310/0, №0001052310/0, № 0001072310/0.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.04.2015 року апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області задоволено повністю; постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року скасовано; ухвалено нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.05.2015 року і залишити в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18.11.2014 року.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача з питань здійснення господарських операцій з ПСП "Каїсса", правомірності формування валових витрат та податкового кредиту з ПСП "Каїсса" за період з 01.07.2008 року по 31.12.2009 року.

Перевіркою встановлено заниження позивачем податку на прибуток за період з 01.07.2008 по 31.12.2009 на загальну суму 2891952,00 грн.; заниження заявленої суми бюджетного відшкодування на рахунок платника в банку за червень 2009 року на 52173,00 грн.; завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів за червень 2009 року на 494841,00 грн.; завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.10.2009 по 30.11.2009 на 435697,00 грн.; заниження суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду за серпень - листопад 2008 року на 1009814,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки від 02.11.2010 року № 2508/23-01/13304871 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 12.11.2010 року: № 0001042310/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 6050112,00 грн., у тому числі 2891952,00 грн. - за основним платежем, 3158160,00 грн. - за штрафними санкціями; № 0001052310/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1514721,00 грн., у тому числі 1009814,00 грн. - за основним платежем, 504907,00 грн. - за штрафними санкціями; № 0001072310/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 1300191,00 грн. і застосовано 317945,00 грн. штрафних санкцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПСП "Каїсса" укладено договори купівлі-продажу олії соняшникової рафінованої дезодорованої №30/07-01 від 30.07.2008 року, №01/08-01 від 01.09.2008 року та №19/08-02 від 19.09.2008 року. На підтвердження реальності виконання умов зазначених договорів позивачем надано: видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, оборотно-сальдові відомості, журнали ордерів, картки-рахунки, докази оплати. При цьому, в зазначених товарно-транспортних накладних замовником (платником) є ПСП "Каїсса", вантажовідправником - ЗАТ "Чумак", а вантажоодержувачем - ПСП "Каїсса".

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не надано жодних доказів наявності економічних переваг для позивача у придбанні товару через посередника ПСП "Каїсса". Також, суд апеляційної інстанції зазначив, що контрагент позивача - ПСП "Каїсса" є зайвою ланкою у ланцюгу постачання придбаного товару, оскільки позивач мав можливість придбати такий товар безпосередньо у ЗАТ "Чумак".

Проте, колегія суддів зазначені висновки суду апеляційної інстанції вважає безпідставними та необґрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР, в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин до набрання 01.01.2011 чинності Податковим кодексом України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Пункт 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР, в редакції, що діяла до 01.04.2011, визначає, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судом першої інстанції встановлено, що основним видом діяльності контрагента позивача - ПСП «Каісса» є оптова купівля та перепродаж сільськогосподарської продукції. При цьому, ЗАТ «Чумак» здійснює виключно оптовий продаж сільськогосподарської продукції і за умовами передплати. Враховуючи те, що позивач здійснював закупівлю сільськогосподарської продукції у значно менших обсягах ніж ПСП «Каісса», вартість товару для позивача у разі купівлі такого товару безпосередньо у ЗАТ «Чумак» є більшою. Зазначене повністю спростовує доводи податкового органу та суду апеляційної інстанції про відсутність економічної мети укладення позивачем з контрагентом правочинів.

Крім того, наявність економічної доцільності укладення позивачем з контрагентом правочинів підтверджується висновками судово-економічної експертизи та зведеними показниками прибутковості продукції, які належним чином досліджено судом першої інстанції.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і контрагентом правочини не мали реального характеру, а використовувались виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги дають підстави вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства «АВІС» задовольнити.

2. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.05.2015 року у справі № 2-а-5243/10/0270 скасувати.

3. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18.11.2014 року у справі № 2-а-5243/10/0270 залишити в силі

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна