Ухвала суду № 45433373, 17.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2015 року м. Київ К/800/21710/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.10.2011 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 року

у справі № 2а/0470/7195/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпен-Д»

до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.10.2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 року, адміністративний позов задоволено; визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області від 16 червня 2011 року №0000512342.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.10.2011 року і ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

У зв'язку із неподанням клопотань особами, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України при здійснені фінансово-господарських взаємовідносин з підприємством ТОВ «Вілорд ЛТД» за грудень 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ч.5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст.216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків; пп.7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (надалі - Закон "Про податок на додану вартість"), в результаті чого позивачем завищено податковий кредит за грудень 2010 року на 33444,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки №387/234/25514131 від 03.06.2011 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 16.06.2011 року №0000512342, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на 33444,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 8361,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Вілорд ЛТД» укладено договір поставки будівельних матеріалів №0112000-1 від 01.12.2010 року. На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано: накладні на поставку товару, видаткові накладні, податкові накладні, сертифікати якості товару. При цьому, відповідно до Додаткової угоди №1 від 01.08.2011 року до Договору поставки №0112000-1 від 01.12.2010 року розрахунок здійснено за допомогою простого векселя на суму 200665,06 грн. Зазначене підтверджується актом приймання-передачі простого векселя № 0545198 від 01 серпня 2011 року.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин до набрання 01.01.2011 чинності Податковим кодексом України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В касаційній скарзі відповідач посилається на висновки акта ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 30.03.2011 року №950/231/35113319 «Про визнання нікчемними угод, укладених ТОВ «Вілорд ЛТД» за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року», яким встановлено, зокрема, що діяльність зазначеного товариства спрямована на формування податкової вигоди третім особам.

Проте, зазначені доводи скаржника колегія суддів до уваги не бере, оскільки позивач не має нести відповідальність за порушення його контрагентом вимог податкового законодавства. Зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Жодних інших обґрунтувань касаційної скарги відповідачем не надано, а власне її зміст зводиться до цитування висновків вищезгаданого акта.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладений договір відповідає економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладений між позивачем і контрагентом правочин не мав реального характеру, а використовувався виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.10.2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 року у справі № 2а/0470/7195/1111 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна