Рішення № 4542700, 20.01.2009, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.01.09 Справа № 28/461/08

Суддя Яцун О.В.

За позовом: Закритого акціонерного товариства “Запоріжзв'язоксервіс”, м.Запоріжжя

До відповідача: Приватного підприємця ОСОБА_1, м.Запоріжжя

Суддя О.В. Яцун

Представники:

від позивача: Желєзняк М.В. на підставі довіреності №б/н від 21.11.2008р.

від відповідача: не з'явився

24.10.2008р. позивачем заявлені вимоги про стягнення з ПП ОСОБА_1. 1312грн.24коп. безпідставно отриманих грошових коштів, 559грн.01коп. інфляційних втрат та 244грн.95коп. штрафних санкцій.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 24.10.2008р. порушено провадження у справі №28/461/08, судове засідання призначено на 01.12.08р.

За клопотанням представника позивача розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

В зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання та з метою об'єктивного розгляду справу, судове засідання було відкладено на 22.12.2008р.

З метою надання додаткових доказів та в зв'язку з неявкою представника відповідача розгляд справи було відкладено на 20.01.2009р.

Ухвалою в.о. голови господарського суду Запорізької області від 22.12.2008р. строк вирішення спору було продовжено строком на однин місяць.

Розгляд справи продовжено 20.01.2009р.

Представник позивача наполягає на задоволені позовних вимог з підстав, що викладені в позові.

Відповідач заявлені позовні вимоги не спростував, відзив на позов суду не надав, представник відповідача в судове засідання за викликом не з'явився, правом надати відзив на позов не скористався. Про час та місце судового засідання відповідача повідомлено належним чином. Згідно до п. 3.6 роз'яснень президії ВГСУ від 18.09.1997 р. № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” (з наступними змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місця знаходження юридичних осіб -учасників судового процесу. Відповідні процесуальні документи надіслані згідно з поштовими реквізитами учасників процесу. Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців адреса приватного підприємця ОСОБА_1: АДРЕСА_1. Саме на цю адресу направлялась кореспонденція. Зазначене свідчить, що судом були вжиті всі заходи повідомлення відповідача про розгляд справи.

Згідно ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті та прийняття рішення.

У відповідності до ст.85 ГПК України в судовому засіданні за згодою представника позивача було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, суд встановив,

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно з ч.І ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

У відповідності до ст.526 ЦК України зобов'язання мають бути виконані належним чином і у встановлені законом або договором терміни.

Згідно зі ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як свідчать надані до суду документи, 20.09.2006р. між ПП ОСОБА_1. (продавець) та ЗАТ “Запоріжзв'язоксервіс” (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець передає у власність покупцю товар, а покупець в свою чергу зобов'язався прийняти та оплати товар.

Пунктом 2.2 договору сторони узгодили, що загальна вартість на момент укладання договору складає -1312грн.24коп.

Згідно з п.2.3 договору зазначено, що оплата товару здійснюється покупцем на підставі виставленого продавцем у два етапи:

Пунктом 2.3.1 договору сторони узгодили, що 1 етап -70% загальної вартості товару протягом 1 банківського дня з моменту укладання договору.

Пунктом 2.3.2 договору сторони узгодили, що 2 етап -30% загальної вартості товару протягом 3-х банківських днів з моменту підписання сторонами двостороннього акту

Згідно зі ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього грошову суму.

На виконання умов договору позивач здійснив оплату товару у розмірі 1312грн.24коп., про що свідчить платіжне доручення №18937 від 20.09.2006р.

На підставі Акту приймання-передачі від 30.09.2006р. товар був отриманий покупцем.

Разом з тим, як зазначає позивач 04.09.2006р. ЗАТ “Запоріжзв'язоксервіс” помилково була здійснена оплата в повному обсязі товару за договором від 20.09.2006р., про що свідчить платіжне доручення №17466 від 04.09.2006р.

Згідно зі ст.400 ЦК України недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'являти позов про витребування цього майна.

Стаття 1212 ЦК України визначає поняття безпідставного набуття, збереження майна (безпідставного збагачення) і встановлює умови його виникнення. Зобов'язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності трьох умов:

По-перше, щоб мало місце набуття або зберігання майна.

Факт зберігання майна (грошових коштів) матеріалами справи доведений

По-друге, щоб набуття або зберігання здійснено за рахунок іншої особи.

Матеріали справи підтверджують зберігання відповідачем грошових коштів отриманих від позивача в якості попередньої оплати.

По-третє, щоб були відсутні правові підстави для набуття або зберігання майна.

Як було значено вище, п.2.2 договору купівлі-продажу від 20.09.2006р. сторонами було узгоджено, що продавець повинен передати у власність покупцю товар на загальну суму 1312грн.24коп.

Як свідчать надані до суду документи факт належного виконання зобов'язань за договором сторонами доведений.

Таким чином, підстав для подвійного перерахування грошових коштів на підставі договору купівлі-продажу від 20.09.2006р. у позивача не виникло.

Тобто, грошові кошти в сумі 1312грн.24коп. перераховано позивачем відповідачу 04.09.2006р. безпідставно.

Згідно зі ст.1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язання відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу. Коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.

На день розгляду спору відповідач повернення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 1312грн.24коп. не довів, тому вимоги позивача про стягнення заборгованості у сумі 1312грн.24коп. слід визнати документально підтвердженими, нормативно обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно заявлених вимог щодо стягнення пені у сумі 244грн.95коп. слід зазначити, що дана вимога задоволенню не підлягає виходячи з наступного:

На підставі ст. 611 ЦК України одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Факт прострочення матеріалами справи доведений.

Разом з тим, заявлена вимога задоволенню не підлягає з наступних підстав:

Відповідно до п.3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відповідних відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до норм ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Нікчемним правочином -це такий, недійсність якого встановлена законом і не потребує його судового визнання.

Відповідно до норм ст.1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Письмової угоди в цій частині між сторонами не укладено.

Таким чином, в частині позовних вимог щодо стягнення пені слід відмовити.

Також позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 559грн.01коп. на підставі ст.625 ЦК України.

Згідно з ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо законом чи договором не встановлений інший розмір відсотків.

Таким чином, виходячи із норми ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат передбачено лише у разі прострочення виконання грошового зобов'язання.

Разом з тим, відповідно до умов договору купівлі-продажу, відповідач взяв на себе зобов'язання поставити товар, отже зобов'язання відповідача не є грошовими.

Крім того, як було вже зазначене відповідач зобов'язання за договором виконав в повному обсязі.

Тобто ст. 625 ЦК України до даних правовідносин не застосовується

З урахуванням вищезазначеного, вимога про стягнення інфляційних втрат у розмірі 559грн.01коп. заявлена позивачем безпідставно та задоволенню не підлягає.

Доводи позивача в частині стягнення штрафних санкцій та інфляційних втрат судом до уваги не приймаються, оскільки спростовуються вищевикладеними обставинами.

На підставі зазначеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати відносяться на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.44, 49, 75, 82-85 ГПК України, ст.526,1212,1214 ЦК України, ст. ст. 175, 193 ГК України суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; АДРЕСА_2, іден. код НОМЕР_1) на корись Закритого акціонерного товариства “Запоріжзв'язоксервіс” (69063, м.Запоріжжя, вул. Свердлова. Буд.21, р/р 26509202129001 в ЗРУ КБ “Приватбанк”. МФО 313399, код ЄДРПОУ 22116499) 1312(одна тисяча триста дванадцять)грн.24коп. безпідставно отриманих грошових коштів, 63(шістдесят три)грн.23коп. державного мита та 73(сімдесят три)грн.15коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

В решті позовних вимог відмовити.

Суддя О.В. Яцун

Рішення підписано: 22 січня 2009р.