Ухвала суду № 45404846, 17.06.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2015 р.Справа № 820/20207/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Спаскіна О.А.

Суддів: Любчич Л.В. , Сіренко О.І.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

представника відповідача - Коваленко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2015р. по справі № 820/20207/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКС"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "ОКС" до державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено частково.

Скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 09.12.2014 № 0004342202 в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 50240 (п'ятдесят тисяч двісті сорок) грн. 70 коп., з яких: основний платіж - 40192 (сорок тисяч сто дев'яносто дві) грн 20 коп., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 10048 (десять тисяч сорок вісім) грн. 50 коп.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати вказану постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. Скаржник зазначає, що приймаючи зазначену постанову суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, не вірно застосував до спірних правовідносин положення п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України та ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо повноти та об'єктивності розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів апеляційної скарги відповідно до вимог ст.195 КАС України та керуючись ч.1 ст.41 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що фахівцями державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства в частині взаємовідносин з ТОВ "Філакс" (податковий номер 34955462) за період з 01.07.2014 по 31.08.2014, з ТОВ "Юрполіс Компані" (податковий номер 33901201) за період з 01.07.2014 по 31.07.2014.

Результати перевірки оформлені актом від 26.11.2014 № 4053/20-34-22-02-05/32266705, яким зафіксовані порушення позивачем вимог діючого законодавства України, встановлені перевіркою, а саме: в порушення пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України занижено податок на додану вартість на суму 44360 грн., у тому числі за липень 2014 року на суму 22507 грн., за серпень 2014 на 21853 грн (а.с. 12-39).

На підставі висновків акту перевірки від 26.11.2014 № 4053/20-34-22-02-05/32266705, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.12.2014 № 0004342202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 55450 грн, з яких: основний платіж - 44360 грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 11090 грн (а.с. 11).

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що проведеною перевіркою податковий орган дійшов помилкового висновку про відсутність факту реальної поставки товарів від ТОВ "Філакас", а отже і податкове повідомлення-рішення від 09.12.2014 № 0004342202 підлягає скасуванню в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 50240,70 грн, з яких: основний платіж - 40192,20 грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 10048,50 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Приписами підпункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до підпункту 14.1.156 статті Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Порядок формування податкового кредиту передбачений статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 визначено, - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно частини 1 статті 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Згідно пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до підпункту 201.6 вказаної статті податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

З огляду на пункт 201.8. статті 201 Податкового кодексу України вбачається, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 статті 201 вищевказаного кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Щодо взаємовідносин між позивачем та ТОВ "Філакас", колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки від 26.11.2014 № 4053/20-34-22-02-05/32266705, висновок про відсутність факту реальної поставки товарів від ТОВ "Філакас" зроблений у зв'язку з отриманням від ДПІ у Київському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області акту перевірки ТОВ "Філакас" від 10.11.2014 року № 6543/20-31-22-03-07/34955462 з питань правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.03.2014 по 31.07.2014 та подальшому ланцюгу постачання.

Також висновок про відсутність факту реальної поставки товарів від ТОВ "Філакас" ґрунтується на висновку контролюючого органу, що договір оренди автомобіля від 30.06.2014 з ОСОБА_2 складений з порушенням пункту 2 статті 799 ЦКУ та є нікчемним.

З такою позицією контролюючого органу не можна погодись з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що між позивачем (Покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Філакас" (Продавець) укладено договір купівлі-продажу № ДГ-0000016 від 03.02.2014 (т. 1 а.с. 65-66).

Відповідно до предмету договору Продавець зобов'язується передати у власність товарно-матеріальні цінності: запасні частини, вузли та агрегати до сільськогосподарської, автомобільної, дорожньої та спецтехніки, а Покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплачувати ці товарно-матеріальні цінності на умовах даного договору (пункт 1.1 договору купівлі-продажу № ДГ-0000016 від 03.02.2014).

Факт виконання умов договору купівлі-продажу підтверджується залученими до матеріалів справи документами первинного та бухгалтерського обліку, а саме: податковими накладними: № 5 від 01.07.2014, № 14 від 02.07.2014, № 16 від 03.07.2014, № 30 від 09.07.2014, № 33 від 10.07.2014, № 59 від 18.07.2014, № 5 від 01.08.2014, № 25 від 11.08.2014, № 29 від 13.08.2014, № 47 від 19.08.2014, № 68 від 28.08.2014 (т. 1 а.с. 160-172); видатковими накладними: № РН-0000301 від 01.07.2014, № РН-0000305 від 02.07.2014, № РН-0000307 від 03.07.2014, № РН-0000312 від 09.07.2014, № РН-0000315 від 10.07.2014, № РН-0000341 від 18.07.2014, № РН-0000345 від 01.08.2014, № РН-0000381 від 11.08.2014, № РН-0000385 від 13.08.2014, № РН-0000397 від 19.08.2014, № РН-0000415 від 28.08.2014 (т. 1 а.с. 147-151, 153-158).

Також факт виконання умов договору купівлі-продажу підтверджується залученими до матеріалів справи оборотно-сальдовою відомістю за 01.07.2014-31.08.2014 (т. 1 а.с. 159) та товарно-транспортними накладними: № 1/1 від 01.07.2014, № 4/2 від 02.07.2014, № 3/3 від 03.07.2014, № 1/9 від 09.07.2014, № 2/10 від 10.07.2014, № 1/18 від 18.07.2014, № 2/1 від 01.08.2014, № 3/11 від 11.08.2014, 2/13 від 13.08.2014, № 39 від 14.08.2014, № 2/19 від 19.08.2014, № 4/28 від 28.08.2014 (т. 1 а.с. 207-227).

Оплата за товар здійснена позивачем у безготівковій формі в повному обсязі, що підтверджується виписками по особовому банківському рахунку позивача (т. 1 а.с. 143-144).

Отриманий позивачем від ТОВ "Філакс" товар на підставі договору купівлі-продажу № ДГ-0000016 від 03.02.2014 в подальшому реалізовано комунальному підприємству "Харківводоканал" на підставі договору поставки № 52/6-ПЦ/14 від 02.06.2014 (т. 1 а.с. 72-74) та ТОВ ТД "Коммункомплекс" на підставі договору купівлі-продажу № 18 від 20.06.2014 (т. 1 а.с. 70-71).

Факт виконання зазначених вище договорів з подальшої реалізації отриманих від ТОВ "Філакс" товарів підтверджується залученими до матеріалів справи документами первинного та бухгалтерського обліку, а саме: податковими накладними, видатковими накладними та товарно-транспортними накладними (т. 1 а.с 77-120, 127-142).

Згідно пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до підпункту 201.6 вказаної статті, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

З огляду на пункт 201.8. статті 201 Податкового кодексу України вбачається, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 статті 201 вищевказаного кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Колегія суддів , дослідивши договір, укладений між позивачем та ТОВ "Філакс", вважає, що його укладено відповідно до вимог діючого законодавства та вони відповідають вимогам частини 1 статті 205, частини 2 статті 207, частини 1 статті 208, частини 1 статті 638, частини 3 статті 639 ЦК України, статей 179, 180, 181 ГК України. Сторонами за договором погоджені всі істотні умови і досягнута домовленість щодо їхнього виконання, виконання цих договорів підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами.

Первинні документи, надані позивачем, за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно з частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, спричинили втрату ними юридичного статусу первинних документів, податковим органом не доведено.

Колегія суддів не приймає посилання відповідача на акт ДПІ у Київському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 10.11.2014 року № 6543/20-31-22-03-07/34955462 перевірки ТОВ "Філакас" з питань правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.03.2014 по 31.07.2014 та подальшому ланцюгу постачання, з огляду на наступне.

Необхідно зазначити, що в силу закону, отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Так, належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальному провадженню (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених статтею 191 КК України та статтею 212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до статей 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів відкриття кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договору, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Щодо висновку фахівців відповідача в акті перевірки про те, що договір оренди автомобіля від 30.06.2014 з ОСОБА_2 складений з порушенням пункту 2 статті 799 ЦКУ та є нікчемним, колегія суддів зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що на підставі протоколу № 1/14 Загальних зборів учасників ТОВ "ОКС" від 23.06.2014 ОСОБА_2, який є засновником товариства передав ТОВ "ОКС" в тимчасове користування транспортний засіб - легковий автомобіль HYNDAY ACCENT, державний номер НОМЕР_2.

Відповідно до статті 59 Закону України "Про господарські товариства", до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю крім питань, зазначених у пунктах "а", "б", "г - ж", "и - й" статті 41 цього Закону, належить, зокрема, встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів.

Таким чином, рішенням загальних зборів ТОВ "ОКС" правомірно прийняте рішення про передачу засновником додаткового вкладу у вигляді транспортного засобу.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач дійшов невірного та необґрунтованого висновку в акті перевірки від 26.11.2014 № 4053/20-34-22-02-05/32266705 щодо відсутності факту реальної поставки товарів від ТОВ "Філакас".

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ "Юрполіс Компані", слід зазанити наступне.

З матеріалів справи встановлено, що між позивачем (Замовник) та ТОВ "Юрполіс Компані" (Виконавець) укладено договір про надання юридичних послуг № 12 від 23.05.2014 (т. 1 а.с. 68-69).

Згідно пункту 1 зазначеного договору, в порядку иа на умовах, визначених цим договором, Виконавець зобов'язується надати Замовнику визначені цим договором юридичні послуги, а Замовник зобов'язується оплатити такі послуги. Предметом юридичних послуг є надання юридичних консультацій у галузі господарського, цивільного, трудового, податкового та інших галузях права.

В підтвердження факту отримання послуг за зазначеним договором позивачем надано до суду звіт до договору № 12 від 23.05.2014, затверджений 28.07.2014 та акт № 2-12 приймання наданих послуг від 28.07.2014 на суму 25000 грн (т. 1 а.с. 152, 174-206).

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наданих послуг ТОВ "Юрполіс Компані" на адресу позивача виписано податкову накладну № 241 від 28.07.2014 на загальну суму 25000 грн (т. 1 а.с. 166).

Оплата отримані послуги здійснена позивачем у безготівковій формі в повному обсязі, що підтверджується виписками по особовому банківському рахунку позивача (т. 1 а.с. 143-144).

Таким чином, з наданих позивачем документів в підтвердження отриманих послуг, не вбачається за можливе встановити, які саме послуги, як стверджує позивач - юридичні послуги з підготовки на тему: "Робочий час та час відпочинку. Нормування праці", надані його контрагентом за договором.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено доцільність та факт отримання послуг від ТОВ "Юрполіс Компані" на підставі укладеного договору № 12 від 23.05.2014.

Крім того, як вбачається з письмових додаткових пояснень, наданих відповідачем 15.05.2015, грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у податковому повідомленні-рішенні від 09.12.2014 № 0004342202 збільшено в розмірі 55450 грн, з яких: 40192,2 грн - основний платіж по порушенням, встановленим по взаємовідносинам з ТОВ "Філакс", 10048,5 грн - штрафні санкції по взаємовідносинам з ТОВ "Філакс"; 4166,47 грн - основний платіж по порушенням, встановленим по взаємовідносинам з ТОВ "Юрполіс Компані", 1041,66 грн - штрафні санкції по взаємовідносинам з ТОВ "Юрполіс Компані".

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що проведеною перевіркою податковий орган дійшов помилкового висновку про відсутність факту реальної поставки товарів від ТОВ "Філакас", а отже і податкове повідомлення-рішення від 09.12.2014 № 0004342202 підлягає скасуванню в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 50240,70 грн, з яких: основний платіж - 40192,20 грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 10048,50 грн.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції під час розгляду справи п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України та норм ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо повноти та об'єктивності розгляду справи висновків суду не спростовують, оскільки при розгляді справи суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 159 КАС України повно і всебічно, в межах заявлених вимог, з'ясував дійсні обставини справи, дав належну оцінку наявним у справі доказам, правильно вирішив питання щодо правовідносин, зумовлених встановленими фактами, та вирішив справу на підставі норм матеріального права, які регулюють ці правовідносини.

З огляду на вищевикладене, постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2015р. по справі № 820/20207/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Спаскін О.А.Судді(підпис) (підпис) Любчич Л.В. Сіренко О.І. Повний текст ухвали виготовлений 22.06.2015 р.