Постанова № 45404612, 17.06.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/5949/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Цховребова М. Г Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федусик А.Г.,

суддів - Шевчук О.А. та Зуєвої Л.Є.,

при секретарі - Пальоній І.М.,

за участю: представника відповідача - П`ятниченко Анатолія Олександровича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 січня 2015 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Анікс-Плюс" до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

В жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Анікс-Плюс" (далі ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 10 жовтня 2014 року за №0003682203 та №0003692203.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 січня 2015 року позовні вимоги задоволено. Суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 10 жовтня 2014 року за №0003682203 та №0003692203.

Не погоджуючись з постановою суду, ДПІ подало апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ДПІ повинна бути задоволена з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 15 вересня 2014 року по 19 вересня 2014 року відповідно до наказу начальника ДПІ №553 від 15 вересня 2014 року "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки" службовою особою ДПІ на підставі пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, п. 79.2 ст.79 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ТОВ "Грант Тайм" за період лютий, квітень 2013 року та ТОВ "Торенія" за період лютий 2013 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 26 вересня 2014 року №1544/15-21-22-03/33089583, в якому відображено порушення ТОВ п.198.1, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у загальній сумі 172412,00 грн., у т.ч.: лютий 2013 року - 96512,00 грн.; квітень 2013 року - 75900,00 грн., та п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у загальній сумі 163791,00 грн., в т.ч. за 2013 рік - 163791,00 грн..

За наслідком проведеної перевірки та в зв`язку з виявленими порушеннями ДПІ було прийнято податкові повідомлення-рішення від 10 жовтня 2014 року №0003682203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств, на загальну суму 245686,00 грн., в тому числі за основним платежем - 163791,00 грн., за штрафними санкціями - 81895,00 грн.; №0003692203 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), на загальну суму 258618,00 грн., в тому числі за основним платежем - 172412,00 грн., за штрафними санкціями - 86206,00 грн..

Винесення вказаних податкових повідомлень і стало підставою для звернення ТОВ з позовом до суду.

Вирішуючи справу та задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що повідомлення та копію наказу від 15 вересня 2014 року №553 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки одержано позивачем 15 вересня 2014 року, тобто у день початку проведення перевірки, що нівелює правове та фактичне значення вимог ПК України щодо підстав та умов проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а також позбавило позивача можливості повною мірою представити свої права та інтереси під час проведення перевірки. Крім того, судом було зазначено, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень, непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення, а тому вони є протиправним та підлягають скасуванню.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх помилковими з огляду на наступне.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Положенням пп.139.1.9 ст.139 ПК України встановлено, що не включаються до складу валових витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, відповідно до п.198.1. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Згідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, на ряду з іншим, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п.201.10. ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу вказаних норм вбачається, що визначальними умовами формування платником своїх валових витрат та податкового кредиту з ПДВ, окрім інших, є наявність належним чином оформлених первинних документів, та зв'язок господарських операцій, на підтвердження яких складаються вказані первинні документи, з господарською діяльністю такого платника.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 28 січня 2013 року між позивачем та ТОВ "Грант Тайм" укладено договір поставки №4, а 28 січня 2013 року між позивачем ТОВ "Торенія" укладено договір поставки №5.

Так, положеннями п.2.1 вказаних договорів передбачено, що продавець не пізніше 5-ти календарних днів з дня узгодження графіку поставки повинен відвантажити товар. Разом з тим, ТОВ не надано, а в матеріалах справи відсутні докази (документи/матеріали), які б підтверджували не тільки узгодження графіку поставки, а і взагалі визначення сторонами договорів який товар повинен бути поставлений позивачу, оскільки жоден з вказаних договорів не містив жодного опису предмету договору (товару), не зважаючи на визначення в договорах їх загальної суми.

Крім того, пунктом 2.2 договорів поставки на продавця покладено обов'язки оформлення сертифікату відповідності товару та сповіщення ТОВ про відправлення товару телефаксом протягом 24 годин з часу відправлення.

В той же час, ТОВ не надано належні та достатні документи на підтвердження виконання постачальником вказаного обов'язку, передбаченого п.2.2 договорів, зокрема, не надано ні суду першої інстанції, ні під час апеляційного провадження сертифікати відповідності товару та матеріали, що підтверджують сповіщення ТОВ про відправлення товару телефаксом.

Також, на підтвердження факту реального переміщення товарів та їх поставки позивачем надано ТТН. Разом з тим, з аналізу останніх вбачається, що з метою отримання товару від ТОВ "Грант Тайм" та ТОВ "Торенія" один і той самий водій - ОСОБА_3, на одному й тому самому автомобілі НОМЕР_1 здійснював виїзди 02, 04, 05, 06, 07, 08, 12, 15, 17, 22, 23, 25, 26, 29 лютого 2013 року (від ТОВ "Грант Тайм") та 04, 12, 18, 26 лютого 2013 року (від ТОВ "Торенія") за маршрутами пров.Ярославський, м.Київ та вул.Глибочицька, 72, м.Київ - с.Калаглія, Овідіопольський район, Одеська область.

В той же час, з огляду на відстань між пунктами навантаження та розвантаження (близько 500 км. в один напрямок), час, який повинен бути витрачений для виїзду за товаром та повернення назад з ним (згідно п.4.2 договорів транспорт забезпечується покупцем і за його рахунок), а також приймаючи до уваги, що 04 та 12 лютого 2013 року водій ОСОБА_3 на автомобілі НОМЕР_1 нібито здійснював доставку товару до ТОВ і від ТОВ "Грант Тайм", і від ТОВ "Торенія", колегія суддів приходить до висновку, що вказані ТТН не підтверджують реальність доставки товару позивачу, а сам порядок доставки вказаний ТОВ таким шляхом не може бути здійснений з об'єктивних причин. Крім цього, жодна з наданих позивачем ТТН не містить підпису водія-експедитора ОСОБА_3 про отримання товару для перевезення, і в ході розгляду справи ТОВ також не було надано жодного доказу про надання вказаній особі повноважень щодо отримання товарів у постачальника. Не було надано суду і будь-яких доказів наявності права ТОВ на використання вказаного в ТТН автомобіля та його здатності здійснювати вантажні перевезення (з урахуванням кількості товару, зазначеному в ТТН та видаткових накладних).

Окрім іншого, на підтвердження використання отриманих від контрагентів товарів (краска та гофроящики) ТОВ надано договір підряду (т.1 а.с.183), за яким ТОВ зобов'язується надати ДП "УГК "Nemiroff" послуги з декорації скляної пляшки, та договори підряду та поставки від 03 вересня 2012 року (т.2 а.с.1-28), за яким ТОВ зобов'язується надати ТОВ "Національна горільчана компанія" послуги з декорації скляної чарки та поставити скляний посуд, а також ТТН, що підтверджують доставку цих товарів замовникам. Разом з тим, з аналізу наданих ТТН вбачається, що пункт навантаження товару (пляшок) по договору з ДП "УГК "Nemiroff" був - м.Самбір, Львівська область, а розвантаження - м.Немирів, Вінницька область, а по договорам з ТОВ "Національна горільчана компанія" пункт навантаження зазначено м.Овідіопіль Одеської області, що саме по собі не узгоджується з тим фактом, що отриманий від ТОВ "Грант Тайм" та ТОВ "Торенія" товар доставлявся позивачу в Одеську область, Овідіопольський район, с.Кагалія і там використовувався у виробничій діяльності.

Крім того, на обґрунтування власної правової позиції ТОВ надано договір оренди від 01 липня 2013 року №02/07/13, за яким ТОВ прийняло в оренду виробниче приміщення за адресою: с.Калаглія, Овідіопольський район, Одеська область, комплекс будівель та споруд №1. В той же час, з матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини між ТОВ та ТОВ "Грант Тайм" та ТОВ "Торенія" відбувались в січні-лютому 2013 року (договори поставки від 28 січня 2013 року), тобто до фактичного отримання в оренду приміщень за адресою: с.Калаглія, Овідіопольський район, Одеська область, що не підтверджує реальність господарських відносин ТОВ з контрагентами.

Більш того, в ході розгляду справи позивачем не було надано належних доказів того, що зазначений у видаткових та податкових накладних від ТОВ "Грант Тайм" та ТОВ "Торенія" товар використовувався ТОВ у власній господарській діяльності у конкретних технологічних операціях. Не містять таких доказів (щодо необхідності використання гофроящиків та фарби 194Т у виробничому процесі) і матеріали справи, в тому числі і укладені з ДП "УГК "Nemiroff" та ТОВ "Національна горільчана компанія" договори та додатки до них.

Також, колегія суддів зазначає,що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат навіть за наявності формально складених документів та/або сплати грошових коштів.

Отже, враховуючи всю сукупність доказів у справі, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи не можуть вважатися належним підтвердженням фактичного здійснення господарських правовідносин позивача з контрагентами та використання вказаних товарів у власній господарській діяльності, не узгоджуються один з одним та, відповідно, не підтверджують правомірність формування податкового кредиту та витрат, а будь-яких інших належних доказів в ході розгляду справи позивачем надано не було.

При цьому колегія суддів вважає, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність доказів визнання такого договору недійсним або нікчемним, самі по собі не свідчать про реальність вчинення відповідної господарської операції а також про придбання товарів та послуг саме з метою використання їх в господарській діяльності, якщо це не підтверджено відповідними, належним чином оформленими первинними документами.

В той же час, встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено, зокрема, відсутність реального вчинення цієї господарської операції чи її господарської мети.

Враховуючи наведені положення діючого законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при ухвалені постанови припустився порушень норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим судове рішення підлягає скасуванню з постановленням по справі нової постанови про відмову в задоволені позовних вимог ТОВ.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 січня 2015 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Анікс-Плюс" до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.Г. Федусик Суддя: Суддя: Л.Є. Зуєва О.А. Шевчук