Постанова № 45403398, 18.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2015 р. Справа№ 910/161/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Спориш О.В.

від відповідача - не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські продуктові традиції" на рішення Господарського суду м. Києва від 17.03.2015 (суддя Домнічева І.О.)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "М'ясокомбінат "Ятрань"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські продуктові традиції"

про стягнення 332053, 36 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ "М'ясокомбінат "Ятрань" звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ "Українські продуктові традиції" про стягнення боргу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 17.03.2015 та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2015 відновлено строк подання апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські продуктові традиції", прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 21.05.2015.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованими, а тому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник позивача в судове засідання на вказану дату з`явився та надав усні пояснення стосовно предмету спору.

Представники відповідача в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.

В процесі розгляду скарги до суду від представника відповідача надійшло клопотання про призначення судової товарознавчу експертизи для вирішення питання відповідності поставленого товару вимогам ст.13 ЗУ «Про підтвердження відповідності».

Колегія суддів, вивчивши доводи даного клопотання, заслухавши думку представника позивача, який заперечував проти його задоволення, приходить до висновку, що в задоволені клопотання необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст.41 ГПК України, для роз`яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Як вбачається із обґрунтувань, викладених представником відповідача у своєму клопотанні необхідність проведення вказаної експертизи полягає у встановлені відповідності поставленого товару вимогам ст.13 ЗУ «Про підтвердження відповідності».

Стаття 13 ЗУ «Про підтвердження відповідності» визначає, що постачальник зобов`язаний реалізовувати продукцію за умови наявності у документах, згідно з якими йому передано відповідну продукцію, реєстраційних номерів сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності.

Припиняти реалізацію продукції, якщо вона не відповідає вимогам нормативних документів, зазначеним у декларації про відповідність або у сертифікаті відповідності чи свідоцтві про визнання відповідності.

Отже, враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що дане питання є суто правовими, вирішення якого відбувається в процесі розгляду спору в сукупності із усіма наданими сторонами доказами та поясненнями та не потребують застосування спеціальних вузьких знань експертів.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

01.08.2013 між Товариством з додатковою відповідальністю «М`ясокомбінат Ятрань» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські продуктові традиції" з урахуванням протоколу розбіжностей укладено договір поставки № 104.

Згідно пункту 1.1. договору поставки постачальник зобов'язався систематично доставляти і передавати на умовах та у встановлені цим договором строки продовольчу та (або) непродовольчу продукцію у власність покупця, а покупець зобов'язався приймати товар у власність і оплачувати на умовах цього договору.

В пункті 1.2 договору зазначено, що найменування товару, його асортимент та ціна визначаються специфікацією, що є його невід'ємною частиною.

Відповідно до пункту 4.14 договору сторонами узгоджено, що покупець має право повернути, а постачальник зобов'язаний прийняти нереалізований товар в обсязі не більше 3% від вартості поставленої продукції за поточний місяць.

У відповідності до пункту 5.8. договору оплата поставленого товару здійснюється покупцем протягом 18 календарних днів за поставлений товар.

Відповідно до п. 9.1. договору, договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріпленням печатками сторін та діє до 31.12.15.

На виконання умов договору позивачем було поставлено, а відповідачем отримано П\продукцію, що підтверджується видатковими накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

На підставі п.4.14 договору покупцем повернуто постачальнику частину продукції на суму 13006,99 грн.

В строк, визначений договором, відповідач розрахувався за поставлений товар частково на загальну суму 386,27 грн.

Позивач, звертаючись із позовом до суду мотивує свої вимоги тим, що відповідачем не було здійснено вчасно оплату за отриману продукцію, внаслідок чого утворився борг в розмірі 360536,31 грн.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог та оскаржуючи постановлене рішення, обґрунтовує це тим, що товар постачальником був поставлений їм в порушення вимог ч.2 ст. 13 ЗУ «Про підтвердження відповідності», а тому, з урахуванням умов договору поставки, у них не виник обов`язок по оплаті поставленої продукції.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Статтею 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначалося вище, на виконання умов договору поставки № 104 позивачем був поставлений товар відповідачу, що підтверджується відповідними товарно-транспортними та видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи.

Крім того, факт поставки не заперечувався й відповідачем по справі.

Враховуючи умови договору поставки та докази, надані позивачем на підтвердження здійснення поставки, строк оплати відповідачем поставленого товару на момент розгляду даного спору настав.

Відповідач частково розрахувався за поставлений товар в сумі 386,27 грн.

До того ж, в процесі розгляду спору в суді першої інстанції ним був додатково погашений борг в розмірі 2000,00 грн.

Таким чином, у відповідача виникла заборгованість за отриманий товар на загальну суму 324 479,654 грн. (з урахуванням здійснених проплат та суми, на яку товар був повернути постачальникові)

Колегія суддів не приймає о уваги заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов та в апеляційній скарзі, стосовно того, що у нього не виник обов`язок по оплаті за поставлений товар, бо останній був поставлений з порушенням приписів ч.2 ст. 13 ЗУ «Про підтвердження відповідності», враховуючи наступне.

Відповідно до п. 4.2. договору, при виявленні невідповідності товару за якістю, кількістю, комплектністю, маркуванням товару, що поставляється та/або тари, упакування, відповідним стандартам, технічним умовам, вимогам, передбаченим умовами цього договору та/або даним, зазначеним у супроводжувальних документах, зазначених у п.п.2.11., 3.3 цього договору; та умовам, визначеним п. 3. 3.8., 3.9 цього договору, при підготовці до реалізації чи у період реалізації товару, покупець припиняє реалізацію товару викликає представника постачальника протягом доби з моменту виявлення відповідних недоліків, повідомленням про виявлені недоліки товару (зареєстрованою телефонограмою, або по факсу, або повідомленням на e-mail постачальника, вказаний додатку № 2 до цього договору) для складання акту про виявлені недоліки.

Для складання, оформлення підписання акту постачальник повинен направити свого уповноваженого представника до покупця у термін, визначені покупцем у повідомленні. Акт складається уповноваженими представниками покупця та постачальника, у двох примірника по одному екземпляру для кожної сторони, з підписанням його повноважними представниками сторін та засвідченням належними печатками сторін.

У випадку неявки представника постачальника в зазначений у повідомленні покупця термін, покупець складає акт в односторонньому порядку. Такий акт є належним доказом виявлених недоліків товару та має належну юридичну силу у суді.

В матеріалах справи відсутній акт про виявлення недоліків, відповідачем також при надані письмових пояснень та заперечень не зазначалося про складання такого акту недоліків.

Відповідно до п. 2.12. ненадання постачальником разом із товаром (при передаванні товару) документів, зазначених в п. 2.11. та п. 3.3. цього договору, є підставою відмови покупця від приймання та оплати такого товару або для повернення такого товару, якщо товар був прийнятий з умовою наступного надання всіх необхідних документів.

Як вбачається з матеріалів справи товар відповідачем прийнятий, що підтверджується видатковими накладними, які підписані без зауважень та заперечень.

Пунктом 4.7. протоколу розбіжностей до договору поставки № 104 від 01.08.2013 сторони узгодили, що покупець має право прийняти товар, якщо деякі документи постачальника, зазначені у п. 2,11, 3.3. договору відсутні чи неналежно оформлені. При цьому перелік відсутніх чи неналежно оформлених документів фіксується у товарній або видатковій накладній, а постачальник зобов`язаний протягом 5 банківських днів з моменту приймання товару надати покупцю відсутні або неналежно оформлені документи згідно із переліком відсутніх документів.

У випадку ненадання належним чином оформлених постачальником документів, покупець зобов`язаний письмово попередити постачальника про відсутність документів та має право після 3-х робочих днів після звернення до постачальника призупинити оплату вартості товару, що був поставлений постачальником партії товару з невідповідними документами (і це не буде вважатися прострочення оплати вартості поставленого товару) у випадку не надання документів.

Проте, як вбачається із наявних матеріалів справи, пояснення представника позивача, відповідачем не зазначалось на видаткових та товарно-транспортних накладних будь-яких зауважень щодо партії поставленого товару.

Жодних письмових повідомлень про необхідність постачальнику надати покупцю ненаданих одночасно із поставкою товару документів на адресу позивача не надходило.

Доказів зворотного відповідачем ані суду першої ані суду апеляційної інстанції не надано.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази повернення товару постачальнику, що зі слів покупця, був поставлений з порушенням п. п. 2.11. та п. 3.3. договору, після підписання видаткових накладних про його отримання.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, апеляційна інстанція погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростованими належним чином відповідачем, а відтак такими, що підлягають задоволенню частково.

Оскільки сума основного боргу у розмірі 2000,00 грн. була погашена відповідачем після порушення провадження у справі, провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача пеню та 3% річних за прострочення оплати вартості поставленого товару.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

В пункті 8.7. договору сторони передбачили у випадку порушення Покупцем строків оплати за товар, передбачених п. 5.8. Договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожен день такого прострочення.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Колегія суддів, перевіривши розрахунок 3% річних та пені, здійснений позивачем, знаходить його арифметично вірним та обґрунтованим, а тому вимоги про сплату пені у розмірі 6 831,37 грн. за період з 21.10.2014 по 03.12.2014., 3% річних у розмірі 742,34 грн. за період з 21.10.2014 по 03.12.2014 є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно частково задоволені позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю "М'ясокомбінат "Ятрань", а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські продуктові традиції" не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські продуктові традиції" залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 4 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські продуктові традиції" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2015 у справі № 910/161/15-г - без змін.

Матеріали справи № 910/161/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко