Рішення № 45401701, 09.06.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2015Справа №910/8214/15-гСуддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор"

до публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс Фінанс"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

товариство з обмеженою відповідальністю "Фудторг"

товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Амстор"

про визнання недійсними з моменту укладення договору відступлення права вимоги №39/296 від 04.02.2015 року та договори відступлення права вимоги за договорами забезпечення

Представники сторін:

від позивача: Ладан О.М. - представник за довіреністю № 1707 від 25.02.2015 року;

від відповідача-1: Яцук С.В. - представник за довіреністю № 09-32/1310 від 11.11.2013 року;

від відповідача-2: Рищенко Д.О. - представник за довіреністю б/н від 05.01.2015 року;

від третьої особи-1: не з'явився;

від третьої особи-2: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор" до публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс Фінанс" про визнання недійсними з моменту укладення договору відступлення права вимоги №39/296 від 04.02.2015 року та договори відступлення права вимоги за договорами забезпечення.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що йому стало відомо, що відповідачами укладено договір відступлення прав вимоги №39/296 від 04.02.2015 року та договори про відступлення права вимоги за договорами забезпечення, відповідно до умов яких відповідачем 1 відступлено відповідачу 2 права вимоги по договором.

Оскільки, на думку позивача, договір відступлення права вимоги за кредитним договором та договори відступлення права вимоги за договорами забезпечення суперечать законодавству та укладені з порушенням прав та законних інтересів позивача, тому просить суд визнати їх недійсними з моменту укладання.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 03.04.2015 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 19.05.2015 року.

18.05.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач 2 подав відзив на позовну заяву.

19.05.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав документи по справі, відповідач 1 - відзив на позовну заяву.

В судовому засіданні 19.05.2015 року оголошено перерву до 26.05.2015 року.

22.05.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав клопотання про залучення третіх осіб.

26.05.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав пояснення на відзив.

В судове засідання 26.05.2015 року представник відповідача 2 не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 19.05.2015 року.

Представник позивача підтримав подане клопотання.

Представник відповідача заперечував проти даного клопотання відповідача про залучення третьої особи.

Суд задовольнив клопотання позивача.

Представник позивача подав клопотання про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів.

Суд задовольнив клопотання про продовження строку розгляду справи на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 26.05.2015 року відкладено розгляд справи на 09.06.2015 року. Залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю "Фудторг"; товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Амстор".

В судове засідання 09.06.2015 року представники третіх осіб 1, 2 не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про час та дату судового засідання повідомлені належним чином.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача-1 заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача-2 заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

07.09.2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Амстор" (позичальник) та публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (банк) укладено кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 76.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та Банком укладено такі договори:

- договір іпотеки №15-94/19-2323/10 від 05.11.2010 р., предметом якого є нежитлова будівля загальною площею 13 572,5 м2, за адресою Донецька область, м. Донецьк, вул. Стадіонна, буд. 3д;

- договір застави майна № 15-94/19-2924/10 від 22.12.2010 р. разом із договорами про внесення змін та доповнень;

- договір застави майнових прав №2 від 03.04.2014 р.;

- договір поруки №248 від 07.09.2007 р.

Також, між сторонами укладено договір іпотечного кредитування (договір про іпотечний борг) №15-93/19-1793/06 від 10.04.2006 (надалі - кредитний договір - 2).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та банком укладено договори, а саме:

- договір іпотеки №15-94/19-2321/10 від 05.11.2010 р., предметом якого є нежитлова будівля загальною 17 515,1 м2, за адресою Донецька обл., м. Донецьк, вул. Соколина, 38;

- договір іпотеки №15-94/19-2312/10 від 03.11.2010 р. предметом якого є нежитлова будівля загальною площею 16 318,76 м2, за адресою Донецька область, м. Маріуполь, пр. Леніна, 149;

- договір застави майна № 15-94/19-2920/10 від 22.12.2010 р.;

- договір застави майна № 15-94/19-2922/10 від 22.12.2010 р.;

- договір застави майнових прав № 15-94/19-1722/11 від 21.04.2011 р.;

- договір поруки № 15-94/19-2367/06 від 10.04.2006 р.

Відповідно до отриманих повідомлень про відступлення права вимоги вих. № 39-3/174-9 від 05.02.2015 року та №№39-3/178-9 від 05.02.2015 року від відповідача 1, позивачу стало відомо про те, що 04.02.2015 року між публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Авіс Фінанс" (новий кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги №39/296 та договори відступлення права вимоги за договорами забезпечення.

В обґрунтування своїх вимог щодо визнання недійсним з моменту укладення договору відступлення права вимоги № 39/296 від 04.02.2015 року за кредитними договорами № 76 від 07.09.2007р. та №15-93/19-1793/06 від 10.04.2006 року та договори відступлення права вимоги за договорами забезпечення, а саме за: договором іпотеки №15-94/19-2323/10 від 05.11.2010р., договором застави майна № 15-94/19-2924/10 від 22.12.2010 р., договором застави майнових прав №2 від 03.04.2014 р., договором поруки № 248 від 07.09.2007 р., договором іпотеки №15-94/19-2321/10 від 05.11.2010 р., договором іпотеки №15-94/19-2312/10 від 03.11.2010 р., договором застави майна № 15-94/19-2920/10 від 22.12.2010 р.; договором застави майна № 15-94/19-2922/10 від 22.12.2010 р.; договором застави майнових прав № 15-94/19-1722/11 від 21.04.2011 р.; договором поруки № 15-94/19-2367/06 від 10.04.2006 р., укладеними між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Авіс Фінанс» позивач зазначає, що:

- ТОВ "Авіс Фінанс" не є кредитною установою та, відповідно, не має права здійснювати права та обов'язки кредитодавця без отримання відповідної ліцензії;

- банк не мав права відступити право вимоги без згоди позичальника (позивача);

- договори маються відповідати вимогам закону, зокрема, договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки можуть бути укладені лише в письмовій формі і посвідчені нотаріально.

Відповідно до ч.1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Цією статтею визначено перелік способів судового захисту, одним із яких є визнання правочину недійсним.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до статті 215 ЦК України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 ГК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до абз. 4 п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 року, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

04.02.2015 року між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк» (первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю «Авіс Фінанс» (новий кроедитор) укладено договір про відступлення прав вимоги №39/296, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає новому кредитору усі належні первісному кредитору права вимоги за укладеним між первісним кредитором та товариством з обмеженою відповідальністю «Амстор» договором іпотечного кредитування (договір про іпотечний борг) №15-93/19-1793/06 від 10.04.2006 року разом із договорами про внесення змін до кредитного договору.

Відповідно до п.1.8 договору про відступлення прав вимоги №39/296 від 04.02.2015 року, у зв'язку з укладанням цього договору, здійснюється відступлення прав за договорами, що забезпечують виконання зобов'язань за кредитним договором:

- договором іпотеки №15-94/19-2321/10 від 05.11.2010 р. разом із договорами про внесення змін та доповнень,

- договором іпотеки №15-94/19-2312/10 від 02.11.2010 р. разом із договорами про внесення змін та доповнень,

- договором застави майна №15-94/19-2321/10 від 22.12.2010 р. разом із договорами про внесення змін та доповнень,

- договором застави майна №15-94/19-2322/10 від 22.12.2010 р. разом із договорами про внесення змін та доповнень,

- договором застави майна №15-94/19-1722/11 від 21.04.2011 р. разом із договорами про внесення змін та доповнень,

- договором поруки №15-94/19-2367/06 від 10.04.2006 р. разом із договорами про внесення змін та доповнень.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 515 ЦК України встановлено, що заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

З наведеного вбачається, що законом не заборонено вчинення угод щодо відступлення права вимоги та відсутні обставини, з якими закон пов'язує недопустимість відступлення права вимоги.

Крім того, пунктом 3.3.9 договору іпотечного кредитування (договір про іпотечний борг) №15-93/19-1793/06 від 10.04.2006 року (в редакції договору внесення змін №15-93/19-1793/06-07 від 02.02.2009 року) передбачено, що в разі виникнення прострочених зобов'язань банк вправі передати свої права по даному договору іншій особі шляхом продажу прав вимоги або укладення договору відступлення права вимоги, з передачею оригіналу цього договору, інших документів та інформації, необхідних такій особі для набуття та реалізації прав нового кредитора.

Щодо правосуб'єктності відповідача 2, то суд зазначає наступне.

Статтями 1 та 3 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

Отже, названий Закон регулює відносини, що виникають під час створення, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків. Сфера дії Закону України «Про банки та банківську діяльність» є досить обмеженою за колом осіб і розповсюджується на банки, їх філії та представництва, в тому числі іноземні, учасників банків та ін.

Аналогічне стосується і ЗУ «Про кредитні спілки».

Згідно з п. 3.1 статуту ТОВ "Авіс Фінанс" товариство створено з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку від надання фінансових послуг.

13.11.2012 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, ТОВ "Авіс Фінанс" видано свідоцтво про реєстрацію фінансової установи (ФК № 352).

Згідно з додатком до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи (ФК № 352) ТОВ "Авіс Фінанс" має право здійснювати такі види фінансових послуг без отримання ліцензії та/або дозволів: надання гарантій; надання позик; надання поручительств; залучення фінансових активів юридичних осіб із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; факторинг; надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів; фінансовий лізинг.

Тобто, ТОВ "Авіс Фінанс" є фінансовою установою, що діє у порядку та на підставі ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» тощо.

Оспорюваний правочин укладався у відповідності з вимогами ст.ст. 512-519 ЦК України, що регулюють порядок заміни кредитора у зобов'язанні.

Відповідно, правові підстави для застосування приписів ЗУ «Про банки та банківську діяльність» до правовідносин з відступлення прав вимоги, що виникли між TOB «Aвіс Фінанс» (новим кредитором) та ПАТ «Промінвестбанк» (первісний кредитор) на підставі оспорюваного договору відсутні.

Крім того, за договорами відступлення відповідач 1 відступив відповідачу 2 належне йому право вимоги за кредитним договором у розмірі, зафіксованому на день відступлення.

Укладаючи договори відступлення, відповідачу 2 не обов'язково бути банківською установою, оскільки кредитні кошти ним не надаються, відсотки не нараховуються, а лише стягується встановлена на день відступлення заборгованість. Також, не має потреби отримувати ліцензії/дозволи, оскільки реєстрація товариства в якості фінансової установи надає йому право бути стороною у договорах відступлення права вимог.

Відповідно до ч.1, 2 статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Також, суд не погоджується з твердженням позивача щодо того що відповідачем та відповідачем 2 недодержання форми договору (ст. 215 ЦК України) при укладанні договорів відступлення права вимоги за договорами забезпечення.

Оскільки, як вбачається з матеріалів справи, усі договори відступлення прав за договорами іпотеки було нотаріально посвідчено 04.02.2015р. приватним нотаріусом Морозовим Є.В.

Крім того, до Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень нерухомого майна було внесено зміни про нового іпотекодержателя - TOB «Авіс Фінанс».

Оскільки, підстави для визнання договору відступлення права вимоги №39/296 від 04.02.2015 року та договорів відступлення права вимоги за договорами забезпечення відсутні та вони укладені з дотримання норм чинного законодавства, в зв'язку з чим відсутні правові підстави для визнання їх недійсним, а тому вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, суд зазначає, що позивачем не наведено, у чому полягає порушення його прав та законних інтересів, для захисту яких він звернувся до суду.

Статтею 1 ГПК України передбачено, що підприємства мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 23.06.2015 року.

Суддя С.М.Мудрий