Ухвала суду № 45401672, 17.06.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

У Х В А Л А

"17" червня 2015 р. Справа № 911/4532/13

за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс», м. Київ

на дії та бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Любешівського районного управління юстиції Волинської області, Волинська область, смт. Любешів

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс», м. Київ

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп», Київська область, Васильківський район, с. Мархалівка

2) Фермерського господарства «Гримікс», Волинська область. смт. Любешів

про стягнення 100037,45 грн.

Суддя Д.Г. Заєць

В засіданні суду приймали участь:

від позивача/стягувача/скаржника: не з'явився;

від ВДВС: Корж М.К. (довіреність б/н від 16 червня 2015 року);

від відповідачів: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням господарського суду Київської області від 11 лютого 2014 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп»; 2) Фермерського господарства «Гримікс» про стягнення 100037,45 грн. задоволено частково.

На примусове виконання рішення господарського суду Київської області від 11 лютого 2014 року видано накази від 3 березня 2014 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 9 грудня 2014 року в задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» №15-1/07 від 15 липня 2014 року (вх. №118/14 від 16 липня 2014 року) на бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Любешівського районного управління юстиції Волинської області у справі №911/4532/13 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 січня 2015 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» залишено без задоволення, ухвалу господарського суду Київської області від 9 грудня 2014 року залишено без змін.

До господарського суду Київської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» зі скаргою №21-11/01 від 21 січня 2015 року (вх. №10/15 від 21 січня 2015 року) на дії та бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Любешівського районного управління юстиції Волинської області у справі №911/4532/13.

Крім того, у даній скарзі скаржник просить суд відновити строк для подання скарги на дії та бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Любешівського районного управління юстиції Волинської області щодо виконання наказів господарського суду Київської області від 3 березня 2014 року у справі №911/4532/13.

Вищезазначені обставини обґрунтовано тим, що поважною причиною пропуску строку для подання скарги на дії та бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Любешівського районного управління юстиції Волинської області є отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» оскаржуваних постанов від 25 грудня 2014 року про повернення виконавчого документа стягувачеві лише 12 січня 2015 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 1212 ГПК України, скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника скаржника, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 11 лютого 2014 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп»; 2) Фермерського господарства «Гримікс» про стягнення 100037,45 грн. задоволено частково.

На примусове виконання рішення господарського суду Київської області від 11 лютого 2014 року видано накази від 3 березня 2014 року.

Відповідно до ст. 115 ГПК України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Положеннями ст. 116 ГПК України визначено, що виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

3 квітня 2014 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Любешівського районного управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за №42818102 про стягнення з Фермерського господарства «Гримікс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» 99646,55 грн.

Також, 3 квітня 2014 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Любешівського районного управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за №42818646 про стягнення з Фермерського господарства «Гримікс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» 17092,90 грн.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Частиною 2 ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, за виключенням виконання рішення немайнового характеру. Цією нормою також визначено, що строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника; строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.

Для здійснення заходів з виконання рішення суду, державний виконавець користується обсягом прав, визначених ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, має право: одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ; у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами.

25 грудня 2014 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Любешівського районного управління юстиції під час виконання виконавчого провадження №42818646 та виконавчого провадження №42818102 винесено постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Оскаржувані постанови обґрунтовані тим, що боржник чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.

У зв'язку з чим, державний виконавець на підставі п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» повернув накази господарського суду Київської області від 3 березня 2014 року за №911/4532/13 стягувачеві.

Відповідно до пункту 2 оскаржуваних постанов, державний виконавець припинив чинність арешту майна боржника та скасував інші заходи примусового виконання рішень.

Оскаржувані постанови скаржник вважає незаконними, передчасними та такими, що винесені з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження» з огляду на наступне.

Як вже зазначалось, оскаржувані постанови винесено на підставі п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.

Згідно ч. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Приписами ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено підстави для закінчення виконавчого провадження, а саме: визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; визнання боржника банкрутом; фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, зазначеної в частині другій цієї статті, для їх пред'явлення до органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, для зняття арешту, накладеного на майно. У разі закінчення виконавчого провадження внаслідок офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконавчі документи можуть бути повторно пред'явлені до виконання у визначені статтею 22 цього Закону строки, якщо у зв'язку із припиненням провадження у справі про банкрутство вимоги, підтверджені такими документами, не були задоволені повністю або частково та не вважаються погашеними (списаними, прощеними) відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Отже, виходячи із системного аналізу вищезазначених норм чинного законодавства, винесення державним виконавцем постанови з підстав ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для закінчення виконавчого провадження у розумінні ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», а відтак, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, не можуть бути застосовані наслідки закінчення виконавчого провадження, передбачені ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» у вигляді зняття арешту, накладеного на майно боржника, та скасування інших вжитих державним виконавцем заходів примусового виконання рішення.

Таким чином, при винесені оскаржуваних постанов, державний виконавець не мав право припиняти чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішень.

Також, скаржник посилається на те, що дії державного виконавця під час винесення оскаржуваних постанов є передчасними, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.

При цьому, відповідно до статті 30 вказаного закону, строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документу.

Частиною 1 статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі, якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Згідно з п. 3.12. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Мінюсту України №512/5 від 02.04.2012, організацію розшуку майна боржника державний виконавець здійснює, зокрема, шляхом направлення запитів до органів державної податкової служби, банків, Державної автомобільної інспекції, Державного агентства земельних ресурсів, бюро технічної інвентаризації, нотаріату, органів статистики тощо.

Відповідно до наявних в матеріалах справи матеріалів виконавчого провадження, державним виконавцем 10 квітня 2014 року винесено постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження.

Згідно даної постанови, державним виконавцем було приєднано виконавче провадження з виконання наказів господарського суду Київської області від 3 березня 2014 року до зведеного виконавчого провадження №37181216.

Однак, під час здійснення виконавчих дій з примусового виконання наказів господарського суду Київської області від 3 березня 2014 року у справі №911/4532/13, державним виконавцем не було винесено постанову про оголошення розшуку майна боржника.

З наведеного вбачається, що розшук майна боржника під час здійснення виконавчих дій з примусового виконання наказів господарського суду Київської області від 3 березня 2014 року у справі №911/4532/13 державним виконавцем не здійснювався.

Як вже зазначалось, підставою для повернення виконавчих документів стягувачу, державним виконавцем вказано, що боржник чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справи, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.

Оскільки, судом встановлено, що під час здійснення виконавчих дій з примусового виконання наказів господарського суду Київської області від 3 березня 2014 року у справі №911/4532/13, державним виконавцем не було винесено постанову про оголошення розшуку майна боржника, суд вважає, що оскаржувані постанови є передчасними.

За таких обставин, скарга в частині визнання незаконними дій державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Любешівського районного управління юстиції Волинської області, визнання недійсними та такими що підлягають скасуванню постанов від 25 грудня 2014 року про повернення наказів господарського суду Київської області від 3 березня 2014 року у справі №911/4532/13 стягувачеві на підставі п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» та визнання неправомірними дій державного виконавця стосовно припинення чинності арешту майна боржника та скасування інших заходів примусового виконання рішення при примусовому виконанні наказів господарського суду Київської області від 3 березня 2014 року у справі №911/4532/13 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також, заявник просить суд скасувати пункт 2 резолютивної частини постанов Відділу державної виконавчої служби Любешівського районного управління юстиції Волинської області від 25 грудня 2014 року про повернення наказів господарського суду Київської області від 3 березня 2014 року у справі №911/4532/13, якими державним виконавцем припинено чинність арешту майна боржника.

Однак, зазначена вимога не підлягає задоволенню, оскільки, оскаржувані постанови судом визнано недійсними та такими, що підлягають скасуванню вцілому.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» на дії та бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Любешівського районного управління юстиції Волинської області підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 86, 1212 ГПК України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» №21-11/01 від 21 січня 2015 року на дії та бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Любешівського районного управління юстиції Волинської області задовольнити частково.

2. Визнати дії Відділу державної виконавчої служби Любешівського районного управління юстиції Волинської області під час виконання наказів господарського суду Київської області від 3 березня 2014 року у справі №911/4532/13, щодо винесення постанов Відділу державної виконавчої служби Любешівського районного управління юстиції Волинської області від 25 грудня 2014 року про повернення виконавчих документів стягувачу, незаконними.

3. Визнати недійними та скасувати постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Любешівського районного управління юстиції Волинської області від 25 грудня 2014 року про повернення наказів господарського суду Київської області від 3 березня 2014 року у справі №911/4532/13 стягувачеві на підставі п. 7. ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», винесені у виконавчих провадженнях №42818102 та №428818646.

4. Визнати незаконною бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Любешівського районного управління юстиції Волинської області під час виконання наказів господарського суду Київської області від 3 березня 2014 року у справі №911/4532/13.

Суддя Д.Г. Заєць