Рішення № 45401474, 12.06.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2015Справа №910/7665/15-г

За позовомФермерського господарства «Віктор»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Агроальянс груп»простягнення 2181898 грн. 93 коп.Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Тютюников В.Л. - представник за довіреністю № 2 від 20.02.2015;

від відповідача: Шендрик К.О. - представник за довіреністю № 20/04/15 від 20.04.2015.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

27.03.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фермерського господарства «Віктор» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроальянс груп» про стягнення 2326052 грн. 23 коп., з яких 2117068 грн. 21 коп. основного боргу, 195165 грн. 82 коп. пені та 13818 грн. 20 коп. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами Договору поставки сільськогосподарської продукції № 260115/2 від 26.01.2015, не у повному обсязі сплатив кошти за поставлений позивачем товар, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 2117068 грн. 21 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань щодо оплати за поставлений позивачем товар, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 195165 грн. 82 коп. пені та 13818 грн. 20 коп. 3% річних за загальний період нарахування з 27.01.2015 по 19.03.2015.

Крім того, у прохальній частині позовної заяви позивач просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на банківські рахунки відповідача в обсязі, достатньому для сплати заборгованості, пені та відшкодування судових витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2015 порушено провадження у справі № 910/7665/15-г та призначено її до розгляду на 17.04.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 18.05.2015.

07.05.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зміну розміру позовних вимог, в якій позивач, враховуючи часткову оплату боргу відповідачем, просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 1872184 грн. 92 коп., пеню у розмірі 343164 грн. 77 коп., 3% річних у розмірі 22448 грн. 55 коп. та інфляційні втрати у розмірі 224431 грн. 37 коп., що разом становить 2462229 грн. 61 коп.

У судовому засіданні 18.05.2015 представник позивача подав заяву про зміну позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 1872184 грн. 92 коп., пеню у розмірі 293462 грн. 12 коп., 3% річних у розмірі 16251 грн. 89 коп. та інфляційні втрати у розмірі 511032 грн. 92 коп., що разом становить 2692931 грн. 83 коп.

У судовому засіданні 18.05.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 22.05.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2015, відповідно до статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 12.06.2015.

Розглянувши у судовому засіданні 12.06.2015 подану позивачем 18.05.2015 заяву про зміну розміру позовних вимог, суд дійшов висновку, що вона підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до положень пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 визначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

З огляду на те, що у позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача 2117068 грн. 21 коп. основного боргу, 195165 грн. 82 коп. пені та 13818 грн. 20 коп. 3% річних, а в заяві про зміну розміру позовних вимог позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 1872184 грн. 92 коп., пеню у розмірі 293462 грн. 12 коп. та 3% річних у розмірі 16251 грн. 89 коп., суд дійшов висновку, що подана позивачем заява є заявою про зменшення позовних вимог в частині суми основного боргу та заявою про збільшення позовних вимог в частині пені та 3% річних.

При цьому, судом перевірені повноваження представника позивача Тютюникова В.Л. (відповідно до довіреності вих. № 2 від 20.02.2015 представник має право на збільшення та зменшення позовних вимог), враховано доплату позивачем судового збору у встановленому законодавством розмірі та надані позивачем докази направлення відповідачу копії заяви про зміну розміру позовних вимог (опис вкладення від 15.05.2015 та фіскальний чек від 15.05.2015).

Таким чином, суд приймає подану позивачем заяву та розглядає вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 1872184 грн. 92 коп., пені у розмірі 293462 грн. 12 коп. та 3% річних у розмірі 16251 грн. 89 коп., що разом становить 2181898 грн. 93 коп.

Разом з тим, як вбачається із прохальної частини заяви про зміну розміру позовних вимог, позивач просить суд також стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 511032 грн. 92 коп.

В пункті 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Суд зазначає, що при поданні позовної заяви позивачем не були заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат (новий предмет) та водночас у позовній заяві позивачем не було обґрунтовано підстав стягнення інфляційних втрат (нова підстава), а тому суд розцінює подану позивачем заяву в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 511032 грн. 92 коп. як одночасну зміну предмету і підстав позову, у зв'язку з чим відмовляє в задоволенні заяви в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат.

Крім того, у прохальній частині позовної заяви позивач просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на банківські рахунки відповідача в обсязі, достатньому для сплати заборгованості, пені та відшкодування судових витрат.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з частиною 1 статті 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

У відповідності до п. 1 Постанови Вищого господарського суду від 26.12.2011 р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно з п. 3 вищевказаної постанови, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Позивач свою заяву про вжиття заходів до забезпечення позову не обґрунтував, доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суду не надав, а також нічим не підтвердив припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

У судовому засіданні 12.06.2015 представник позивача надав усні пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 12.06.2015 надав усні пояснення по суті спору; позовні вимоги в частині суми основного боргу визнав, проти задоволення позову в частині стягнення штрафних та інших санкцій заперечив.

У судовому засіданні 12.06.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

26.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агроальянс груп» (покупець) та Фермерським господарством «Віктор» (постачальник) укладено Договір поставки сільськогосподарської продукції № 260115/2 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язаний поставити, а покупець прийняти та оплатити соняшник (товар) в порядку та на умовах, передбаченими даним Договором і додатковими угодами, які є невід'ємною його частиною.

Відповідно до п. 2.1 Договору, ціна товару, кількість, номенклатура, асортимент і загальна вартість кожної партії товару вказані у відповідній додатковій угоді.

Згідно з п. 3.1 Договору, постачальник забезпечує поставку товару/партії товару на умовах та згідно з правилами Інкотермс-2010, за винятком умов, які окремо можуть бути обумовлені в даному договорі. Умови поставки визначаються у додаткових угодах. У випадку розбіжностей умов даного Договору та правил Інкотермс, пріоритет мають положення даного Договору.

Згідно з п. 3.2 Договору, постачальник зобов'язується поставити товар/партію товару в строк, вказаний у відповідній додатковій угоді.

Відповідно до п. 3.3 Договору, постачальник передає, а покупець приймає товар на складі зберігача. Зберігачем є спеціалізоване підприємство (зерновий склад), зазначене у додаткових угодах до даного Договору. При прийманні товару до уваги приймаються дані про зарахувальну вагу і якість, які визначаються за складськими та іншими документами, виписаними зберігачем.

Згідно з п. 3.6 Договору, датою поставки товару є дата, яка зазначена у документі про приймання-передачу товару на складі зберігача.

Відповідно до п. 3.7 Договору, товар/партія товару передається покупцю разом із товаросупровідними документами.

Згідно з п. 4.1 Договору, сума Договору визначається як сума всіх партій товару, які поставлені в період строку дії даного Договору.

Відповідно до п. 4.2 Договору, оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника у строки, визначені у додаткових угодах. Датою оплати є дата надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Відповідно до п.. 4.6 Договору, він вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2015.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що 26.01.2015 між сторонами укладено Додаткову угоду № 1, пунктом 1 якої сторони визначили, що постачальник зобов'язаний поставити, а покупець прийняти та оплатити товар (соняшник, кількістю 500,000 тон, ціною за 1 тону - 7450,00 грн., загальною вартістю разом з ПДВ 3725000 грн. 00 коп.) в строки і на умовах, передбачених у Договорі та даній Додатковій угоді.

Відповідно до п. 3 Додаткової угоди № 1 від 26.01.2015, базовими умовами поставки є СРТ-франко-склад покупця (Інкотермс-2010).

Згідно з п. 4 Додаткової угоди № 1 від 26.01.2015, строк поставки товару встановлений по 06.02.2015.

Відповідно до п. 9 Додаткової угоди № 1 від 26.01.2015, умовами оплати даної партії товару є попередня оплата за поставлений товар у розмірі 80% та оплата протягом 3-х банківських днів від дати приймання товару на складі покупця у розмірі 20%.

Як встановлено судом, відповідно до умов Договору та Додаткової угоди № 1 від 26.01.2015 позивач належним чином виконав свої зобов'язання та поставив відповідачу 02.02.2015 узгоджений між сторонами товар на загальну суму 293381 грн. 00 коп., 03.02.2015 - на загальну суму 661187 грн. 50 коп., 04.02.2015 - на загальну суму 166880 грн. 00 коп., 05.02.2015 - на загальну суму 1023771 грн. 55 коп. та 06.02.2015 - на загальну суму 1041435 грн. 50 коп., разом - 3186655 грн. 55 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних № 10 від 02.02.2015 на суму 293381 грн. 00 коп., № 12 від 03.02.2015 на суму 661187 грн. 50 коп., № 13 від 04.02.2015 на суму 166880 грн. 00 коп., № 14 від 05.02.2015 на суму 1023771 грн. 55 коп. та № 15 від 06.02.2015 на суму 1041435 грн. 50 коп., копіями відповідних товарно-транспортних накладних та довіреністю на отримання матеріальних цінностей.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на погоджений сторонами кінцевий строк оплати відповідачем поставленого позивачем товару (протягом 3-х банківських днів від дати приймання товару - п. 9 Додаткової угоди № 1 від 26.01.2015), суд дійшов висновку, що свій обов'язок з оплати товару у повному обсязі відповідач повинен був виконати в строк до 05.02.2015 (включно) за товар, поставлений за видатковою накладною № 10 від 02.02.2015, до 06.02.2015 (включно) за товар, поставлений за видатковою накладною № 12 від 03.02.2015, до 09.02.2015 (включно) за товар, поставлений за видатковою накладною № 13 від 04.02.2015, до 10.02.2015 (включно) за товар, поставлений за видатковою накладною № 14 від 05.02.2015 та до 11.02.2015 (включно) за товар, поставлений за видатковою накладною № 15 від 06.02.2015.

Крім того, судом встановлено, що 06.02.2015 між сторонами укладено Додаткову угоду № 2, пунктом 1 якої сторони визначили, що постачальник зобов'язаний поставити, а покупець прийняти та оплатити товар (соняшник, кількістю 300,000 тон, ціною за 1 тону - 7720,00 грн., загальною вартістю разом з ПДВ 2316000 грн. 00 коп.) в строки і на умовах, передбачених у Договорі та даній Додатковій угоді.

Відповідно до п. 3 Додаткової угоди № 2 від 06.02.2015, базовими умовами поставки є СРТ-франко-склад покупця (Інкотермс-2010).

Згідно з п. 4 Додаткової угоди № 2 від 06.02.2015, строком поставки товару встановлений по 18.02.2015.

Відповідно до п. 9 Додаткової угоди № 2 від 06.02.2015, умовами оплати даної партії товару є попередня оплата за поставлений товар у розмірі 80% та оплата протягом 3-х банківських днів від дати приймання товару на складі покупця у розмірі 20%.

Як встановлено судом, відповідно до умов Договору та Додаткової угоди № 2 від 06.02.2015 позивач належним чином виконав свої зобов'язання та поставив відповідачу 07.02.2015 узгоджений між сторонами товар на загальну суму 763145 грн. 16 коп., 08.02.2015 - на загальну суму 729262 грн. 08 коп. та 10.02.2015 - на загальну суму 379777 грн. 68 коп., разом - 1872184 грн. 92 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних № 16 від 07.02.2015 на суму 763145 грн. 16 коп., № 17 від 08.02.2015 на суму 729262 грн. 08 коп. та № 18 від 10.02.2015 на суму 379777 грн. 68 коп., відповідних товарно-транспортних накладних та довіреністю на отримання матеріальних цінностей.

З огляду на погоджений сторонами кінцевий строк оплати відповідачем поставленого позивачем товару (протягом 3-х банківських днів від дати приймання товару - п. 9 Додаткової угоди № 2 від 06.02.2015), суд дійшов висновку, що свій обов'язок з оплати товару у повному обсязі відповідач повинен був виконати в строк до 11.02.2015 (включно) за товар, поставлений за видатковою накладною № 16 від 07.02.2015, до 11.02.2015 (включно) за товар, поставлений позивачем за видатковою накладною № 17 від 08.02.2015 та до 13.02.2015 за товар, поставлений за видатковою накладною № 18 від 10.02.2015.

Однак, свій обов'язок з оплати за поставлений позивачем товар відповідач виконав частково, сплативши 04.02.2015 грошові кошти у розмірі 100000 грн. 00 коп., 09.02.2015 грошові кошти у розмірі 200568 грн. 00 коп., 10.02.2015 грошові кошти у розмірі 750000 грн. 00 коп., 17.02.2015 грошові кошти у розмірі 1500903 грн. 11 коп., 19.02.2015 грошові кошти у розмірі 390301 грн. 15 коп., 19.03.2015 грошові кошти у розмірі 100000 грн. 00 коп. та 06.04.2015 грошові кошти у розмірі 144883 грн. 29 коп., що разом становить 3186655 грн. 55 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями банківських виписок.

З огляду на те, що в банківських виписках відсутнє чітке призначення платежу (не зазначено реквізитів видаткової накладної, за якою здійснюється оплата), та враховуючи сплачену суму грошових коштів у розмірі 3186655 грн. 55 коп., що є загальною вартістю поставленого позивачем товару за Додатковою угодою № 1 від 26.01.2015, суд дійшов висновку, що позивачем здійснювалось зарахування оплат в рахунок погашення найдавнішої заборгованості за Договором, а саме за Додатковою угодою № 1 від 26.01.2015.

Вказане зарахування суд вважає правомірним з огляду на відсутність призначення платежу на наявність найдавнішої заборгованості.

Таким чином, з огляду на часткову оплату відповідачем грошових коштів за поставлений позивачем товар, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроальянс груп» за Договором поставки сільськогосподарської продукції № 260115/2 від 26.01.2015 (за Додатковою угодою № 2 від 06.02.2015) становить 1872184 грн. 92 коп., що також відображено у складеному уповноваженому представниками сторін акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.02.2015 по 12.05.2015.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроальянс груп» у розмірі 1872184 грн. 92 коп. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем була визнана у судовому засіданні 12.06.2015, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фермерського господарства «Віктор» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроальянс груп» суми основного боргу у розмірі 1872184 грн. 92 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 293462 грн. 12 коп. пені за період з 06.02.2015 по 15.05.2015 (відповідно до заяви про зміну розміру позовних вимог, поданої у судовому засіданні 18.05.2015).

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому суд зазначає, що відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Зважаючи на те, що у Договорі поставки сільськогосподарської продукції № 260115/2 від 26.01.2015 та додаткових угодах до нього сторони не передбачили нарахування пені за несвоєчасну сплату (покупцем) відповідачем грошових коштів за отриманий товар, та у зв'язку з відсутністю спеціального законодавчого акту, яким би встановлювались розмір та база нарахування пені у відповідних правовідносинах, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог Фермерського господарства «Віктор» щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроальянс груп» пені у розмірі 293462 грн. 12 коп.

З огляду на вищевикладене, суд відмовляє Фермерському господарству «Віктор» у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроальянс групп» пені у розмірі 293462 грн. 12 коп.

Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 16251 грн. 89 коп. за загальний період нарахування з 06.02.2015 по 15.05.2015 (з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат) з урахування заяви про зміну розміру позовних вимог, поданої у судовому засіданні 18.05.2015, та розрахунку 3% річних, поданого через відділ діловодства суду 09.06.2015.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що він відповідає передбаченим чинним законодавством порядку та способу нарахування, у зв'язку з чим позовні вимоги Фермерського господарства «Віктор» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроальянс груп» 3% річних у розмірі 16251 грн. 89 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги та в разі відмови у відкритті провадження у справі.

З огляду на те, що судом було відмовлено у прийнятті заяви позивача про зміну розміру позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 511032 грн. 92 коп. та розглянуті позовні вимоги у загальному розмірі 2181989 грн. 93 коп. (основний борг, пеня та 3% річних), суд вважає за необхідне повернути позивачу з Державного бюджету України частину судового збору у розмірі 10220 грн. 66 коп.

Разом з тим, з огляду на те, що судом було розглянуто подану позивачем заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 № 7, якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може, зокрема, стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 названого Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду заяви забезпечення позову сплачується судовий збір за ставкою 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1218 грн.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем при зверненні до суду не був сплачений судовий збір за подання заяви про забезпечення позову, яка викладена в прохальній частині позову, та зважаючи на те, що вказана заява була розглянута судом та в її задоволенні було відмовлено, судовий збір в розмірі 1827 грн. 00 коп. підлягає стягненню з Фермерського господарства «Віктор» в дохід Державного бюджету України.

З огляду на вищевикладене, враховуючи необхідність повернення позивачу з Державного бюджету України судового збору у розмірі 10220 грн. 66 коп. та стягнення з позивача до Державного бюджету України судового збору у розмірі 1827 грн. 00 коп., суд вважає за необхідне повернути Фермерському господарству «Віктор» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 8393 грн. 66 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроальянс груп» (03115, м. Київ, вул. Ф. Кричевського, буд. 19, к. 2; ідентифікаційний код: 39111032) на користь Фермерського господарства «Віктор» (93300, Луганська обл., Попаснянський р-н, м. Попасна, вул. Піщана, 39; ідентифікаційний код: 30053491) суму основного боргу у розмірі 1872184 (один мільйон вісімсот сімдесят дві тисячі сто вісімдесят чотири) грн. 92 коп., 3% річних у розмірі 16251 (шістнадцять тисяч двісті п'ятдесят одна) грн. 89 коп. та судовий збір у розмірі 37768 (тридцять сім тисяч сімсот шістдесят вісім) грн. 74 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Повернути Фермерському господарству «Віктор» (93300, Луганська обл., Попаснянський р-н, м. Попасна, вул. Піщана, 39; ідентифікаційний код: 30053491) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 8393 (вісім тисяч триста дев'яносто три) грн. 66 коп., сплачений за платіжним дорученням № 38 від 20.03.2015.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 17.06.2015

Суддя І.М. Отрош